09 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/362/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,
представників учасників справи:
позивача - Щербина Л.А.,
відповідача - Бордаченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Алданова С.О., Євсіков О.О., Корсак В.А.
від 24.03.2025
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт"
про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" про визнання незаконним наказу "Про звільнення ОСОБА_2 " № 31-к від 22.06.2023, поновлення на посаді та стягнення 179 310,00 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: спірний наказ прийнятий незаконно, оскільки позивачка не була допущена до робочого місця, фактично не приступила до виконання обов'язків, тому не могла бути звільнена; позивачка не була ознайомлена з зазначеним наказом у встановленому законодавством порядку; позивачка в шлюбі не перебуває, має двох неповнолітніх дітей, які перебувають на її утриманні, та є одинокою матір?ю, яку в порушення вимог чинного законодавства про працю було звільнено за ініціативою роботодавця.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
19 лютого 2014 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт", на підставі наказу "Про прийняття на посаду директора ТОВ "УБА-Агросвіт" № 9-к.
13.03.2019 ОСОБА_1 звернулась із заявою про її звільнення із займаної посади за власним бажанням, у зв'язку з чим, 13.03.2019 проведені загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт", оформлені протоколом № 2/2019, на яких вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади директора товариства, про що виданий наказ № 6-к.
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просила визнати незаконним рішення загальних зборів учасників відповідача від 13 березня 2019 року, оформленого протоколом № 2/2019 про звільнення з посади директора, поновити її на посаді директора відповідача, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 45 195,93 грн, визнати незаконним та скасувати наказ № 6-к від 13 березня 2019 року про звільнення її за власним бажанням, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 141 382,14 грн, зобов'язати відповідача оформити, нарахувати та виплатити допомогу по вагітності і пологам за 126 днів непрацездатності з 26 вересня 2016 року по 29 січня 2017 року, зобов'язати відповідача оформити, нарахувати та виплатити допомогу по вагітності і пологам за 126 днів непрацездатності з 29 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2020 року у справі № 359/6858/19 в задоволенні цього позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 17 липня 2020 року звернулась із апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду, просила рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року, визнано незаконним та скасовано наказ № 6-к від 13 березня 2019 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді директора товариства з 13 березня 2019 року, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 141 382,14 грн.
У зв'язку з невиконанням постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та моральної шкоди, який був задоволений частково. Відповідно до рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2023 року стягнуто з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн моральної шкоди.
Під час розгляду цієї справи позивачу стало відомо про прийняття відповідачем 22 червня 2023 року наказів "Про поновлення на роботі ОСОБА_2 " № 30-к та "Про звільнення ОСОБА_2 " № 31-к.
22 червня 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" був прийнятий наказ "Про поновлення на роботі ОСОБА_2 " № 30-К.
Відповідно до вказаного наказу: скасовано наказ "Про звільнення директора ОСОБА_1 " від 13.03.2019 № 6-К; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з 13 березня 2019 року; наказано упорядкувати робоче місце та забезпечити допуск до роботи ОСОБА_1 на посаді директора з 22.06.2023; старшому бухгалтеру Мацюк Ю.М. : нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.08.2022 по 21.06.2023; внести запис про поновлення на роботі до трудової книжки ОСОБА_1 ; скласти скоригований табель обліку використання робочого часу за час вимушеного прогулу; внести зміни до особової картки та особової справи ОСОБА_1 .
Зазначений наказ прийнято на підставі: постанови Київського апеляційного суду від 27.10.2020 у справі № 359/6858/19; протоколу загальних зборів учасників № 5/2023 від 12.06.2023.
Листами № 29 та № 30 від 16.06.2023 відповідач повідомив позивача про визначення дати виконання постанови Київського апеляційного суду від 27.10.2020 у справі № 359/6858/19 - 22.06.2023, а також запропонував ОСОБА_1 прибути за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" для виконання трудових обов'язків, оформлення відповідних документів, отримання належних виплат за час вимушеного прогулу.
Вказані листи були направлені ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ), що підтверджується рекомендованими повідомленнями № 0750200103709 і № 0750200103679. Втім, відповідні листи не були вручені ОСОБА_1 , у т.ч. з причин закінчення терміну зберігання.
22.06.2023 на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" прийнято рішення, оформлене протоколом № 6/2023, за яким припинено повноваження ОСОБА_1 в зв'язку з недовірою засновника товариства, як члена виконавчого органу на підставі частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, пункту 16.6.5 статуту товариства, та звільнено її з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України з 22.06.2023.
Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що слухали ОСОБА_4 , який висловив недовіру директору Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що директор товариства виконує функції управління товариством щодо управління ним, та запропонував припинити повноваження ОСОБА_1 , як члена виконавчого органу, у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків директора товариства, дії якої завдали суттєвих фінансових збитків товариству (кримінальне провадження № 12019100000000340, рішення судів у справах № 359/10013/20, № 355/722/20, № 355/705/20), та звільнити її з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України з 22 червня 2023 року на підставі частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, пункту 16.6.5 статуту товариства.
22.06.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" видано наказ "Про звільнення ОСОБА_2 " № 31-К, згідно з яким ОСОБА_1 була звільнена з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт". Цього ж дня наказ направлено відповідачем на адреси позивача.
Відповідно до пункту 16.6.5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" (надалі - Статут) до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства відноситься обрання та звільнення виконавчого органу товариства (генерального директора або директора) або членів колегіального виконавчого органу.
Директор призначається та звільняється загальними зборами учасників товариства (пункт 18.1 Статуту).
Директор зобов'язаний сумлінно виконувати свої обов'язки, розумно та добросовісно діяти в інтересах товариства (пункт 18.2 Статуту).
До матеріалів справи долучена копія свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , а також копія свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_7 про визнання його батьком ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та стягнення з нього на користь позивача аліментів на утримання малолітніх дітей.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказувала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 перебували у фактичних шлюбних відносинах, під час яких у них народилось двоє дітей. Проте, відповідач своє батьківство не визнає та ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно утримання та виховання дітей.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року у справі № 359/6678/19 позов задоволений частково, ОСОБА_7 визнано батьком ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та стягнуто на користь позивача аліменти на утримання дітей.
Постановою Київського апеляційного суду мотивувальна частина рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2023 року щодо задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_7 батьком змінена, в частині стягнення з останнього на користь позивача аліментів на утримання дітей, - залишене без змін.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 25 червня 2024 року, касаційна скарга ОСОБА_7 залишена без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року у незміненій частині та постанова Київського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року, - без змін.
На виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2022 року виданий виконавчий лист № 359/6678/19 та 20 грудня 2022 року державним виконавцем Драбівського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрите виконавче провадження, про що винесена постанова ВП № НОМЕР_2.
До матеріалів справи долучена копія платіжної інструкції від 27 січня 2023 року, на суму 4 497,18 грн, із призначенням платежу: "відрахування із доходів ОСОБА_8 згідно ВП № НОМЕР_2 у розмірі частки всіх видів його доходу, починаючи утримання з 22.07.2019 в межах суми платежу за один місяць", копія платіжної інструкції № 439 від 30.01.2023, на суму 2 055,84 грн, із призначенням платежу: "відрахування із доходів ОСОБА_8 виконавчого провадження № НОМЕР_2 у розмірі частки всіх доходів починаючи із 22.07.2019 у межах суми платежу за один місяць", а також копія платіжної інструкції від 15 лютого 2024 року, на суму 892 594,29 грн, із призначенням платежу: "сплата коштів на користь ОСОБА_1 згідно стягнення по виконанню виконавчого документу: виконавчий лист № 359/6678/19 виданий 14.12.2023 документ видав: Бориспільський міськрайонний суд Київської області. Пл. ОСОБА_8 (іпн. НОМЕР_1 )".
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 13.11.2024 у справі № 911/362/24, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28.11.2024, позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" № 31-к від 22.06.2023 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" з 23.06.2023. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 79 487,55 грн. У задоволенні іншої частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 27.10.2020, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 21.12.2020, зокрема, визнаний незаконним та скасований наказ №6-к від 13.03.2019, позивачка поновлена на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт";
- 22.06.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" видані накази "Про поновлення на роботі ОСОБА_1" № 30-к та "Про звільнення ОСОБА_2 " № 31-к, з якими позивач ознайомилась 18.07.2023 в приміщенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у зв?язку з розглядом справи № 359/4029/23;
- позивачка не була ознайомлена з наказами Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" № 30-к та № 31-к у встановленому законом порядку. Позивачці доступ до роботи та можливість виконання своїх обов?язків забезпечені відповідачем не були;
- документів, що підтверджували б здійснення позивачкою розкрадання грошових коштів та товарно-матеріальних цінностей підприємства, вчинення шахрайства, в результаті якого у Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" були викрадені паливно-мастильні матеріали, або інших дій позивачки, що могли б слугувати підставою для висловлення відповідачем недовіри позивачці, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" не надала, тому вимога позивачки про визнання незаконним наказу "Про звільнення ОСОБА_2 " № 31-к є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню;
- оскільки 22.06.2023 позивачка відпрацювала один день, що підтверджується повідомленням про нараховані суми, належні працівникові при звільненні від 22.06.2023, позивачка підлягає поновленню на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" 23.06.2023;
- Товариством з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" нарахований позивачці, зокрема, оклад в сумі 304,55 грн за один відпрацьований день, виходячи з місячного окладу в сумі 6 700,00 грн, тому, розмір середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу підлягає розрахунку, виходячи саме з цієї суми. Тому стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік, починаючи з 23.06.2023 до 22.06.2024 включно, що становить 261 робочий день, враховуючи середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 304,55 грн, що складає 79 487,55 грн (за розрахунком суду).
Постановою від 24.03.2025 Північний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Київської області від 13.11.2024 у справі № 911/362/24. Ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- 22.06.2023 на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" прийнято рішення, оформлене протоколом № 6/2023, за яким припинено повноваження ОСОБА_1 в зв?язку з недовірою засновника товариства, як члена виконавчого органу на підставі частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, пункту 16.6.5 Статуту товариства, та звільнено її з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України з 22.06.2023;
- спірний наказ "Про звільнення ОСОБА_2 " № 31-К прийнято на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" № 6/2023 від 22.06.2023;
- доказів оскарження в судовому порядку вказаного протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" № 6/2023 від 22.06.2023, як підстави (передумови) звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, матеріали справи не містять;
- зважаючи на право загальних зборів учасників товариства у будь-який час і з будь-яких підстав на звільнення його директора, враховуючи, що у спорах щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 Кодексу законів про працю України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, беручи до уваги, що передбачена пунктом 5 статті 41 Кодексу законів про працю України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з'ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, тощо, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийнявши рішення, оформлене протоколом № 6/2023 від 22.06.2023, про припинення повноважень ОСОБА_1 в зв'язку з недовірою засновника товариства, як члена виконавчого органу на підставі частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, пункту 16.6.5 Статуту, та звільнення її з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України з 22 червня 2023 року, відповідач реалізував своє відповідне корпоративне право на підставах, визначених Статутом, Кодексом законів про працю України, частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України та звільнив ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, припинивши її повноваження, дотримуючись процедури ухвалення такого рішення в межах наданих йому дискреційних повноважень;
- оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" вчиняло дії щодо повідомлення позивачки про дату виконання постанови Київського апеляційного суду від 27.10.2020 у справі № 359/6858/19 - 22.06.2023, а також пропонувало ОСОБА_1 прибути за адресою товариства для виконання нею трудових обов'язків, з огляду на фактичне виконання 22.06.2023 постанови Київського апеляційного суду від 27.10.2020 у справі № 359/6858/19, суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про незабезпечення відповідачем доступу позивачці до роботи та можливості виконання нею своїх обов'язків;
- законодавче визначення "одинокої матері" відсутнє, разом з цим, основним критерієм для визначення статусу "одинокої матері" є: виховання та утримування дитини без участі батька. Оскільки діти ОСОБА_1 мають батька - ОСОБА_7 , що визнано відповідним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області, враховуючи присудження стягнення з ОСОБА_7 аліментів на утримання дітей, який виконується останнім, за переконанням суду апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції про доведеність позивачкою, за викладених нею у позові підстав, обставин наявності у ОСОБА_1 статусу "одинокої матері", як наслідок поширення на неї положень законодавства, передбачених статтею 184 Кодексу законів про працю України, не відповідають фактичним обставинам справи.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 13.11.2024 у даній справі.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суд апеляційної інстанції:
- не врахував висновки щодо застосування частини 1 статті 235 Кодексу Законів про працю України, викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18, від 26.05.2022 у справі № 640/4699/20, у подібних правовідносинах;
- застосував пункт 5 частини 1 статті 41 Кодексу Законів про працю України без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 766/23789/19, від 11.06.2020 у справі № 607/13039/17, у подібних правовідносинах;
- застосував пункт 5 частини 1 статті 41 Кодексу Законів про працю України посилаючись на постанову Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 914/452/23, яка не є релевантною справі, що розглядається;
- застосував частину 1 статті 135 Сімейного кодексу України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 804/4050/18, у подібних правовідносинах;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України в частині звільнення "одинокої матері".
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Здійснюючи касаційне провадження Суд зазначає таке.
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Касаційне провадження у справі відкрито, у тому числі, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18, від 26.05.2022 у справі № 640/4699/20, від 23.01.2019 у справі № 766/23789/19, від 11.06.2020 у справі № 607/13039/17, від 13.06.2019 у справі № 804/4050/18, з огляду на таке.
Предметом позову у справі № 465/4679/16 були вимоги позивача про визнання наказу про його звільнення з роботи на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України незаконним, яке відбулось після його поновлення на посаді на виконання рішення суду про визнання незаконним наказу про звільнення позивача на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України. Крім того, позивачем були заявлені позовні вимоги про поновлення його на посаді начальника сектору з контрольно - ревізійної роботи та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У справі № 702/725/17 розглядались позовні вимоги про стягнення заробітної плати, за період з моменту видачі наказу про звільнення позивача з посади заступника директора із загальних питань за систематичні прогули, скасованого рішенням суду до моменту звільнення позивача на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України після його поновлення на посаді на виконання судового рішення.
У справі № 521/1892/18 позивач звернулась з позовом про визнання наказу про звільнення з посади заступника директора з основної діяльності на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України незаконним і його скасування, що відбулось після її поновлення на роботі на виконання судового рішення про визнання незаконним наказу про звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Також позивач заявляла вимоги про поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
У справі № 640/4699/20 розглядались позовні вимоги про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, за період вимушеного прогулу у зв'язку із незаконним звільненням зі служби в органах внутрішніх справ України, скасованого рішенням суду, до моменту поновлення позивача на посаді заступника начальника Служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України.
Натомість, правовідносини у даній справі № 911/362/24 виникли між господарським товариством і його виконавчим органом (директором) щодо припинення повноважень позивачки на посаді директора товариства та її звільнення на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України, після ухвалення загальними зборами учасників рішення про її поновлення на роботі на виконання рішення суду.
З наведеного слідує, що правовідносини, які виникли у зазначених справах № 465/4679/16, № 702/725/17, № 521/1892/18, № 640/4699/20 не пов'язані зі звільненням та поновленням особи на посаді директора за рішенням установчих зборів товариства на відміну від цієї справи № 911/362/24, у якій правовідносини виникли між господарським товариством і його виконавчим органом (директором).
Предметом спору у справі № 804/4050/18 були вимоги фізичної особи до Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі про: визнання дій Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради щодо відмови у наданні позивачці державної соціальної допомоги на дитину як одинокій матері - неправомірними; зобов'язання Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, починаючи з 06 листопада 2017 року призначити позивачці допомогу на дитину одинокій матері.
Вказане свідчить про відмінність справ № 804/4050/18 та № 911/362/24 за предметом, підставами та матеріально-правовим регулюванням.
У справі № 766/23789/19 позивач звернувся з позовом про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з відсутністю правових підстав для його звільнення з посади заступника начальника з економіки та фінансів Миколаївської філії ДП «АМПУ». Приймаючи постанову від 23.01.2023 (скаржником помилково зазначено від 23.01.2019) у справі № 766/23789/19 враховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд зазначив, що суди зробили правильний висновок про те, що роботодавець помилково поширив дію положень пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України на позивача як суб'єкта трудових відносин, який має бути звільнений за загальною процедурою, передбаченою нормами трудового законодавства з відповідними гарантіями від незаконного звільнення, із зазначенням відповідних підстав. Позивач був звільнений з посади заступника начальника філії державного підприємства, яка не є юридичною особою, і відповідно, не є виконавчим органом, і він не є членом наглядової ради підприємства.
У справі № 607/13039/17 позивач звернувся з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з тим, що позивач не був посадовою особою ПрАТ «Галіція Дистилері» та не був наділений владно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями. Натомість спірним наказом його звільнено з роботи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України. Приймаючи постанову від 11.06.2020 у справі № 607/13039/17 Верховний Суд зазначив, що: вирішуючи питання про віднесення посади позивача до числа посадових осіб, які можуть бути звільнені за пунктом 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України апеляційний суд встановив, що посадової інструкції виконавчого директора ПрАТ «Галіція Дистилері» не існує. У статуті товариства також відсутні будь-які вказівки на посаду виконавчого директора, його права та обов'язки. Перелік трудових обов'язків виконавчого директора позивача визначено наказом № 83 від 26 липня 2010 року про призначення його на посаду виконавчого директора, а також довіреностями № 1 від 12 травня 2011 року та № 1 від 04 квітня 2014 року, за підписом генерального директора ПрАТ «Галіція Дистилері». Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що позивач не міг бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про існування правових підстав для скасування наказу про звільнення відповідача, поновлення його на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 07 по 30 жовтня 2017 року.
Натомість у справі, що розглядається, відмінні від справ № 766/23789/19 та № 607/13039/17 обставини, зокрема, те, що: Статутом визначено орган управління товариством - виконавчий орган товариства - дирекція: генеральний директор, директор (пункт 15.3 Статуту); порядок призначення та звільнення директора - загальними зборами учасників товариства (пункт 18.1 Статуту), виключна компетенція загальних зборів учасників товариства обрання та звільнення виконавчого органу товариства (генерального директора або директора) або членів колегіального виконавчого органу; обов'язки директора - сумлінно виконувати свої обов'язки, розумно та добросовісно діяти в інтересах товариства (пункт 18.2 Статуту); факт перебування позивачки на посаді директора тощо.
Тобто, встановлення судом апеляційної інстанції у цій справі № 911/362/24 обставин наявності у товариства посади директора, віднесення посади позивачки до виконавчого органу товариства, згідно зі Статутом, та те, що правовідносини у даній справі № 911/362/24 виникли між господарським товариством і його виконавчим органом (директором) щодо припинення повноважень позивачки на посаді директора товариства та її звільнення на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, та зміст оскаржуваних судових рішень у даній справі № 911/362/24, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм.
Суд також зазначає, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.
У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 911/362/24.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Посилання скаржника на те, що суд застосував пункт 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України посилаючись на постанову Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 914/452/23, яка не є релевантною справі, що розглядається, не є належним обґрунтуванням наявності виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктами 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Тому дані доводи скаржника не беруться Судом до уваги.
З викладеного вбачається, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження у даній справі.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.
За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Суд зазначає, що управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини 1, 2 статті 97 Цивільного кодексу України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.
Нормами Цивільного кодексу України (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 47, 62, 63), Закону України «Про акціонерні товариства» (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
За приписом частини 4статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору.
Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку з цим відсторонення відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц.
За змістом абзацу 3 пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків за юридичною природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків є не у приписах КЗпП України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація корпоративних прав на участь у управлінні товариством шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління. Такі рішення уповноваженого на це органу треба розглядати не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац 4 пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
«Усунення» відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України (у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин в учасників товариства має бути можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац 5 пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
Зважаючи на це, зміст частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац 6 пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац 1 пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац 7 пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац 2 пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
Припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України є діями уповноваженого органу відповідного підприємства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління цим підприємством (див. висновки, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 145/166/18 (пункти 52-54), від 19.02.2020 у справі № 361/17/15-ц (пункти 33-35), від 08.11.2019 у справі № 667/1/16, від 16.10.2019 у справі № 752/10984/14-ц (пункти 32-40), від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 (пункт 4.8), від 29.05.2019 у справі № 452/970/17 (пункти 57-60) від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Також у постанові від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:
«Корпоративні права учасників товариства є об'єктом захисту, визначеного статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.».
Із наведеного вбачається наявність сталої та послідовної судової практики щодо права компетентного (уповноваженого) органу товариства на припинення повноважень члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, 22.06.2023 на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" прийнято рішення, оформлене протоколом № 6/2023, за яким припинено повноваження ОСОБА_1 в зв?язку з недовірою засновника Товариства, як члена виконавчого органу на підставі частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, пункту 16.6.5 Статуту товариства, та звільнено її з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України з 22.06.2023.
Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що слухали ОСОБА_4 , який висловив недовіру директору Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" ОСОБА_1 в зв?язку з тим, що директор Товариства виконує функції управління Товариством щодо управління ним, та запропонував припинити повноваження ОСОБА_1 , як члена виконавчого органу, у зв?язку з неналежним виконанням обов?язків директора товариства, дії якої завдали суттєвих фінансових збитків Товариству (кримінальне провадження № 12019100000000340, рішення судів у справах № 359/10013/20, № 355/722/20, № 355/705/20), та звільнити її з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України з 22 червня 2023 року на підставі частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, пункту 16.6.5 Статуту Товариства.
22.06.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" видано наказ "Про звільнення ОСОБА_2 " № 31-К, згідно з якого ОСОБА_1 була звільнена з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт". Цього ж дня наказ направлено відповідачем на адреси позивача.
Такий наказ "Про звільнення ОСОБА_2 " № 31-К прийнято на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" № 6/2023 від 22.06.2023.
Із наведеного вбачається, що у даному випадку компетентний (уповноважений) орган відповідача використав своє право, передбачене частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України, на припинення повноважень одноосібного члена виконавчого органу.
При цьому як вірно зауважив суд апеляційної інстанції, зважаючи на наявність права загальних зборів учасників товариства у будь-який час і з будь-яких підстав на звільнення його директора (частина 3 статті 99 Цивільного кодексу України), то під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 Кодексу законів про працю України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц).
У той же час, як встановлено судом апеляційної інстанції, доказів оскарження в судовому порядку вказаного протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "УБА-Агросвіт" № 6/2023 від 22.06.2023, як підстави (передумови) звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, матеріали справи не містять.
Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги з посиланням на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України в частині звільнення "одинокої матері" є необґрунтованими, оскільки не стосуються питання дотримання органом управління передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Адже рішення уповноваженого органу про усунення одноосібного виконавчого органу, у розумінні частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України, треба розглядати не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, так як не є предметом регулювання норм трудового права.
Таким чином наведені у касаційній скарзі доводи (обґрунтування підстав для формування висновків Верховного Суду) не стосуються спірних правовідносин.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
Враховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у даній справі підлягає залишенню без змін з мотивів, викладених у цій постанові.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 911/362/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 у справі № 911/362/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 911/362/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 у справі № 911/362/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 у справі № 911/362/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді І.Д. Кондратова
О.А. Кролевець