Справа № 420/2037/25
10 вересня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Білостоцький О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов?язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
З огляду на те, що у позивача наявна необхідність здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, а саме над рідним дядьком - ОСОБА_2 , який є інвалідом І групи з дитинства, у грудні 2024 року він звернувся із рапортом та переліком відповідних документів до Військової частини НОМЕР_1 щодо його звільнення на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Водночас, 07.01.2025 року Військовою частиною НОМЕР_2 через подання Військової частини НОМЕР_1 було відмовлено у задоволенні рапорту позивача про звільнення, посилаючись на те, що надані заявником документи не містять належних та достатніх доказів необхідності здійснення ним опіки над особою, визнаною судом недієздатною.
Не погоджуючись із вищезазначеною відмовою у звільненні, позивач був вимушений звернутися до суду задля захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою суду по справі №420/2037/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Під час розгляду справи до суду від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що ті обставини, відповідно до яких позивач може виконувати обов'язки опікуна над недієздатним ОСОБА_2 , що встановлені рішенням Ізмаїльського районного суду Одеської області від 20.09.2023 року по справі №946/479/23, слід розцінювати як такі, що не мають юридичних наслідків при розгляді адміністративного позову останнього по цій справі. Разом з тим, позивач на даний час проходить військову службу та безпосередньо виконує обов'язки за місцем несення служби, реалізація ним права бути опікуном недієздатного дядька можлива лише за умови звільнення з військової служби. Факт проходження позивачем дійсної військової служби, який не був урахований районним судом першої інстанції при вирішені питання щодо встановлення опікунства, унеможливлює виконання ним обов'язків опікуна.
Також під час розгляду справи до суду від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що письмова відмова у звільнені військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 аргументована тією обставиною, що в силу особливостей проходження військової служби, він фактично не має можливості здійснювати опіку над недієздатним дядьком ОСОБА_2 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області у рішенні від 20.09.2023 по справі №946/479/23, яким задоволено заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнано недієздатним ОСОБА_2 , 1962 р.н.; встановлено опіку над останнім; ОСОБА_1 призначено опікуном, не в повній мірі встановлені обставини справи, а саме - не врахований факт проходження військової служби. На момент звернення позивача до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області із заявою про встановлення опіки над його недієздатним дядьком, та й на момент ухвалення цим судом відповідного рішення, він являвся військовослужбовцем Збройних Сил України. Після ухвалення рішення про задоволення вимог позивача про визнання його опікуном заявник подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі цього рішення у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за недієздатним дядьком - ОСОБА_2 . Таким чином, наявні ознаки зловживання процесуальними правами ОСОБА_1 , який не надавши відомостей про проходження військової служби під час розгляду справи Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області по справі №946/479/23, створив передумови для звільнення з військової служби.
Ухвалою суду від 23.05.2025 року провадження у справі №420/2037/25 було зупинено на підставі п.3 ч.1 ст.236 КАС України до набрання законної сили рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі №946/479/23, та у подальшому поновлено ухвалою суду від 09.09.2025 року.
Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Рішення у справі ухвалено в строки, визначені Кодексом адміністративного судочинства України, з урахуванням перебування головуючого у справі у відпустці.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2024 року №1694.
Позивач є племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю з дитинства І групи. Причиною інвалідності є хронічне психічне захворювання.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.09.2023 року по справі №946/479/23, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10.07.2025 року, було визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним. Встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_2 , та призначено ОСОБА_1 його опікуном. Строк дії рішення про визнання ОСОБА_2 недієздатним становить 2 роки з дня набрання рішенням законної сили.
Постанова Одеського апеляційного суду від 10.07.2025 року по справі №946/479/23 набрала законної сили з дня її ухвалення.
В грудні 2024 року позивач подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт із пакетом відповідних документів (серед якого була копія рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.09.2023 року по справі №946/479/23), в якому клопотав про звільнення з військової служби на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Водночас, командування Військової частини НОМЕР_2 розглянуло подання командира Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, та листом від 07.01.2025 року №1156/2/244 відмовило у задоволенні рапорту. У вказаному листі було зазначено, що надані заявником документи не містять належних та достатніх доказів необхідності здійснення ним опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами. Заявник вважає, що набув підстави на звільнення з військової служби згідно ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки рішенням місцевого районного суду від 20.09.2023 року його призначено опікуном над недієздатним дядьком за поданням органу опіки та піклування Саф?янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області від 08.09.2023 року №01/01.32/2997. На противагу цьому слід зазначити, що згідно з приписами ст. 63 ЦК України опікун призначається, зокрема, із урахуванням можливості особи виконувати обов'язки опікуна. Та обставина, що заявник на даний час проходить дійсну військову службу в лавах ЗСУ, унеможливлює фактичне виконання ним обов'язків опікуна над недієздатним ОСОБА_2 .
Не погодившись із вищевказаною відмовою, позивач звернувся до суду з позовом в адміністративній справі №420/2037/25.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзиви та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені та визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Згідно ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч.4 ст.3 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Дія указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, зокрема дія воєнного стану на території України пролонгується станом на теперішній час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України №2232-XII від 25.03.1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби, що встановлені статтею 26 Закону №2232-XII, залежать від виду військової служби.
Згідно абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
За ч.7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), за п.1 якого визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі - Інструкція) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 29 пункту 5 Додатку 19 «Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» до Інструкції №170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами, подаються наступні документи:
копія рішення суду про визнання особи недієздатною;
копія рішення суду про призначення опікуном цієї особи громадянина (громадянки), який (яка) проходить військову службу.
Аналізуючи вищезазначені приписи суд доходить висновку, що військовослужбовець може звільнитися з військової служби під час дії воєнного стану через необхідність здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється опіка іншими особами. У той же час, позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби обов'язково мала бути подана копія рішення суду про визнання особи недієздатною та копія рішення суду про призначення його опікуном цієї особи.
Тобто, для можливості звільнення військовослужбовця з військової служби з-за вищенаведеної підстави ключовим питанням є наявність рішення суду про визнання особи недієздатною та рішення суду про призначення заявника опікуном цієї особи.
Як було встановлено судом під час розгляду справи, позивач є племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю з дитинства І групи. Причиною інвалідності є хронічне психічне захворювання.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.09.2023 року по справі №946/479/23, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10.07.2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний недієздатним. Над ним встановлено опіку, опікуном призначено ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевказане, в грудні 2024 року позивач подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт із пакетом відповідних документів, в якому він клопотав про звільнення з військової служби на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Водночас, командування Військової частини НОМЕР_2 розглянуло подання командира Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби, та листом від 07.01.2025 року №1156/2/244 відмовило у задоволенні рапорту.
З цього приводу суд зазначає, що позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII до Військової частини НОМЕР_1 були надані всі необхідні документи, що підтверджують необхідність здійснення опіки над ОСОБА_2 , визнаного в судовому порядку недієздатним.
Суд зауважує, що незгода відповідачів із висновками Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.09.2023 року по справі №946/479/23, залишеного в подальшому без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10.07.2025 року, не свідчить про відсутність у позивача необхідності здійснення опіки над рідним дядьком, визнаного в судовому порядку недієздатним.
ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, враховуючи факт того, що відповідачами не було доведено правомірності власних дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби з-за факту подання ним всіх необхідних документів, що підтверджують вищезгадані судом обставини, то суд вбачає підстави для визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільнені ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Щодо вимог зобов'язального характеру суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Аналізуючи вищевказані обставини, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами, та прийняти відповідне рішення про звільнення та виключення його зі списків особового складу військової частини.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов?язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільнені ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абз.15 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами, та прийняти відповідне рішення про звільнення та виключення його зі списків особового складу військової частини.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя О.В. Білостоцький