09 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/24083/24 пров. № А/857/12060/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,
з участю секретаря судового засідання Слободян І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року, що ухвалила суддя Крутько О.В у м. Львові, у справі 380/24083/24 за адміністративним позовом Державного підприємства “Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу “Шахта »Великомостівська» Державного підприємства “Львівугілля» до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду № 27 від 21.05.2024, винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
20 лютого 2025 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив.
Визнав протиправним та скасував рішення про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду № 27 від 21.05.2024, винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь Державного підприємства “Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу “Шахта »Великомостівська» 29674,40 грн. судового збору.
Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що зарахування відповідачем страхового стажу працівників позивача лише по березень 2021 року, внаслідок зарахування сплаченого позивачем ЄСВ у порядку черговості погашення заборгованості, не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності в належному розмірі. Несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності в належному розмірі. Відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків покладається на підприємство, а не на працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача № 27 від 21.05.2024 про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову.
Таку позицію обґрунтовує тим, що у випадках, коли сплачений страхувальником єдиний внесок зараховується в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення, це призводить до не зарахування сплаченого єдиного внеску за той місяць, за який його було нараховано, та водночас до відсутності персоніфікації відомостей про заробітну плату застрахованих осіб, як такої, з якої сплачено страхові внески, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та, як наслідок, відсутності страхового стажу застрахованої особи за такий місяць. У разі, якщо, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку працівник має страховий стаж менше шести місяців, допомога по тимчасовій непрацездатності за таким страховим випадком обмежується розміром допомоги, обчисленої із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.
Апелянт зазначає, що, за даними довідок форми ОК-5 та ОК-7 “Індивідуальні відомості про застраховану особу», 203 працівникам позивача, яким було нараховано і виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності згідно з 763 листками непрацездатності, за період з 01.10.2022 по 31.12.2023, страховий стаж зараховано по березень 2021 року. Отже, за даними реєстру застрахованих осіб Держаного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування вищезазначені працівники позивача протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку мали страховий стаж менше шести місяців, тому допомога по тимчасовій непрацездатності за такими страховими випадками мала бути обмежена розміром допомоги, обчисленим із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що Головне управління ПФУ у Львівській області провело документальну перевірку дотримання порядку використання страхувальником страхових коштів за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності ВП “Шахта “Великомостівська» ДП “Львіввугілля» за період з 01.10.2022 по 31.12.2023.
Перевіркою виявлено наявність порушень вимог законодавства, а саме: пункту 1 частини 4 статті 19 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 77-VІІІ), пункту 1 частини 4 статті 12 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV (в редакції Закону України від 21.09.2022 № 2620-IX), а саме: за результатами перевірки 882 листків непрацездатності встановлено, що стосовно 763 з них щодо 203 застрахованих осіб, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 та ОК-7, розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності, за період з 01.10.2022 по 31.12.2023, не був обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку, що призвело до неправомірних витрат коштів на загальну суму 1892393,47грн.
За результатами перевірки складено акт від 25.04.2024 № 1300-6003-3/47 (далі - Акт).
21.05.2024 Головне управління ПФУ у Львівській області винесло рішення про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду № 27, яким зобов'язано “Шахта “Великомостівська» ДП “Львіввугілля» повернути до Пенсійного фонду України неправомірно виплачену суму страхових коштів - 1892393,47грн., та керуючись абзацом 1 частини 6 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV застосовано до позивача штраф за порушення порядку використання страхових коштів (50%) 946196,74грн.; всього: 2838590,21грн.
Не погодившись з цим рішення позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Перевіркою встановлено те, що відповідач порушив вимоги пункту 1 частини 4 статті 19 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 77-VІІІ) та пункту 1 частини 4 статті 12 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV (в редакції Закону України від 21.09.2022 № 2620-IX).
Пунктом 1 частини 4 статті 19 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 77-VІІІ) передбачено те, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 12 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV (в редакції Закону України від 21.09.2022 № 2620-IX) застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на страхові виплати відповідно до цього Закону в таких розмірах: допомога по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону № 1105-XIV підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи. Для застрахованих осіб, які одночасно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність і не працюють на умовах трудового договору (контракту), копію листка непрацездатності засвідчує установа охорони здоров'я, яка його видає. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням з уповноваженим органом управління. Визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності, в тому числі на пільгових умовах, здійснюється шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ та організацій або на підставі копії відповідних посвідчень чи інших документів, які підтверджують право на пільгу.
При обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески. Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 25 Закону №1105-XIV).
Правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України від 8 липня 2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Обчислення середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку страхових виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (далі - Порядок № 1266).
Пунктами 32 та 33 Порядку № 1266 передбачено, що середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС. У разі коли відомості про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для обчислення середньої заробітної плати (винагороди за цивільно-правовими договорами), такі дані за відповідні періоди надаються роботодавцем протягом п'яти робочих днів за зверненням органів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або застрахованої особи за формою згідно з додатком.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основою обчислення середньої заробітної плати (доходу) для цілей визначення розміру нарахування допомоги по втраті працездатності є база нарахування єдиного внеску в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, та який фактично було сплачено.
При цьому, пунктом 29 Порядку № 1266 визначено, якщо протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування застрахована особа має страховий стаж менше шести місяців, середня заробітна плата визначається для розрахунку: допомоги по тимчасовій непрацездатності (крім тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що пов'язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця - виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку.
Із акту перевірки від 25.04.2024 № 1300-6003-3/47, апеляційний суд встановив т е, що за результатами перевірки 882 листків непрацездатності встановлено, що стосовно 763 з них щодо 203 застрахованих осіб, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5 та ОК-7, розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності, за період з 01.10.2022 по 31.12.2023, не був обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку, що призвело до неправомірних витрат коштів на загальну суму 1892393,47грн.
Відповідач не заперечує той факт, що позивач нараховує та сплачує поточні страхові внески разом із виплатою заробітної плати, проте наявність недоїмки зумовлює їх зарахування у порядку черговості виникнення платежів та виникнення поточної заборгованості.
Отже, у цій справі виникла ситуація, коли сплачений страхувальником єдиний внесок зараховується в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. Це призводить до незарахування сплаченого єдиного внеску за той місяць, за який його було нараховано, та, водночас, до відсутності персоніфікації відомостей про заробітну плату застрахованих осіб, як такої, з якої сплачено страхові внески, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та, як наслідок, відсутності страхового стажу застрахованих осіб за такий місяць.
За положеннями частин сьомої, восьмої, десятої, одинадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно з частиною шостої статті 25 Закону № 2464-VІ, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Зі змісту наведених норм, апеляційний суд приходить до висновку про те, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов'язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її тимчасової непрацездатності з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.
При цьому особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій. Несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення права застрахованої особи на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності перед законом.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що наймані працівники підприємства самостійно не сплачують єдиний внесок. Обов'язок щодо сплати ЄСВ покладено саме на позивача, який здійснив нарахування цього внеску та його сплату одночасно із виплатою заробітної плати працівникам.
Із матеріалів справи апеляційний суд встановив, що позивач не має заборгованості із виплати заробітної плати найманим працівникам, на виплачену заробітну плату був нарахований та сплачений ЄСВ, проте платежі зараховані пенсійним органом у порядку черговості погашення заборгованості.
Отже, зарахування відповідачем страхового стажу працівників позивача лише по березень 2021 року, внаслідок зарахування сплаченого позивачем ЄСВ у порядку черговості погашення заборгованості, не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності в належному розмірі. Несвоєчасна сплата або несплата страхованих внесків не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності в належному розмірі. Відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків покладається на підприємство, а не на працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність рішення відповідача № 27 від 21.05.2024 про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду.
Таким чином, рішення відповідача № 27 від 21.05.2024 про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, які визначені у пунктах 1, 3, 5, 6 частини другої статті 2 КАС України, тому його необхідно визнати протиправним та скасувати.
Цей висновок є підставою для задоволення позову.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року в справі № 380/24083/24- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 10.09.25