09 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/6411/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
адвокат Скоробогатько Володимир Юрійович, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач) у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття, нерозгляду та прийняття рішення по суті рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата Військової частини НОМЕР_1 від 06.05.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами;
зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти, розглянути та прийняття рішення по суті рапорту позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата Військової частини НОМЕР_1 від 06.05.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час воєнного стану звільняються з військової служби через певні сімейні обставини або інші поважні причини (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку визнано за рішенням суду недієздатною.
В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України та станом на червень місяць 2025 року останній є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
Оскільки матір позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до рішення Любомльського районного суду Волинської області від 02.11.2006 по справі № 2-о-19/06 визнано недієздатною, позивач не висловив бажання продовжувати військову службу, проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю.
У зв'язку із чим 07.05.2025 на електронну пошту Військової частини НОМЕР_1 був надісланий рапорт ОСОБА_3 від 06.05.2025 року про звільнення останнього з військової служби.
14.05.2025 вказаний рапорт на звільнення з військової служби був відправлений поштою на адресу Військової частини НОМЕР_1 .
Однак, станом на дату подання цього позову, рапорт позивача Військовою частиною НОМЕР_1 не було розглянуто.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві від 26.06.2025 на позовну заяву представник відповідача позовних вимог ОСОБА_1 не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначив, що нормами Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», Порядком проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України встановлено певний порядок звернення військовослужбовців з рапортами, у тому числі і з рапортами про звільнення з військової служби. Подання рапорту по команді означає, що військовослужбовець складає та подає рапорт своєму безпосередньому командиру, який розглядає цей рапорт, приймає рішення, зазначає на рапорті своє клопотання про його виконання та передає його далі по ланці командування для прийняття рішення по суті.
Вказує, що долучені до позовної заяви докази не підтверджують факт звернення ОСОБА_1 до керівництва Військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо звільнення з військової служби.
Так, на переконання відповідача, скріншоти з електронної пошти не є належними та достовірними доказами надсилання рапорту позивача, оскільки вони не містять обов'язкових реквізитів документів (підписів, посад осіб, що їх складали тощо). В свою чергу, направлення рапортів військовослужбовців на звільнення від інших осіб, та ще й через електронну пошту не передбачено жодним нормативно-правовим актом у сфері проходження військової служби.
Окрім того акцентує увагу суду, що долучений позивачем опис вкладення у цінний лист №5401711981465 не містить даних про надсилання на адресу відповідача рапорту про звільнення ОСОБА_1 від 06.05.2025, який останній просить зобов'язати розглянути.
Стверджує, що документи на звільнення з військової служби за сімейними обставинами ОСОБА_1 у відділення кадрової роботи не надходили та не розглядались на засіданні атестаційної комісії.
У відповіді на відзив представник позивача підтримав обгрунтування позовних вимог, викладених у позовній заяві. Додатково зазначив, що перед зверненням з рапортом до командування Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 звертався в усній та письмовій формі з рапортами до свого безпосереднього начальника, але йому було відмовлено у прийнятті рапорту, що і змусило позивача направити рапорт засобами поштового зв'язку та електронною поштою.
Вказує, що у поштовому відправленні №5401711981465 від 14.05.2025 був направлений рапорт позивача від 06.05.2025 року з додатками, а в описі вкладені до даного листа допущена орфографічна помилка.
Зазначає, що відповідачем не надані докази того, що при отримані поштового відправлення №5401711981465 не містився рапорт позивача від 06.05.2025. Відповідачем не складено акт про невідповідність у якому детально описано розбіжності між фактичним вмістом та описом вкладення). Відтак вважає, що відповідачем не доведено факту того, що він не отримував рапорт позивача Дудика П.С. від 06.05.2025.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що не заперечується сторонами даного спору.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 матір'ю позивача є ОСОБА_2 (а.с.11).
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 02.11.2006 у справі №2-0-19 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано недієздатною. Опікуном ОСОБА_2 призначено Руденський психоневрологічний диспансер (а.с.12зворот-13).
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.05.2025 у справі №159/2066/25 встановлено факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка перебуває під опікою у Руденському психоневрологічному інтернаті, є матір'ю ОСОБА_1 (а.с.15-16).
Рапортом від 06.05.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з проханням звільнити його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку визнано за рішенням суду недієздатною) (а.с.20).
До вказаного рапорту позивачем долучено такі документи: копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 02.11.1993 та копію рішення Любомльського районного суду Волинської області від 02.11.2006 у справі №2-0-19/2006.
Як вказує представник позивача вказаний рапорт з додатками був направлений на адресу електронної пошти Військової частини НОМЕР_1 , в підтвердження чого до позову долучено відповідний скріншот (знімок екрану) електронної пошти за 07.05.2025 (а.с.21).
Також рапорт позивача на звільнення направлено на адресу Військової частини НОМЕР_1 поштовим відправленням з описом вкладення у рекомендований лист (трекінг-номер 5401711981465) (а.с.21зворот-22).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров'я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов'язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов'язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону України №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Підстави звільнення з військової служби передбачені у статті 26 Закону №2232-XII.
Так, як передбачено пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153/2008 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10 .04.2009 №170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454; далі - Інструкція №170).
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Як установлено пунктом 12.11 розділу ХІІ Інструкції №170, перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
За приписами пункту 2 розділу І, пунктів 2, 3, 4, 5 розділу ІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, далі - Порядок №531), з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби або мотивованої відмови у задоволенні рапорту. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.
За обставин цієї справи рапортом від 06.05.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з проханням звільнити його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку визнано за рішенням суду недієздатною) (а.с.20).
На підтвердження вказаних підстав звільнення позивачем до рапорту долучено наступні копії документів: копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 02.11.1993 та копію рішення Любомльського районного суду Волинської області від 02.11.2006 у справі №2-0-19/2006.
Однак, Військовою частиною НОМЕР_1 не надано жодних доказів на підтвердження розгляду командиром Військової частини НОМЕР_1 рапорту позивача по суті з обґрунтуванням підстав для відмови у звільненні позивача з військової служби, так само як і відсутні в матеріалах справи будь-які докази, що підтверджували б прийняття рішення на користь позивача.
Натомість представник відповідача у відзиві на позов вказує на те, що документи на звільнення з військової служби за сімейними обставинами ОСОБА_1 у відділення кадрової роботи не надходили та не розглядались на засіданні атестаційної комісії.
Судом такі заперечення відповідача не враховуються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби був надісланий на адресу Військової частини НОМЕР_1 поштовим відправленням з описом вкладення у рекомендований лист (трекінг-номер 5401711981465) та згідно витягу з вебпорталу «Укрпошти» вручений відповідачу 20.05.2025 (а.с.22зворот).
Щодо посилання відповідача на те, що долучений до позовної заяви опис вкладення у цінний лист №5401711981465 не містить даних про надсилання на адресу Військової частини НОМЕР_1 рапорту про звільнення ОСОБА_1 від 06.05.2025, суд враховує пояснення представника позивача про допущення орфографічної помилки при заповненні опису вкладення.
В свою чергу, відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, не надано суду доказів того, що при отриманні поштового відправлення №5401711981465 у ньому містився інший рапорт позивача на звільнення з військової служби. Акт про невідповідність у якому описано розбіжності між фактичним вмістом поштового відправлення та його описом вкладення відповідачем не складено, до суду не подано.
З огляду на викладене суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно відповідних законодавчих приписів.
У судовій правозастосовчій практиці Верховного Суду України (постанова від 13.06.2017 у справі №21-1393а17), а також Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), від 13.12.2018 у справі №800/434/17 та інших) неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява №38722/02).
З урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо нерозгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 06.05.2025, тому з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача від 06.05.2025 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» (у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дії у спірних правовідносинах.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду та неприйняття рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 06.05.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 розглянути та прийняття рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 06.05.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 09 вересня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Н. В. Стецик