Справа № 484/3972/25
Провадження № 3/484/1882/25
11.09.2025 року м. Первомайськ
Суддя Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області Паньков Д.А., розглянувши матеріали, які надійшли до суду від Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсіонер, громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,
до адміністративної відповідальності передбаченої ст. 130 ч. 1 КУпАП,
18.07.2025 року о 23:01 год. в м.Первомайськ Миколаївської області, по вул. Автодорівській, 1, водій ОСОБА_1 керував електровелосипедом з електродвигуном марки Shwinn StringRay, з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, почервоніння очей), від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР. Таким чином ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 не визнав себе винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пояснив, що дійсно керував електровелосипедом у час та місці вказаному в протоколі, перед цим в той день вживав пиво, був зупинений працівниками поліції які запропонували йому пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі, але він відмовився, проте після цього поліцейські його відпустили, а тому про те, що відносно нього було складено протокол він дізнався лише через декілька днів.
Захисник Доров А.О. в судовому засіданні просив закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення у зв'язку з порушеннями, які були допущені поліцейськими, які складали протокол. Звернув увагу на відсутність підстав для зупинки поліцейськими ОСОБА_1 бо він не допуска порушень ПДР під час руху, зауважив, що відеозапис не є повним та цілісним, наголосив на відсутності ознак сп'яніння у водія під час зупинки, відсутність відеофіксації складання протоколу та наполягав на тому, що електровелосипед не є транспортним засобом в розумінні ст. 130 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи вважаю, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП повністю підтверджується наданими суду матеріалами: відомостями, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення від 18.07.2025 року серії ЕПР1 № 395847, доданим до протоколу відеозаписом, на якому зафіксована відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння на місці за допомогою приладу Драгер та в медичному закладі.
Також з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 на місці зупинки не заперечує факт керування транспортним засобом та фактично підтверджує факт вживання алкогольних напоїв в той день.
При цьому поліцейським здійснювався відеозапис на нагрудну камеру відповідно до вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395.
На записі також зафіксовано відмову ОСОБА_1 від складання протоколу за його участі.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 зазначається, що будь-яка особа, яка володіє чи керує транспортним засобом, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання транспортних засобів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти ними та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Відтак, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 № 2956-IX відносить самокати та моноколеса до транспортних засобів.
Тлумачення «джерело підвищеної небезпеки» та «транспортний засіб» не є тотожними, в той же час саме критерій наявності у електровелосипеда можливості приведення в рух за допомогою двигуна відрізняє його від звичайного велосипеда та є визначальним при вирішенні питань, чи відноситься він як до «транспортних засобів» так і до «джерел підвищеної небезпеки»
Наявність можливості приведення електровелосипеду в рух мускульною силою велосипедиста не позбавляє його наявності електродвигуна та можливості руху на транспортному засобі із застосуванням виключно електродвигуна без застосування мускульної сили.
Отже, електровелосипед може приводитись у рух не тільки мускульною силою, але й за допомогою двигуна, що є ключовою різницею електровелосипеда від звичайного велосипеда, який приводиться у рух виключно мускульною силою.
При цьому, згідно пункту 2.13 Правил право на керування транспортними засобами мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії А1, А) може бути надано особам з 16-річного віку. При цьому мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт належать до категорії А1.
Знов таки, законодавець не обмежує нижньою межею потужність електродвигуна для вирішення питання щодо отримання прав на керування двоколісним транспортним засобом, а відрізняє виключно верхню межу, яка впливає на різні категорії прав ( А1 або А).
За таких обставин, електровелосипед у відповідності до пункту 1.10 Правил, відноситься до саме транспортних засобів, а не до велосипедів та, як наслідок особа, яка керує електровелосипедом, є водієм, а не велосипедистом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП, а саме керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння відповідно до встановленого порядку.
Згідно пункту 2.9 (а) Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (далі - Правила), водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 Правил).
Невиконання вказаних правил утворюють склад правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.
Підстави, які б давали можливість суду вважати, що досліджені докази є сумнівними та неправдивими, відсутні, а вина водія у вчиненому правопорушенні повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами провадження.
Інші порушення вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 з боку працівників поліції, на які посилається захисник, в даному випадку не є суттєвими та не спростовують факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння, будучи зупиненим під час керування транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
За наведених обставин слід визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП та піддати його адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі, передбаченому ст. 130 ч. 1 КУпАП з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.
На підставі ст. 40-1 КУпАП слід стягнути з нього судовий збір на користь держави.
Керуючись ст.ст. 33, 36, 130 ч. 1 КУпАП, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП та піддати його адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн. на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі - 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Роз'яснити, що на підставі ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
На постанову може бути подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області.
Суддя: