08 вересня 2025 рокусправа № 380/25536/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав, передбачених абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю інвалідності ІІІ групи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав, передбачених абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю інвалідності ІІІ групи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі списків особового складу військової частини, та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на військовий облік.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. Позивач був призваний у Збройні Сили України ІНФОРМАЦІЯ_3 25.05.2022 стрільцем стрілецького взводу стрілецької батальйону військової частини НОМЕР_1 . На підставі Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №626104 від 19.12.2023 позивачу призначено 3 групу інвалідності пожиттєво із зазначенням, що інвалідність пов'язана із захистом батьківщини.
У зв'язку з наявністю інвалідності, яка підтверджувалася довідками до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №626104 від 19.12.2023, позивач не має наміру продовжувати військову службу. З цих підстав позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 02.10.2024, яким просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю інвалідності. Позивач зазначив, що через наявність інвалідності та за станом здоров'я не має бажання продовжувати військову службу. До рапорту ОСОБА_1 долучив копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААГ №626104 від 19.12.2023. Факт отримання рапорту підтверджується витягом із сайту «Укрпошта відстеження» за № 7949300005468. У зв'язку з ненаданням відповідачем відповіді про результати розгляду рапорту, представник позивача подав адвокатський запит №400 від 11.10.2024 до військової частини НОМЕР_1 . У відповідь на адвокатський запит ВЧ НОМЕР_1 повідомила, що рапорт від 02.10.2024 поданий ОСОБА_1 не «по команді», військовослужбовець начебто самоусунувся від виконання службових обов'язків після лікування, матеріали направлені до ДБР, а рапорт на звільнення буде розглянуто лише в тому випадку, коли позивач особисто з'явиться у місце виконання бойового завдання в/ч НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 та подасть рапорт «по команді» з усіма належними доказами. Позивач вважає дії відповідача протиправними та просить суд задовольнити позов.
Ухвалою судді від 25.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.05.2024 № 143 сержанту ОСОБА_1 , призупинена військова служба у Збройних Силах України, позивач звільнений з займаної посади, йому призупинена виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення. ОСОБА_1 виключений із списків особового складу військової частини 14.05.2024 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 23.05.2024 №34-РС. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, призупинено військову службу у Збройних Силах України на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.05.2024 № 32024170020003266, внесеного працівниками ДБР у зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
Отже, прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби до моменту його повернення до військової частини, яку він самовільно залишив (згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення №1153/2008), або до набрання законної сили обвинувальним вироком (відповідно абзацу 1 пункту 144-5 Положення №1153/2008), або після продовження його військової служби (у відповідності до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008) є неможливим. Також, для звільнення з військової служби необхідна особиста присутність військовослужбовця.
Також зазначив, що позивач подав рапорт через свого представника засобами поштового зв'язку на ім'я командира військової частини, тобто своєму непрямому командиру, а не безпосередньому командиру, що не заперечується ним. Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Представником позивача подано відповідь на відзив, а якій він зазначає, що позивачем долучено копії документів, що підтверджують наявність обставин, які дають підстави для звільнення з військової служби, у зв'язку з наявністю інвалідності ІІІ групи. Відповідач не здійснив перевірку цих документів та допустив протиправні дії, які полягали у неналежному розгляді рапорту про звільнення з військової служби на підставі абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». В отриманих відповідях зазначено, що ОСОБА_1 не підлягає звільненню через формальні підстави, які не стосувалися суті викладеної у рапорті інформації, а саме наявності у нього інвалідності. Сам лист-відповідь відповідача, не свідчить про розгляд рапорту позивача по суті, оскільки являє собою пояснення причин протиправних дій з боку військової частини НОМЕР_1 , обумовлених нібито недотриманням позивачем порядку подання рапорту.
Ухвалою від 08.09.2025 суд задовольнив клопотання представника відповідача та замінив відповідача - військову частину НОМЕР_1 на правонаступника - військову частину НОМЕР_4 .
Разом з клопотанням про заміну відповідача представником військової частини НОМЕР_4 подано до суду додаткові пояснення від 03.09.2025, в яких відповідач вказує, що звільнення позивача з військової служби за вказаною ним підставою можливе лише після продовження військової служби, яка позивачу призупинена відповідно до ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Законодавство передбачає виключний перелік підстав, коли звільнення з військової служби військовослужбовців, військову службу яким призупинено, можливе до поновлення військової служби. Вказана позивачем підстава до цього переліку не включена. Крім того відповідач вказує, що відповідно до п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України правом приймати накази по особовому складу про звільнення з військової служби наділені командири бригад (полків, кораблів 1 рангу). Військова частина НОМЕР_1 до дня ліквідації була батальйоном, а тому командир військової частини НОМЕР_1 взагалі не був наділений правом приймати накази по особовому складу про звільнення з військової служби військовослужбовців.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний у Збройні Сили України та проходив військову службу стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_4 .
Згідно з довідкою від 20.06.2023 №5757 військово-лікарською комісією визнано ОСОБА_2 обмежено придатним до військової служби. Йому протипоказана служба у високо мобільних десантних військах, плавскладі, морській піхоті, спец спорудах, однак він придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.
На підставі Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №626104 від 19.12.2023, ОСОБА_1 призначено 3 групу інвалідності пожиттєво із зазначенням, що інвалідність пов'язана із захистом Батьківщини.
Не бажаючи продовжувати службу, ОСОБА_1 звернувся з використанням засобів поштового зв'язку до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 02.10.2024, яким просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю інвалідності. Зазначив, що через наявність інвалідності та за станом здоров'я не має бажання продовжувати військову службу. До рапорту долучив копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААГ №626104 від 19.12.2023.
Факт отримання рапорту підтверджується витягом із сайту «Укрпошта відстеження» за № 7949300005468 12.10.2024.
У зв'язку з відсутністю інформації про результати розгляду рапорту адвокат позивача двічі звертався до ВЧ НОМЕР_1 з адвокатськими запитами №400 від 11.10.2024 та №418 від 23.10.2024, в яких просив повідомити про результати розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту від 02.10.2024 щодо звільнення його з військової служби.
У відповідь на адвокатський запит представник позивача отримав від ВЧ НОМЕР_1 лист №1904 від 28.10.2024, в якому відповідач повідомив про відмову в задоволенні рапорту позивача, оскільки рапорт від 02.10.2024 поданий ОСОБА_1 не «по команді».
Також відповідач зазначив, що у дводенний термін після завершення відпустки для лікування ОСОБА_1 мав прибути до місця виконання бойового завдання військової частини НОМЕР_1 , однак цього не зробив, до медичного пункту військової частини НОМЕР_1 не звертався, документів про завершення лікування не надав, в термін після завершення відпустки для лікування не прибув до військової частини НОМЕР_1 . Безпосередньому командиру про причину не прибуття в зону виконання бойового завдання підрозділу доповів з посиланням на захворювання та неможливістю проходити військову службу та на неіснуючі обставини, так як документів, які б їх підтверджували не надав у встановленому порядку.
Відповідач повідомив, що дані факти свідчать про ухилення військовослужбовцем ОСОБА_1 від військової служби, самоусуненні ним від виконання службових обов'язків, у зв'язку з чим матеріали службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини перебувають на розгляді в Державному бюро розслідувань.
У разі прибуття військовослужбовця ОСОБА_1 до місця виконання бойового завдання військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 , подання рапорту по команді, за наявності підстав для звільнення його зі служби, після відпрацювання процедури звільнення встановленим порядком, здачі ним посади та проведення з ним розрахунку, його негайно буде звільнено зі служби.
Відповідач також вказав, що відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, йому призупинено військову службу у Збройних Силах України з 14.05.2024 на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.05.2024 №62024170020003266, внесеного працівника ДБР у зв'язку із самовільним залишенням позивачем військової частини.
Згідно з відповіддю ДБР від 20.03.2025 на адвокатський запит представника позивача, станом на березень 2025 року досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024170020003266 від 14.05.2024 триває.
Також у відповіді ДБР від 10.12.2024 вказано, що ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 62024170020003266 від 14.05.2024 не має процесуального статусу.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не звільнення його з військової служби на підставі абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю інвалідності ІІІ групи, звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно з ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Приписами ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжений та триває на час розгляду справи.
У відповідності до ч.6 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є видом військової служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положеннями пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: б) за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Приписами ч.7 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
В розділі І Положення № 1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (п.6). Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п.7).
Згідно з п. 12 розділу І Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абз 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абз 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абз 4).
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 Положення № 1153/2008.
Так, в п.п. 2 п. 225 зазначено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п.229 Положення № 1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
В п. 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з п.260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та під час дії воєнного стану визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців, підлягають звільненню в запас із зазначенням у наказі про звільнення, що такі особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.
Військовослужбовці, які згідно з висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними за станом здоров'я до військової служби, направляються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання переданих з військової частини документів щодо звільнення з військової служби.
Приписами ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).
В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (п.12.1).
В п. 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст.26 Закону № 2232-XII за станом здоров'я, зокрема при наявності інвалідності, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
При цьому, наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Порядок № 531).
В п. 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Згідно з п.1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.
Системний аналіз вказаних норм дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику, а направлення такої поштовим шляхом на адресу військової частини НОМЕР_1 , хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008, однак не може бути підставою для не розгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.
Відтак, твердження відповідача про те, що позивачем не подано рапорту встановленої форми на ім'я безпосереднього командира, є безпідставними.
З досліджених матеріалів справи судом встановлено, що сержант ОСОБА_1 , стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 надіслав командиру ВЧ НОМЕР_1 рапорт від 02.10.2024, разом з копією довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААГ №626104 від 19.12.2023.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з приписами п. 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.
В п.п. 3.9.1 Інструкції № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов'язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.
В п.6 розділу ІІІ Порядку № 531 вказано, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
В розділі ІІІ Порядку № 531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку (п.2). Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. …. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п.3).
Відповідно до п. 8 Порядку № 531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Положеннями п.п. 1 п. 9 Порядку № 531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Повертаючись до обставин у цій справі суд зазначає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів розгляду рапорту позивача від 02.10.2024 уповноваженою на прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби особою. Крім цього, ОСОБА_1 не вказано причин, умов та обставин, які б унеможливлювали розгляд його рапорту та звільнення його з військової служби з вказаних ним підстав.
Стосовно посилань відповідача на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 і наразі відсутні законодавчо визначені передумови для його звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Згідно з абз. 1 п. 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
З поданого відповідачем відзиву суд встановив, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.05.2024 №149, сержанту ОСОБА_1 призупинена військова служба у Збройних Силах України, він звільнений з займаної посади та йому призупинена виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення. Позивач виключений із списків особового складу військової частини з 14.05.2024 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 23.05.2024 № 34-РС.
Однак, вказані обставини не спростовують правових підстав заявленого позову та не спростовують наявності факту бездіяльності командування військової частини щодо не розгляду вказаного рапорту про звільнення з військової служби.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості звільнення позивача з військової служби у зв'язку з призупиненням йому військової служби, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством. Стаття 24 Закону №2232-ХІІ не містить заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби згідно з абз.2 п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ у разі звільнення його з займаної посади та призупинення йому військової служби.
Наведені відповідачем норми ст.24 Закону №2232-ХІІ та п.144-5 Положення №1153/2008 імперативно зобов'язують командира військової частини звільнити військовослужбовця, військову службу якому призупинено та стосовно якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, звільнити з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Водночас, вказані норми законодавства не містять заборони звільняти військовослужбовця з військової служби у разі призупинення йому військової служби, при наявності у нього інвалідності на підставі п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Суд звертає увагу, що вказані відповідачем обмеження щодо можливості звільнення з військової служби лише після завершення розслідування кримінального провадження відносно позивача суперечить п.229 Положення №1153/2008, яким передбачено, що військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
Таким чином перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_2 за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на викладене, суд має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
У той же час, позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби наразі є передчасними, оскільки наказ про звільнення з військової служби приймається за результатом розгляду відповідного рапорту про звільнення з військової служби (абз.4 п.241 Положення №1153/2008) уповноваженим на це командиром.
Відтак, в даному випадку відповідачем не було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби, а отже вказаному рапорту не надавалась оцінка командуванням Військової частини НОМЕР_4 .
За викладених обставин, позовні вимоги позивача належить задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з лав Збройних Сил України за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю інвалідності, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_4 (як правонаступника відповідача) розглянути по суті в установленому порядку та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 02.10.2024 з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то суд ураховує наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст. 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представник позивача надав договір про надання професійної правничої допомоги №207/2024 від 17.09.2024, попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, акт про надання правової допомоги від 20.12.2024.
Згідно договору про надання правової допомоги №207/2024 від 17.09.2024 правову допомогу, що надається Адвокатським об'єднанням клієнт оплачує у розмірі 15000,00 грн, а саме: за підготовку позовної заяви про визнання протиправним, скасування та зобов'язання вчинити пенсії дії.
Відповідно до акту про надання правової допомоги від 20.12.2024 адвокатське об'єднання "Легал Партнерс Юкрейн" надало позивачу наступну правову допомогу: підготовка позовної заяви - 15000,00 грн.
Відповідач у своєму відзиві заперечив щодо розміру витрат на правничу допомогу. Зазначив, що дана справа є справою незначної складності. Зазначає, що позивач зобов'язаний був подати детальний розрахунок й розгорнутий перелік наданих послуг.
При вирішенні питання щодо розміру витрат на правову допомогу суд ураховує, що справа даної категорії є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників сторін в письмовому провадженні; витрати пов'язані з підготовкою, поданням позовної заяви становлять 15000 грн., тоді як справа містить лише одне порушення.
Суд вважає, що обґрунтованим, пропорційним до предмета спору та співмірним ціні позову розміром витрат на правничу допомогу є сума 3000,00 грн. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог сума відшкодування витрат на правничу допомогу складає 1500,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров'я за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю інвалідності.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 02.10.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров'я за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю інвалідності з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан