Єдиний унікальний номер №943/2436/24
Провадження № 2/943/1061/2025
09 вересня 2025 року м. Буськ
Буський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Коса І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Дутки С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Буську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
позивач ТОВ «Юніт Капітал» через представника - адвоката Тараненка А.І. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 11 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №108754293 у формі електронного документа із використанням електронного підпису, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 22 000,00 грн. на його банківську карту № НОМЕР_1 . Разом із тим, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №108754293 від 11.11.2021 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс». Також вказаними сторонами укладено додаткові угоди №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 до вищевказаного договору факторингу, якими строк цього договору продовжувався періодично на один рік, востаннє такий строк продовжено до 31.12.2024. Згодом, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №108754293 від 11.11.2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (також ними укладено додаткові угоди №2 від 03.08.2021, №3 від 30.12.2022 до вищевказаного договору факторингу, якими строк цього договору продовжено до 30.12.2024), а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» у свою чергу відступило право вказаної грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 згідно Договору факторингу №0409/24 від 04.09.2024 року на користь позивача ТОВ «Юніт Капітал», до якого перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним Кредитним договором №108754293 від 11.11.2021 року в розмірі 74 073,40 грн., із яких 22 000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту та 52 073,40 грн. - заборгованість за несплаченими відсотками, яка станом на час звернення до суду відповідачем не сплачена. Оскільки відповідач добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом. Крім того, представник позивача просить стягнути із відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
Ухвалою судді від 29.10.2024 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, який не є підприємцем, вказану позовну заяву передано за підсудністю на розгляд Шевченківського районного суду м. Львова, який ухвалою від 21.11.2024 року постановив відкрити провадження у справі та здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20.12.2024 року позовні вимоги задоволено та ухвалено стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №108754293 від 11.11.2021 року в розмірі 74 073,40 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., а також відмовлено у задоволенні решти витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29.01.2025 року прийнято заяву адвоката Зозулі Юрія Михайловича в інтересах відповідача ОСОБА_1 про перегляд вищевказаного заочного рішення суду від 20.12.2024 року, а також призначено судове засідання по розгляду цієї заяви про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 11.03.2025 року скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20.12.2024 року в справі за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08.05.2025 року вказану цивільну справу за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за підсудністю до Буського районного суду Львівської області.
Ухвалою судді від 05.06.2025 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, який не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Представник позивача - адвокат Тараненко А.І. в судове засідання не з'явився, а у позовній заяві просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Зозуля Ю.М. в судове засідання не з'явилися, направивши до суду письмові пояснення по справі (вх. №5931/25 від 09.09.2025), у якому просили подальший розгляд справи та ухвалення судового рішення по суті здійснювати у їх відсутності, а також відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки не погоджуються із доводами позовної заяви. Так, представник відповідача заперечує факт укладення його довірителем кредитного договору із первісним кредитором, вважаючи відсутнім на кредитному договорі власноручного підпису відповідача ОСОБА_1 , як і ненакладення ним на такий договір електронного одноразового ідентифікатора, про що в справі відсутні належні та допустимі докази. Крім того, представник відповідача через відсутність у справі належних і допустимих доказів заперечує факт отримання довірителем грошових коштів у розмірі 22000 грн. через те, що долучене платіжне доручення від 11.11.2021 року суперечить ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Більше того, представник відповідача звертає увагу суду на правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 512, 514 ЦК України в частині відступлення права вимоги у зобов'язанні лише в разі наявної дійсної вимоги. Зокрема, представник відповідача покликається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року в справі №910/1755/19, де у зв?язку із заміною кредитора в зобов?язанні саме зобов?язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб?єктний склад у частині кредитора. Виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов'язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги). Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року в справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Натомість, позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» зводяться до того, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до нових кредиторів, кінцевим із яких є позивач ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договорів факторингу, укладених у 2018, 2020 та 2024 роках. Натомість основний договір, тобто Кредитний договір №108754293 від 11.11.2021 фактично укладено після укладення Договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 та №05/0820-01 від 05.08.2020. Відтак, представник відповідача вважає, що позивач ТОВ «Юніт Капітал» не мало права на звернення до суду із позовом про стягнення із відповідача ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором №108754293 від 11.11.2021, а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» відсутні, оскільки ні ТОВ «Таліон Плюс», ні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони ще не володіли.
Згідно частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.
Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами п'ятою - сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 11 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії №108754293 у формі електронного документа з використанням відповідачем електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «MNV4S8Z2» о 13:59:31 год. від 11.11.2021, що відповідає приписам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
За вказаним договором кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, у розмірі кредитного ліміту в сумі 22000,00 грн. на умовах строковості (30 днів до 11.12.2021), зворотності, платності (1,98% від суми кредиту за кожен день його користування), а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
11 листопада 2021 року первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконав своє вищевказане грошове зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_1 , перерахувавши на його картковий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 22 000,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 11.11.2021 через АТ «ТАСКОМБАНК».
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором (абзац другий ч. 1 ст. 12 цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у статті 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 цього Закону).
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, ст. 207 ЦК України).
Згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, Суд виснував про безпідставність доводів позичальника, який покликався на те, що він не підписував кредитний договір у електронній формі та не погоджував його істотні умови, а також про відсутність правових підстав для визнання недійсним вказаного кредитного договору, підписаного позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому, Судом констатовано, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, як комбінація цифр і/або букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Тотожні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, де Суд, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в електронній формі, виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 констатовано, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відтак, суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, особа через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Гоуфінгоу» надіслало позивачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Подібні правові висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20 (суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині).
Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 грудня 2023 року в справі №212/10457/21, Суд, встановивши, що оспорювані позивачем відповідні кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20, від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідних договорів, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч. 13 ст. 11 цього Закону).
Згідно абзацу другого частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частинами другою і третьої статті 100 ЦПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис, а також у паперових копіях електронного доказу, що не вважається письмовим доказом.
Згідно частини шостої статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відтак, ураховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 ознайомився і погодився із умовами електронного кредитного договору №108754293 від 11.11.2021, який відповідач підписав 11 листопада 2021 року о 13:59:31 год. за допомогою одноразового ідентифікатора «MNV4S8Z2» через отримане від позикодавця електронного повідомлення (SMS) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Згідно цього відповідач підтвердив прийняття умов Кредитного договору вищевказаним шляхом, а також отримав у первісного кредитора грошові кошти в розмірі 22 000,00 грн. шляхом перерахування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» цих коштів на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується долученим до позовної заяви і наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 11.11.2021 через АТ «ТАСКОМБАНК».
Отже, із урахуванням наведеного та усталеної релевантної судової практики Верховного Суду в цій категорії справ, суд вважає доведеним факт укладення між відповідачем ОСОБА_1 і первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору за вищевказаних обставин, що об'єктивно спростовує доводи представника відповідача на заперечення ним факту укладення його довірителем кредитного договору із первісним кредитором та факт отримання ОСОБА_1 від первісного кредитора коштів на умовах зворотності в розмірі 22 000,00 грн., що підтверджено стороною позивача належними та допустимими доказами, а тому заперечення представника відповідача в цій частині суд вважає безпідставними.
Більше того, Верховний Суд виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) і ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено Договір факторингу №28/1118-01, зі строком дії до 28.11.2019, відповідно до умов якого клієнт відступив на користь фактора права вимоги за цим договором. Також вказаними сторонами укладено додаткові угоди №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 до вищевказаного договору факторингу, якими строк цього договору продовжувався періодично на один рік, а востаннє такий строк продовжено до 31.12.2024.
Пунктом 1.2 Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року визначено, що «кредитний договір» - кредитний договір, укладений між клієнтом і боржником, права вимоги за яким відступаються, та який відповідає наступним критеріям: боржником за кредитним договором виступає фізична особа та кредит не забезпечується заставою. Перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме в реєстрах прав вимог.
Під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (п. 1.3 цього Договору).
Згідно пункту 1.5 Договору факторингу реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма реєстру прав вимоги наведена в Додатку №1 до цього Договору.
Пунктом 4.1 цього Договору встановлено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора у день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №173 від 15.02.2022 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 (зазначений під номером 2803) за кредитним договором №108754293 від 11.11.2021 року на загальну суму 68 828,60 грн.
Згодом, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого клієнт відступив права вимоги за цим договором на користь фактора (ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»).
Згідно п. 4.1 цього Договору право вимоги переходить від TOB «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» із моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному Додатку. Також ними укладено додаткові угоди №2 від 03.08.2021 (строк договору продовжено до 31.12.2022), №3 від 30.12.2022 до вищевказаного договору факторингу (строк договору продовжено до 30.12.2024). На підтвердження переходу від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до ОСОБА_1 (зазначений під номером НОМЕР_2 ) за кредитним договором №108754293 від 11.11.2021 року на загальну суму 74 073,40 грн. позивачем надано витяг із Реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020.
Згодом, 04 вересня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» і позивачем ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу №0409/24, відповідно до якого право вищевказаної грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 згідно Договору факторингу №0409/24 від 04.09.2024 року відступлено на користь позивача ТОВ «Юніт Капітал», до якого перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором №108754293 від 11.11.2021 року в розмірі 74 073,40 грн., із яких 22 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 52073,40 грн. - заборгованість за несплаченими відсотками, яка станом на час звернення до суду відповідачем не сплачена.
Відповідно до п. 1.2 цього Договору перехід від TOB «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до TOB «Юніт Капітал» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Так, на підтвердження переходу від ТОВ «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги до ОСОБА_1 (зазначений під номером 999) за кредитним договором №108754293 від 11.11.2021 року в сумі 74 073,40 грн. позивачем надано витяг з Реєстру прав вимоги від 04.09.2024 до Договору факторингу №0409/24 від 04.09.2024.
Згідно статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
При цьому, позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» зводяться до того, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перейшло до нових кредиторів, кінцевим із яких є позивач ТОВ «Юніт Капітал», на підставі договорів факторингу, які були укладені у 2018 році, 2020 та 2024 роках. Натомість основний договір, тобто Кредитний договір №108754293 від 11.11.2021 року було фактично укладено після укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року та Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року, а також дійсна вимога кредитора ще не існувала на момент переходу цих прав.
Однак, в силу приписів норми статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Системний аналіз вищенаведених норм свідчить, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор. Тобто відступлення права вимоги може здійснюватися виключно відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №909/1411/13, від 13.10.2021 у справі №910/11177/20).
Законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов'язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".
Зазначені висновки узгоджуються із правовими позиціями, які викладені Верховним Судом у постановах від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, від 04.06.2020 у справі №910/1755/19.
При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року в справі №910/1755/19, констатована, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. Виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов'язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги). При цьому, чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року в справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року в справі №910/11965/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року в справі №905/306/17 виснував про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Натомість, пунктом 1.3 Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 передбачено, що право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Згідно із пунктом 2.1 цього Договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Проте, основний договір (Кредитний договір №108754293 від 11.11.2021) було укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 вже після укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» договору про відступлення прав вимоги (Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018), а також після укладення такого ж договору про відступлення прав вимоги між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020).
Відтак, суд вважає, що вимога на момент укладення договору має бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року та ТОВ «Таліон Плюс» на момент укладення Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року ще не було, а тому сторони не могли передбачити, що 11.11.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» буде укладено кредитний договір із відповідачем ОСОБА_1 .
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, сформованій у справі №752/8842/14-ц від 05 липня 2017 року.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що позивач ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення його прав зі сторони відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду із цим позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором договір №108754293 від 11.11.2021, що був укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони ще не володіли.
Тотожні правові висновки за подібних фактичних обставин містяться у постанові Львівського апеляційного суду від 10.04.2025 року в справі №451/1657/24, де апеляційний суд констатував, що ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з позовом до останньої про стягнення заборгованості за кредитним договором №695395282 від 18 жовтня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості на користь ТОВ «Юніт Капітал», оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.
Крім того, подібний правовий висновок за аналогічних обставин міститься у постанові Львівського апеляційного суду від 13.05.2025 року в справі №462/2374/24, кредитний договір укладено між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем 24 квітня 2020 року, тобто після укладення ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору про відступлення прав вимоги №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Із наведеного вище слідує, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо відповідача на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, відтак сторони не могли передбачити, що 24 квітня 2020 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем. Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що у ТОВ «Юніт Капітал» відсутнє право на звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2020 року, який укладений після відступлення прав вимог за договорами. Суд першої інстанції не надав оцінку доводам відповідача в цій частині та безпідставно дійшов висновку про наявність у позивача права вимоги, а відтак про задоволення позову. Отже, зважаючи на той факт, що у позивача відсутнє право вимоги до відповідача, у задоволенні позову необхідно відмовити з цієї підстави, через це, надавати висновки за іншими мотивами апеляційної скарги не має правового значення.
Подібний правовий висновок міститься у постанові Вінницького апеляційного суду від 14.04.2025 року в справі №127/25069/24. Зокрема, із матеріалів справи убачається, що кредитний договір №933854362, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем 08 липня 2021 року, натомість договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року, яке в свою чергу передало 30 жовтня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», які лише 06 березня 2024 року уклали договір факторингу з позивачем. Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно відповідача, як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не могло було передане цим товариством спочатку ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року, а потім 06 березня 2024 року по договору факторингу №05/07/24 ТОВ «Юніт Капітал». Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ТОВ «Юніт Капітал» не набуло прав первісного кредитора, а отже, не має права пред'являти свої вимоги за договором кредитної лінії №933854362, укладеного 08 липня 2021 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем. Доводи апеляційної скарги про те, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки на момент укладення договору факторингу у відповідача були відсутні кредитні зобов'язання перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
При цьому, суд констатує, що у вищевказаних судових рішеннях апеляційних судів встановлено обставини стосовно Договору факторингу №28/1118-01 від 08 липня 2021 року, укладеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс», який укладений перед кредитним договором, а тому новий кредитор ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони ще не володіли. Одночасно, слід зауважити, що вказаний договір факторингу №28/1118-01 від 08 липня 2021 року є підставою позову також і в цій справі, будучи укладеним задовго до виникнення кредитних правовідносин між первісним кредитором і відповідачем ОСОБА_1 .
Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» від 10.02.2010). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» від 18.07.2006).
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором в порядку відступлення права вимоги слід відмовити.
Крім того, представником позивача в позовній заяві заявлено вимоги про стягнення із відповідача витрат зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн., а також витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Однак, приписами частини першої статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судом у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, а тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. до задоволення не підлягають та покладаються на позивача.
Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 76-80, 81, 82, 89, 137, 141, 223, 247, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України суд, -
у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач: ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4А/10, код ЄДРПОУ 43541163).
Представник позивача: адвокат Тараненко Артем Ігорович (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6/21, РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Представник відповідача: адвокат Зозуля Юрій Михайлович ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Повний текст рішення складено: 11.09.2025 року.
Суддя: І. Б. Кос