10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 932/2343/22
провадження № 61-3000св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2024 року
у складі судді Кудрявцевої Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 12 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М., Свистунової О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 19 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит
№ DNHDGI0000001672, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі
176 750 грн зі сплатою 15 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення - 19 листопада 2037 року.
На забезпечення належного виконання зобов'язань ОСОБА_1
19 листопада 2007 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачами передано в іпотеку банку належну їм квартиру
АДРЕСА_1 .
Відповідачі свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконували, грошові кошти не повернули, на вимоги банка не реагували, унаслідок чого станом на 17 лютого 2022 року утворилась заборгованість за договором у розмірі 1 265 428,09 грн, з яких 175 428,02 грн - заборгованість за кредитом; 319 272,53 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 770 727,54 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
З врахуванням викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило суд у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 листопада
2007 року № DNHDGI0000001672 у розмірі 1 265 428,09 грн звернути стягнення
на предмет іпотеки - квартиру
АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах; виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаній квартирі.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня
2024 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, пред'явивши у квітні 2015 року вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, банк відповідно до положень частини другої статті 1050 ЦК України та умов договору, змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у судовому порядку виникло у кредитора, починаючи з дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі) та закінчилося зі спливом трьох років із зазначеної дати.
Банк у 2015 році звернувся до суду з позовом у справі № 200/14172/15 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, що свідчить про переривання строку позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та початок його обчислення з дати подання позову, а не з дати ухвалення рішення суду й вказує на його закінчення до березня
2020 року, тобто до початку дії положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня
2017 року у справі № 200/14172/15 позов банку задоволено, стягнуто
з ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит
від 19 листопада 2007 року № DNHDGI0000001672, розмір якої станом на 28 травня 2015 року становив 623 831,78 грн, з яких 176 105,67 грн - заборгованість за кредитом, 163 864,94 грн - заборгованість за відсотками, 227 149,19 грн - пеня.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Також, не може бути задоволена вимога позивача про виселення, оскільки вона є похідною від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2024 року змінено у частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що банк змінив строк виконання основного зобов'язання у 2015 році шляхом направлення
ОСОБА_1 вимоги від 08 квітня 2015 року про повернення суми кредиту у повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги. Крім того, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 29 серпня 2017 року у справі № 200/14172/15 позов банку задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит
від 19 листопада 2007 року № DNHDGI0000001672, розмір якої станом на 28 травня 2015 року становив 623 831,78 грн, з яких 176 105,67 грн - заборгованість за кредитом, 163 864,94 грн - заборгованість за відсотками, 227 149,19 грн - пеня.
31 серпня 2018 році банк отримав виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитом
у розмірі 998 079,94 грн, який рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 19 вересня 2022 року у справі № 932/10417/21 визнано таким, що не підлягає виконанню.
У цьому позові банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 265 428,09 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 175 428,02 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 319 272,53 грн; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 770 727,54 грн.
Аналіз положень закону свідчить про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені поговором проценти за користування кредитом, а також передбачену у договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, банк після зміни строку виконання зобов'язання за кредитним договором втратив право нараховувати передбачені кредитним договором відсотки, а тому правові підстави для задоволення позову і звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості у загальному розмірі
1 265 428,09 грн відсутні.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилково висновку про застосування строку позовної давності, оскільки позов необґрунтований, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.
Апеляційний суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов банка задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 932/2343/22
з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У червні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі рішення суду від 29 серпня
2017 року з ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за кредитним договором. Проте рішення суду виконано не було, кредитну заборгованість не повернуто.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у липні 2015 року банком було направлено ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення за кредитним договором, яку ним виконано не було, тобто заборгованість не погашена. Унаслідок вищевказаних обставин у квітні 2022 року банк був вимушений звернутися до суду з цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів. Банком строк позовної давності не пропущено, оскільки про порушення своїх прав він довідався лише 21 січня 2021 року, тобто з моменту винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, тобто банку, у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 200/14172/15 про стягнення кредитної заборгованості.
Апеляційний суд у порушення положень закону не звернув уваги на непогашення ОСОБА_1 кредитної заборгованості, що підтверджується належними доказами.
Доводи особи, яка подала відзив
У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що банк після зміни строку виконання основного зобов'язання втратив право нараховувати передбачені кредитним договором відсотки, тому відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № DNHDGI0000001672, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 176 750 грн зі сплатою 15 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 19 листопада 2037 року.
На забезпечення належного виконання зобов'язань ОСОБА_1
19 листопада 2007 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачами передано в іпотеку банку належну їм квартиру
АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 28 вересня
1995 року квартира
АДРЕСА_1 належить: ОСОБА_2 та членам її сім'ї -
ОСОБА_1 .
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості станом на 17 лютого
2022 року розмір заборгованості за кредитним договором становить
1 265 428,09 грн, з яких заборгованість за кредитом у розмірі 175 428,02 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 319 272,53 грн
та пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором
у розмірі 770 727,54 грн.
08 квітня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило вимогу
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій зазначено, що у разі не погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № DNHDGI0000001672
у розмірі 379 419,31 грн у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги,
банк має намір продати предмет іпотеки, уклавши договір купівлі-продажу
з будь-якою особою. Також вказано, що банк вимагає повернення суми кредиту
в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих
на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги (а. с. 46).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня
2017 року у справі № 200/14172/15 позов банку задоволено, з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором про іпотечний кредит від 19 листопада
2007 року № DNHDGI0000001672, розмір якої станом на 28 травня 2015 року становив 623 831,78 грн, з яких 176 105,67 грн - заборгованість за кредитом,
163 864,94 грн - заборгованість за відсотками, 227 149,19 грн - пеня.
Згідно з копією виконавчого напису вчиненого 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за реєстровим № 1218, запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості за договору про іпотечний кредит №DNHDGI0000001672 яка за період з 19 листопада 2007 року до 19 липня
2018 року становить 998 079,94 грн.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня
2022 року у справі № 932/10417/21 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 31 серпня
2018 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за реєстровим № 1218.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подано клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 43).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У частині першій статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою цієї статті якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас, за змістом частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження
№ 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає стаття 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті правил регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Судом установлено, що рішенням Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 29 серпня 2017 року у справі № 200/14172/15 позов банку задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит від 19 листопада 2007 року № DNHDGI0000001672, розмір якої станом на 28 травня 2015 року становив 623 831,78 грн, з яких 176 105,67 грн - заборгованість за кредитом, 163 864,94 грн - заборгованість за відсотками,
227 149,19 грн - пеня.
31 серпня 2018 році банк отримав виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитом
у розмірі 998 079,94 грн, який рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 19 вересня 2022 року у справі № 932/10417/21 визнано таким, що не підлягає виконанню.
Указаним підтверджено, що банк змінив строк виконання основного зобов'язання.
Ураховуючи викладене, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки банк вже звертався до ОСОБА_1 з позовом про стягнення кредитної заборгованості, який було задоволено судом, тому після вчинення цих дій банк мав право на стягнення з ОСОБА_1 лише сум, передбачених частиною другою статі 625 ЦК України.
Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, а банк помилково після зміни строку виконання зобов'язання за кредитним договором нарахував передбачені кредитним договором відсотки, унаслідок чого правові підстави для задоволення позову і звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості у загальному розмірі 1 265 428,09 грн відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що банком було направлено ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення за кредитним договором, яка ним виконана не було, тобто заборгованість не погашена, й те, що про своє порушене право банк довідався з 21 січня 2021 року, на увагу не заслуговують, оскільки банк не позбавлений можливості виконати у примусовому, передбаченому положеннями Закону України «Про виконавче провадження», порядку рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2017 року
у справі № 200/14172/15. Крім того, банк не був позбавлений можливості оскаржити в апеляційному порядку рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 19 вересня 2022 року у справі № 932/10417/21, яким позов ОСОБА_1 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 31 серпня 2018 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за реєстровим
№ 1218, яким запропоновано звернути стягнення на спірне нерухоме майно.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня
2024 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
В. В. Шипович