65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2191/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №916/2191/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА 777 ЛТД» (65020, м.Одеса, вул. Єврейська, буд. 27; код ЄДРПОУ 35404158)
До відповідача: Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3; код ЄДРПОУ 03528552)
Про скасування арешту
За участі:
Від позивача: Тітов В.В., ордер
Від відповідача: Елісашвілі О.М., посвідчення
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА 777 ЛТД» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської обласної прокуратури про скасування арешту квартири №9, що розташована за адресою: м.Одеса, Військовий узвіз, 8, де арешт був зареєстрований 19.02.2008р. за №6616199Ю реєстратором Перша Одеська державна нотаріальна контора, реєстраційний номер обтяження: 6616199, та був накладений на підставі постанови про накладення арешту на квартиру від 18 лютого 2008р., слідчим прокуратури міста Одеси старшим радником юстиції Поповим С.М.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.06.2025р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА 777 ЛТД» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2191/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено (з урахування перебування судді у відпустці з 30.06.2025р. по 25.07.2025р.) на "28" липня 2025 р. о 11:00. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Викликано представників учасників справи у підготовче засідання, призначене на 28.07.2025р. о 11:00.
24.06.2025р. до суду відповідачем надано відзив.
25.06.2025р. до суду позивачем надано відповідь на відзив.
28.07.2025р. суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.08.2025р. о 10:30, із викликом учасників справи в судове засідання.
25.08.2025р. судом було оголошено перерву у розгляді справи по суті до 10.09.2025р. о 13:00, із викликом учасників справи в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2025р. повідомлено Одеську обласну прокуратуру про судове засідання, яке відбудеться "10" вересня 2025 р. о 13:00.
Позивач підтримує поданий позов та просить суд його задовольнити.
Відповідач заперечував проти позову позивача.
У судовому засіданні 10.09.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 11.09.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що Товариство з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА 777 ЛТД» є власником квартири №9 по Військовому узвозу,8 у м. Одеса. що підтверджується дублікатом договору дарування квартири № 3275 від 02.10.2008 р., посвідченим Сімоновою О.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (первинний договір дарування від 21.12.2007року, посвідчений Сімоновою О.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №4362 від 30.01.р.) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 385062601 від 01.07.2024 року.
За посиланням позивача,18.02.2008 р. слідчий прокуратури міста Одеси, ст. слідчий Попов С.М. розглянувши матеріали кримінальної справи № 052200700102 виніс постанову про накладення арешту на квартиру, якою наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА 777 ЛТД», що підтверджується відповідною постановою від 18.02.2008 р. та листом Одеського державного нотаріального архіву №3054/01-20 від 13.12.2024 р.
Позивачем було зазначено суду, що Листом №16-988ВИХ-24 від 20.12.2024 р. Одеська обласна прокуратура повідомила, що процесуальні рішення щодо скасування постанови слідчого Попова С.М. від 18.02.2008 р., якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , органи прокурати Одеської області не приймали. Також, повідомили, що не мають повноважень для скасування арешту після скасування КПК України в редакції 1960 року.
За поясненнями позивача, 25.02.2013 р. апеляційний суд Одеської області виніс вирок по справі №1-2/13. яким визнав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 винуватими у скоєнні злочинів, передбаченими ст..190 ч.4, 15 ч.2- 190 ч.4, 162 ч.1, 27 4.3, 28 4.3-358 ч.2; 27 ч.3, 28 ч.3 -358 ч.3. ч.3 -366 ч. 2 КК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 01.07.2014 р. фактично залишено без змін вирок апеляційного суду Одеської області від 25.02.2013 року.
Як було пояснено суду позивачем, по кримінальній справі, по якій був прийнятий вирок від 25.02.2013р., розглядався один з епізодів, що стосувався квартири АДРЕСА_1 , та під час винесення вироку суду від 25.02.2013 р., судом не було здійснено розгляд питання щодо скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивачем було зазначено суду, що він звертався до Одеського апеляційного суду з клопотанням про скасування арешту з квартири, однак 09.04.2025р. Одеський апеляційний суд постановив ухвалу, якою клопотання було залишено без задоволення.
За посиланням позивача, органи прокуратури не здійснили дії щодо скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1 , а суди за наслідками розгляду кримінальної справи не здійснили скасування арешту під час розгляду такої кримінальної справи, що призвело до того, що в порядку кримінального судочинства не можливо зняти арешт на квартиру.
Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що після накладення арешту на вказану квартиру органами прокуратури Одеської області процесуальних рішень щодо скасування постанови слідчого ОСОБА_16 від 18.02.2008 не приймалось. Будь-якими відомостями щодо скасування накладеного на цю квартиру арешту органи прокуратури Одеської області наразі не володіють.
Таким чином, як вказує відповідач, дії слідчого при накладенні арешту на майно - квартиру відповідали положенням кримінального процесуального закону та легітимній меті, через що доводи позивача про порушення, нібито, з 18.02.2008 його права власності з боку відповідача - є безпідставними.
За посиланням відповідача, є безпідставними доводи позивача щодо нездійснення органами прокуратури дій щодо скасування накладеного арешту та наведене дає підстави для висновку про те, що з позовом про звільнення майна з-під арешту може звернутись лише власник або особа, яка на законних підставах є його користувачем.
Відповідачем було зазначено суду, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 06.12.2023 позов ОСОБА_17 було задоволено, проте, постановою Одеського апеляційного суду від 25.02.2025 вказане судове рішення скасовано та у задоволенні позову відмовлено через сплив позовної давності. При цьому, на час подання Одеською обласної прокуратурою відзиву на позов у цій справі №916/2191/25, встановлено, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.04.2025 залишено без руху касаційну скаргу позивача на судові рішення у справі №522/865/22. Отже, наведене дає підстави відповідачу для обґрунтованого сумніву щодо належного підтвердження позивачем свого статусу стосовно спірного майна, що у свою чергу може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що фактично, відповідач обґрунтовує заперечення проти позову сумнівом щодо підтвердження позивачем свого статусу стосовно спірного майна, однак, відповідач не надав жодних доказів, що позивач не має права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, як вказує позивач, заперечення у відповідача щодо права власності товариства на квартиру, є таким що суперечить положенням Цивільного кодексу України та порушує положення ст. 319,321 ЦК України, на які відповідач сам посилався у своєму відзиві, та відповідач не надав жодних доказів по даній справі, що ОСОБА_17 має чи мав право власності на відповідну квартиру.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia, заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France, заява № 23805/94).
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім наведеного, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами. Відповідно до частин другої та третьої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).
Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА 777 ЛТД» є власником квартири АДРЕСА_1 . що підтверджується дублікатом договору дарування квартири № 3275 від 02.10.2008 р., посвідченим Сімоновою О.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (первинний договір дарування від 21.12.2007року, посвідчений Сімоновою О.Ю., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №4362 від 30.01.р.) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 385062601 від 01.07.2024 року.
Судом з'ясовано, що 18.02.2008 р. слідчий прокуратури міста Одеси, ст. слідчий Попов С.М. розглянувши матеріали кримінальної справи № 052200700102 виніс постанову про накладення арешту на квартиру, якою наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Як з'ясовано судом, процесуальні рішення щодо скасування постанови слідчого Попова С.М. від 18.02.2008 р., якою накладено арешт на квартиру №9 органи прокурати Одеської області не приймали.
Також, судом вбачається, що 25.02.2013 р. апеляційний суд Одеської області виніс вирок по справі № 1-2/13. яким визнав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 винуватими у скоєнні злочинів передбаченими ст..190 ч.4, 15 ч.2- 190 ч.4, 162 ч.1, 27 4.3, 28 4.3-358 ч.2; 27 ч.3, 28 ч.3 -358 ч.3. ч.3 -366 ч. 2 КК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 01.07.2014 р. залишено без змін вирок апеляційного суду Одеської області від 25.02.2013 року.
Відповідно до частини першої статті 174 КПК України 2012 року, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України 2012 року).
Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).
Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений у межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року.
Проте, оспорюваний арешт накладено постановою 18.02.2008 р. у межах кримінальної справи на підставі положень КПК України 1960 року.
При цьому, згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року, питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного чи господарського судочинства у позовному провадженні залежно від суб'єктного складу сторін, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України 2012 року, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України 2012 року, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України 2012 року у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов'язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.
Арешт на майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом. Відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.
Проте, положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).
Крім цього, у межах кримінальної справи, що розслідувалася, власник майна, який не набував процесуального становища підозрюваного, обвинуваченого, чинним на той час кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення майна з-під арешту.
Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після накладення арешту, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.
Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.
Проте, кримінальну справу, в межах якої на майно позивача було накладено арешт, до суду для розгляду по суті скеровано не було.
Згідно зі статтею 174 КПК України 2012 року, як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба.
Проте, слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому КПК України 2012 року. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження КПК України не передбачає.
Однак, нормативна неврегульованість порядку захисту права, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра багато років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища особи, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.
(Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц та Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13).
Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку господарського судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.
(Така правова позиція відповідає висновкам викладеним у постанові Великої Палата Верховного Суду від 21.08.2019 р. справа№ 911/1247/18)
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі N 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі N 2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №766/21865/17).
Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №569/4374/16-ц).
Суд вважає, що накладений арешт позбавляє власника права розпоряджатись майном, порушується законне право на власний розсуд володіти, користуватися та вчиняти щодо майна будь-які дії, що суперечать закону.
На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено право власності позивача на спірне майно та зворотнього судом встановлено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА 777 ЛТД» та скасування арешту квартири №9 (дев'ять), що розташована за адресою: м. Одеса, Військовий узвіз, 8, де арешт був зареєстрований 19.02.2008р. за №6616199, реєстратором: Перша Одеська державна нотаріальна контора, реєстраційний номер обтяження: 6616199, та був накладений на підставі постанови про накладення арешту на квартиру від 18 лютого 2008р., слідчим прокуратури міста Одеси старшим радником юстиції Поповим С.М.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що арешт на майно позивача був накладений на підставі постанови про накладення арешту на квартиру від 18 лютого 2008р. слідчим прокуратури міста Одеси старшим радником Поповим С.М. та з боку відповідача - Одеської обласної прокуратури відсутні встановлені судом протиправні дії, направлені на порушення охоронюваного законом права власності позивача, за захистом якого він звернувся до Господарського суду, а також відсутність вимоги про стягнення судових витрат з відповідача в прохальній частині позовної заяви, суд вважає за доцільне витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛЬФА 777 ЛТД» - задовольнити повністю.
2.Скасувати арешт квартири №9 (дев'ять), що розташована за адресою: м. Одеса, Військовий узвіз, 8, де арешт був зареєстрований 19.02.2008р. за №6616199, реєстратором: Перша Одеська державна нотаріальна контора, реєстраційний номер обтяження: 6616199, та був накладений на підставі постанови про накладення арешту на квартиру від 18 лютого 2008р., слідчим прокуратури міста Одеси старшим радником юстиції Поповим С.М.
Повне рішення складено 11 вересня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Суддя Т.Г. Д'яченко