Справа № 485/1523/25
Провадження №2/485/666/25
Рішення
іменем України
11 вересня 2025 року м. Снігурівка
Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Соловйова О.В.,
секретар судового засідання Гусарова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (далі ТОВ "ФК "Кредит-Капітал") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовують тим, що 24 січня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 3861921, відповідно до умов якого позикодавець надав відповідачу кредит у сумі 15000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів.
27 травня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" укладено договір відступлення №69-МЛ, відповідно до якого ТОВ "Мілоан" відступило ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 3861921 від 24 січня 2021 року укладеним із ОСОБА_1 .
Відповідач свого зобов'язання щодо повернення кредитних коштів не виконав, внаслідок чого станом на дату відступлення прав вимоги допустив заборгованість у розмірі 35292,56 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 12883,00 грн, простроченої заборгованості за сумою відсотків 20909,56 грн та простроченої заборгованості за комісією 1500,00 грн.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач вимоги позову визнав частково в частині заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12883,00 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 5625,00 грн, та витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 20909,56 грн, як такі що нараховані поза межами строку кредитування, та в частині стягнення заборгованості за комісією у сумі 1500,00 грн, вказуючи що умови договору щодо оплати комісії є нікчемними.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача просив розгляд справи проводити за відсутності представника ТОВ "ФК "Кредит-Капітал".
Відповідач ОСОБА_1 також згідно поданої письмової заяви просив про розгляд справи без його участі. У письмовому клопотанні просив про зменшення судових витрат на правничу допомогу до співмірних з сумою, яка менше половини мінімальної заробітної плати, до 3000,00 грн. Просить врахувати, що він має на утриманні малолітню дитину та отримує не велику заробітну плату у розмірі 11000,00 грн.
На підставі ч. 3 ст. 211 ЦПК України суд вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.
У зв"язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснено без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що 24 січня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №3861921, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти (фінансовий кредит) у розмірі 15000,00 грн строком на 30 днів до 23 лютого 2021 року зі сплатою комісії за надання кредиту в сумі 1500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово, та процентів за користування кредитом в сумі 5625,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту на кожен день користування кредитом, що узгоджується п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5.1, 1.5.2, 1.6 договору (а.с. 5-11).
Сторони домовились, що кредитодавець зобов"язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній п. 1.2 договору, а позичальник зобов"язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов"язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (п.1. договору).
Пунктом 2.3.1.1. передбачено право позичальника на неодноразове продовження строку кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
За умовами п.2.3.1.2 Договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Згідно з п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника із сплати таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного договору позичальник також погодився з усіма додатками та невід"ємними частинами (у т.ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів) договору в цілому.
Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором S45398, час відправки ідентифікатора позичальнику 24.01.2021 12:13 на номер телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ "МІЛОАН" (а.с. 10-зворот).
ТОВ "Мілоан" свої зобов'язання за кредитним договором виконав, що підтверджується платіжним дорученням № 38222038 від 24 січня 2021 року про переказ коштів ОСОБА_1 у сумі 15000,00 грн (а.с.12).
27 травня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" укладено договір відступлення прав вимоги № 69-МЛ, у відповідності до умов якого ТОВ "Мілоан" передав (відступив) ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" за плату, а ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" прийняв належні ТОВ "Мілоан" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників до цього договору (а.с. 15-23).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог № 69-МЛ від 27 травня 2021 року, ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3861921 від 24 січня 2021 року в сумі 35292,56 грн, з яких: 12883,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 20909,56 грн заборгованість за відсотками, 1500,00 грн заборгованість за комісією (а.с. 23 - зворот).
Згідно наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення, та виписки з особового рахунка за вище вказаним кредитним договором вбачається, що відповідач зобов"язання за договором не виконав, після відступлення права грошової вимоги платежів для погашення існуючої заборгованості не здійснював (а.с. 12 зворот - 14).
13 червня 2025 року позивач направляв на адресу відповідача письмову вимогу про усунення порушення кредитного зобов"язання (а.с.24), яку останнім залишено без виконання.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до змісту статей 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Що стосується договорів відступлення, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі 5.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачем кредитного договору та отримання кредитних коштів. Розрахунки підтверджують існування заборгованості, викладеної в позовних вимогах. Наданий договір відступлення прав вимоги підтверджує перехід всіх прав грошової вимоги, які належали ТОВ "Мілоан" за договором про споживчий кредит № 3861921 від 24 січня 2021 року, до позивача у справі.
Відповідач не довів належного виконання зобов"язань за кредитним договором, розрахунок заборгованості не спростував.
Доводи відповідача щодо неправомірності нарахування відсотків після закінчення строку кредитування, суд вважає безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору кредит надається строком на 30 днів з 24 січня 2021 року (строк кредитування). Однак умовами кредитного договору передбачена можливість продовження строку кредитування передбаченого п. 1.3., зокрема така можливість передбачена п. 2.3.1. кредитного договору.
Як вказаного вище п. 2.3.1.1. передбачена можливість неодноразового продовження строку кредитування на пільгових умовах шляхом сплати передбаченої вказаним пунктом договору комісії та певної частини заборгованості по кредиту.
Як вбачається з наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення (а.с. 12 зворот - 13), строк кредитування неодноразово був продовжений у відповідності до вимог п. 2.3.1.1. шляхом сплати позичальником комісії за пролонгацію у розмірі передбаченому вказаним пунктом договору та сплати частини тіла кредиту.
Також з вказаної відомості вбачається, що оскільки позичальник після закінчення строку кредитування не сплатив заборгованість по тілу кредиту та фактично продовжив користуватися ним, строк кредитування було збільшено у відповідності до п. 2.3.1.2. кредитного договору.
Таким чином твердження відповідача про нарахування відсотків поза межами строку кредитування є безпідставними, оскільки строк кредитування було продовжено у порядку та у строки передбачені умовами кредитного договору, та нарахування відсотків за користування кредитним коштами було здійснено у розмірі та в межах строків передбачених умовами кредитного договору.
З приводу доводів відповідача щодо неправомірності нарахування комісії за надання та обслуговування кредиту суд зазначає наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв'язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Положення ч.ч.1,2,5 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу )у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
За такого, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі в судовому порядку).
За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання та обслуговування кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Ураховуючи вищенаведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що відповідач порушила умови договору, на час ухвалення рішення позивачу за відступлення права вимоги борг не сплатив, за таких обставин вимоги позивача обґрунтовані та наявні законні підстави для їх задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд враховує наступне.
За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн, відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (а.с. 33).
Таким чином, у зв"язку із задоволенням позовних вимог в повному обсязі, сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч.3 ст.141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 0605 від 06 травня 2025 року, укладеного між ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" та Адвокатським об"єднанням "Апологет", в особі адвоката, керуючого партнера Усенко М.Г. (а.с. 27), виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо реєстрації Адвокатського об"єднання "Апологет" (а.с. 26), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Усенко М.Г. (а.с. 25 - зворот), акт № 2478 наданих послуг від 23 червня 2025 року, відповідно до якого сума наданих послуг відповідно до договору складає 7000,00 грн (а.с. 28), детальний опис наданих послуг до акту № 2478 від 23 червня 2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0605 від 06 травня 2025 року (а.с. 28 - зворот).
У відповідності до ч. 5-6 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
В той же час при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.
Суд звертає увагу на те, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу на суму 8000,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача, не підтверджена наданими доказами. Згідно акту № 2478 наданих послуг від 23 червня 2025 року вбачається, що сума наданих послуг відповідно до договору складає 7000,00 грн. Разом з тим, враховуючи складність справи, яка є малозначною, типовість стправи, виконані адвокатом роботи, зміст позовної заяви, обсяг доданих документів, суд вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн не відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги, реальності таких витрат, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу. У стягненні решти витрат на правничу допомогу позивачу суд ухвалює про відмову.
Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28) заборгованість за договором про споживчий кредит № 3861921 від 24 січня 2021 року в сумі 35292,56 грн (тридцять п"ять тисяч двісті дев"яносто дві грн 56 к.), з яких: 12883,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 20909,56 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків, 1500,00 грн - прострочена заборгованість за комісією; а також судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 к.) та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 к).
У стягненні решти витрат на правничу допомогу позивачу відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення - 11 вересня 2025 року.
Суддя О. В. Соловйов