Справа № 144/912/25
Провадження № 2/144/397/25
"04" вересня 2025 р. Теплицький районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді - Германа О.С.,
за участі секретаря судового засіданні - Пігулі А.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданнісправу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
16.06.2025 представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» - Тараненко А.І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 09.12.2021 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 261962046 на суму 9 700,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV456RQ. Отже, саме відповідач ініціював укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. У кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: - 9 700,00 грн 09.12.2021 на банківську карту № НОМЕР_7 відповідача, яку відповідач вказав у заявці при укладенні кредитного договору. Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі.
28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01 .У подальшому до договору факторингу 1 укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання договору факторингу 1 підписали реєстр прав вимоги № 170 від 25.01.2022, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги. 30.10.2023 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 30/1023-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання договору факторингу 2 підписали реєстр прав вимоги № 2 від 20.12.2023 до договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги. 29.05.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників № б/н від 29.05.2025 за договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 30 794,96 грн. Укладання договорів факторингу між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до виникнення кредитних правовідносин з позичальниками не можуть ставити під сумнів відступлення прав вимоги за такими договорами факторингу новому кредитору, оскільки станом на момент укладення подібних кредитних договорів договори факторингу були чинними. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить - 30 794,96 грн, яка складається з: 9 700,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 21 094,96 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 00,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).У зв'язку з чим представник позивача просить суд позов задовільнити, стягнути з відповідача судові витрати по справі та витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач ОСОБА_1 30.06.2025 подала відзив на позовну заяву відповідно до якого зазначила:
1. Щодо суті позовних вимог: позов стосується кредитного зобов'язання, яке, за інформацією, що міститься у матеріалах справи, виникло ще у 2021 році. З того часу ОСОБА_1 не отримувала жодних офіційних повідомлень чи вимог щодо стягнення коштів. У позовній заяві не надано доказів регулярної комунікації, переривання строку позовної давності чи визнання боргу з її боку.
2. Щодо строків позовної давності: строк позовної давності за зобов'язаннями майнового характеру становить три роки.Відповідач в поданому відзиві вказала, що позивачем не доведено, що цей строк був поновлений або перерваний у визначеному законом порядку. Відповідач спирається на те, що строк позовної давності сплив, а отже, позов підлягає залишенню без задоволення.
3. Щодо доказів: Жодного документа, який би підтверджував актуальний борг або добровільне визнання боргу відповідача після 2021 року, позивач не надав.
Відповідач просить суд: визнати позовні вимоги такими, що пред'явлені після закінчення строку позовної давності; відмовити у задоволенні позову фінансової компанії "ЕЙС" повністю.
Також відповідач надіслала на адресу суду заяву, в якій просить суд розглядати справу без її участі, так, як тимчасово перебуває за межами України, а саме - на території Королівства Нідерландів.
Представник позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» - Поляков О.В. 08.07. подав суду додаткові пояснення у справі, де вказав, що позивачем доведено факт виконання зобов'язання первинного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та перерахування на рахунок відповідача суми в розмірі 30 794,96 грн. В свою чергу, відповідачем жодних доказів, що спростовують вимоги позивача або докази неотримання кредитних коштів не надано. Позовна давність сплила під час дії воєнного стану та вважається продовженою на строк дії в Україні воєнного стану. Отже, оскільки законодавець зупинив перебіг позовної давності, позивач дотримався її строків та реалізує своє беззаперечне право на справедливий суд відповідно до Конституції України. Проте, позовна давність сплила під час дії воєнного стану та вважається продовженою на строк дії в Україні воєнного стану. Отже, оскільки законодавець зупинив перебіг позовної давності, позивач дотримався її строків та реалізує своє беззаперечне право на справедливий суд відповідно до Конституції України. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 9 700,00 грн. (сума виданого кредиту)* 10 (строк Кредиту)*1,52 (процентна ставка)/100= 1474,4 (сума нарахованих відсотків за користування кредитом строком 10 днів) 147,44 /10=147,44 (сума за один день користування кредитом). Проте Відповідач не відмовлявся від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликав, не звертався за додатковим роз'ясненням положень договору, тобто не скористалася цим своїм правом. Представник позивача зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом він недійсними не визнаний, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України, є правомірним і повинен виконуватися належним чином, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самого договору. На підставі викладеного, представник позивача просить суд прийняти відповідь на відзив та врахувати при вирішенні справи по суті. Позов ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 08.07.2025 року подала на адресу суду заперечення на додаткові пояснення позивача у справі, де вказала, що не підтверджено жодним належним та допустимим доказом факт укладення нею кредитного договору з ТОВ «МАНІВЕО», отримання нею кредитних коштів, повідомлення її про зміну кредитора. Відповідач ОСОБА_1 вказує, що повідомлення про зміну кредитора не отримувала, позивач не надав суду жодного підтвердження зарахування суми 9 700 грн. на її особовий банківський рахунок, що є ключовим моментом. Посилання на електронну форму договору без конкретного підтвердження - не є доказом укладення угоди з нею. Щодо позовної давності, то відповідач зазначає, що позивач безпідставно намагається використати період воєнного стану, як причину для обгрунтування актуальності позову. Просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на відсутність належних доказів з боку позивача.
Додатково відповідач ОСОБА_1 прислала на адресу суду 08.07.2025 року відзив на позовну заяву, де вказала, що позивач не надав жодного належного доказу на підтвердження існування зобов'язань між мною і ТОВ «Фінансова компанія "ЕЙС"». В матеріалах справи відсутній кредитний договір, підписаний мною, а також будь-які інші документи, які б підтверджували факт передачі коштів або мою згоду на укладення такого договору. Матеріали, на які посилається позивач, є лише скрінами, витягами з внутрішніх систем або ж копіями, що не відповідають вимогам належних і допустимих доказів відповідно до ЦПК України. Окрім того, повідомляю, що я отримала доступ до додаткових пояснень позивача лише сьогодні, безпосередньо перед судовим засіданням, що унеможливило своєчасну підготовку повного заперечення. Проте одразу після ознайомлення я подала письмову заяву через ЄСІТС із відповідними запереченнями, що має бути враховано судом при вирішенні справи по суті. Враховуючи викладене, відповідач просить суд: - відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, визнати надані позивачем "докази" такими, що не підтверджують його вимоги.
Також, 25.08.2025 відповідач ОСОБА_1 на адресу суду надіслала заперечення на позовну заяву ТОВ «ФК «ЕЙС», де просить суд у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» - відмовити повністю як необгрунтованих та недоведених. Судові витрати покласти на позивача.
Представник позивача, відповідач в судове засідання не з'явились.
Перевіривши матеріали справи, враховуючи письмову думку сторін по справі, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Судом встановлено, що 09.12.2021 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 261962046 на суму 9 700,00 грн. (а. с. 36-39).
Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV456RQ (а. с. 13).
Отже, саме відповідач ініціював укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора (а. с. 21).
У кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.
Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: - 9 700,00 грн 09.12.2021 на банківську карту № НОМЕР_7 відповідача, яку відповідач вказав у заявці при укладенні кредитного договору. Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі.(а. с. 34-35).
28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01 (а. с.72-75).
У подальшому до договору факторингу 1 укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання договору факторингу 1 підписали реєстр прав вимоги № 170 від 25.01.2022, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги (а. с. 78-81).
30.10.2023 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 30/1023-01 (а. с. 64-66).
ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання договору факторингу 2 підписали реєстр прав вимоги № 2 від 20.12.2023 до договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги (а. с. 67-68).
29.05.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників № б/н від 29.05.2025 за договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 30 794,96 грн. (а. с. 56-59).
Додатково, для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зі сторони позивача згідно договору факторингу 3 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у реєстрі боржників № б/н від 29.05.2025 до договору факторингу 3 (а. с. 60-63).
Укладання договорів факторингу між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до виникнення кредитних правовідносин з позичальниками не можуть ставити під сумнів відступлення прав вимоги за такими договорами факторингу новому кредитору, оскільки станом на момент укладення подібних кредитних договорів договори факторингу були чинними.
Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить - 30 794,96 грн, яка складається з: 9 700,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 21 094,96 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 00,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) (а. с. 45).
Відповідно до витребуваних судом письмових доказів - Банк - емітент АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надав суду інформацію:
На ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Банком було емітовано платіжну інструкцію картки № НОМЕР_2 .
На ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Банком було емітовано й інші платіжні картки.
За період з 09.12.2021 року на платіжну картку № НОМЕР_3 було зараховано платіж у сумі 9 700,00 грн.
Номер телефону НОМЕР_4 є фінансовим номером телефону за платіжною карткою № НОМЕР_5 , та який знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний номер картки НОМЕР_6 ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) - НОМЕР_5.
Відповідно до акту прийому - передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025 - розмір правничої допомоги становить 7000, 00 грн. (а. с. 42).
За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Згідно з ч. 1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст.1048цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання фінансового кредиту. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно ч. 1ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти)однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції(оферти)у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 вказаного закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказаний висновок щодо правомірності укладення кредитного договору шляхом підписання електронним цифровим підписом викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021, справа № 524/5556/19, провадження № 61-16243св20, а саме суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд робить висновок про належне укладення кредитного договору№ 261962046 про отримання відповідачем ОСОБА_1 кредиту у ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Договір позики є дійсними, у судовому порядку не оскаржувався.
Твердження представника відповідача про те, що матеріали справи не містять всіх складових волевиявлення ОСОБА_1 на укладення даного договору судом не береться до уваги, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» не міг бути укладений.
Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісним кредиторам здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані первісними кредиторами чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, ОСОБА_1 надані не були. До правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій позичальник теж не звертався.
Тобто будь-яких засобів доказування на обґрунтування своїх заперечень проти позову, в т.ч. і щодо відсутності зобов'язань, відповідач не надав, судом не було здобуто, а матеріали справи їх не містять.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги Факторові і в ньому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає того обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Ч. 1ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Всупереч умовам договору позики, відповідач не виконавсвого зобов'язання та не здійснював платежів для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів.
За наданими позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним Договором позики договором №261962046 року становить 30 794,96 грн, яка складається з: 9 700,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 21 094,96 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 00,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).
Разом з тим, суд вважає, що доводи позивача, щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами за договором позики підлягають зменшенню виходячи з наступного.
Статтею 251 ЦК України в становлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Відповідно до розрахунку заборгованості до договору №26192046 від 09.12.2021 сторони визначили строк позики до 10 днів, строк надання позики додатковими угодами не продовжувався, та підлягає до стягнення 11 174 грн.
Відповідно до ч.8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів "нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зроблено висновок, що договір, як приватно правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено тіло кредиту, строк кредитування і розмір відсотків, а саме у 11 174 гривень, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом.
Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Оскільки відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання по погашенню заборгованості за договором позики №261962046, внаслідок чого кредитна заборгованість становить 11 174 грн., яка складається з 9700 грн. заборгованості за тілом кредиту, 1 474 грн заборгованості за відсотками, тому дана заборгованість підлягає стягненню з відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Доводи представника відповідача про те, що у матеріалах справи відсутні документи про видачу кредиту суд відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Вказаний закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правову допомогу, суд дійшов наступного висновку.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, позивачем було надано акт прийому-передачі наданих послуг до догвору надання юридичної допомоги №29/05/25-1 від 29.05.2025 від 29.05.2025, правнича допомога становить 7000 (сім тисяч) грн.
За змістом ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Слід також зазначити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07. 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також ураховуючи критерій складності справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача (п.2 ч.2ст.141 ЦПК України).
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 2422 грн, враховуючи, що позивачем було заявлено до стягнення 30 794 грн. 96 коп., а до задоволення підлягає сума боргу в розмірі 11 174 грн. 00 коп., що становить 36,69 % (11174 х 100% : 30794,96) від заявлених вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню в розмірі 888 грн. 77 коп.(2422 грн.40 коп. х 36,69%), які слід стягнути з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 202, 204, 207, 213, 251, 252, 509, 512, 514, 525, 530, 599, 610-612, 625, 626, 628, 631, 634, 637, 638, 639, 641, 642, 1048, 1050, 1054, 1056-1, 1082 ЦК України, ЗУ «Про електронну комерцію», ЗУ «Про захист прав споживача», ст. ст. 2, 12, 81,78, 81, 133, 137, 141, 258,259,264,265,272,273,354, ЦПК України , суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 01133, місто Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, офіс 306) заборгованість за договором 261963046, у розмірі 11174 (одинадцять тисяч сто сімдесят чотири) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 01133, місто Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, офіс 306) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 888 грн. (вісімсот вісімдесят вісім гривень 77 коп.) грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 (п'ять тисячі) грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя