Справа № 420/9757/25
10 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
03 квітня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 27.03.2020 по день виплати індексації грошового забезпечення відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 у справі №420/17816/23 по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та остаточний розрахунок із позивачем при звільненні відповідач здійснив несвоєчасно.
Так, за твердженням позивача, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 у справі №420/17816/23, відповідачем виплачена індексація грошового забезпечення. Остаточний розрахунок зі відповідач провів з позивачем ні в день його звільнення 27.03.2020, а на виконання судового рішення лише 21.03.2025.
Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
Суд ухвалою від 08.04.2025 прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі та витребував з Військової частини НОМЕР_1 :
докази проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 : копії наказів про зарахування на службу, про виключення зі списків особового складу, тощо;
докази виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 р. у справі №420/17816/23;
довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100.
22 квітня 2025 року відповідач надав відзив разом з витребуваними судом доказами, в якому вказав, що відсутні підстави для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, за твердженням відповідача, при звільненні позивача з ним проведено повний розрахунок, проте судом встановлено порушення вимог закону щодо нараховування індексації грошового за період з 01.03.2018 по 24.03.2020, тому на підставі рішення суду від 10.10.2023 (справа №420/17816/23) здійснено перерахунок і 21.03.2025 різниця виплачена. Несвоєчасність виплати коштів, пов'язана з відсутністю належного фінансування з боку держави, а не з вини відповідача.
Окрім того, відповідач у відзиві зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Суд ухвалою від 15 серпня 2025 року витребував у Військової частини НОМЕР_1 інформацію (табель) про здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу та інших платежів при звільненні, їх загальну суму та дату виплати.
На виконання ухвали суду від 15.08.2025, відповідач 03.09.2025 надав витребувані судом докази.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 27.03.2020 позивача виключено зі списків особового складу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 у справі №420/17816/23, яке набрало законної сили 28.11.2023, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині за період з 01.03.2018 року по 24.03.2020 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
21.03.2025 відповідачем проведено виплату індексації грошового забезпечення на користь позивача у загальній сумі 78767,25 грн, що підтверджується банківською випискою.
Згідно з розрахунком відповідача, середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням складає 986,27 грн, середньомісячне - 30081 грн.
Суд також встановив, що при звільненні позивача останньому нараховано 688491,23 грн грошового забезпечення, що підтверджується довідкою-розрахунком грошового забезпечення при звільненні (27.03.2020).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Частинами першою та четвертою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 16.04.2020 у справі №822/3307/17.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.
Подібна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у постанові від 22.05.2020 у справі №320/1263/19.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 27.03.2020, остаточний розрахунок з позивачем виплат, які мали були виплачені позивачу проведено 21.03.2025.
Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Тому доводи позивача про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.
Стосовно періодів, за які необхідно нарахувати середній заробіток, суд зазначає таке.
Починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.
Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 по справі №560/9586/22 спірний період нарахування середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 28.03.2020 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 21.03.2025.
Стосовно періоду з 28.03.2020 по 18.07.2022, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП (станом на період з 28.03.2020 до 18.07.2022), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, до 18.07.2022 законодавство передбачало обов'язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статті 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За таких обставин суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Суд встановив, що позивачу на день виключення зі списків особового складу нараховано 688491,23 грн.
Враховуючи те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 у справі №420/17816/23 позивачу виплачено 78767,25 грн, загальна сума, що підлягала виплаті позивачу на день звільнення складала 767258,48 грн. (688491,23 + 78767,25)
Відтак, відсоткове співвідношення суми грошових коштів виплачених на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №420/5885/24 до загальної суми виплати, що мала бути виплачена на день звільнення розраховується таким чином:
78767,25 грн. х 100 / 767258,48 грн. = 10,27 %.
Згідно з розрахунком відповідача, середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням складає 986,27 грн, середньомісячне - 30081 грн.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції станом на період з 28.03.2020 по 18.07.2022), виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період такої затримки, у зв'язку із чим в даному випадку період затримки з 28.03.2020 до 18.07.2022 становить 842 календарних днів.
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28.03.2020 до 18.07.2022 наступним чином:
842 х 986,27 грн = 830439,34 грн х 10,27% = 85286,12 грн, що становить 10,27 % суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків особового складу, а саме 27.03.2020.
Період стягнення з 19.07.2022 по 21.03.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», роботодавець повинен виплатити середній заробіток на користь позивача за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Схожого висновку дійшов П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 20.02.2024 у справі №420/28960/23, що свідчить про сталість судової практики.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції відповідно до Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у зв'язку із чим в даному випадку період затримки з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 184 календарних дня.
Виходячи з того, що середньоденний заробіток позивача складає 986,27 грн, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 наступним чином:
184 х 986,27 грн = 181473,68 грн.
З огляду на викладене, нарахуванню та виплаті на користь позивача підлягає середній заробіток за період з 28.03.2020 до 19.01.2023 у загальній сумі 266759,80 грн. (85286,12 грн. + 181473,68 грн.).
Враховуючи викладені та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2020 до 19.01.2023 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2020 до 19.01.2023 у розмірі 266759,80 грн.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, з огляду на таке.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.03.2021 року по справі № 820/3313/17 виснував, що строк звернення до адміністративного суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинає свій перебіг з дати фактичного розрахунку при звільненні, тобто виплати на користь позивача всіх грошових коштів, які підлягали виплати на день звільнення, у тому числі тих, що не були виплачені та щодо яких встановлена затримка розрахунку при звільненні.
Крім того, питання встановлення початку перебігу строку звернення до суду неодноразово було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема і у постановах від 25.02.2021 року у справі № 240/5092/20, від 11.03.2021 року у справі № 560/3338/19, від 15.07.2021 року у справі № 300/2782/20, від 07.02.2023 року у справі № 480/2878/22, від 18.05.2023 року у справі № 420/9651/22, від 09.01.2024 року у справі №620/3102/20 та багатьох інших, який дійшов висновку, що початок перебігу строку звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися з дня проведення остаточного розрахунку з працівником.
З матеріалів адміністративної справи №420/9757/25 суд установив, що відповідачем на момент звільнення позивача не було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення.
Суд встановив, що 21.03.2025 відповідачем проведено виплату індексації грошового забезпечення на користь позивача у загальній сумі 78767,25 грн, що підтверджується банківською випискою.
З позовом позивач звернувся 03.04.2025.
Отже, суд доходить висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 77-79, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2020 до 19.01.2023.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2020 до 19.01.2023 у розмірі 266759,80 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро БАБЕНКО