09 вересня 2025 рокуСправа №160/13806/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.04.2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки учасника бойових дій (УБД) за весь період служби з 2021 року по 2024 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 та 2024 роки - протиправною;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 повну суму грошової компенсації за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки учасника бойових дій (УБД) за весь період служби з 2021 року по 2024 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 та 2024 роки.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 з 30.06.2021 по 03.12.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №348 від 03.12 2024 позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Однак, позивач вважає, що відповідачем не було нараховано та не було виплачено: грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки учасника бойових дій (УБД) за весь період служби, матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань, компенсацію за невикористане речове майно за період проходження позивачем військової служби з 30.06.2021 року по 03.12.2024 року, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 позовна заява була залишена без руху та у встановлений судом строк недоліки позовної заяви були усунуті.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 26.06.2025, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
04.06.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позову та зазначає, що відповідно до довідок ФЕС позивачу було нараховане грошове забезпечення в повному обсязі відповідно до законодавства України. Зауважує, що позивач у своєму рапорті про звільнення не звертався з вимогою про виплату компенсації за речове майно, тому її не було нараховано. Компенсація за невикористану щорічну відпустку зазначена в наказі. Розрахунок додаткової відпустки учасника бойових дій проводився за 2023 та 2024 роки, оскільки позивач набув статус УБД у березні 2023 року.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 30.06.2021 по 03.12.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та згідно посвідчення НОМЕР_2 від 23 березня 2023 року має статус учасника бойових дій.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.12.2024 №348 головний сержант ОСОБА_1 , радіотелефоніст 2 радіостанцій (Р-142Н) ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 250-РС від 24.11.2024, відповідно до частини 10 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у відставку, з 03.12.2024 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вислуга у Збройних Силах станом на 03.12.2024 становить: календарна - 05 років 05 місяць 10 днів, пільгова - 00 років 05 місяців 26 днів, загальна - 05 років 11 місяців 06 днів.
Відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України від 04.03.2022 №248/1210 призначено виплатити: помісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період по 03 грудня 2024 року у розмірі 544% від посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період по 03 грудня 2024 року.
Призначено виплатити відповідно до ПКМУ № 168 від 28.02 2021 премію за безпосередню участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, (з 04 по 30 листопада 2024 року та з 01 по 03 грудня 2024 року з розрахунку 30 000,00 за повний місяць).
Відповідно до вищевказаного наказу від 03.12.2024 №348, позивач отримав грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік, відповідно до пункту 2 розділу ХХІІІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Утримано відповідно до Наказу МОУ № 232 від 29 квітня 2016 року «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту», кошти на вартість шкоди завданої державі внаслідок втрати речового майна в сумі: 233,18 грн, згідно довідки-розрахунку № 951/П.
Щорічна основна відпустка за 2021 рік не використана, призначено виплатити грошову компенсацію за 15 діб невикористаної відпустки.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана, призначено виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної відпустки.
Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана у кількості 10 діб, призначено виплатити грошову компенсацію за 20 діб невикористаної відпустки.
Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана у кількості 10 діб, призначено виплатити грошову компенсацію за 18 діб невикористаної відпустки.
Також, вищевказаним наказом від 03.12.2024 №348 призначено виплатити позивачу компенсацію за 28 діб невикористаної додаткової відпустки за 2023, 2024 роки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вважаючи, що відповідач протиправною не нарахував та не виплатив компенсацію за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки учасника бойових дій, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2024 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом з метою захистити свої порушені права.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із з частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частин першої-другої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 цього Закону).
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки учасника бойових дій за весь період служби за 2021-2024 роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З наведених процесуальних норм Закону вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. У контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.
Суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, у тому числі неприйняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Згідно статті 16-2 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи.
Згідно з частинами 1, 2, 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.
В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».
Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Право на отримання додаткової відпустки, як учасник бойових дій військовослужбовці набувають саме з моменту отримання статусу учасника бойових дій, який підтверджується посвідченням учасника бойових дій.
Абзацом 3 пункту 14,статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту, військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується групова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Так, постановою від 21 серпня 2019 року Великої Палати Верховного Суду, за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), зроблено наступний правовий висновок: «відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки».
Отже, з урахуванням норм чинного законодавства, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII.
При цьому, позивач зазначає, що йому не нараховано та невиплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки учасника бойових дій за весь період служби з 2021 року по 2024 рік.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.12.2024 №348 зазначено виплатити грошову компенсацію:
- за невикористану щорічну основну відпустку за 2021 рік за 15 діб;
- за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 30 діб;
- за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік за 20 діб;
- за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік за 18 діб;
- за невикористану додаткову відпустку за 2023, 2024 роки за 28 діб, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Суд вважає необхідним зауважити, що позивач набув статусу учасника бойових дій у березні 2023 року, отже відповідач правомірно здійснював розрахунок додаткової відпустки учасника бойових дій у період за 2023-2024 роки.
Разом з тим, відповідно до довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 06/2024-05/2025, наданої відповідачем до суду разом із відзивом на позовну заяву, позивачу в грудні 2024 року було нараховано до виплати компенсацію невикористаної відпустки у сумі 83 223,36 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, у сторін відсутній спір щодо кількості днів основної та додаткової відпусток, зазначених у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2024 №348. Вказаний наказ №348 повністю або в частині позивачем не оспорюється.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач в спірних правовідносинах діяв з дотриманням норм чинного законодавства України, нарахував до виплати позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки на грудень 2024 року в сумі 83 223,36 грн, тому суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно не нарахування та не виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 та 2024 роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 3 п. 242 «Положення про походження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п. 1, 2, 7, 9 розділу XXIV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Пунктом 9 Розділу XXIV Порядку виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Із наведеного вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за рапортом військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що позивач протягом 2021, 2022, 2023, 2024 років і до моменту звільнення з військової служби (до 03.12.2024), звертався до командира Військової частини НОМЕР_1 із відповідним рапортом та наданням необхідних доказів про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Оскільки позивач був звільнений з військової служби 03.12.2024 та, як наслідок, втратив статус військовослужбовця, то доводи позивача щодо наявності права на отримання такої допомоги за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, є необґрунтованими.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту») військовослужбовці ЗС України всіх категорій у разі запровадження правового режиму воєнного стану на всій території держави забезпечується речовим майном згідно з нормою № 1 (Бойовий єдиний комплект) на строки, встановлені для 5-ї категорії військовослужбовців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затверджена наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 регламентовано, зокрема, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 визначив правову природу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та строки її виплати і зазначив. що таку компенсацію слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Чинне законодавство передбачає обов'язок виплати військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Позивачем та його представником не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження звернення з рапортом до Військової частини НОМЕР_1 щодо компенсації за неотримане речове майно та відмови у такій виплаті, а тому суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Підводячи підсумок викладеному, суд доходить висновку, що відповідач в спірних правовідносинах діяв з дотриманням норм чинного законодавства України.
Таким чином, суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що відповідач діяв відповідно до Конституції України та чинного законодавства України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у період з 15.08.2025 по 05.09.2025 у відпустці, рішення складено - 09.09.2025.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець