8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" вересня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1891/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
при секретарі судового засідання: Трофименко С.В.
за участю представників учасників процесу:
позивача: Панченко Олена Олександрівна (адвокат, в режимі відеоконференції)
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу
за позовом фізичної особи - підприємця Шулянського Григорія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ),
до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромакс-трейд» (України, 61038, Харківська область, місто Харків, вулиця Батицького Маршала, будинок, 8, код ЄДРПОУ 42680435),
про стягнення коштів,-
Позивач, фізична особа - підприємець Шулянський Олександр Григорович, звернувся до Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромакс-трейд», про стягнення 186 515,30 грн. основної заборгованості, 121 931,47 грн. пені, 33 845,54 грн. інфляційних втрат, 11 242,97 грн. 3% річних.
02.06.2025, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву фізичної особи - підприємця Шулянського Олександра Григоровича до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1891/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/1891/25 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 30.06.2025.
03.06.2025 до суду через систему "Електронний Суд" від представника позивача надійшла заява про виправлення описки (вх. № 13270 від 03.06.2025), в якій останній просить суд вважати вірним у вступній частині позову ім'я позивача: Фізична особа - підприємець Шулянський Григорій Анатолійович, замість невірного ім'я позивача: Фізична особа - підприємець Шулянський Олександр Григорович; виправити описку в ухвалі про відкриття провадження у справі № 922/891/25 та вважати вірним по тексту ухвали "Фізична особа - підприємець Шулянський Григорій Анатолійович", замість "Фізична особа - підприємець Шулянський Олександр Григорович"; а також вважати вірним в описовій частині позовної заяви на сторінці 4 речення "14.12.2024 року на адресу відповідача була надіслана претензія, проте ним не отримана, а лист повернуто 02.01.2025 року по "закінченню терміну зберігання" замість "10.02.2024 року на адресу відповідача була надіслана претензія, проте ним не отримана, а лист повернуто по "закінченню терміну зберігання".
18.06.2025 ухвалою Господарського суду Харківської області задоволено заяву представника фізичної особи - підприємця Шулянського Олександра Григоровича про виправлення описки (вх. № 13270 від 03 червня 2025 року). Постановлено вважати вірним у вступній частині позову позивач: Фізична особа - підприємець Шулянський Григорій Анатолійович, замість позивач: Фізична особа - підприємець Шулянський Олександр Григорович; а також вважати вірним в описовій частині позовної заяви на сторінці 4 речення "14.12.2024 року на адресу відповідача була надіслана претензія, проте ним не отримана, а лист повернуто 02.01.2025 року по "закінченню терміну зберігання" замість "10.02.2024 року на адресу відповідача була надіслана претензія, проте ним не отримана, а лист повернуто по "закінченню терміну зберігання". Постановлено виправити допущену описку в ухвалі суду від 02.06.2025 у справі № 922/1891/25 та вважати вірним ім'я позивача "Фізична особа - підприємець Шулянський Григорій Анатолійович".
30.06.2025 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, постановлено відкласти підготовче засідання на 14.07.2025.
14.07.2025, ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.08.2025.
18.08.2025, ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву по розгляду справи по суті на 08.09.2025.
Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник Позивача 08.09.2025 просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник Відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті 08.09.2025 не з'явився, про причини не явки - суд не повідомив. Крім того, Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. В матеріалах справи міститься сформована Довідка про доставку 02.06.2025 о (об) 16:45 Товариству з обмеженою відповідальністю «Агромакс-Трейд» в електронному вигляді ухвали Господарського суду Харківської області від 02.06.2025 по справі № 922/1891/25.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.
Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/1891/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки Відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив позицію Позивача, які ґрунтується на наступному.
Як вказує Позивач у позові, між Товариством з обмеженою відповідальністю “АГРОМАКС -ТРЕЙД» (надалі за текстом - Замовник) та Фізичною особою - підприємцем Шулянським Григорієм Анатолійовичем (надалі за текстом - Виконавець) був укладений Договір доручення № 4/2023 про надання послуг по декларуванню товарів від 02.02.2023, згідно умов якого Замовник доручив, а Виконавець зобов'язався за обумовлену плату надавати послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів (далі - товарів) Замовника, що переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню у Полтавській області та інших митницях України, а також надавати інші, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю Замовника, послуги.
Позивач наполягає на тому факті, що в рамках виконання договору, починаючи з 09.02.2023 по 19.05.2023 позивачем проведено митне оформлення 69 вантажно митних декларацій на загальну суму 371 973,02 грн., що підтверджується виставленими рахунками та затвердженими Відповідачем актами виконаних робіт. Однак, як-то вказує Позивач, за Відповідачем рахується заборгованість на суму 186 515.30 грн.
Зазначаючи про позовні вимоги, Позивач вказує, що 14.12.2024 року на адресу Відповідача ним була надіслана претензія № 3 з вимогою сплатити заборгованість в сумі 186 515,30 грн. Однак дана претензія, була повернута на адресу Позивача по "закінченню терміну зберігання".
На думку Позивача, відсутність повної оплати за надані послуги, а також відсутність жодного пояснення щодо невиконання взятих на себе зобов'язань, вказує на небажання Відповідача виконувати взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим позивачем сформовано позов для захисту його законних прав та інтересів.
Відповідач не скористався правом на формування відзиву.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю/відсутністю підстав для стягнення з Відповідача 186 515,30 грн. основної заборгованості, 121931,47 грн. пені, 33 845,54 грн. інфляційних втрат, 11 242,97 грн. 3% річних за договором доручення № 4/2023 про надання послуг по декларуванню товарів від 02.02.2023, у зв'язку з простроченням виконання обов'язку по оплаті.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 205 Цивільного кодексу України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За матеріалами справи встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “АГРОМАКС -ТРЕЙД» (надалі за текстом - Замовник/Відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Шулянським Григорієм Анатолійовичем (надалі за текстом Виконавець/Позивач) був укладений Договір доручення № 4/2023 про надання послуг по декларуванню товарів від 02.02.2023 року (надалі за текстом - Договір, а. с. 42-43, том 1).
У відповідності до пункту 1.1. Договору згідно умов якого Замовник доручив, а Виконавець зобов'язався за обумовлену плату надавати послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів (далі - товарів) Замовника, що переміщуються через митний кордон України, та їх оформленню у Полтавській області та інших митницях України, а також надавати інші, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю Замовника, послуги.
Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2 Договору Виконавець зобов'язаний здійснювати декларування товарів та їх митне оформлення у порядку, встановленому чинним законодавством України; правильно нараховувати митні платежі; подавати на вимогу Замовника для ознайомлення ліцензію на посередницьку діяльність митного брокера; зберігати комерційну таємницю, яка міститься в документах Замовника; попереджувати Замовника про встановлені заборони чи обмеження щодо розпорядження товарами у випадках, якщо митне оформлення не завершено.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За результатами надання правової оцінки умовам договору, господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами по справі договір має змішаний характер, оскільки містить як елементи договору про надання послуг, так і договору доручення.
Положеннями статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Приписами статті 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Так, умовами пункту 3 Договору Сторонами було погоджено, що розрахунки за митне оформлення товарів та іншого майна Замовника, а також послуги надані Виконавцем згідно даного договору сплачуються згідно рахунків. Наведені положення дозволяють господарському суду дійти висновку, що безпосередня вартість (ціна) наданих позивачем відповідачеві послуг повинна визначатись у виставлених позивачем рахунках.
Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що прийняті на себе зобов'язання з боку Позивача виконувались належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками (а. с. 44 - 61, том 1). Ці рахунки містять в своєму змісті назву послуги, її ціну, а також посилання на реквізити контрагентів та номер та дату договору.
Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач виконав взяті на себе зобов'язання за Договором, що підтверджують наявні в матеріалах справи акти здачі - прийняття виконаних послуг (надання послуг) починаючи з 09.02.2023 по 19.05.2023 на 69 вантажно митних декларацій на загальну суму 371 973,02 грн.
Господарський суд зазначає, що підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків є підписані ним акти виконаних робіт, які фіксують факт здійснення господарської операції. Відповідачем не оплачені надані позивачем послуги за наступними рахунками та актами здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг):
1. рахунок № 76 від 05.04.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 76 від 05.04.2023 на суму 5 557,58 грн.;
2. рахунок № 79 від 10.04.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 79 від 10.04.2023 на суму 5 557,58 грн.;
3. рахунок № 80 від 11.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 80 від 11.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
4. рахунок № 81 від 12.04.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 81 від 12.04.2023 на суму 5 557,58 грн.;
5. рахунок № 82 від 13.04.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 82 від 13.04.2023 на суму 5 557,58 грн.;
6. рахунок № 83 від 13.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 83 від 13.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
7. рахунок № 84 від 13.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 84 від 13.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
8. рахунок № 85 від 14.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 85 від 14.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
9. рахунок № 89 від 17.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 89 від 17.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
10. рахунок № 90 від 18.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 90 від 18.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
11. рахунок № 91 від 19.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 91 від 19.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
12. рахунок № 92 від 19.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 92 від 19.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
13. рахунок № 93 від 20.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 93 від 20.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
14. рахунок № 95 від 24.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 95 від 24.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
15. рахунок № 96 від 24.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 96 від 24.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
16. рахунок № 98 від 25.04.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 98 від 25.04.2023 на суму 5 057,58 грн.;
17. рахунок № 99 від 25.04.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 99 від 25.04.2023 на суму 5 557,58 грн.;
18. рахунок № 100 від 01.05.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 100 від 01.05.2023 на суму 5 057,58 грн.;
19. рахунок № 103 від 09.05.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 103 від 09.05.2023 на суму 5 557,58 грн.;
20. рахунок № 104 від 09.05.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 104 від 09.05.2023 на суму 5 557,58 грн.;
21. рахунок № 105 від 09.05.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 105 від 09.05.2023 на суму 5 557,58 грн.;
22. рахунок № 106 від 09.05.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 106 від 09.05.2023 на суму 5 557,58 грн.;
23. рахунок № 107 від 11.05.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 107 від 11.05.2023 на суму 5 557,58 грн.;
24. рахунок № 108 від 12.05.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 108 від 12.05.2023 на суму 5 557,58 грн.;
25. рахунок № 110 від 15.05.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 110 від 15.05.2023 на суму 5 057,58 грн.;
26. рахунок № 111 від 16.05.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 111 від 16.05.2023 на суму 5 557,58 грн.;
27. рахунок № 112 від 16.05.2023 на суму 5 557,58 грн. та акт № 112 від 16.05.2023 на суму 5 557,58 грн.;
28. рахунок № 113 від 16.05.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 113 від 16.05.2023 на суму 5 057,58 грн.;
29. рахунок № 114 від 17.05.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 114 від 17.05.2023 на суму 5 057,58 грн.;
30. рахунок № 115 від 17.05.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 115 від 17.05.2023 на суму 5 057,58 грн.;
31. рахунок № 116 від 17.05.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 116 від 17.05.2023 на суму 5 057,58 грн.;
32. рахунок № 117 від 18.05.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 117 від 18.05.2023 на суму 5 057,58 грн.;
33. рахунок № 118 від 18.05.2023 на суму 6 557,58 грн. та акт № 118 від 18.05.2023 на суму 6 557,58 грн.;
34. рахунок № 119 від 18.05.2023 на суму 5 057,58 грн. та акт № 119 від 18.05.2023 на суму 5 057,58 грн.;
35. рахунок № 120 від 19.05.2023 на суму 6 557,58 грн. та акт № 120 від 19.05.2023 на суму 6 557,58 грн.
Також з матеріалів справи вбачається, що Відповідач регулярно, на протязі лютого 2023 по травень 2023 року (а. с. 62-63, том 1), здійснював часткове перерахування коштів Позивачу в рахунок оплати послуг за Договором, з призначенням платежів «Оплата за декларування вантажу» на загальну суму 185 457,72 грн., що свідчить про активну позицію Відповідача покликану на виконання перед Позивачем свого обов'язку.
Як на тому наголошує Верховний Суд, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 30.01.2019 у справі № 905/2324/17 та 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Оскільки Відповідачем виконанно свої обов"язки по оплаті лише частково, а не сплаченою сумою залишилась 186 515,30 грн., тому Позивач 14.12.2024 року на адресу Відповідача надіслав претензію № 3 від 10.12.2025 (а. с. 64-65, том 1) з вимогою сплатити заборгованість в сумі 186 515,30 грн. Проте дана претензія, установою поштового зв'язку, була повернута на адресу Позивача по "закінченню терміну зберігання".
На час розгляду справи сума боргу Відповідачем не сплачена, іншого матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, а відтак порушив договірні зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), що є поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці в сфері господарських відносин, а відтак в сукупності стає правовою підставою для захисту прав та інтересів позивача шляхом стягнення в судовому порядку заборгованості в розмірі 186 515,30 грн.
У зв'язку із неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за договором, Позивачем нараховано 121 931,47 грн. пені, 33 845,54 грн. інфляційних втрат, 11 242,97 грн. 3% річних (відповідно до наданого розрахунку, а. с. 10-34, том 1).
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Як свідчать умови договору, інший розмір відсотків річних (аніж той який передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України), учасниками господарського договору - не встановлено. Одночасно суд зауважує, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
З аналізу вищевикладеного слідує, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
При цьому, розмір боргу із урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, у якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Враховуючи вищевикладене, судом було здійснено власний розрахунок суми інфляційних втрат та 3% річних в онлайн системі Ліга Закон відповідно до розрахунку суми позовних вимог із урахуванням встановленої судом суми боргу за заявлений позивачем період, та встановлено, що похідних вимог здійснений Позивачем арифметично вірно, у зв'язку з чим до стягнення з Відповідача підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 33 845,54 грн. та 3% річних у розмірі 11 242,97 грн.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача пені у сумі 121 931,47 грн. (відповідно до наданого розрахунку), суд зазначає наступне.
Суд враховує, що пунктом згідно з розділом 6 (пункт 6.6) Договору передбачено, що при несвоєчасній сплаті Замовником послуг Виконавця та у разі відсутності попередньої письмової домовленості про перенесення строку платежу, Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від тієї суми, яка підлягає сплаті за кожен календарний день прострочення.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається із наданого до позовної заяви розрахунку суми позовних вимог в частині пені у сумі 121 931,47 грн. із визначенням періодів та сум нарахування (з 11.04.2023 по 29.05.2025), позивачем було здійснення нарахування пені поза межами шестимісячного строку, у зв'язку із чим, суд зазначає наступне.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З аналізу вищенаведеної норми слідує, що нарахування штрафних санкцій, в тому числі пені, обмежено шестимісячним терміном від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Проте, позивачем нараховано пеню за періоди, які перевищують вищезазначений термін, що в свою чергу є порушенням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Крім того, судом було досліджено умови укладеного між сторонами договору та встановлено, що сторонами не визначено іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а умова пункту 6.6. договору не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Суд не погоджується з доводами Позивача, що наразі відсутні обмеження щодо строків нарахування пені, а строки позовної давності зупиненні у зв'язку з веденням на території України воєнного стану, що обґрунтовується наступним.
По-перше, приписами статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзац 2, 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997).
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2011 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Конституційний Суд України також дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Відтак при визначенні підстав відповідальності кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тими нормами, які були чинні станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме момент виникнення заборгованості Відповідача перед Позивачем.
У зв'язку з порушенням виконання Відповідачем обов'язку по оплаті Позивачу наданої послуги, останнім нараховано та заявлено до стягнення пеню за загальний період з 11.04.2023 по 29.05.2025 у сумі 121 931,47 грн.
Суд вважає за необхідне визначити, що на момент виникнення заборгованості та на загальний період нарахування позивачем неустойки Господарський кодекс України не втратив свою чинність, а отже норми Господарського кодексу України слід застосовувати до спірних правовідносин.
По-друге, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З приводу застосування вказаної норми Закону Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 року у справі № 911/952/22 зазначила:
"Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 Господарського кодексу України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.".
Враховуючи частину 6 статті 232 Господарського кодексу України та правову позицію Великої Палати, суд приходить до висновку, що в укладеному між позивачем та відповідачем договорі не передбачені спеціальні умови та порядок нарахування штрафних санкцій, а тому слід застосовувати загальне правило, передбачене в законі.
Таким чином, у даній справі відсутні умови, щодо нарахування штрафних санкцій понад 6 місяців, тому нарахування пені мало здійснюватися за 6 місяців, з включенням дня проведення оплати, якщо така мала місце в встановлений Законом період.
У зв'язку із чим, суд, здійснивши перевірку заявленої до стягнення суми пені, відповідно до наданого розрахунку, із урахуванням вимог діючого законодавства, та із урахуванням встановленої вище судом суми боргу, встановив, що такі нарахування здійснено не вірно, оскільки позивачем не було враховано визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України строку.
Враховуючи вищевикладене, судом було здійснено власний розрахунок суми пені, за встановлений судом вірний період та із урахуванням встановленої вище судом суми боргу, та із урахуванням строку визначеного частиною 3 статті 232 Господарського кодексу України, в онлайн системі "Ліга Закон" та встановлено, що обґрунтованою є пеня у сумі 40 503,08 грн.
В частині стягнення пені у сумі 81 428,39 грн. слід відмовити.
Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо визначеної позивачем суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи у розмірі 20 000,00 грн., то суд зазначає наступне.
Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням змін до Господарського процесуального кодексу України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8статті 141 Цивільного процесуального кодексу України(аналогічна норма міститься у частині 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України ) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні повний пакет доказів на підтвердження понесених позивачем судових витрат у сумі 20 000,00 грн., як-то договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданої правової допомоги.
Поданий до матеріалів позову договір про надання правничої допомоги № 01-26/05/25 від 26.05.2025 та акт приймання-передачі від 29.05.2025, на підтвердження понесених Позивачем судових витрат, не корелюється із ідентифікаційними даними Позивача по даній справі.
Як встановлено судом, Клієнтом по договору про надання правничої допомоги № 01-26/05/25 від 26.05.2025 і по Акту приймання-передачі від 29.05.2025, виступає ФОП Шулянський Анатолій Григорович, натомість в даній справі Позивачем є фізична особа - підприємець Шулянський Григорій Анатолійович.
Натомість ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1296748 від 28.05.2025, який міститься в матеріалах справи, визначає ідентифікаційні дані особи, якій надається правова допомоги - Фізична особа Шулянський Григорій Анатолійович (що співпадає із Позивачем по даній справі).
Господарський процесуальний кодекс України не наділяє повноваженнями суддю, який виконує роль арбітра, вчинювати за учасників справи певні процесуальні дії, або вважати певні факти доведеними. В даному разі, Позивачем представлено до матеріалів позовної заяви Договір на надання правової допомоги та Акт приймання - здавання юридичних послуг, який містить інші (відмінні від Позивача) ідентифікаційні дані щодо особи, який надається така допомога.
Суд звертає увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, Позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження судових витрат у сумі 20 000,00 грн., зокрема, договору та акту приймання - передачі наданої професійної (правової) допомоги (послуг), що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про відмову у задоволені позову, судові витрати, понесені позивачем не розподіляються в процесі розгляду справи.
Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромакс-трейд» (України, 61038, Харківська область, місто Харків, вулиця Батицького Маршала, будинок, 8, код ЄДРПОУ 42680435) на користь фізичної особи - підприємця Шулянського Григорія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) заборгованість в сумі 186 515,30 грн., пені в сумі 40 503,08 грн., інфляційних втрат в сумі 33 845,54 грн., 3% річних в сумі 11 242,97 грн., судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3 265,28 грн.
Видати наказ після набрання законної сили рішення суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "11" вересня 2025 р.
Суддя В.С. Юрченко