Справа № 227/3014/24
(2/199/1128/25)
Іменем України
28 липня 2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра у складі:
головуючого судді Богун О.О.
при сикретарі ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро, за правилами щагального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Добропільської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
02 жовтня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Добропільської міської ради про позбавлення батьківських прав.
В обгрунтуванні позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб 19 січня 2013 року. Під час шлюбу у сторін провадження народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2015 року шлюб між позивачем та відповідачем розіовано. Позивач зазначає що в грудні 2014 року відповідач зібрала свої речі, залишила йому неповнолітнього сина та виїхала за кордон. Жодного разу відповідач не телефонувала, не писала, не цікавилась життям сина. Нікому з родичів та знайомих позивача не відомо її місце знаходження. З моменту залишиння дитини з батьком ОСОБА_2 відповідач ніколи не цікавилась його долею, фізичним та емоційним станом, здоров'ям та іншими питаннями, якими зазвичай переймаються батьки. Крім того, відповідач ухиляється не лише від виконання своїх батьківських обов'язків, а навіть і спілкування з сином. Таким чином, відповідач добровільно відмовилась та само усунулась від усіх своїх батьківських прав та обов'язків. Висновком виконкому Добропільської міської ради від 09.11.2020 №03/1442-10/02 визначено доцільним позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також позивачем надано рапорт Інспектора ЮП Добропільського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області старшого лейтенанта поліції Дмитра Пелепенко в якому зафіксовано що 29.09.2020 року інспектором здійснено перевірку за місцем мешкання громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої АДРЕСА_1 та під час бесіди із сусідами встановлено що з 2015 року за вищевказаною адресою громадянка не проживає, на теперішній час її місцезнаходження невідоме. Позивач зазначено що відповідач жодним чином не брала і не бере участі у будь-яких життєвих процесах їх спільного сина. Піклування, виховання, догляд та матеріальне забезпечення сина здійснюється позивачем та його теперішньою дружиною - ОСОБА_5 , з якою він має ще одну спільну неповнолітню дитину, а саме: сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Посилаючись на викладене, позивач просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відзиву на позовну заяву не надавала, про причину неявки не повідомила.
Представник третьої особи Орган опіки та піклування Добропілської міської ради Донецької області Февральова Ю.Ю. в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Суд вважає доведеним наданий позов, оскільки встановлені судом обставини повністю підтверджено доказами у їх сукупності, дослідженими у судовому засіданні.
Ухвалою суду від 10.12.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 01.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
28 липня 2025 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.
Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України, з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , а виданого 08 травня 2013 року виконкомом Білицької міської ради м.Добропілля Донецької області, актовий запис №29 відповідно. (а.с. 15)
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розіовано. (а.с. 17)
Малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є учнем 6 класу Білицької загальноосвітньої школи I - III ступенів №10, відповідно до характеристики від 19.08.2024 №177 ОСОБА_7 зарекомендував себе старанним, сумлінним, дисциплінованим, працелюбним, уважним учнем. Згідно з характеристикою класний керівник повідомляє що неодноразово відвідувала родину хлопчика, відмічає, що у ОСОБА_7 є все необхідне для навчання, а також хлопця виховують біологічний батько ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_5 , які приділяють увагу навчанню дитини, інтересам та прагненням дитини, підтримують зв'язок із класним керівником. (а.с. 27-28)
Разом з тим Ухвалою суду від 06.02.2025 року задоволено клопотання представника за ордером надання правничої допомоги ОСОБА_8 про витребування доказів по справі від Державної прикордонної служби України інформації щодо перетину гр. ОСОБА_3 державного кордону України з 01.01.2014 року по теперішній час. (а.с. 61-62)
Головним центром обробки інформації ДПСУ було направлено відповідь №1515/25-Вих227/3014/24(2/199/1128/25) від 05.03.2025 року про те що ОСОБА_3 перетнула державний кордон України 02.02.2018 року о 23:12 на пункті пропуску «Гоптівка» в напрямку російської федерації. (а.с. 90-91)
Допитаний в судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позов підтримав в повному обсязі, надав пояснення що в 2014 році відповідач забрала дитину та виїхала за кордон, на початку 2015 року відповідач попросила забрати мина якому на той моент було 1,5 роки на деякий час, дитина приїхала з численними захворюваннями, дитина боялась людей чоловічої статі, наразі будь які контакти з відповідачем відсутні вона один раз зателефонувала дитині на день народження в 2015 році, хоче позбавити відповідача батьківських прав для того щоб його теперішня дружина могла всиновити дитину. На теперішній час син разом з новою дружиною та молодшим братом проживають в Словаччині, біологічну матір ОСОБА_4 не пам'ятає, запевняв що внаслідок задоволення позовних вимог його не звільнять зі служби в лавах ЗСУ та єдиною метою є усиновлення дитини новою дружиною.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 розповіла що в 2014 році невістка ОСОБА_3 виїхала з її онуком, ОСОБА_4 до росії оскільки почалось військове вторгнення, поїхала до родичів, потім онук захворів, невістка сказала щоб дитину забрали, коли дитину забрали вона була хворою лікарі поставили діагноз отит, перший час ОСОБА_4 жив разом з нею, дідом та батьком, на данний момент він не знає своєї біологічної матері, на початку повномаштабного вторгнення разом із новою дружиною ОСОБА_2 виїхав за кордон. З першою невісткою в останьє спілкувались в 2015 році, тоді вона єдиний раз привітала онука з днем народження по телефону, за весь час ОСОБА_3 не намагалась дізнатись за життя дитини, на теперішній час ОСОБА_4 вважає мою нову невістку своєю мамою.
Отже, відповідач не надає жодної матеріальної допомоги на утримання дитини, його вихованням не займається, життям та здоров'ям сина не переймається. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, в тому числі за ст. 164 Сімейного Кодексу України - підставою позбавлення батьківських прав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Чинне законодавство зазначає, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Способи та методи ухилення від обов'язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
За змістом роз'яснень, п. п. 15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні.
Суд вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ( далі по тексту - ЄКПЛ) становить втручання у її право на повагу до його сімейного життя, яке гарантується п. 1 ст. 8. Таке втручання не становитиме порушення ст. 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в п. 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.
Як зауважив Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ), у ряді рішень з цього приводу, визначаючи, чи був такий захід, як позбавлення батьківських прав, «необхідним у демократичному суспільстві» слід проаналізувати, чи може він найкраще задовольняти інтереси дитини. Водночас ЄСПЛ нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельно оцінювати низку факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (п.79 рішення ЄСПЛ від 10 січня 2008 у справі «Кірнс проти Франції» (Kearns v. France) (заява № 35991/04).
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
ВС в постанові від 24.10.2018 року по справі №761/2855/17 також вказав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та можливе в разі доведення умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Під час розгляду даної справи, встановлено, що відповідач не цікавиться життям та розвитком свого сина0, не виявляє турботи та піклування, матеріально не забезпечує.
Тому суд приходить до висновку, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та в його діях вбачає винну поведінку відносно дитини, тому підстав для попередження відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини немає.
Одночасно з цим, суд вважає за доцільне, роз'яснити відповідачці положення ст.169 СК України, що мати, батько, які були позбавлені батьківських прав мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
На підставі викладеного, детально проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано достатньо доказів, що підтверджують свідоме ухилення ОСОБА_3 , 1991 року народження, від виконання своїх батьківських обов'язків та його небажання виховувати дитину, а тому позовні вимоги про позбавлення батьківських прав є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги доведені належними, допустимими та достатніми доказами, через що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 11-13, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Добропільської міської ради про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Богун О.О.