10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 385/1817/24
провадження № 61-8237св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, Служба у справах дітей Гайворонської міської ради Кіровоградської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2025 року
у складі судді Панасюка І. В. та постанову Кропивницькогоапеляційного суду
від 02 червня 2025 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, Служба у справах дітей Гайворонської міської ради Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що 13 березня 2013 року між ним
та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився син ОСОБА_4
18 листопада 2014 року рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області у справі № 396/2548/14-ц його позов задоволено, розірвано шлюб між ним та ОСОБА_2
25 грудня 2014 року розпорядженням голови Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 404-р встановлено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька, де дитина фактично і проживала.
03 вересня 2015 року рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області у справі № 396/1833/15-ц його позов задоволено, стягнуто
з ОСОБА_2 на його користь частку від усіх видів її заробітку (доходів), як аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, розпочавши стягнення з 05 серпня 2015 року до 04 квітня 2031 року.
08 квітня 2016 року рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області у справі № 396/89/16-ц у задоволенні його позову до ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Служба у справах неповнолітніх Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області, служба у справах неповнолітніх Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав відмовлено.
З березня 2014 року ОСОБА_2 не спілкується з малолітньою дитиною, не приймає участі в його вихованні та утриманні. Станом на 01 вересня 2024 року
її заборгованість по аліментах на дитину становила 221 389,29 грн.
Проживаючи з батьком, малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , добре навчається, підтримує дружні стосунки з однокласниками.
Він, як батько сам сумлінно виконує свої батьківські обов'язки, зокрема, слідкує за здоров'ям дитини, його навчанням, підготовкою, матеріально утримує.
20 червня 2024 року на засіданні служби у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області розглядалось порушене ним питання про стан виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 відносно малолітнього сина - ОСОБА_4 . Члени комісії ухвалили попередити матір дитини про можливу відповідальність за неналежне виконання своїх батьківських обов'язків.
У 2024 році він звертався до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області із заявою про встановлення факту самостійного утримання ним та виховання дитини, але ухвалою суду від 12 листопада 2024 у справі № 396/1777/24 вказану заяву залишено без розгляду через існування спору про право.
03 грудня 2024 року Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області листом № 334/01-21 повідомила, що на засіданні міської комісії з питань захисту прав дитини, яке відбулося 29 листопада 2024 року, розглядалось питання про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина - ОСОБА_4 . Члени комісії ухвалили рішення про залишення заяви без розгляду та надання рекомендації звернутися до Служби у справах дітей Гайворонської міської ради Кіровоградської області.
Отже, вважав, що наявні правові підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої дитини, оскільки ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, малолітня дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні.
З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 січня
2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено
ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покладено на орган опіки та піклування Гайворонської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків стосовно малолітньої дитини ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні відповідачкою обов'язків щодо виховання дитини, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує невиконання своїх батьківських обов'язків. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Судом першої інстанції жодної з цих обставин не встановлено. Органи опіки та піклування надали суду висновки про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 .
Позивач на підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав посилався на те, що відповідачка систематично ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дитини, проте судом не було встановлено, що відповідачка є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Поведінку відповідачки, яка не відповідає загальноприйнятим критеріям у суспільстві, не можна вважатися ухиленням від виконання батьківських обов'язків, оскільки вона є прямим наслідком неприязних стосунків, які склались у родині. Не підтверджено належними доказами те, що до відповідачки застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження органами внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Разом з цим, суд першої інстанції, з урахуванням досліджених доказів, які свідчать про неналежне виконання відповідачкою батьківських обов'язків, дійшов висновку про наявність правових підстав для попередження відповідачки про необхідність зміни ставлення до виховання дитини і покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено
без задоволення. Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2025 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з часу розірвання
у 2014 році шлюбу між позивачем та відповідачкою, остання не мала жодної зустрічі зі своїм малолітнім сином - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не приймала участі в його вихованні та забезпеченні здобуття ним повної загальної середньої освіти.
Відповідачка вказувала про існування конфліктних відносин між нею та матір'ю чоловіка і самим чоловіком, з якими проживає дитина, та про те, що вона проживає в іншому районі, має ще трьох малолітніх дітей.
Проте докази на підтвердження вказаних обставин відповідачка не надала, а тому поважність причин невиконання нею своїх батьківських обов'язків не довела. Крім того, відповідачка не була позбавлена можливості у визначений положеннями
СК України спосіб захистити свої права на спілкування з дитиною.
Отже, у бездіяльності відповідачки є ознаки ухилення від виконання свого батьківського обов'язку щодо здійснення опіки над дитиною, підготовки до дорослого життя. Ставлення відповідачки до своїх батьківських обов'язків виявляється також у тому, що вона не виконує рішення суду про стягнення з неї аліментів на дитину, має значну заборгованість.
Проте у суді першої інстанції ОСОБА_2 позов не визнала, заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, висловила намір встановити контакт з дитиною та нормалізувати стосунки.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не встановив обставин, які б давали підстави обґрунтовано припускати, що відповідачка не спроможна здійснювати виховання дитини або що вона коли-небудь заподіювала шкоду дитині, становила загрозу для здоров'я та розвитку дитини, або що спілкування із нею могло порушити права дитини.
Крім того, органи опіки та піклування надали суду висновки про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4
12 травня 2025 року у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції з Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області
в присутності представника служби у справах дітей Новоукранської міської ради Бецишиної І. М., без присутності батька дитини та його представника, малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомив, що він живе разом з батьком та бабою по батьковій лінії. Свою матір - ОСОБА_2
він не пам'ятає, не спілкується з нею, вона не виходила з ним на зв'язок. Малолітня дитина вважала, що матір йому замінює баба, яка разом з батьком піклуються про нього, але він хоче зустрітися з матір'ю й поговорити з нею.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що як відповідачка, так і дитина виявили бажання встановити контакт один з одним, що може бути початком встановлення більш тісних зв'язків між ними та повернення відповідачки до виконання своїх батьківських обов'язків, що відповідає найкращим інтересам дитини.
При цьому суд, крім факту, що відповідачка не підтримувала з сином
відносини з 2014 року, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення матір батьківських прав.
Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що хоча період, протягом якого мати не підтримувала контакт з малолітнім сином, тривав достатньо довго, особливо для дитини його віку, це саме по собі не може виключати можливість відновлення зв'язків між ними. Зважаючи на те, що мати та дитина у суді заявили про своє прагнення спілкуватися, а також те, що суд не встановив будь-яких загроз та ризиків для благополуччя дитини від такого контакту, разом з тим,іншої особи, яка б фактично повноцінно замінила дитині матір немає, а тому відновлення зв'язків між відповідачкою та її малолітнім сином є можливим і відповідає якнайкращім інтересам дитини, її розвитку у сприятливому середовищі, яке включає опіку обох батьків.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2016 року у справі № 396/89/16-ц
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав вже було відмовлено, проте відповідачка не зробила відповідних висновків та не виправилася, не заслуговують на увагу, так як у справі
№ 396/89/16-ц суд не встановив обставин невиконання матір'ю своїх батьківських обов'язків, а тому вказане судове рішення не може оцінюватися як застереження відповідачці, яке вона проігнорувала. Отже, наявність зазначеного рішення не може вказувати на невиправність відповідачки в її ставленні до малолітнього сина.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 385/1817/24
з Гайворонського районного суду Кіровоградської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка протягом тривалого часу,
а саме протягом 10 років жодного разу не бачилась з малолітньою дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не піклувалася про фізичний і духовний розвиток дитини, її медичний догляд, лікування. Відповідачка не спілкувалася з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надавала дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, не сприяла засвоєнню нею загальних норм моралі, не виявляла інтерес до внутрішнього світу дитини. Вказані обставини можна оцінювати, як ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків, якими вона свідомо нехтувала.
Зазначені обставини підтверджені належними та допустимими доказами.
Малолітня дитина проживає разом з позивачем, останній, як батько, самостійно займається його вихованням, утриманням і лікуванням.
Суди не врахували, що на час розгляду справи відповідачка також
не намагалася вчинити жодних дій з метою спілкування з малолітньою дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ураховуючи викладене, вказані обставини свідчать про те, що відповідач свої батьківські обов'язки належним чином не виконує, у тому числі щодо догляду та виховання дитини, не цікавиться його життям та здоров'ям, не спілкується з сином. У зв'язку із наведеним, вважав, що наявні правові підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився син ОСОБА_4 ,про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новоукраїнського районного управління юстиції у Кіровоградській області складено актовий запис № 65.
18 листопада 2014 року рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області у справі № 396/2548/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
25 грудня 2014 року розпорядженням голови Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 404-р встановлено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька - ОСОБА_1 , де дитина фактично і проживає.
03 вересня 2015 року рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області у справі № 396/1833/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частку від усіх видів її заробітку (доходів), як аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, розпочавши стягнення з 05 серпня 2015 року
до 04 квітня 2031 року.
08 квітня 2016 року рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області у справі № 396/89/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Служба у справах неповнолітніх Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області, служба у справах неповнолітніх Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав, відмовлено.
Станом на 01 вересня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 по аліментам становила 221 389,29 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості, виданою державним виконавцем Новоукраїнського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції
(м. Одеса).
Відповідно до висновку виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області від 02 січня 2025 року № 9/01-24 позбавлення
ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 є недоцільним (а.с. 55).
Згідно з висновком Гайворонської міської ради Кіровоградської області
від 09 січня 2025 року № 03-26/10/1 позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 є недоцільним та таким, що не відповідатиме інтересам дитини (а.с. 58-59).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма
статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить про те, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі
№ 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
Схожі за змістом правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду
від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21),
від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24),
від 11 грудня 2024 року у справі № 344/17548/21 (провадження № 61-10408св24), від 22 січня 2025 року у справі № 333/8983/23 (провадження № 61-14059св24).
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).».
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) вказано, що «Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв'язки зі своєю матір'ю, вітчимом. Для дитини це є її сім'я, і вона не пам'ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв'язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім'ї, з якою у неї вже склався відповідний зв'язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому.».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста
статті 19 СК України).
Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 висловлювала бажання спілкуватися з малолітньою дитиною, має намір на відновлення відносин із нею, вважала, що родинний зв'язок між матір'ю і дитиною можливо відновити, крім того, 12травня 2025 року у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції у присутності представника служби у справах дітей Новоукранської міської ради Бецишиної І. М., без присутності батька дитини та його представника, малолітня дитина- ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомив, у тому числі що він хоче зустрітися з матір'ю
й поговорити з нею.
Отже, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли вірного висновку про недоведеність позивачем обставин необхідності застосування до відповідачки крайнього заходу впливу, а саме позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дитини, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, доцільність вжиття цього заходу впливу органом опіки та піклування також заперечувалась.
Суди, відмовляючи у задоволенні позову, правильно виходили з того, що позивач не довів, що поведінка відповідачки відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками та наявність в її діях вини, також не надав доказів, у чому саме полягає захист інтересів дитини при позбавленні матері відносно неї батьківських прав.
Судом установлено, що відповідачка дійсно не приймає участі у вихованні дитини через неприязні відносини між нею та чоловіком і його матір'ю, однак відповідачка не втратила інтерес до дитини та має намір налагодити із нею відносини. Разом з тим суди дійшли вірного висновку, з урахуванням досліджених доказів, які свідчать про неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків, про те, що наявні правові підстави для попередження відповідачки про необхідність зміни ставлення до виховання дитини і покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди, відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав, з'ясували, що втручання у права мати не було «необхідним в демократичному суспільстві», фактично надавши їй можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків, налагодити контакт з дитиною, брати участь у її вихованні, розвитку та піклуванні з урахуванням того, що вона заперечує проти позбавлення батьківських прав, має бажання спілкуватися з дитиною та виховувати її. Такі висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що як відповідачка, так і дитина виявили бажання встановити контакт один з одним, що може бути початком встановлення більш тісних зв'язків між ними та повернення відповідачки до виконання своїх батьківських обов'язків, ці обставини відповідають найкращим інтересам дитини. При цьому судами не встановлено обставин, які б давали підстави обґрунтовано припускати, що відповідачка не спроможна здійснювати виховання дитини, або що вона заподіювала, чи могла заподіяти шкоду дитині, чи становила загрозу для здоров'я та розвитку дитини.
З урахуванням цього суді попередили ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, що відповідає пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачка протягом тривалого часу не бачилась з малолітньою дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не піклувалася про фізичний і духовний розвиток дитини, її медичний догляд, лікування, не спростовують висновків судів про те, що ОСОБА_2 має бажання спілкуватися з малолітньою дитиною та відповідачка особисто заперечувала проти задоволення цього позову, фактично позбавлення її батьківських прав не буде відповідати забезпеченню якнайкращих інтересів дитини, яка також бажає спілкуватися з матір'ю.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 січня
2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
О. М. Осіян