щодо вирішення клопотання про залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі
10 вересня 2025 рокусправа №380/14322/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кухар Н.А. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, за участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної інспекції архітектури та містобудування України, про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 9; ЄДРПОУ 37471928) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства розвитку громад та територій (поточна назва Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, код в ЄДРПОУ 37471928), оформлене листом від 11.10.2022 року за №7/14.9/10586-22 щодо погодження (призначення) проведення перевірки на об'єкті будівництва за адресою АДРЕСА_2 .
Ухвалою від 17 липня 2025 року відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Представник відповідача подав клопотання про залишення позову без розгляду, так як позивачем пропущено строк звернення до суду.
Позивач подав до суду заперечення на клопотання, зазначивши, що до ухвалення постанови судом касаційної інстанції у справі 380/19138/22 від 28.04.2025 року позивач вважала (і з цими міркуваннями погодилися суди першої та апеляційної інстанцій у справі 380/19138/22), що лист погодження Мінрегіону від 11.10.2022 року №7/14.9/10586-22 слід трактувати саме як службовий лист, а не як наказ, у формі якого мало прийматися рішення суб'єкта владних повноважень щодо позапланової перевірки, відповідно до вимог Постанови КМУ №303 від 13.03.2022 року. Підстав для його оскарження до 28.04.2025 року не було, бо цей лист не був розпорядчим документом, який в розумінні постанови №303 Постанови КМУ та КАС України підлягав до оскарження як індивідуальне рішення суб'єкта владних повноважень, яке порушувало права громадянина. Просить відмовити у задоволенні клопотання.
При вирішенні клопотання про залишення позову без розгляду суд відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19- рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетятка та Шереметьєв проти України»).
ЄСПЛ у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28.05.1985 у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС:
1) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
2) публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
7) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб'єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність повинні безпосередньо стосуватися правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов'язків) цієї особи.
Як підсумок, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, пункт 28).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».
Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та / або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Позивач оскаржує лист від 11.10.2022 № 7/14.9/10586-22 Мінрегіону, яким повідомлено про те, що Мінрегіону вважає за можливе погодитись із пропозицією ДІАМ щодо проведення позапланової перевірки в межах заходів державного архітектурно-будівельного контролю об'єкта будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі цього листа Державна інспекція архітектури та містобудування України прийняла наказ від 27.10.2022 № 206 «Про проведення позапланової перевірки», яким було вирішено провести позапланову перевірку на об'єкті будівництва: Будівництво житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 на предмет дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт (замовник будівництва: ОСОБА_1 ).
Отже, спірне рішення є процедурним та не породжує правових наслідків для позивача, а тому не може бути самостійним предметом судового оскарження.
Судом встановлено, що в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа № 380/19138/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство розвитку громад та територій України (до перейменування - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (Мінінфраструктури)) про визнання протиправними дій та рішення ДІАМ щодо призначення та проведення перевірки на об'єкті “Будівництво житлового будинку» за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ; визнання протиправним і скасування припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів та правил від 22.11.2022, складений Державною інспекцією архітектури та містобудування відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання протиправною постанову № 20/02-19 по справі про адміністративне правопорушення від 01.12.2022 за частиною шостою статті 96 КУпАП, складену ДІАМ відносно позивачки; визнання протиправним і скасування наказу відповідача № 206 від 27.10.2022 “Про проведення позапланової перевірки» за адресою АДРЕСА_2 , замовник будівництва ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .
Постановою Верховного Суду від 28.04.2025 у вказаній справі надано правову оцінку оскаржуваного листа Мінрегіону від 11.10.2022 №7/14.9/10586-22 як такого, що відповідає критеріям рішення, прийнятого уповноваженим органом, в якості управлінського рішення з основної діяльності.
Однак таке не може бути самостійним предметом оскарження, так як не породжує правових наслідків для позивача.
Суд зазначає, що оскаржуване рішення буде оцінене судом у межах розгляду справи № 380/19138/22, предметом якої є оскарження рішень щодо призначення та проведення перевірки, про що зазначив Верховний Суд у вищевказаній постанові.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки розгляд спору, заявленого позивачем перебуває поза межами юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, суд дійшов висновку про те, що провадження у цій справі слід закрити та відмовити у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись статтями 238,241,242,243,248 КАС України, суд
У задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду - відмовити.
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, за участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної інспекції архітектури та містобудування України, про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвала набирає законної сили після підписання суддею та може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення.
СуддяКухар Наталія Андріївна