11 вересня 2025 року справа №200/2290/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року (повне судове рішення складено 17 червня 2025 року) у справі № 200/2290/25 (суддя в І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - Управління), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначені позивачу пенсії № 0163950033012 від 17.03.2025;
- зобов'язати Управління з урахування висновків суду у справі повторно розглянути заяву позивача від 10.03.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII із зарахуванням: періоду з 01.07.2021 по 05.08.2024 - до страхового (загального) стажу; періоду з 12.09.2012 по 05.08.2024 - до пільгового стажу роботи за списком № 2 за кодом підстави ЗП3013Б1.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що нею була подана заява до органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №2). Заява була розглянута за принципами екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, яке мотивоване тим, що позивач не має відповідного страхового та пільгового стажу за Списком №2. Позивач вказує, що до її страхового та пільгового стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не зараховано певні періоди роботи. Спірним питанням в даному випадку є незарахування до страхового та пільгового стажу за Списком №2 певних періодів роботи, а також визначення віку виходу на пенсію, а розрізі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15). Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в призначенні пільгової пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком №2 незаконним.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.03.2025 №0163950033012 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано Управління зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи з 01.07.2021 по 05.08.2024.
Зобов'язано відповідача зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 12.9.2012 по 05.08.2024.
Зобов'язано Управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.03.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, вік позивача на день звернення до органів Пенсійного фонду склав 50 років. На підставі наданих Позивачем документів, страховий стаж позивача складає 30 років 00 місяців 13 днів (необхідно не менше 25 років), пільговий стаж позивача за Списком №2 - відсутній (з необхідних 10 років). Не зараховано період роботи з 01.07.2021 по 31.08.2024, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. До пільгового стажу не зараховані періоди роботи на пільгових умовах згідно відомостей по спеціальному стажу ЗПЗ013Б1 (Список № 2), оскільки не зазначено номера та дати атестації робочих місць. До страхового стажу зараховано всі періоди згідно наданих документів. В зв'язку з вище викладеним було вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як такій, що не досягла пенсійного віку та відсутністю пільгового стажу, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.03.2025 звернулась із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Заява була опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатом розгляду про призначення пенсії Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення 17.03.2025 №0 163950033012 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. У рішенні зазначено наступне. Призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2; Вік заявниці 50 років; Страховий стаж заявниці становить 30 років 0 місяців 13 днів; Пільговий стаж заявниці відсутній. Не зараховано період роботи з 01.07.2021 по 31.08.2024, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. До пільгового стажу не зараховані періоди роботи на пільгових умовах згідно відомостей по спеціальному стажу ЗПЗ013Б1 (Список № 2), оскільки не зазначено номера та дати атестації робочих місць. Прийняте рішення: відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю пільгового стажу передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та недосягненням пенсійного віку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України).
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058- IV).
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Верховною Радою України 03.10.2017 ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Натомість, згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
23.01.2020 Велика палата Конституційного Суду України ухвалила Рішення у справі № 1-5/2018(746/15) № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років, так само, як і страховий стаж визначав 20 років, тоді як другий- 25 років.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абз. 2 п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788- ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
При вирішенні даного спору судом враховані правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, до осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і, відповідно, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (тобто після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, який визначений ст. 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.04.2015), та досягли віку, визначеного цією нормою Закону, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Судом установлено, що позивач працювала на посадах, які віднесені у встановленому порядку до Списку № 2, що підтверджується трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 , на час звернення за призначенням пенсії досягла 50 років, а отже за умови наявності необхідного страхового та пільгового стажу позивач матиме право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «б» ст. 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Щодо незараховані періоди роботи з 01.07.2021 по 31.08.2024, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, страховий стаж провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Як свідчать матеріали справи, позивач у спірний період працювала у відокремленому підрозділ "шахта 1-3 "Новогродівська" державного підприємства "Селидіввугілля" з 01.07.2021 по 31.08.2024, що підтверджується копією трудової книжки.
Суд зазначає, що внаслідок невиконання вказаними роботодавцями обов'язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи у спірний період, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 27.02.2019 у справі № 638/5795/17, від 31.10.2019 у справі № 683/1814/16-а, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а та від 26.03.2020 у справі № 299/3616/16-а.
Отже, сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже, і відповідальність за не нарахування страхового внеску покладено також на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, не нарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування позивачу страхового стажу за спірний період із заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Вказаний правовий висновок щодо застосування наведених норм права викладений у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 560/4616/20, які, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, мають бути враховані у спірних правовідносинах.
Щодо незарахування пільгового стажу не зараховані періоди роботи на пільгових умовах згідно відомостей по спеціальному стажу ЗПЗ013Б1 (список № 2), оскільки не зазначено номера та дати атестації робочих місць.
Відповідно до спірного рішення відповідача вказані періоди не зараховані до страхового та пільгового стажу позивача у зв'язку з тим, що в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про нараховану заробітну плату та сплату страхових внесків.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, яка кореспондуються зі ст. 48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 маються наступні записи щодо спірних періодів:
- 12.09.2012 переведена гірником поверхні 2 розряду у ділянку шахтного транспорту;
- 02.01.2019 переведена учнем стовбурового поверхні на дільницю шахтного транспорту;
- 06.02.2019 переведена стовбуровою поверхні 2 розряду на дільницю шахтного транспорту;
- 05.08.2024 звільнена за власним бажанням.
Записи про спірні періоди роботи, засвідчені відповідними печатками підприємства і дефектів їх вчинення не мають, відтак, факт роботи позивача у спірні періоди підтверджується відповідними записами трудової книжки.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п.п. 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абз. 2 п. 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5) позивач у період з вересня 2012 року по серпень 2024 року перебувала у трудових відносинах та за позивачем обліковується як спецстаж за кодом ЗПЗ013Б1.
Відповідно до Довідника підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, який міститься у Додатку 8 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 05.11.2009 № 26-1, до коду ЗПЗ013Б1 віднесені працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області у спірному рішенні взагалі не надано оцінку вказаному періоду роботи позивача, окрім того, що не зазначено номера та дати атестації робочих місць
Відповідно до п. 4.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 в справі №520/15025/16-а сформулювала правовий висновок, відповідно до якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 та Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Таким чином, документами, які знаходяться в матеріалах справи, підтверджується факт роботи позивача у спірні періоди на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, що свідчить про відсутність обов'язку в позивача у наданні уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження стажу.
При цьому, твердження відповідача про неможливість підтвердження пільгового характеру праці позивача у вказані періоди, є безпідставними, оскільки право особи на соціальний захист не може ставитись в залежність від існування конкретного документу. При цьому, збереження таких відомостей не може контролюватись пенсіонером, відповідно, на нього не повинна покладатись відповідальність за їх відсутність.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість дій відповідача щодо незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до його спеціального стажу, який дає право на пільгову пенсію.
З наведеного у сукупності вбачається, що на час звернення до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач досягла віку 50 років, за підрахунками суду, з урахуванням періодів роботи, які підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, страховий стаж останньої становить більше 20 років, та у разі зарахування відповідачем періодів роботи позивача за Списком № 2, які взагалі не аналізувалися під час розгляду заяви про призначення пенсії, пільговий стаж за Списком № 2 буде становити більше 10 років.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог позивача в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі 1-5/2018.
Отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 200/2290/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 11 вересня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
Е. Г. Казначеєв
Т. Г. Гаврищук