Справа № 420/29007/25
10 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, ВЧ НОМЕР_1 , боржник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач, Білгород-Дністровський ВДВС Південного МРУ, Відділ), в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС Південного МРУ Тирнового Максима Вікторовича №ВП78606760 від 18.08.2025 про накладання штрафу в розмірі 5100 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог щодо протиправності оскаржуваної постанови позивач вказує, що вона прийнята відповідачем без урахування усіх обставин у справі, а саме того, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Ухвалою від 01.09.2025 провадження у справі відкрито та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 КАС України. Судове засідання призначено на 10.09.2025 о 15:00 год, відповідача зобов'язано надати до суду в якості доказів засвідчені належним чином копії усіх матеріалів виконавчого провадження № 78606760. Також цією ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 (далі - третя особа, стягувач).
Відповідач подав відзив та копії матеріалів виконавчого провадження.
У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову, уважаючи, що виконавцем було встановлено факт невиконання рішення суду без поважних причин, що згідно із приписами статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» є безумовною підставою для накладення на боржника штрафу, оскільки боржником не надано жодних доказів в підтвердження відсутності коштів, які спрямовуються для погашення заборгованості, а також не зазначено, які заходи вживаються для вирішення питання щодо виділення коштів.
09.09.2025 від позивача надійшла заява про участь у призначеному на 10.09.2025 судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 10.09.2025 заяву повернуто повернути без розгляду на підставі частини 2 статті 167 та частини 2 статті 195 КАС України.
В судове засідання учасники справи не з'явились, будучі належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду згідно з правилами, установленими статтею 268 КАС України.
Згідно із частиною 3 статті 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Ураховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
Як встановлено судом, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №420/29107/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025, частково задоволено позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 р. по 10.12.2021 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 р. (2102,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 р. (2270,00 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Задля виконання рішення суду боржник здійснив відповідний розрахунок та листом № 657/4895 від 07.05 2025 звернувся до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України з проханням забезпечити кошторисними призначеннями по фінансуванню видатків за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення» в розмірі 2 383 171,67 грн, а також склав і надіслав «Розрахунок потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки за напрямом грошове забезпечення на липень 2025 року», в якому визначив потребу у видатках на виконання рішень судів в розмірі 2559993,00 грн, у тому числі ОСОБА_1 в сумі 113904,22 грн.
Листом №220/13/22345 від 27.06.2025 Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України повідомив військову частину НОМЕР_1 про те, що: «…Міністерством оборони України фінансування видатків на виконання судових рішень по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» здійснюється відповідно до наданих розпорядниками коштів нижчого рівня заявок на кошти в межах наявного фінансового ресурсу. У 2024 році видатки Міністерства оборони України на виконання рішень судів становили лише 30% від заявленої потреби. Станом на 26 червня 2025 року наявна заборгованість для забезпечення виконання судових рішень по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» в сумі 1,4 млрд гривень. Міністерством оборони України з метою своєчасного забезпечення виконання рішень судів порушено питання перед Кабінетом Міністрів України щодо збільшення видатків на виконання судових рішень. Прем'єр-міністром України доручено Міністерству економіки України підготувати проєкт відповідного рішення щодо виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на безповоротній основі та розглянути на черговому засіданні Кабінету Міністрів України питання їх виділення з метою забезпечення фінансування потреби Міноборони для виконання судових рішень (доручення від 23.12.2024 № 41883/1/1-24). Також, Міноборони повторно звернулось до Міністерства фінансів України з пропозицією щодо перерозподілу бюджетних асигнувань загального фонду державного бюджету в частині збільшення видатків за КЕКВ 2800 за рахунок зменшення фінансового ресурсу, передбаченого для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, з подальшим його відновленням при внесенні змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (листи Міноборони від 02.04.2025 № 220/5650 та від 08.04.2025 № 220/6115). Водночас, Міністерство фінансів України листом від 22.04.2025 № 10010-01-5/11595 повідомило, що пропозиція Міністерства оборони України щодо перерозподілу видатків за бюджетною програмою 2101020 в частині збільшення видатків за кодом КЕКВ 2800 за рахунок зменшення за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» не підтримана, оскільки Міністерство оборони України заявило додаткову потребу в коштах на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в сумі 400,0 млрд гривень, джерел покриття якої на цей час не вишукано. Виходячи з вищезазначеного, фінансування видатків на виконання судових рішень в 2025 році в Міноборони здійснюється в межах наявного фінансового ресурсу та затвердженого помісячного плану асигнувань, пропорційно до заявленої військовими частинами потреби».
Також військова частина листом від 23.05.2025 звернулася до командира ВЧ НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із клопотанням від 22.05.2025 № 657/5448 щодо погодження суми коштів, необхідних для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 420/29107/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити нарахування індексації грошового забезпечення.
Листом № 343/13286 від 09.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомило військову частину НОМЕР_1 про те, що фінансово-економічним відділом ІНФОРМАЦІЯ_1 опрацьовано та погоджується клопотання згідно наданих розрахунків в сумі 113 904,22 грн.
Надалі у вказаній справі Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист від 25.06.2025 №420/29107/24 в частині зобов'язання вчинити дії.
За заявою стягувача державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження з примусового виконання виданого Одеським окружним адміністративним судом виконавчого листа від 25.06.2025 №420/29107/24, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78606760 від 16.07.2025.
Цією постановою боржника зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Копію зазначеної постанови боржник отримав 18.07.2025, про що свідчить відповідні підпис та відмітки на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Державним виконавцем 18.08.2025 складено Акт державного виконавця, за змістом якого ним зафіксовано, що станом на 18.08.2025 рішення суду у справі №420/29107/24, оскільки боржник - Військова частина НОМЕР_1 не подала жодних документів, які б підтверджували виконання рішення суду.
Надалі постановою старшого державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС Південного МРУ від 18.08.2025 ВП № 78606760 на військову частину НОМЕР_1 на підставі статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладено штраф в розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду.
Постанова мотивована тим, що рішення суду станом на 18.08.2025 боржником не виконано, про що складено акт державного виконавця.
Вважаючи, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення штрафу за невиконання судового рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні цього спору суд виходить з такого.
Спірні правовідносини урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно з частиною 6 статті 26 Закону №1404-VIII, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Частинами першою - третьою статті 63 Закону №1404-VIII установлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно із приписами частин першої, другої статті 75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення Закону №1404-VIII в контексті цієї справи, потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
У спірному випадку боржник стверджує, що причиною невиконання судового рішення слугували обставини відсутності відповідного фінансового забезпечення.
Водночас суд зауважує, що згідно із приписами частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
При цьому частинами першою - четвертою статті 79 КАС України установлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Слід зауважити, що ні з матеріалів виконавчого провадження, ані з позовної заяви з додатками не вбачається, що рішення виконано в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
За приписами частини четвертої статті 19 Закону №1404-VIII сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має, зокрема, право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Матеріали справи не містять доказів того, що Військова частина НОМЕР_1 як боржник повідомляла державного виконавця про стан виконання рішення суду та наявність поважних причин його невиконання в повному обсязі.
Отже, Військова частина НОМЕР_1 знехтувала своїм обов'язком як сторони виконавчого провадження і не повідомило державного виконавця про наявність обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду в повному обсязі та які є поважними.
Позивачем у цій справі не надано належних доказів в підтвердження відсутності коштів, які спрямовуються для погашення заборгованості по судовим рішенням, не надано інформації щодо обсягу коштів, які надійшли на виконання судових рішень та який обсяг коштів сплачений іншим стягувачам в порядку черговості надходження судових рішень, що набрали законної сили.
Тому оцінюючи обґрунтованість спірної постанови, суд виходить з того, що вказані позивачем обставини не підтверджені будь-якими належними доказами ані державному виконавцю, ані суду. Так, і у справі немає належних доказів того, що позивач станом на час часткового виконання рішення суду не мав відповідних призначень/коштів на погашення заборгованості перед стягувачем, у тому числі але не виключно, будь-які кошториси, виписки органу казначейської служби про залишки коштів на рахунках тощо, з яких би вбачалась дійсна неможливість виплати коштів у поточному періоді.
Суд враховує, що механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України визначають «Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту», що затверджені наказом Міністерства оборони України 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104).
Згідно із пунктами 1.2 - 1.4 цих Правил, ними визначено, що забезпечувальний фінансовий орган - це фінансовий орган головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, до мережі якого належать розпорядники коштів третього рівня.
Начальник фінансового органу - це начальник фінансово-економічної служби (управління, відділу тощо) військової частини, начальник сектору соціальних виплат обласного або ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також головний бухгалтер військової частини; фінансове господарство військової частини - сукупність процесів щодо управління фінансовими ресурсами, які є в розпорядженні військової частини, з метою виконання покладених на неї завдань; фінансове забезпечення - система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань; фінансовий орган - фінансово-економічна служба (управління, відділ тощо) військової частини, відділ фінансового забезпечення військового комісаріату (сектору соціальних виплат територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:
- Міністр оборони України - головний розпорядник;
- командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі - розпорядники коштів другого рівня);
- командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі - розпорядники коштів третього рівня).
Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:
- головний розпорядник - через Департамент фінансів Міністерства оборони України;
- розпорядники коштів другого рівня - через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, командувань окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;
- розпорядники коштів третього рівня - через фінансові органи військових частин.
Забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі - служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.
Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.
Військовій частині дозволяється отримувати кошти, матеріальні цінності та послуги з місцевих бюджетів, від фізичних та юридичних осіб відповідно до вимог законодавства.
Військова частина не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати юридичним чи фізичним особам кредити.
Усі отримані кошти військова частина зберігає на відповідних реєстраційних (спеціальних реєстраційних) рахунках, які відкриваються в органі Державної казначейської служби України.
Усі отримані кошти та матеріальні цінності підлягають обов'язковому оприбуткуванню за відповідними регістрами бухгалтерського обліку.
Згідно із пунктом 3 Правил, джерела фінансового забезпечення військової частини, їх класифікація Джерелом фінансового забезпечення військової частини є кошти Державного бюджету України, що виділяються Міністерству оборони України та надходять на утримання і забезпечення її діяльності, а також інші джерела, передбачені законодавством. Фінансове забезпечення військової частини здійснюється відповідно до затверджених у встановленому порядку кошторисів за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України. Кошти загального фонду за кошторисом Міністерства оборони України виділяються військовій частині забезпечувальним фінансовим органом і спрямовуються тільки на ті потреби, на які вони призначені, відповідно до затверджених кошторисів, планів асигнувань, кодів економічної та програмної класифікації видатків та кодів видатків за кошторисом Міністерства оборони України. Вони використовуються військовою частиною протягом того бюджетного року, на який призначені. Залишки невикористаних коштів загального фонду, які утворилися на кінець року, списуються до доходів Державного бюджету України органами Державної казначейської служби України в установленому порядку.
Пунктами 2.23, 2.24, 2.26, 2.28, 2.32 зазначених Правил, військова частина має право здійснювати видатки виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань загального фонду бюджету, планами спеціального фонду за наявності витягів із річного розпису асигнувань державного бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету, помісячного розпису спеціального фонду державного бюджету, а також у передбачених випадках згідно з річним розписом витрат спеціального фонду державного бюджету з розподілом за видами надходжень, доведених органом Державної казначейської служби України, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку.
До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів спеціального фонду підставою для здійснення видатків є проекти зазначених кошторисів і планів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами командира військової частини та начальника фінансового органу.
Військова частина має право брати бюджетні зобов'язання за загальним фондом бюджету в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисом, за спеціальним фондом бюджету - у межах фактичних надходжень до цього фонду та бюджетних асигнувань (у розрізі складових спеціального фонду відповідно до зведень показників спеціального фонду кошторису), установлених кошторисом виходячи з потреби в забезпеченні виконання пріоритетних заходів поточного року та з урахуванням необхідності здійснення платежів для погашення бюджетних зобов'язань минулих періодів.
У виняткових випадках для внесення змін до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету та плану спеціального фонду в частині збільшення видатків (крім видатків за фондом грошового забезпечення) за відповідними бюджетними програмами (підпрограмами) військова частина подає до служб забезпечення заявку (за формою, наведеною в додатку 11 до цих Правил) з обов'язковим обґрунтуванням причин збільшення видатків і наданням детальних розрахунків і пояснень щодо отримання кінцевих результатів. Зміни до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету в частині коригування видатків за фондом грошового забезпечення вносяться щоквартально забезпечувальним фінансовим органом за результатами аналізу оперативної фінансової звітності. У виняткових випадках зміни вносяться на підставі аналізу заявок потреби в коштах на виплату грошового забезпечення.
З метою своєчасного та повного отримання коштів відповідно до затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету та плану спеціального фонду протягом поточного місяця військова частина здійснює аналіз стану виконання кошторису, уточнює потребу в коштах на наступний місяць і до 20 числа кожного місяця подає заявки (крім потреби в коштах на виплату грошового забезпечення та підйомної допомоги): - до забезпечувального фінансового органу за напрямами відповідальності, за якими Департамент фінансів Міністерства оборони України визначено відповідальним за формування і виконання бюджетних програм (підпрограм), крім асигнувань на оплату відряджень, які плануються за рішеннями старших начальників (титульні видатки); - до служб забезпечення за відповідними напрямами відповідальності цих служб; - до органів військового управління, за завданнями яких проводяться наради, збори, семінари, конференції та інші заходи, пов'язані з відрядженням військовослужбовців (на асигнування для оплати відряджень). Порядок складання та подання заявки про потребу в коштах на виплату грошового забезпечення та підйомної допомоги визначається окремою вказівкою Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Позивачем у цій справі не надано жодного з перелічених у вищевказаних Правилах документу на підтвердження ужиття всіх належних та дієвих заходів для забезпечення виконання рішення суду, щоб могло свідчити про наявність поважних причин невиконання такого рішення.
Тому оцінюючи обґрунтованість спірної постанови, суд виходить з того, що вказані позивачем обставини не підтверджені будь-якими належними доказами ані державному виконавцю, ані суду. Також і у справі немає належних доказів того, що позивач станом на час часткового виконання рішення суду не мав відповідних призначень/коштів на погашення заборгованості перед стягувачем, у тому числі але не виключно, будь-які кошториси, виписки органу казначейської служби про залишки коштів на рахунках тощо, з яких би вбачалась дійсна неможливість виплати коштів у поточному періоді.
Відтак, доводи позивача про те, що виплата не була і не могла бути проведена через об'єктивні причини, є недоведеними.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що державний виконавець під час перевірки стану виконання правомірно виходив з того, що рішення суду не було виконане у повному обсязі і поважні причини такого невиконання встановлені не були, що давало обґрунтовані підстави для накладення штрафу.
Таким чином, прийнята оскаржувана постанова про накладення штрафу в розмірі 5100 грн є обґрунтованою, правомірною та скасуванню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами частини 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Позивач не довів обґрунтованість позовних вимог, тому за таких обставин в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Згідно з правилами статті 139 КАС України розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-77, 139, 242-246, 259-262, 271, 287 КАС України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний