10 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5114/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_2 , відповідач) про визнання протиправною відмову, оформлену листом № 4990 від 13.04.2025, військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а саме необхідність здійснювати догляд за матір'ю з інвалідністю ІІ групи; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а саме необхідність здійснювати догляду за матір'ю з інвалідністю ІІ групи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 11.04.2025 звернувся з рапортом до безпосереднього командира про звільнення з військової служби за п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
До вказаного рапорту ним було додано всі необхідні документи, які підтверджують наявність у його матері інвалідності ІІ групи та постійного стороннього догляду.
Відповідачем за наслідками розгляду рапорту було відмовлено в звільненні з військової служби, позаяк вказані обставини не підтверджені. Зокрема, відповідач посилався на те, що висновок ЛЛК №9/21 від 22.01.2025 не є належним документом, що підтверджує необхідність того, що мати позивача ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Позивач з посиланням на норми чинного законодавства вважає не обґрунтованою відмову відповідача у звільненні його з військової служби. Вказує, що ним подані належні документи, які підтверджують його право на звільнення з військової служби. Зазначає про те, що Законом №2232-ХІІ передбачені чіткі підстави звільнення з військової служби, зокрема, через сімейні обставини, за необхідності догляду за матір'ю ІІ групи інвалідності, а подані ним документи є достатніми та допустимими. З цих підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи .
У відзиві на позов військова частина позовні вимоги заперечила та вказала на те, що позивачем було подано рапорт про звільнення його з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІ. Вказаний рапорт було розглянуто командиром військової частини та відмовлено в його задоволенні у зв'язку з тим, що подані військовослужбовцем документи не містять доказів безперервної потреби в постійному догляді за матір'ю. Так норми чинного законодавства та роз'яснення МОЗ стверджують, що висновок ЛЛК про необхідність постійного догляду за особою з інвалідністю не є належним документом, який ці обставини підтверджує, оскільки повинен бути висновок МСЕК. Вважає, що в/ч НОМЕР_1 за наслідками розгляду рапорту правомірно та обґрунтовано прийшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення та звільнення позивача з військової служби. З урахуванням наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю (а.с.32-39).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач має матір ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 12.08.1978 (а.с.9 зворот).
Згідно довідки МСЕК Серії 12ААД №188083 від 25.12.2024 його мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.13).
Відповідно до висновку ЛКК №9/21 від 22.01.2024 мати позивача потребує постійного стороннього догляду (а.с.14 зворот).
Позивачем 11.04.2025 подано рапорт із долученими до нього документами командиру батальйону, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІ (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.57-58).
До рапорту позивача було долучено: довідку МСЕК Серії 12ААД №188083 від 25.12.2024 ОСОБА_2 (а.с.13), та інші документи, які підтверджують викладені у рапорті обставини, щодо необхідності стороннього догляду, акт обстеження умов проживання, документи які засвідчують відсутність інших осіб першого та другого роду споріднення які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача, тощо.
У відповідь на вищевказаний рапорт позивача від 11.04.2025 відповідач листом від 13.04.2025 № 4990 повідомив, що із доданих до рапорту документів не підтверджено обставин, які є підставою для звільнення з військової служби та відсутністю підстав для задоволення його рапорту ( а.с.11 зворот).
Із правової оцінки обставин, наведених у рапорті ОСОБА_1 вбачається, що відповідач надаючи оцінку поданим документам вказав на те, що висновок ЛЛК №9/21 від 22.01.2025, виданий Комунальним підприємством «Ківерцівський центр первинної медичної допомоги» Ківерцівської міської ради, в якому вказано, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду з посиланням на роз'яснення МОЗ не може вважатися медичним висновком, оскільки виданий за межами повноважень ЛЛК та не може бути взятий до уваги при звільненні позивача з військової служби (а.с.35).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Закон №2232-ХІІ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ) в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово було продовжено.
Частиною 7 статті 26 даного Закону визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частинами 1, 2 статті 1 вступу Закону України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначено, що цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Як встановлено статтею 9 даного Закону військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацами 8, 13 статті 59 даного Статуту визначено зобов'язання командира (начальника), зокрема, це встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями.
Пунктом 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - оложення №1153/2008) передбачено, що ним визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби.
Абзацом 4 пункту 241 Положення №1153/2008 визначено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 цієї статті військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом 13 пункту 3 частин 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Таким чином, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170).
Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я:
- документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 з 22.04.2022.
Єдиною підставою, за якої позивачу було відмовлено у задоволенні його рапорту є те, що подані ним документи не підтверджують підстав для звільнення з військової служби, а саме висновок ЛЛК про необхідність стороннього догляду за ОСОБА_2 не є тим документом, який підтверджує вказану обставину.
Інвалідність матері позивача була встановлена 25.12.2024.
Виходячи із предмету спірних правовідносин, суд насамперед уважає за потрібне дослідити питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду.
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; - ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; - причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; - медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Пунктом 11 даного Наказу визначено, що особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
У контексті спірних правовідносин слід зазначати, що Постановою КМ України від 15.11.2024 року «Про Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», затверджено «Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи». На підставі даної постанови втратила чинність Постанова КМ України №1317.
Пунктом 40 Положення №1388 визначено, що за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства: визначають потребу у постійному догляді.
При цьому функції ЛКК з набранням чинності Положенням №1388 в частині надання висновків не змінились.
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 ч. статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положеннями № 1317, 1388, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді (постійному догляді) або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Зокрема про право ЛКК видавати відповідні висновки щодо потреби в сторонньому догляді викладено у постановах Верховного Суду, від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23.
Крім того, слід зауважити, що як вже зазначав суд, абзацом 13 пункту 3 частин 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік документів на підставі яких факт необхідності постійного догляду підтверджується: висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Вирішуючи питання наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, суд має надати оцінку висновку ЛКК про наявність порушень у громадян похилого віку з рекомендацією отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи і з'ясувати чи вказує такий висновок ЛКК про потребу особи в постійному догляді у розумінні абзацу четвертого пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Враховуючи норми вищевказаних нормативних актів, та наведені обставини справи, суд вважає, що наданий позивачем висновок № 9/21 від 22.01.2025 складений лікарсько-консультативною комісією, виданий Комунальним підприємством «Ківерцівський центр первинної медичної допомоги» Ківерцівської міської ради відносно ОСОБА_2 , у якому зазначено, що вона потребує постійного стороннього догляду є достатньою підставою для висновку, що така особа потребує постійного догляду у розумінні підпункту підпункту “г» пункту 2 частини 4 (з врахуванням абзацу 13 пункту 3 частин 12 ) статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Потребу у постійному сторонньому догляді визначають ЛКК на підставі первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», що ведеться лікуючими лікарями, а тому військові частини не мають ставити під сумнів достовірність таких висновків, у тому числі з питань належності суб'єкта, до повноважень якого віднесено видача відповідних медичних документів (висновків, довідок).
За наведених обставин твердження відповідача про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності стороннього догляду за батьком позивач мав надати лише висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим. Необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Що стосується посилань відповідача на те, що при звільнені з даної підстави позивач повинен довести не лише необхідність стороннього догляду, а й відсутність інших осіб, які можуть його здійснювати, то суд зазначає наступне.
Верховний Суд у своїй постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/25 вказав на те, що в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).
Зокрема, вирішуючи спірні правовідносини в межах названої справи ВС зазначив, що військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов'язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.
У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім'ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
Як вбачається із наявних в справі матеріалів, у позивача наявні дві рідні сестри ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
До рапорту позивача були долучені відповідні документи, а саме: нотаріально завірені довідки Цуманської селищної ради від 19.03.2025 №110 (а.с.68), №109 (а.с.72 зворот), акт обстеження умов проживання №40 від 28.03.2025 (а.с.65), інформація Держприкордонслужби від 14.03.2025 (а.с.68 зворот, 73 зворот), акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 04.03.2025 (а.с.74 зворот -75), трудові договори сестер та довідки про місце реєстрації за кордоном, які свідчать про те, що вказані особи із сім'ями тривалий час проживають та працюють за межами України, а саме у Німеччині та Польщі.
Батько позивача помер у 2006 році, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть.
Тобто, виходячи із норм чинного законодавства, обставин справи, суд констатує, що хоча у ОСОБА_2 наявні крім позивача повнолітні дочки, однак виходячи із того, що вони постійно разом із своїми сім'ями мешкають за межами України, вони позбавлені можливості здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка його потребує.
Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).
Враховуючи вказане, наявність у позивача рідних сестер, які мешкають за межами України не є перешкодою для звільнення його з військової служби за сімейними обставинами.
Вказаним обставинам оцінка відповідачем при розгляді рапорту надавалась.
З огляду на викладене вище, суд встановив, що наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону № 2232-XII.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз норм законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, та встановлені у справі обставини вказують на те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності своїх дій щодо відмови позивачу у задоволенні його рапорту про звільнення зі служби за пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, у зв'язку з чим позовні вимоги належить задовольнити повністю.
З приводу визначення способу захисту порушеного права позивача в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, яке відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президент України від 29.12.2009 №1115, це є виключним правом прямого начальника, то суд зазначає наступне.
Так дійсно вказаним Положенням визначено дискреційні повноваження начальника у питанні прийняття та звільнення військовослужбовця з військової служби.
Тобто, за відсутності підстав для відмови у звільненні з військової служби військовослужбовця, безпосередній керівник зобов'язаний видати наказ про його звільнення.
Так, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Водночас, повноваження не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі існування певних чітко визначених законодавством умов, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний вчинити конкретні дії, а в разі, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Вказане кореспондує нормі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на ефективний засіб юридичного захисту, тобто такий, що призводить до потрібних результатів і наслідків, дає найбільший ефект.
У рішенні в справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. А в рішенні в справі “Афанасьєв проти України» Суд вказав на те, що засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Верховний Суд у своїх постановах аналізуючи застосування принципу дискреції неодноразово наголошував, що дискреція це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Зважаючи на встановлені під час розгляду даної справи обставини та те, що судом встановлено протиправність відмови відповідача щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за сімейними обставинами), у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Водночас суд зазначає, що згідно із пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Отже враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, то питання про повернення судового збору, як помилково сплаченого за подання даного адміністративного позову відповідно до квитанції №4050-3230-4058-0947 від 14.05.2025 (а.с. 6) може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом №4990 від 13.04.2025 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за сімейними обставинами), у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя Р.С. Денисюк