10 вересня 2025 рокуСправа №160/22458/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячних страхових виплат з 01.09.2022 р.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та виплатити заборгованість з моменту її виникнення, а саме: з 01.09.2022р.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01.09.2022 року Позивач не отримує щомісячні страхові виплати. На адвокатський запит б/н від 21.07.2025р. Відповідач листом від 29.07.2025р. № 0400-010318-8/143992 повідомив, що нарахування щомісячної страхової виплати Позивачу було припинено відповідно до Закону України від 03.12.2019 № 324-ІX "Про верифікацію та моніторинг державних виплат". Позивач через представника звернувся до Відповідача із Заявою б/н від 21.07.2025р. про поновлення нарахування та виплати страхових виплат з дати їх припинення, проте відповідач безпідставно відмовив у поновлені виплат.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
20 серпня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позов від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому відповідач вказує, що Позивач перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати в сумі 4363,82 грн., як внутрішньо переміщена особа, в Петропалівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі Фонд). Після проведеної верифікації, відповідно до Закону України від 03.12.2019 №324-ІX "Про верифікацію та моніторинг державних виплат", Фондом з 01.09.2022 було припинено нарахування щомісячної страхової виплати Позивачу “до з'ясування» на підставі не підтвердження місця проживання ВПО та направлено на його домашню адресу лист про призупинення страхових виплат, а також виклик, яким запропоновано особисто з'явитися до відділення Фонду. Натомість позивач на виклик не з'явився. З моменту припинення виплати щомісячних страхових виплат, Представником Позивача лише 21.07.2025 було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про поновлення щомісячної страхової виплати від 22.07.2025 вх. № 28161/Г-0400-25. Листом Головного управління “Про розгляд звернення» від 30.07.2025 за вих № 33857-28161/Г-01/8-0400/25 Представнику Позивача було роз'яснено, що для поновлення страхових виплат потерпілому необхідно особисто звернутись до будь-якого сервісного центру територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та документами, що підтверджують право на отримання страхових виплат або за заявою про поновлення страхових виплат.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Позивач перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати в сумі 4363,82 грн., як внутрішньо переміщена особа, в Петропалівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Після проведеної верифікації, відповідно до Закону України від 03.12.2019 № 324-ІX "Про верифікацію та моніторинг державних виплат", Фондом з 01.09.2022 було припинено нарахування щомісячної страхової виплати Позивачу “до з'ясування» на підставі не підтвердження місця проживання ВПО.
Представником Позивача 21.07.2025 було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про поновлення щомісячної страхової виплати від 22.07.2025 вх. № 28161/Г-0400-25.
Листом Головного управління “Про розгляд звернення» від 30.07.2025 за вих № 33857-28161/Г-01/8-0400/25 Представнику Позивача було повідомлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати, як внутрішньо переміщена особа, в Петропалівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Страхові виплати були припиненні у зв'язку з невідомим місцем перебування/проживання. Роз'яснено, що для поновлення страхових виплат потерпілому необхідно особисто звернутись до будь-якого сервісного центру територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та документами, що підтверджують право на отримання страхових виплат або за заявою про поновлення страхових виплат, зокрема поданою з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис» (“Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу, у разі якщо заява подається протягом року з дня припинення виплат, які були припинені у зв'язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Позивач не погодившись із такими діями відповідача звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року №1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.
Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 та 7 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Тобто, вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачені підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законодавством.
Відповідач не наводить інших випадків, передбачених законами, для припинення страхової виплати, а лише вказує, що нарахування щомісячних страхових виплат позивачу було припинено у зв'язку з відсутністю інформації про місце проживання позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений лікарем, не виконують інструкцій, рекомендацій фахівців з реабілітації, необхідних для надання реабілітаційної допомоги відповідно до індивідуального реабілітаційного плану, погодженому цією особою, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) чи МСЕК, втрачають право на таку допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Суд зазначає, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для припинення виплати щомісячної страхової виплати позивачу з підстав, передбачених ч. 2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Крім того, підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
З аналізу норм статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними.
Також, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статус внутрішньо переміщеної особи не позбавляє права на отримання соціальних виплат. Уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування повинні сприяти в реалізації такими особами гарантованих Конституцією та законами України прав та свобод, створюючи належні для цього умови.
Суд звертає увагу на те, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», і ніхто не може позбавляти його права на отримання призначених йому страхових сум.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Тобто, непідтвердження місця проживання не може позбавляти його права на отримання страхових виплат через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Крім того, суд зазначає, що згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі №200/619/21-а.
Оскільки судом встановлена протиправність дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат, суд вважає позовні вимоги підлягають задоволенню, з зобов'язанням відповідача поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат, починаючи з 01 вересня 2022 року, з урахуванням виплачених сум.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати щомісячних страхових виплат позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов судом задоволений повністю, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, як суб'єкта владних повноважень, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 968,96 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 , щомісячних страхових виплат з 01 вересня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 , нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та виплатити заборгованість з моменту її виникнення, а саме: з 01 вересня 2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ - 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев