10 вересня 2025 рокусправа № 380/10670/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому згідно з заявою про уточнення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.02.2025 № 134450023023 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, з 13.02.2025 на підставі пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.12.1989 по 11.06.1997 на посаді няні дитячого садка на Заводі “Львівсільмаш».
Ухвалою від 02.06.2025 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788 “Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ із застосуванням показника вікового цензу у 50 років, із додатком переліку необхідних документів. За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення від 20.02.2025 № 134450023023 про відмову в призначенні пенсії З таким рішенням позивачка не погоджується, вважає його незаконним, протиправним та таким, що порушує її права та законні інтереси.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. У зазначений в ухвалі строк відзив на позовну заяву не подав.
Неподання відповідачем у строк встановлений судом відзиву на позов кваліфікується судом відповідно до вимог ч. 4 ст. 159 КАС України як визнання позову.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав відзив на позовну заяву від 12.06.2025 (вх. № 48668), у якому зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, не розглядало ані вищеозначеної заяви позивачки про призначення пенсійної виплати, ані документів доданих до цієї заяви, відповідно й не приймало жодних рішень щодо цього питання, а тому не може виступати відповідачем у даній справі, так як не вчиняло жодних протиправних дій та не порушувало жодних прав позивача. При цьому вказує, що згідно підтверджених документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у позивачки відсутнє. Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 22.12.2023 подала заяву про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 ч. 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву та винесло рішення від 20.02.2025 № 134450023023 про відмову у призначені пенсії.
У рішенні, зокрема вказано, що вік заявника 51 рік 10 місяців 10 днів.
Необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 25 років.
Страховий стаж особи становить 34 роки 7 місяців 29 днів.
Необхідний пільговий стаж визначений на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 10 років.
Пільговий стаж особи становить (Список № 2) 19 років 8 днів.
Документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 5 років. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01.12.1989 по 11.06.1997, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.10.1988 назва підприємства при прийнятті не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, відсутня запис про перейменування підприємства.
Вважаючи рішення відповідача протиправним та необґрунтованим, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Верховна Рада України 3 жовтня 2017 року ухвалила Закон України № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Згідно зі статтею 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Тому на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивачка вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положенням статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивачки про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.
Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивачки, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої справи № 360/3611/20.
Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання нормами якого саме закону слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивачки щодо застосування положень статті 13 Закону № 1788-ХІІ під час призначення їй пенсії.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.12.1989 по 11.06.1997 оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.10.1988 назва підприємства при прийнятті не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, відсутня запис про перейменування підприємства, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз наведених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що обов'язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
Таким чином, вказані доводи відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 01.12.1989 по 11.06.1997, є безпідставними.
Суд звертає увагу, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу ОСОБА_1 у спірний період, такий запис є належним доказом підтвердження страхового стажу позивачки.
Суд встановив та не заперечується відповідачем, що станом на час звернення позивачки за призначенням пільгової пенсії, їй виповнилося 50 років.
В оскарженому рішенні відповідача обраховано загальний стаж позивачки - 34 роки 07 місяців 29 дні, на пільгових умовах - 19 років 08 нівв.
З урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду в зразковій справі № 360/3611/20, та з врахуванням того, що позивач на час звернення до пенсійного органу досягла 50 років, та її загальний стаж складає понад 25 років, з них спеціальний (пільговий) стаж за Списком № 2 складає не менше 10 років, пенсійний орган зобов'язаний був прийняти рішення про призначення пенсії.
Інших підстав відмови в призначенні пенсії в рішенні пенсійного органу не зазначено.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.02.2025 № 134450023023 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з посиланням на недосягнення позивачкою пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-ІV, а саме 55 років, є протиправним.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії на пільгових умовах має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 13.02.2025, а тому суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VІІІ з 13.02.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.12.1989 по 11.06.1997 на посаді няні дитячого садка на Заводі “Львівсільмаш».
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 (с. Повергів, Стрийський район, Львівська область, 81624, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49000, ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 20.02.2025 № 134450023023 про відмову у призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ з 13.02.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.12.1989 по 11.06.1997 на посаді няні дитячого садка на Заводі “Львівсільмаш».
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 968,96 грн судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 10.09.2025.
Суддя Кедик М.В.