10 вересня 2025 року справа №320/55853/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, у відповідності із положеннями пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, у відповідності із положеннями пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача щодо відмови позивачу у призначенні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 14.06.2017 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Представник позивача 01.11.2024 звернувся до відповідача із заявою про виплату позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, у відповідності із положеннями пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 18.11.2024 №11754-32738/Ч-02/8-1000/24 Головне управління відмовило позивачу у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, у відповідності із положеннями пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки станом на дату призначення пенсії (14.06.2017) позивач працювала на посаді начальника управління освіти і науки виконавчого комітету Бориспільської міської ради, що не відноситься до закладів освіти, затверджених Переліком № 909.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Відповідно до підпункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - ЗУ «Про пенсійне забезпечення») право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 23.11.2011 року (далі - Порядок № 1191).
Пунктом 2 Порядку № 1191 встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», що передбачені зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Постанова № 909).
Так, згідно з Постановою № 909 до посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах; міжшкільних навчально-виробничих комбінатах; дитячих будинках, дитячих трудових та виховно-трудових колоніях, дитячих приймальних пунктах і приймальники-розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки; вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади; дошкільні навчальні заклади всіх типів; позашкільні навчальні заклади; бібліотеки; дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань.
Суд зазначає, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пов'язується з:
1) наявністю у особи необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних посадах;
2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної власності;
3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком будь-якого іншого виду пенсії.
Судом встановлено, що посада позивача, з якої її було звільнено при виході на пенсію - начальник управління освіти і науки виконавчого комітету Бориспільської міської ради, не відноситься до закладів освіти, затверджених Переліком № 909.
Управління освіти і науки виконавчого комітету міської ради не належить до закладів освіти, а посада начальника є керівною посадою в системі органів місцевого самоврядування.
Начальник управління освіти і науки виконавчого комітету міської ради керує діяльністю управління освіти, яке, у свою чергу, координує роботу закладів освіти на відповідній території та не є самим закладом.
Таким чином, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, у відповідності із положеннями пункту 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.