Рішення від 10.09.2025 по справі 160/7033/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 рокуСправа №160/7033/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний Суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Міністерство оборони України, в якій позивач з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати за період перебування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення позивача з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 13.10.2024 року 01.11.2024 року, проходження реабілітації з 01.11.2024 року по 20.11.2024 року та відпустки після поранення з 21.11.2024 по лютий 2025 року;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_3 додаткову винагороду відповідно до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з жовтня по 2024 року по лютий 2025 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, у тому числі за період перебування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення позивача з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 13.10.2024 року 01.11.2024 року. Проходження реабілітації з 01.11.2024 року 20.11.2024 року та відпустки після поранення з 21.11.2024 по лютий 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що 07.06.2024 р. позивач був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 кулеметником та направлений на проходження службу до ВЧ НОМЕР_1 , де проходив службу до проведення ВЛК від 12.01.2025 р., де його визнали придатним до служби в частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони. Так, у позовній заяві зазначено, що 13.10.2024 р. 00 год 45 хв солдат ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримав травму бойове травмування, різані рани волосяної частини голови, обличчя та завушної ділянки зліва двобічні гематоми, осаднення обличчя. Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №24175 нейрохірургічного відділення КНП Запорізька обласна клінічна лікарня ЗОР Запорізької обласної ради від 20.10.2024 р. ОСОБА_1 проходив лікування з 13.10.2024 р. по 20.10.2024 р. Згідно виписки від 01.11.2024 р. із медичної карти стаціонарного хворого №7446 Військово медичного клінічного центру Центрального регіону м.Вінниця ОСОБА_1 проходив лікування з 21.10.2024 р. по 01.11.2024 р. Також позивач зазначив, що у період з 01.11.2024 р. по 20.11.2024 р. він перебував на лікуванні у відділенні медичної реабілітації ВЧ НОМЕР_4 Згідно Довідки військово-лікарської комісії від 19.11.2024 р. №1547 солдату ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 1978 року народження травма отримана при пораненні 12.10.2024 р. за ступенем тяжкості травма відноситься до тяжких та пов'язана з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб - потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів. Згідно Довідки №476 від 10.12.2024 р. про обставини травми солдату ОСОБА_1 , 1978 року, народження отримав 12.10.2024 р. поранення під час бойових дій поблизу населеного пункту Цукурине Донецької області під час виконання військового обов'язку по захисту Батьківщини та територіальної цілісності відсічі і стримування збройної агресії з боку Збройних сил російської федерації внаслідок мінометного обстрілу було поранено кулеметника 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти І механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 . Поранення отримано під час виконання обов'язків військової служби та не пов'язана з вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення і не є наслідком вчинення мною дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Поранення військовослужбовця пов'язано з виконанням обов'язків військової служби по захисту Батьківщини та незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, перебуваючи в районі ведення бойових дій. Дана довідка видана згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2024 р. за №1530. У позовній заяві зазначено, що згідно Довідки військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) №121 від 12.01.2025 р. поранення, отримане старшим солдатом ОСОБА_1 , пов'язане з захистом Батьківщини, але всупереч та ігноруючи норми діючого законодавства України, а саме: постанови КМУ №168, відповідачем до теперішнього часу протиправно не виплачено позивачу додаткову винагороду до 100 000 грн. за період з жовтня 2024 по 20 лютого 2025 року. Факт не виплати відповідачем позивачу додаткової винагороди з жовтня 2024 року по березень 2025 року підтверджується випискою форми ОК-5 індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного Фонду України та виписки приватбанку з карткового рахунку ОСОБА_1 .

Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2023 р. була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали суду представник позивача відповідні недоліки виправив згідно заяви від 12.03.2025 р. (вх. №12801/25), в якій заявник просив залучити до участі у справі №160/7033/25 за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії, Міністерство оборони України Код ЄДРПОУ 00034022 Україна, 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6 у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 р. клопотання ОСОБА_1 про залучення Міністерства оборони України в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача, - задоволено та ухвалено залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Міністерство оборони України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Цією ж ухвалою відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У цій ухвалі суд зобов'язав відповідача надати до суду разом із відзивом на позов:

- документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи;

- належним чином засвідчену копію витягу з наказу про зарахування позивача до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- інформації та документа (акта) щодо причин та підстави не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за спірні періоди;

- інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.

31.03.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву з додатками, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначив, що подана ним позовна заява є необґрунтованою. Так, відповідач зазначив, що солдат ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 з 07.06.2024 р. відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №86 від 07.06.2024 р. Відповідач зазначив, що 26.10.2024 р. позивач вибув на лікування з району виконання бойового завдання, про що виданий наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №41 від 03.11.2024 р. Рапортом від 22.11.2024 р., переданого до ВЧ НОМЕР_1 засобами СЕДО ІНФОРМАЦІЯ_3 22.11.2024р. листом №4019, позивач просив надати йому відпустку за станом здоров'я станом на 30 календарних днів. З рапорту від 21.12.2024 р. , зареєстрованого за вх. №15089 від 21.12.2024 р., ТВО командира НОМЕР_5 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 повідомив, що ОСОБА_1 прибув з лікувальної відпустки та приступив до виконання обов'язків й у подальшому у відпустку або на лікування (включаючи реабілітацію) позивач не направлявся. Отже, відповідач стверджує, що позивач перебував на лікуванні, реабілітації та у відпустці за станом здоров'я (за висновком ВЛК) в період з 13.10.2024 р. по 21.12.2024 р. Надалі 19.02.2025 р. позивач був переведений до іншої військової частини для подальшого проходження служби, про що 19.02.2025 р. було видано наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частини) за №51. Відповідач вважає твердження позивача про перебування на лікуванні, реабілітації та у відпустці за станом здоров'я в період з 21.12.2024 р. по лютий 2025 р. є хибними й такими, що не підтверджені допустимими доказами. ВЧ НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву зауважено, що Довідка ВЛК №121 від 12.01.2025 р. щодо встановлення причинного зв'язку поранення - «Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини» складена 12.01.2025 р., а відтак правові підстави для перерахування та виплати додаткової винагороди у позивача з'явилися лише 12.01.2025 р. 14.01.2025 р. після проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків служби в пункті постійної дислокації (району формування), про що був виданий наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій часті) №14 від 14.01.2025 р. Одночасно із цим відповідач наголосив, що рапорту про здійснення перерахунку та виплату додаткової винагороди від позивача, з доданими до нього підтверджуючими документами, до командування ВЧ НОМЕР_1 встановленим порядком не надходило. При цьому, як стверджує відповідач, ВЧ НОМЕР_1 було невідомо про наявність у позивача Довідки ВЛК №121 від 12.01.2025 р., в якій зроблено висновок про причинний зв'язок поранення, що, в свою чергу, унеможливлювало включення позивача в накази про виплату додаткової винагороди. З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 , на думку відповідача, є безпідставними, передчасними, а позиція позивача щодо ВЧ НОМЕР_1 перебуває у площині припущень самого ОСОБА_1 , й жодних документів, свідчень чи фактичних підстав, які можна розглядати як належні, допустимі, достовірні та достатні докази у розумінні ст. 72-76 КАС України позивачем не надано взагалі. Відповідач вважає, що з його боку відсутнє вчинення саме протиправної бездіяльності, як форми пасивної поведінки, оскільки він ухилився від вчинення на користь позивача дій з нарахування і виплати допомоги.

01.04.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшла від представника ОСОБА_1 відповідь на відзив, в якій зазначено, що посилання відповідача на необґрунтованість вимог щодо нарахування виплат в період з 13.10.2024 р. по лютий 2025 року, оскільки документом, який підтверджує обґрунтованість вимог позивача, є військово- обліковий документ до якого вносяться відповідні відомості. Так із військово-облікового документу не вбачається, що позивач був переведений до іншої частини, всі інші документи надані відповідачем є внутрішніми розпорядчими документами, які стосуються особового складу, але дані документи не містять відомостей про ознайомлення з їх текстом позивача. Відповідно позивачем обґрунтовано позов, на підставі відомостей які йому відомі та підтверджені відповідними записами. Щодо посилання відповідача на відсутність обізнаності, щодо лікування та перебування особи у відпустці після поранення у відповіді на відзив зазначено, що згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.11.2024 . №4019 на командира ВЧ НОМЕР_1 , до якого додано Довідку ВЛК від 19.11.2024 р. про обставини отримання травми та необхідність направлення на реабілітацію та відпустку. Відповідно саме з даного моменту у ВЧ НОМЕР_1 виник обов'язок щодо проведення нарахування додаткової винагороди. Також представником позивача зауважено, що слід зазначити, що саме військова частина повинна володіти інформацію про місце перебування військовозобов'язаного.

Перевіривши подані до суду докази, а також з метою повного, всебічного та об'єктивного вирішення справи, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 р. суд витребував від Військової частини НОМЕР_1 :

- довідку про перебування позивача на лікарняному після отриманого поранення 12 жовтня 2024 року;

- довідку про періоди перебування позивача у відпустці для лікування після травми, отриманої внаслідок поранення 12 жовтня 2024 року;

- наказ про надання ОСОБА_1 відпустки для лікування після травми, отриманої внаслідок поранення 12 жовтня 2024 року;

- довідку про періоди проходження позивачем ВЛК після травми, отриманої внаслідок поранення;

- інформацію з підтверджуючими документами щодо місця перебування (місця проходження служби) позивачем за період з 21.12.2024 р. по 19.02.2025 р.;

- інформацію про вжиття Військовою частиною НОМЕР_1 заходів щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 додаткової винагороди відповідно до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за спірний період.

Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.

09.05.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від Міністерства оборони України пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, в яких третя особа зазначила, що не визнає заявлених позовних вимог та вважає адміністративний позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У поясненнях Міністерства оборони України зазначено, що у справі, що розглядається, встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12.10.2024 р. військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 отримано травмування/поранення під час виконання ним обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, про що безпосередньо вказано у довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) солдата ОСОБА_1 від 10.12.2024 р. №476, виданою ВЧ НОМЕР_1 підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2024 р. №1530. Відповідно до довідки ВЛК військової частини НОМЕР_6 за №121 від 12.01.2025 р., складеній за наслідками проведеного 12.01.2025 р. медичного огляду ВЛК старшого солдата ОСОБА_1 , отримана позивачем травма пов'язана з захистом Батьківщини та відноситься до тяжких. При цьому, ознайомившись з відзивом ВЧ НОМЕР_1 , третьою особою встановлено, що позивач з рапортом до командування ВЧ НОМЕР_1 про проведення відповідних виплат не звертався й про наявність повторного висновку ВЛК від 12.01.2025 р. не повідомляв.

Відповідачем на виконання вимог вищезазначеної ухвали суду надано заяву (вх. №26566/25), до якої додано копії витягів з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 №04 від 29.09.2024 р., №19 від 13.10.2024 р., №41 від 03.11.2024 р., №91 від 20.12.2024 р., №101 від 30.12.2024 р., №14 від 14.01.2025 р., №95 від 04.04.2025 р., а також довідку про грошове забезпечення позивача за №527ФЕС від 20.05.2025 р.

Перевіривши подані до суду докази, судом встановлено, що витребувані докази не надані відповідачем до суду у повному обсязі, у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 р. суд вдруге витребував від Військової частини НОМЕР_1 :

- довідку (відомості, інформацію) про перебування позивача на лікарняному після отриманого поранення 12 жовтня 2024 року;

- довідку (відомості, інформацію) про періоди перебування позивача у відпустці для лікування після травми, отриманої внаслідок поранення 12 жовтня 2024 року;

- наказ (накази) про надання ОСОБА_1 відпустки для лікування після травми, отриманої внаслідок поранення 12 жовтня 2024 року (зокрема, у періоди з 13.10.2024 р. по 01.11.2024 р., з 01.11.2024 р. по 20.11.2024 р., з 21.11.2024 р. по лютий 2025 року);

- довідку про періоди проходження позивачем ВЛК після травми, отриманої внаслідок поранення;

- інформацію про вжиття Військовою частиною НОМЕР_1 заходів щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) додаткової винагороди відповідно до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за спірний період.

Також у цій ухвалі суд витребував від Військової частини НОМЕР_1 :

- належним чином засвідчену копію наказу та/або іншого розпорядчого документу, на підставі якого відповідачем здійснено нарахування позивачу додаткової винагороди в жовтні 2024 року на суму 38 709, 68 грн.;

- пояснення щодо додаткової винагороди, яка була нарахована та/або виплачена позивачу у період з 13.10.2024 р. по лютий 2025 року з детальним роз'ясненням щодо періодів лікування позивача (стаціонарне лікування або у відпустці для лікування), які були враховані Військовою частиною НОМЕР_1 під час розрахунку відповідних виплат з посиланням на конкретні документи, які стали підставою для нарахування відповідних виплат (зокрема, у вигляді виписок, епікризів, довідок тощо).

Цією ж ухвалою суд продовжив строк зупинення провадження у справі до надання відповідачем витребуваних судом доказів.

До суду через систему «Електронний суд» надійшло від ВЧ НОМЕР_1 клопотання про долучення доказів (вх. №32065/25), до якого додано витяги з наказів від 30.12.2024 р. №101, від 09.11.2024 р. №48, від 03.11.2024 р. №41, від 23.11.2024 р. №63, від 14.01.2025 р. №14, від 20.12.2024 р. №91, від 30.12.2024 р. №101, від 29.09.2024 р. №04, від 13.10.2024 р. №19, від 04.04.2025 р. №95, а також довідку про грошове забезпечення №527 від 25.05.2025 р.

У самому клопотанні ВЧ НОМЕР_7 посилалася на вищенаведений перелік витягів з наказів та довідку та стверджує, що інформація щодо місцезнаходження позивача в оспорювані періоди підтверджується зазначеними вище витягами з наказів.

Також відповідач у клопотанні зазначив, що нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу ВЧ НОМЕР_1 здійснювала у відповідності до чинного законодавства України з урахуванням отриманого фінансування та наданих документів, що є підставою для включення військовослужбовця до відповідних наказів про виплату і передбачених, в тому числі, нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р.

Перевіривши наявні у матеріалах справи докази, суд зазначив, що по суті відповідачем повторно надано аналогічні докази до тих, що були подані ВЧ НОМЕР_7 разом із попереднім клопотанням про долучення доказів.

Одночасно із цим, в ухвалі від 12.06.2025 р. суд звернув увагу відповідача на те, що наведені вище накази не дозволяють достеменно встановити періоди перебування позивача у відпустці (відпустках) для лікування після отриманого ОСОБА_1 поранення 12.10.2024 р. в межах спірного періоду й аналогічно до цього не дають змоги встановити конкретно в які конкретно проміжки часу позивач перебував на службі в межах спірного періоду з 21.12.2024 р. по 19.02.2025 р.

Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем вимог вищезазначеної ухвали суду та не надання витребуваних судом доказів у повному обсязі ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 р. втретє витребував від Військової частини НОМЕР_1 :

- довідку про періоди проходження позивачем ВЛК після травми, отриманої внаслідок поранення;

Також у цій ухвалі суд вдруге витребував від Військової частини НОМЕР_1 :

28.07.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» від ВЧ НОМЕР_1 надійшла заява про виконання вимог ухвали суду з поясненнями та з додатками.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 р. провадження у справі поновлено.

Перевіривши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про необхідність витребування у позивача додаткових пояснень та доказів по справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 р. суд витребував від ОСОБА_1 належним чином засвідчених копій доказів своєчасного надання (тобто надання у періоди, протягом яких позивач перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 до Військової частині НОМЕР_1 всіх первинних медичних документів (виписок з медичних карт, епікрізів, довідок ВЛК (в т.ч. довідки ВЛК за №1547 від 19.11.2024 р., виданої Військовою частиною НОМЕР_4 ), які позивач надав до суду разом із позовною заявою.

Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.

05.08.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від представника позивача додаткові пояснення з додатками, в яких зазначено, що на виконання вимог ухвали від 04.08.2025 р. представником надано докази надсилання документів на діловода ВЧ НОМЕР_1 (зокрема, скріншоти листування через застосунок Вотсап та копії документів які були надані до військової частини). Оскільки ОСОБА_1 після поранення перебував на лікування, а потім на реабілітації, то відповідно він повідомляв медичний відділ військової частини про перебування в певному медичному закладі, а також надсилав документи діловоду військової частини, які реєструвалися, після виписки з лікарні та направленні в військову частину дані довідки надавалися особисто. Підтвердженням факту того, що військова частина своєчасно отримала Довідки про підстави поранення та виписки про лікування та висновки ЛКК, на думку представника позивача, є переписка та направлення за допомогою застосунку вотсап Діловоду А 5006 за номером 0660136972, який за функціональними обов'язками приймає, перевіряє та реєструє вхідні документи. Щодо посилання відповідача на відсутність обізнаності, щодо лікування та перебування особи у відпустці після поранення представник позивача зазначила, що згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.11.2024 р. №4019 на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 , до якого додано Довідку ВЛК від 19.11.2024 р. про обставини отримання травми та необхідність направлення на реабілітацію та відпустку, про що сам відповідач зазначив у відзиві. Отже, саме з даного моменту, на думку представника позивача, у військової частини виник обов'язок щодо проведення нарахування додаткової винагороди. Також у додаткових поясненнях представник позивача зауважила, що саме військова частина повинна володіти інформацію про місце перебування військовозобов'язаного.

05.08.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від ВЧ НОМЕР_1 додаткові пояснення по справі, в яких відповідач зазначив, зокрема, що правові підстави для перерахування та виплати додаткової винагороди у позивача з'явилися лише 12.01.2025р. - після отримання відповідної довідки ВЛК №121 від 12.01.2025 р. виданою військовою частиною НОМЕР_6 . Натомість, як зауважив відповідач, рапорт про видачу відповідного наказу для здійснення перерахунку та виплату додаткової винагороди від ОСОБА_1 з доданими до нього підтверджуючими документами, до командування ВЧ НОМЕР_1 встановленим порядком не надходив. Відповідач стверджує, що позивач не повідомив про наявність підстав для виплати додаткової грошової допомоги шляхом подання рапорту та відповідно не реалізував своє право на отримання відповідної додаткової винагороди з 14.01.2025 - дати повернення до виконання обов'язків служби в пункті постійної дислокації (району формування) до 19.02.2025 р. (дата виключення позивача із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням до іншої частини для подальшого проходження служби). З огляду на викладене, відповідач вважає, що жодної бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу додаткової винагороди у зв'язку з пораненням не вбачається, адже ОСОБА_1 не повідомив військову частину про наявність у нього підстав для такої виплати та не надав командуванню частини рапорт та відповідні документи для прийняття рішення та виплати належних позивачу коштів, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

У зв'язку з перебуванням судді у відпустці та на лікарняному вищезазначені додаткові пояснення представника позивача та додаткові пояснення ВЧ НОМЕР_1 отримано 08.09.2025 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 р. провадження у справі поновлено.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 07.06.2024 р. був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_6 та направлений на проходження службу до ВЧ НОМЕР_1 , в якій позивач проходив військову службу у період з 07.06.2024 р. по 19.02.2025 р., що підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи копіями наказів командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №86 від 07.06.2024 р. та №51 від 19.02.2025 р., а також відомостями військового квитка позивача.

У наданій до суду фотокопії Первинної медичної картки (форма 100), виданої 110 ОМБР НОМЕР_8 від 13.10.2024 р. зафіксовано, що солдат ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримав поранення 12.10.2024 р. о 16 год. 00 хв. поранення середньої тяжкості (Бойове травмування. М. різані рани волосяної частини голови, обличчя та завушної ділянки зліва. Параорбітальні двобічні гематоми. Осаднення обличчя) й зазначено щодо надання позивачу первинної медичної допомоги із позначкою про евакуацію.

У період з 13.10.2024 р. по 19.12.2024 р. ОСОБА_1 перебував на лікуванні, реабілітації та у відпустці за станом здоров'я (за висновком ВЛК) в період, а саме:

- у період з 13.10.2024 р. по 20.10.2024 р. позивач перебував на стаціонарному лікуванні КНП «Обласна клінічна лікарня» ЗОР Запорізької міської ради, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого №24175 нейрохірургічного відділення КНП «Обласна клінічна лікарня» ЗОР Запорізької міської ради від 20.10.2024 р., в якій наявні посилання про лікування позивача від пошкоджень, отриманих внаслідок військових дій, заподіяних вогнепальною зброєю та іншими видами звичайного озброєння з посиланням на вищевказану форму 100;

- у період з 21.10.2024 р. по 01.11.2024 р. позивач перебував на лікуванні в військово-клінічному центрі Центрального регіону, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого №7446 від 01.11.2024 р.

Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №41 від 03.11.2024 р. позивача наказано вважати таким що вибув на лікування до військової частини НОМЕР_4 з 26.10.2024 р.

У період з 01.11.2024 р. по 20.11.2024 р. позивач перебував на реабілітації у відділені медичної реабілітації військової частини НОМЕР_4 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписного епікризу №2679 від 20.11.2024 р., виданого військовою частиною НОМЕР_4 .

За змістом Довідки ВЛК №1547 від 19.11.2024 р., виданої військовою частиною НОМЕР_4 , за станом після вибухової травми (12.10.2024 р.) ОСОБА_1 потребує відпустки для лікування після травми строком на 30 календарних днів.

Також у цій довідці вказано, що отримана позивачем травма за ступенем тяжкості відноситься до тяжких та позначено «Так, пов'язана з проходженням військової служби» й зауважено, що довідка про обставини травми не надана.

На підставі витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №60 від 20.11.2024 р. ОСОБА_1 наказано вважати таким, що вибув у відпустку за станом здоров'я строком на 30 діб з 20.11.2024 р. по 19.12.2024 р. до селища Зачепилівка Харківської області.

Згідно із довідкою ВЧ НОМЕР_1 за №476 від 10.12.2024 р. солдат ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 12.10.2024 р. отримав травму бойове травмування (Бойове травмування. Множинні різані рани волосяної частини голови, обличчя та завушної ділянки зліва. Параорбітальні двобічні гематоми. Осаднення обличчя), зокрема, під час бойових дій поблизу населеного пункту Цукурине Донецької області під час виконання військового обов'язку по захисту Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації внаслідок мінометного обстрілу. Зазначено, що ОСОБА_1 перебував у засобах індивідуального захисту та його слід вважати таким, що отримав бойове поранення, яке не пов'язане з вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення і не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

За змістом цієї довідки отримане позивачем бойове травмування пов'язане з виконання своїх службових обов'язків під час несення військової служби по захисту Батьківщини та територіальної цілісності України і не порушення державного суверенітету на території Донецької та Луганської областей.

Підставою складання довідки є наказ командира ВЧ НОМЕР_1 №1530 від 28.11.2024 р.

Відповідачем зазначено, що 20.12.2024 р. після закінчення відпустки для лікування та згідно витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №91 від 20.12.2025 р. солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, що вибув з пункту постійної дислокації (району формування) для проходження військово-лікарської комісії до військової частини НОМЕР_9 .

Згідно витягу з із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №101 від 30.12.2024 р. солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, що вибув з пункту постійної дислокації (району формування) для проходження військово-лікарської комісії до військової частини НОМЕР_6 селища Черкаське з 30.12.2024.

У подальшому після видачі ВЧ НОМЕР_1 довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за №476 від 10.12.2024 р. позивачем після проходження ВЛК у військовій частині НОМЕР_6 було отримано довідку за №121 від 12.01.2025 р., в якій вказано, що отримане позивачем поранення (травма), пов'язане з захистом Батьківщини та кваліфікується як тяжка.

За цією довідкою позивача визнано придатним до служби в частинах забезпечення, ТЦК та СП , ВВНЗ, навчальних центрах, закладах установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.

Згідно витягу з із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №14 від 14.01.2025 р. солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, що прибув та приступив до виконання своїх службових обов'язків в пункті постійної дислокації (району формування) з проходження військово -лікарської комісії з 14.01.2025 р.

За змістом витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №51 від 19.02.2025 р. позивача, зарахованого за наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) №40 від 09.02.2025 р. у розпорядження командира ІНФОРМАЦІЯ_7 згідно рекомендаційного листа, виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 з 20.02.2025 р. та наказано вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.

Згідно із виданої ВЧ НОМЕР_1 довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за №220ФЕС від 24.03.2025 р. позивачу у період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року виплачено грошове забезпечення у відповідних розмірах, та наявні відомості щодо нарахування додаткової винагороди виключно у жовтні 2024 року в розмірі 38 709, 68 грн.

Зі змісту пояснень відповідача слідує, що ця додаткова винагорода була нарахована позивачу на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №721 від 05.11.2024 р. в розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційна часу участі у таких діях та заходах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. (а саме: за період з 01.10.2024 р. по 03.10.2024 р.) та ця сума була виплачена позивачу у листопаді 2024 року.

Разом з тим, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, ВЧ НОМЕР_1 не нараховувалася й не виплачувалася ОСОБА_1 додаткова винагорода, збільшену до 100000 гривень, передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., за періоди перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, проходження реабілітації та відпустки після поранення.

Не погодившись із допущеною відповідачем бездіяльністю, з метою захисту власних прав та інтересів, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з ч. 1 ст. 1-1 та ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-XII), законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі - Закон №2232), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону №2232, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 3 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, який гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з положенням ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 статті 9-2 Закону №2011-ХІІ, під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 11 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (в редакції, яка була чинною на дату виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військове-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою не повинен перевищувати 4 місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).

Після закінчення встановленого безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX від 11.04.2024 р., абзац перший пункту 11 доповнено двома реченнями такого змісту: "Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров'я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку".

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 р., у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

У подальшому (і станом на час спірних правовідносин) відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні продовжувався та на час розгляду цієї справи триває.

На виконання Указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64 від 24.02.2022 р. та «Про загальну мобілізацію» №69 від 24.02.2022 р. Кабінетом Міністрів України прийнята постанова «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за №168 від 28.02.2022 р. (далі - Постанова №168).

Пунктом 1 Постанови №168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно пункту 1-2 Постанови №168, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

Постанову доповнено пунктом 1-2 згідно постанови Кабінету Міністрів України №836 від 09.08.2023 р., у частині виплати додаткової винагороди застосовується з 1 червня 2023 року.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Наказом Міністерства оборони №44 від 25.01.2023 р. Порядок №260 доповнено новим розділом XXXIV Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, який застосовується з 01.02.2023 р. (в редакції наказу Міністерства оборони №566 від 26.09.2023 р.).

Відповідно до пункту 11 розділу XXXIV Порядку №260, у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:

загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини,- виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла), у тому числі за місяць початку військової служби;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;

у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров'я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров'я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки (п.13 розділу XXXIV Порядку №260).

Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.

Отже, за наведеного вище правового регулювання слідує, що для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України у розмірі 100000 грн., є сукупність таких умов, як, зокрема:

- перебування на військовій службі у період дії воєнного стану;

- перебування на військовій службі у статусі військовослужбовця Збройних Сил України;

- перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з отриманням поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини;

- перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 р. затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).

Згідно пункту 1.1 глави 1 розділу I Положення №402 (тут і надалі в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу I Положення №402, основними завданнями військово-лікарської експертизи є, зокрема: визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

Главою 21 розділу II Положення №402 визначений порядок встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України.

Згідно пункту 21.1 глави 21 розділу II Положення №402, у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Відповідно пункту 21.2 глави 21 розділу II Положення №402, причинний зв'язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у військовослужбовців, які проходять військову службу, військовозобов'язаних і резервістів, призваних військовими комісаріатами на навчальні (перевірочні) збори, при медичному огляді вирішують позаштатні постійно діючі госпітальні, гарнізонні ВЛК і ЛЛК та за потреби - штатні ВЛК.

Згідно із приписами пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення №402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

а) Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини;

б) Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби;

в) Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби;

г) Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;

ґ) Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини;

д) Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов'язане з проходженням військової служби;

е) Захворювання, НІ, не пов'язане з проходженням військової служби;

є) Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН;

ж) Захворювання, ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової - служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН;

з) Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби у складі Миротворчих Сил ООН;

и) Поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Вирішуючи цей спір, суд констатує, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем 12.10.2024 р. поранення під час участі у бойових діях (довідка командира ВЧ НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №476 від 10.12.2024 р.).

З матеріалів справи слідує, що у період з 13.10.2024 р. по 19.12.2024 р. ОСОБА_1 перебував на лікуванні та реабілітації внаслідок отриманого ним 12.10.2024 р. поранення, а саме:

Згідно із довідками ВЛК за №1547 від 19.11.2024 р. та за №121 від 12.01.2025 р. травма (поранення) позивача кваліфікована як тяжка та визнана ВЛК такою, що «Так, пов'язана з проходженням військової служби» (згідно довідки ВЛК №1547 від 19.11.2024 р. довідка про обставини травми не надана) та «Так, пов'язана із захистом Батьківщини» (з урахуванням довідки командира ВЧ НОМЕР_1 про обставини травми №476 від 10.12.2024 р.).

Одночасно із цим суд зауважує, що у довідці ВЛК за №1547 від 19.11.2024 р. (військовою частиною НОМЕР_4 , за станом після вибухової травми (12.10.2024 р.) ОСОБА_1 потребує відпустки для лікування після травми строком на 30 календарних днів.

Вищевказану довідку разом із рапортом ОСОБА_1 про надання відпустки для лікування після поранення терміном 30 днів було направлено командиру ВЧ НОМЕР_1 разом із супровідним листом ІНФОРМАЦІЯ_8 за №4019 від 22.11.2024 р.

Отже, судом встановлено, що позивач у спірних правовідносинах, перебуваючи на військовій службі, як військовослужбовець Збройних Сил України, отримав тяжке поранення, пов'язане із захистом Батьківщини та, відповідно, перебував на стаціонарному лікуванні у лікарняному закладі, на реабілітації та у відпустці за станом здоров'я за висновком ВЛК.

Поряд із цим, згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_1 №220ФЕС від 24.03.2025 р. про розмір грошового забезпечення позивача за період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року та з урахуванням письмових пояснень відповідача, ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., за періоди перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 13.10.2024 р. по 01.11.2024 р., проходження реабілітації з 01.11.2024 р. по 20.11.2024 р. та перебування у відпустці для лікування після поранення з 20.11.2024 по 19.12.2024 р.

Так, з урахуванням змісту Постанови КМУ №168, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. необхідно включати військовослужбовців, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Як встановлено судом, позивач перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 13.10.2024 р. по 01.11.2024 р. та на реабілітації у період з 01.11.2024 по 20.11.2024 р., а також перебував у відпустці за станом здоров'я для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК у період з 20.11.2024 р. по 19.12.2024 р.

Таким чином, у вищевказані проміжки часу позивачу мало бути нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ №168, збільшену до 100000 грн., пропорційно часу перебування на лікуванні, реабілітації та у відпустці для лікування тяжкого поранення за висновком ВЛК.

Натомість, наявні у матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, що не спростовані позивачем, свідчать, що у період з 20.12.2024 р. по 14.01.2025 р. по закінченню відпустки для лікування ОСОБА_1 був скерований до військової частини НОМЕР_9 й у подальшому до військової частини НОМЕР_6 для проходження ВЛК.

Надалі, як стверджує відповідач, у період з 14.01.2025 р. по 19.02.2025 р. позивач після проходження ВЛК виконував свої службові обов'язки в пункті постійної дислокації (району формування) та 19.02.2025 р. позивача було виключено із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням до іншої частини для подальшого проходження служби.

Доказів перебування позивача на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування тяжкого поранення за висновком ВЛК за вищезазначений період позивачем до суду не надано й про існування таких доказів суд не повідомлено.

Отже, за період з 20.12.2024 р. по 19.02.2025 р. проходження позивачем військової служби у ВЧ НОМЕР_1 не було підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, збільшеної до 100000 грн., пропорційно часу перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування тяжкого поранення за висновком ВЛК.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.

В обґрунтування власної позиції відповідач зазначив, що рапорту про здійснення перерахунку та виплату додаткової винагороди від позивача, з доданими до нього підтверджуючими документами, до командування ВЧ НОМЕР_1 встановленим порядком не надходило. При цьому, як стверджує відповідач, ВЧ НОМЕР_1 було невідомо про наявність у позивача Довідки ВЛК №121 від 12.01.2025 р., в якій зроблено висновок про причинний зв'язок поранення, що, в свою чергу, унеможливлювало включення позивача в накази про виплату додаткової винагороди.

Вищенаведені доводи відповідача, суд не приймає до уваги, оскільки саме на ВЧ НОМЕР_1 , як на військову частину в якій позивач проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні, покладено обов'язок щодо обліку військовослужбовців, в тому числі їх вибуття/прибуття на лікування, в тому числі у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини.

Водночас, суд зазначає, що наявні у справі документи (в т.ч. картка про надання першої медичної допомоги (форма 100), довідка про обставини травми складена командиром ВЧ НОМЕР_1 ) та перебування позивача на лікуванні, висновок лікарської комісії про потребу у відпустках за станом здоров'я, тощо, свідчать про обізнаність відповідача про факт та обставини отримання позивачем поранення.

Крім цього, суд звертає увагу, що довідка про обставини травми (поранення) позивача за №476 від 10.12.2024 р. складена командиром ВЧ НОМЕР_1 й разом з відзивом на позовну заяву ВЧ НОМЕР_1 додано копії направленого відповідачу супровідного листа ІНФОРМАЦІЯ_8 за №4019 від 22.11.2024 р. та копія наданої разом з ним довідки ВЛК №1547 від 19.11.2024 р., в якій визначено ступінь тяжкості отриманої позивачем травми (поранення) як тяжку, що свідчить про те, що на момент відкриття провадження у справі відповідач мав у своєму розпорядженні копії таких документів.

За таких обставин, суд сприймає критично доводи відповідача про відсутність звернення позивача, як підставу ненарахування та невиплати спірних сум грошового забезпечення позивача.

З урахуванням наведеного суд вважає, що на час вирішення даної справи позивачу протиправно не нараховано та не виплачено усі належні йому суми грошового забезпечення за відповідні періоди.

Підсумовуючи наведене, враховуючи не прийняття ВЧ НОМЕР_1 наказів про нарахування позивачеві щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні, реабілітації та перебування у відпустці за станом здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 13.10.2024 р. по 01.11.2024 р., проходження реабілітації з 01.11.2024 р. по 20.11.2024 р. та перебування у відпустці для лікування після поранення з 20.11.2024 по 19.12.2024 р., суд доходить висновку, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність що свідчить про обґрунтованість позовних вимог у відповідній частині.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 (в т.ч. уточнених позовних вимог) останній, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

Водночас, суд зауважує, що позивачем не конкретизовано нарахування та виплати чого саме (назва та/або вид виплати) суд має визнати протиправною бездіяльністю відповідача за періоди перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення позивача з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 13.10.2024 року 01.11.2024 року, проходження реабілітації з 01.11.2024 року по 20.11.2024 року та відпустки після поранення з 21.11.2024 по лютий 2025 року.

Стосовно позовної вимоги зобов'язального характеру слід зазначити, що судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., за період з 20.12.2024 р. по 19.02.2025 р. з огляду на відсутність доказів перебування позивача на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування тяжкого поранення за висновком ВЛК у відповідний період.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).

Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2015 року у справі № 816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 у справі № 2а-204/12, у справі №802/1827/17-а від 18 червня 2020 року).

Відтак, суд при перевірці правомірності допущеної відповідачем у спірних відносинах бездіяльності, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.

Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 )додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 13.10.2024 р. по 01.11.2024 р., проходження реабілітації з 01.11.2024 р. по 20.11.2024 р. та перебування у відпустці для лікування після поранення з 21.11.2024 по 19.12.2024 р., а також шляхом зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) додаткову винагороду, збільшену до 100000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 13.10.2024 р. по 01.11.2024 р., проходження реабілітації з 01.11.2024 р. по 20.11.2024 р. та перебування у відпустці для лікування після поранення з 21.11.2024 по 19.12.2024 р., з урахуванням виплачених сум.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Натомість, позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги у відповідній частині.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів та підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи роздруківкою електронної платіжної інструкції №3ТСР-В226-НК71-5659 від 05.03.2025 р.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що позивач є військовослужбовцем та особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України, зокрема, щодо спорів про стягнення заробітної плати.

Згідно з п. 1 та п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, а також військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми права, позивач у цій справі звільненій від сплати судового збору та помилково сплатив його при зверненні до суду з позовом.

За наведених обставин, відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 1ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, для повернення позивачу помилково сплаченого судового збору, йому необхідно звернутись до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 )додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 13.10.2024 р. по 01.11.2024 р., проходження реабілітації з 01.11.2024 р. по 20.11.2024 р. та перебування у відпустці для лікування після поранення з 21.11.2024 по 19.12.2024 р.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) додаткову винагороду, збільшену до 100000 гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого з 13.10.2024 р. по 01.11.2024 р., проходження реабілітації з 01.11.2024 р. по 20.11.2024 р. та перебування у відпустці для лікування після поранення з 21.11.2024 по 19.12.2024 р., з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2025 р.

Суддя О.М. Неклеса

Попередній документ

130130352

Наступний документ

130130354

Інформація про рішення:

№ рішення:	130130353
№ справи:	160/7033/25
Дата рішення:	10.09.2025
Дата публікації:	15.09.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відкрито провадження (06.11.2025)
Дата надходження:	10.10.2025

Учасники справи:

головуючий суддя:

ШАЛЬЄВА В А

суддя-доповідач:

НЕКЛЕСА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

ШАЛЬЄВА В А

суддя-учасник колегії:

ІВАНОВ С М

ЧЕРЕДНИЧЕНКО В Є