Справа № 172/1247/24
Провадження 2/172/533/24
Іменем України
11.09.2025 Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Битяка І.Г. за участю секретаря судового засідання - Глушко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок військової агресії проти України, -
До суду надійшов вищевказаний позов, в обґрунтування якого позивач вказує, що вона є громадянкою України, діючою військовослужбовицею та учасницею бойових дій. Її зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_1 . З 24.02.2022 по 03.03.2022 у Новопсковській селищній територіальній громаді відбувалися бойові дії, з 03.03.2022 Новопсковську селищну територіальну громаду по дату подання даної позовної заяви окуповано. Вона є одноосібною власницею такого майна: житлової квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією зазначеною у договорі дарування квартири від 20.03.2017, посвідчений Чернявською І.В. приватним нотаріусом Новопсковського районного нотаріального округу; житлового будинку АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування, серія та номер: 49, виданий 21.02.2014 Марківською державною нотаріальною конторою; земельної ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер 4425186500:06:001:0305) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування, серія та номер: 3060, виданий 16.11.2016 Марківською державною нотаріальною конторою; земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер 4422586600:10:001:0072), на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯИ 232251, виданий 07.05.2010 відділом Держкомзему у Марківському районі Луганської області. Зазначені відомості про об'єкти права власності підтверджуються інформацією зазначеною у витязі від 22.04.2024 № 375372409 з Державного реєстру прав речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта. Внаслідок військової агресії російської федерації проти України, окупації збройними силами російської федерації Новопсковської селищної територіальної громади, вона обмежена у здійсненні права власності на належну їй житлову квартиру, житловий будинок та земельні ділянки. З 2022 року до її квартири неодноразово проникали представники окупаційних військ, здійснювали обшуки та зараз проживають невстановлені особи. Їй не відомо, в якому стані перебуває належне їй на праві власності майно в квартирі. Нею за даним фактом подано заяву про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів, на підставі якої відкрито кримінальне провадження за № 12024135000000029, що підтверджується інформацією зазначеною у витязі від 06.05.2024 з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Обстеження квартири та будинку не проводилося, оскільки Новопсковська селищна територіальна громада окупована збройними силами російської федерації. Станом на день подання позовної заяви вона є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується інформацією зазначеною у довідці від 22.04.2024 № 1216 5003249471 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок збройної військової агресії російської федерації проти України, окупації Новопсковської селищної територіальної громади збройними силами російської федерації та підконтрольним їй озброєним терористичним угрупуванням, вона обмежена у здійсненні права власності на належну їй житлову квартиру, будинок, усе належне їй майно втрачено, також вона обмежена у здійсненні права власності на належні їй земельні ділянки, в результаті чого вона зазнала моральної шкоди, яка полягає у значних триваючих душевних стражданнях, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту; неможливістю користуватися належним їй на праві власності житлом та майном, вести повноцінне життя; пристосуванням до нових життєвих умов та відновленням прийнятного для себе рівня життя; пошуком житла та фінансів; перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу i погіршенням загального самопочуття. Таким чином, наявний факт порушення основоположник прав людини в Україні, через що їй завданий душевний невгамовний біль, безперервні страждання через військову агресію російської федерації проти України, завдана відповідачем моральна шкода повинна становити 1563905,00 грн., що на день подання позову згідно з офіційного курсу Національного банку України становить 35000 євро 00 євроцентів, що є справедливою компенсацією з держави-агресора російської федерації. Просить суд стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації на її користь моральну шкоду завдану внаслідок військової агресії проти України в сумі 1563905,00 грн.
Позивачка надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує, згодна на заочний розгляд справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Своїм правом надати суду заяву про розгляд справи за його відсутності не скористався та не повідомив суд про причини неявки у засідання. Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
У зв'язку з викладеним, судом ухвалено рішення про заочний розгляд на підставі наявних у справі доказів.
На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується інформацією зазначеною у моєму паспорті зразка 1993 року, серія НОМЕР_1 , виданий 15.07.2000 Ленінським РВ УМВС України в Луганській області.
Зареєстроване місце проживання позивачки - АДРЕСА_1 .
Позивачці на праві приватної власності належить таке майно: житлова квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією зазначеною у договорі дарування квартири від 20.03.2017, посвідчений Чернявською І.В. приватним нотаріусом Новопсковського районного нотаріального округу; житловий будинок АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування, серія та номер: 49, виданий 21.02.2014 Марківською державною нотаріальною конторою; земельна ділянка площею 0,1 га (кадастровий номер 4425186500:06:001:0305) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування, серія та номер: 3060, виданий 16.11.2016 Марківською державною нотаріальною конторою; земельна ділянка площею 2 га (кадастровий номер 4422586600:10:001:0072), на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯИ 232251, виданий 07.05.2010 відділом Держкомзему у Марківському районі Луганської області. Зазначені відомості про об'єкти права власності підтверджуються інформацією зазначеною у витязі від 22.04.2024 № 375372409 з Державного реєстру прав речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
За фактом незаконного проникнення 06.05.2024 року невстановлених осіб до приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження за № 12024135000000029, що підтверджується інформацією зазначеною у витязі від 06.05.2024 з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до довідки від 22.04.2024 № 1216-5003249471 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Зобов'язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов'язання.
Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав. Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї.
Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями. Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти. Необхідно звернути увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду. Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
Крім того у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
Таким чином, судом встановлено, що позивачки внаслідок збройної військової агресії російської федерації проти України, окупації Новопсковської селищної територіальної громади збройними силами російської федерації та підконтрольним їй озброєним терористичним угрупуванням, обмежена у здійсненні права власності на належну їй житлову квартиру, будинок, усе належне у них майно, а також обмежена у здійсненні права власності на належні їй земельні ділянки, тому з урахуванням вимог розумності і справедливості, практики ЄСПЛ як джерела права, позивачка правильно визначила розмір компенсації завданої відповідачем моральної шкоди у сумі 1563905,00 грн., що є справедливою компенсацією з держави-агресора російської федерації і з якою суд погоджується.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , у зв'язку з чим позов підягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до п. 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Зважаючи на те, що позивач згідно з приписами п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду цим позовом, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 280-281 ЦПК України, -
1. Позов ОСОБА_1 до держави російська федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок військової агресії проти України - задовольнити.
2. Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (місцезнаходження: 119991, росія, м. москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду завдану внаслідок військової агресії проти України в сумі 1563905 (один мільйон п'ятсот шістдесят три тисячі дев'ятсот п'ять) гривень 00 копійок.
3. Стягнути з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір за подання позову до суду в сумі 15639,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І.Г. Битяк