Справа № 127/37973/24
11 вересня 2025 р.м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючої судді Медяної Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання - Кравчук Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорення батьківства,
В провадженні суду знаходиться дана цивільна справа.
До закриття підготовчого провадження представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Олійник А.М. подав заяву про залишення позову без розгляду. (а.с.174)
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сопрун В.В. подав клопотання про відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, в якому просив стягнути з позивача на користь відповідача 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.(а.с.183-185)
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Олійник А.М. в підготовче засідання не з'явилися, проте в представник позивача в заяві про залишення позову без розгляду просив розгляд справи провести за їх відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Сопрун В.В. в підготовче засідання не з'явилися, проте представник відповідача подав заяву про розгляд справи у їх відсутності. Клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підтримує, просить задовольнити. (а.с.198).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши заяву про залишення позовної заяви без розгляду, клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, матеріали справи, дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України заява представника позивача підлягає задоволенню, оскільки представник позивача до закриття підготовчого провадження подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду.
Щодо клопотання про відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч.3 ст.257 ЦПК України, в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
Частиною п'ятою статті 142 ЦПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев'ята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статті 141 ЦПК України необґрунтовані дії позивача, як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року у справі № 736/1209/20).
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв'язку із закриттям провадження у справі, вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п'ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Згідно із вимогами статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим Конституцією України та є безумовним доступом до правосуддя, незалежно від обґрунтованості позову.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак, наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Суд сприймає критично твердження представника відповідача про те, що позивач діяв недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов, оскільки його дії були спрямовані не на поновлення його прав, а заради уникнення сплати аліментів, а доводи, викладені в позовній заяві образили честь і гідність відповідача, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.
Крім цього, наявність порушених, не визнаних або оспорених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, встановлюється судом за наслідками розгляду справи по суті на підставі наданих сторонами доказів. Проте, позивач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду, на стадії підготовчого провалження, тому суд був позбавлений можливості заслухати пояснення сторін, дослідити докази і дати їм оцінку, що позбавило суд можливості на цій стадії судового розгляду встановити позов обґрунтований чи ні.
Оскільки на дату подання позову до суду позивач вважав порушеним своє право, то його звернення до суду за його захистом неможливо розцінювати як необгрунтовані дії, чи зловживанням права на подання позову, а тому відсутні підстави для покладення на позивача обов'язку компенсувати витрати, здійснені відповідачем на профейну правничу допомогу.
Також суд звертає увагу на те, що сам по собі факт залишення позивачем позову без розгляду за заявою позивача не може бути підставою для задоволення вимог відповідача про компенсацію здійснених ним витрат.
Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Подання до суду заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі N 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі N 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі N 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі N 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі N 521/3011/18.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсутні передбачені ч. 5 ст. 142 ЦПК України правові підстави для покладення на позивача обов'язку відшкодовувати відповідачу витрати на правничу допомогу, а доводи представника відповідача з цього приводу є необгрунтованими та не підтвердженими відповідними доказами.
З огляду на викладене, в задоволенні заяви про відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 44, 76-82, 142, 247, 257 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорення батьківства - залишити без розгляду.
В задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сопруна Володимира Володимировича про відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя