Справа № 212/9200/25
2/212/4924/25
11 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді Дехта Р.В., за участю секретаря судового засідання Юшко А.М., порядку ч.2 ст.247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха балка» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок захворювання, -
встановив:
08 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Заборський О.В. звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу з позовом до приватного акціонерного товариства «СУХА БАЛКА» (далі - Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання розмірі 440000 гривень 00 копійок.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що на протязі 12 років 11 місяців, у період часу з 01.07.1998 року по 27.03.2024 року він працював у Відповідача на різних роботах та посадах в шкідливих умовах праці з повним робочим днем у підземних умовах. Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, номер витягу №125/25/1354/В від 06.08.2025 року, позивачу було встановлено втрата професійної працездатності в розмірі 55%, з 14.05.2025 року, дата повторного оцінювання 01.09.2026 року. Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. В підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів з причин технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосуванню, внаслідок чого умови праці характеризувалися фізичним перенавантаженням. Причиною виникнення хронічних професійних захворювань (отруєння) стали важкість праці та пил переважно фіброгенної дії. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, чим йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що тривалий час він переносить глибокі моральні страждання, що позбавляє його нормальних життєвих зав'язків і вимагає додаткових зусиль. Вказав, що покращення в стані здоров'я не відбувається, з кожним днем відчуває лише погіршення в стані здоров'я. Змінився рівень життєвої діяльності і необхідно прикладати багато зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у розмірі 440000,00 гривень, яку просить стягнути з відповідача.
11 серпня 2024 року ухвалою суду прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до судового розгляду на 11 вересня 2024 року о 10 годинні 00 хвилин.
Відповідач скористався правом надання суду відзиву на позовну заяву та 21 серпня 2025 року надав його до суду. Згідно поданого відзиву, відповідач не погоджується в повній мірі з пред'явленими позовними вимогами вважаючи, що Позивач був обізнаний про умови праці на підприємстві, наявністю на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, права та пільги позивача, компенсації за роботу в таких умовах, та про неможливість роботодавця в повній мірі забезпечити безпечні умови праці з огляду на специфіку виробництва, позивач свідомо приймав наявні умови праці і усвідомлював можливість нанесення шкоди його здоров'ю. Також зазначив, що відповідач надавав позивачу встановлені чинним законодавством і колективними договорами пільги і компенсації, зокрема оплату праці у підвищеному розмірі, додаткові відпустки, профілактичне харчування. Вказав, що відповідач не приховував важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував.
Позивачем не доведений факт спричинення моральної шкоди професійними захворюваннями діями відповідача, ймовірною причиною вважає незастосування позивачем у процесі виконання трудових обов'язків засобів захисту. Надана позивачем довідка МСЕК не містить відомостей стосовно спричинення моральної шкоди умовами виробництва. Окрім цього, на думку відповідача, заявлений розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості.
Представник позивача - адвокат Заборський О.В. в судове засідання не з'явився, надав судові заяви про розгляд справ за його відсутності.
З представником відповідача не вдалося провести судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використання власних технічних засобів за допомогою захищеного відеоконференцзв'язку “ВКЗ». Представник відповідача, попереджений, що відповідно до частини 5 статті 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 у період часу з 01.07.1998 до 27.03.2024 року, працював у Відповідача на певних посадах та виконував певну роботу в шкідливих умовах праці з повним робочим днем у підземних умовах, тобто перебував у трудових правовідносинах з Відповідачем, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем по справі.
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання (отруєння) від 14.05.2025 року, щодо хворого ОСОБА_1 , в пункті 17 зазначено, що хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставин: працюючи на шахті «Ювілейна» підземним прохідником з 20.01.2017 року по 27.03.2024 рік, ОСОБА_2 виконував весь комплекс робіт з проходки горизонтальних, похилих та вертикальних гірничих виробок. В підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів з причин технологічного обмеження робочого простору, внаслідок чого умови праці характеризувалися фізичним перевантаженням. Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування,Ю підпадав під вплив підвищенних показників локальної вібрації та підвищених концентрацій аерозолю переважно фібро генної дії у повітрі робочої зони. Підставою для встановлення професійних захворювань, також послужив профмаршрут: 01.08.2013 - 20.01.2017 року - підземний кріпильник шахти «Ювілейна» ПАТ «Евраз суха балка».
Судом встановлено, що згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, номер витягу №125/25/1354/В від 06.08.2025 року, позивачу було встановлено втрата професійної працездатності в розмірі 55%, з 14.05.2025 року, дата повторного оцінювання 01.09.2026 року.
Суд, встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 2 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз'яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.
У відповідності зі ст. ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок отримання ним професійного захворювання.
Суд, дослідивши медичні документи позивача про отримання ним професійних захворювань, дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, так як він відчуває фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Доводи представника відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача суд не приймає до уваги, оскільки судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв'язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні Нечипорук та Йонкало проти України № 42310/04 від 21.04.2011 року, роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
В даному випадку, суд враховує що внаслідок професійного захворювання та втрати ступеню працездатності з вини відповідача, позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, якій позивач зазнав, що призводить до порушення її звичайного способу життя та вимагає від неї додаткових зусиль для його організації.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності в розмірі 55%, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, потребу в забезпеченні лікарськими засобами, виробами медичного характеру, а також період праці на підприємстві Відповідача.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд бере до уваги період роботи позивача на іншому підприємстві, що також спричинило виникнення хронічного професійного захворювання.
Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 260000,00 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб, військового збору та інших обов'язкових платежів, що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.11.2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009)
За правилами ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із:
1.складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2.часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3.обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4.ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На виконання вказаних вимог закону позивачем надано: розрахунок витрат на правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги та на представлення інтересів від 12.08.2024 на загальну суму 10000 гривень, прибутковий касовий ордер про оплату 10000 гривень адвокату Заборському О.В.
У постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19 викладено правову позицію, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
У постанові Верховного Суду від 04 червня 2021 року по справі №380/887/20 зазначено, що судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Оцінюючи характер правової допомоги у цій справі щодо змісту виконаних робіт, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справи, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог та стягнення розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними.
Позивача згідно з п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, враховуючи норми ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 2600 гривні 60 копійок.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха балка» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок захворювання - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду в розмірі 260000 (двісті шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати з надання професійної правничої допомоги в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави судовий збір в розмірі 2600 (дві тисячі шістсот) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Суха Балка», місце знаходження юридичної особи: 50029, м.Кривий Ріг, вулиця Конституційна, 5, код ЄРДПОУ 00191329.
Повне рішення складено 11 вересня 2025 року.
Суддя: Р. В. Дехта