05 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/1273/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 ( суддя Голобутовський Р.З.) в адміністративній справі №160/1273/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.11.2024 за №046050022818 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п. "б" ст. 13 Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 13.11.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.11.2024 ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з недосягненням 55-річного віку. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.11.2024 за №046050022818 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п. "б" ст. 13 Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що пільговий стаж роботи не підтверджується записами у трудовій книжці, оскільки у трудовій книжці відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, характер виконуваної роботи з особливо шкідливими умовами праці протягом повного робочого дня відсутні.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
13.11.2024 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
19.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №046050022818 про відмову в призначенні пенсії (за Списком №2). В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідачем зазначено наступне: дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; вік заявника 50 років; дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 13.11.2024; страховий стаж особи з урахуванням кратності становить 25 років 10 місяців 26 днів; пільговий стаж відсутній.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
з 18.09.1995 згідно довідки від 09.04.1999 №25, оскільки відсутня дата та підстава звільнення з роботи;
з 01.01.2008 по 30.04.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.06.1995, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нараховані суми заробітку та сплату страхових внесків за зазначений період;
згідно довідки від 13.11.2024 №490, оскільки форма зазначеної довідки не відповідає вимогам додатку №5 Порядку №637, у довідці перелічені певні періоди роботи без зазначення професії (посади); довідка не містить підписів керівника та головного бухгалтера підприємства. Інформація щодо делегування права підпису іншим особам відсутня.
В рішенні також вказано, що посада помічника машиніста насосних установок не передбачена Списком №2, затвердженим Постановою КМУ “Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких діє право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки заявниця не досягла віку 55 років та за відсутності необхідного пільгового стажу 10 років.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до набрання чинності Закону № 213-VІІІ, право на пенсію за віком пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Згідно з ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до набрання чинності Закону № 213-VІІІ, право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, Закон №1058-IVдоповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
В силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
З 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IVу редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Конституційним Судом України було прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття13, частина друга статті14, пункти «б»-«г» статті54 Закону №1788-ХІІзі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІзі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІв редакції до внесення змін Законом № 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Отже, з 23.01.2020 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентуються одночасно пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIIIта пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
У справі, що розглядається, відносно позивачки правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №2, який складає 50 років за пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІу редакції Закону №2148-VIII.
Відмовляючи позивачці у призначенні пенсії, відповідач покликається, зокрема, на те, що позивач не досягла віку 55 років, що відповідно до вимог статті 114 Закону №1058-IV унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Колегія суддів зауважує, що у даному випадку за обставин, коли є діючими одночасно дві правових норми, які містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу, найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Так матеріалами справи підтверджено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 18.09.1995 згідно довідки від 09.04.1999 №25, оскільки відсутня дата та підстава звільнення з роботи;
- з 01.01.2008 по 30.04.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.06.1995, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нараховані суми заробітку та сплату страхових внесків за зазначений період;
- згідно довідки від 13.11.2024 №490, оскільки форма зазначеної довідки не відповідає вимогам додатку №5 Порядку №637, у довідці перелічені певні періоди роботи без зазначення професії (посади); довідка не містить підписів керівника та головного бухгалтера підприємства. Інформація щодо делегування права підпису іншим особам відсутня.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей. Тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та пільгового (трудового) стажу позивачки.
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірний період відповідач переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті як орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивачки пільгового (трудового) стажу у певні періоди.
Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду №120/8471/23 від 31 січня 2025 року.
Отже, колегія суддів констатує, що обов'язок оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача.
Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 (провадження № К/9901/22172/18) неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У справах № 490/12392/16-а, № 638/5795/17, № 683/1814/16-а Верховним Судом зроблено висновки, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески.
Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, не нарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, періоду служби за які не нараховані страхові внески.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд попередньої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.
Таким чином, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.11.2024 за №046050022818 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, не ґрунтується на вимогах законодавства, прийняте без урахування усіх істотних обставин, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 в адміністративній справі №160/1273/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 05 вересня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 08 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко