65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1753/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу
за позовом виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт"
про стягнення 335372,67 грн, розірвання договору та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
від прокуратури - Уліцька А.
від позивача - Басюк Т.
від відповідача - Желобницький Я.
від третьої особи - Сидоров О.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України “Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Виконувач обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області через підсистему Електронний суд з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до ТОВ "ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ" про стягнення 335372,67грн заборгованості за договором оренди від 18.07.2018 № 506, розірвання договору оренди від 18.07.2018 № 506 та зобов'язання повернути державі в особі позивача державне нерухоме майно дитячого оздоровчого табору за адресою м. Одеса вул. Дача Ковалевського, 16.
Ухвалою від 02.05.2025 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 04.06.2025.
Крім того, ухвалою від 02.05.2025 задоволено заяву прокурора про забезпечення позову.
Ухвалою від 04.06.2025 відкладено розгляд справи на 18.06.2025.
В засіданні 18.06.2025 оголошено перерву до 02.07.2025.
02.07.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 03.09.2025
03.09.2025 суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи по суті та призначив розгляд справи по суті на 10.09.2025
Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ» умов Договору оренди державного майна від 18.07.2018 в частині своєчасної сплати оренди та наявністю заборгованості з орендної плати за період з 12.04.2024 по 12.04.2025 у сумі 303 528,32 гривень. Наведені обставини, на думку прокурора, є підставою для стягнення у судовому порядку заборгованості з орендної плати, пені в сумі 22731,55 грн., 3% річних у розмірі 9112,80 грн., а також розірвання договору оренди та повернення орендованих приміщень Орендодавцю.
Прокурор і позивач наполягають на задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.07.2018 №506, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та ТОВ "ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ", а також просять зобов'язати відповідача повернути державі в особі Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях об'єкт оренди.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.
Зазначає, що протягом усього строку дії Договору оренди, Товариство намагалось добросовісно виконувати зобов'язання за договором та намагалось не допускати накопичення заборгованості за договором в частині орендної плати та по комунальним платежам. Посилається на введення воєнного стану на всій території України. Стверджує, що вся територія України, в тому числі Одеська область та місто Одеса, неодноразово зазнавала ракетних атак або атак ударних БПЛА збройними силами рф, що триває і досі. Внаслідок таких обставин, Товариство тимчасово позбавлено можливості належним чином здійснювати господарську діяльність та використовувати Об'єкт оренди за цільовим призначенням, адже інфраструктура Об'єкта оренди не дозволяє забезпечити безпечні умови для відпочинку дітей. Внаслідок наведених обставин, Товариство вимушено було тимчасово призупинити експлуатацію об'єкта оренди. Наведені несприятливі обставини привезли до незадовільного фінансового стану орендаря, підприємство фактично є збитковим, що підтверджується фінансовою звітністю Товариства. Товариством не отримувались листи (претензії) РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях з вимогами щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим Відповідач не міг до подання позову належним чином відреагувати та здійснити заходи з погашення заборгованості добровільно до звернення з відповідним позовом.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» - підтримала вимоги, на яких наполягає Прокурор та Фонд державного майна України по Одеській та Миколаївській областях .
Розглянувши матеріали справи та надані докази, заслухавши представників, які прибули в судове засідання, суд
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях листом від 28.01.2025 № 10-07-00379 звернулось до Одеської обласної прокуратури та повідомило про систематичне невиконання ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ» - орендарем державного майна - умов договору оренди в частині не сплати орендної плати за користування нерухомим майном дитячого оздоровчого табору по вул. Дача Ковалевського, 16 у м. Одесі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 521297851101).
Матеріалами справи підтверджено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ» (Орендар) 18.07.2018 укладено договір оренди державного нерухомого майна за реєстровим № 506 - за обліковим номером № 209840911736 - (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно дитячого оздоровчого табору, площею 3182,9 кв м, що в цілому складається з таких складових частин:
- літній театр літ. «В», інвентарний № 01125666.1.АААИГА006;
- будівля спального корпусу № 3, літ. «В2», інвентарний № 085604, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА002;
- будівля спального корпусу літ. «Г», інвентарний № 085603, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА001;
- навіс літ. «Д», «Ю», «Я», інвентарний № 085621, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА011;
- будиночок спальний літ. «И», інвентарний № 085615, № 085616, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА018, 01125666.1.АААИГА019; «О», інвентарний № 085613, № 085614, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА016, 01125666.1.АААИГА017;
- будиночок спальний літ «С», інвентарний № 085617, № 085618, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА021, 01125666.1.АААИГА008; «П», інвентарний № 085611, № 085612, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА007, 01125666.1.АААИГА015;
- дворовий туалет літ. «К1», інвентарний № 085621, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА011;
- туалет літ. «К», інвентарний № 085605, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА003;
- спальний корпус піонертабору літ. «М», інвентарний № 085605, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА003;
- будівля їдальні літ. «Н», інвентарний № 085606, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА004;
- будівля кухні літ. «Н1», інвентарний № 085607, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА005;
- веранда, літ. «Р», інвентарний № 085619, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА010;
- склад літ. «Ж», інвентарний № 085621, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА011; «У» інвентарний № 085605, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА003;
- павільйон ПК-2 літ. «Ч», інвентарний № 085619, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА010;
- підсобна будівля літ. «Т», інвентарний № 085605, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА003;
- навіс номер 1-7;
- огорожа номер: 4-9, інвентарний № 085624, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА014;
- теплотраса піонертабору номер: II, інвентарний № 085622, реєстровий номер01125666.1.АААИГА012;
- покриття номер: І, інвентарний номер № 085623, реєстровий номер 01125666.1.АААИГА013, площею 6272,00 кв м,
загальною площею 9 454,90 кв м та 587 пог м, за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 16, що обліковується на балансі ДП «Одеський морський торговельний порт», вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ «Експертне агентство «УКРКОНСАЛТ» станом на 31.01.2018 та становить 8 610 000,00 гривень.
Майно передано в оренду з метою розміщення дитячого оздоровчого табору (п.1.2 Договору).
Згідно п. 10.1 Договору його укладено строком на 10 років, який відліковується з моменту підписання акту приймання-передавання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди та діє з 18.07.2018 включно.
Відповідно до п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (березень 2018 року) - 36 596,05 гривень.
Згідно з п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70 % надсилається Орендарем Орендодавцеві, 30 % - Балансоутримувачу.
Відповідно до п. 3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
За ініціативою Орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку.
У разі виникнення заборгованості з орендної плати, поточні платежі, які сплачені за об'єкт оренди насамперед, спрямовуються на погашення заборгованості з орендної плати, яка виникла у минулі періоди, а потім - у рахунок поточних платежів (п. 3.8. Договору).
Згідно з п. 3.11. Договору у разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою у повному обсязі, якщо така виникла, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.
Пунктом 5.4. Договору передбачено, що Орендар зобов'язується cвоєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 5.5. Орендар зобов'язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.
У пункті 5.11. Договору зазначається, що у разі припинення або розірвання договору Орендар зобов'язаний повернути Балансоутримувачу об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, відновити майно або відшкодувати Балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкту оренди з вини Орендаря.
Спори, які виникають за договором або у зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів або в порядку досудового врегулювання, вирішуються в судовому порядку (п. 9.3. Договору).
Пунктом 9.4. Договору передбачено право Орендодавця вимагати розірвання договору оренди та (або) відшкодування збитків у разі, якщо орендар не сплачує або несвоєчасно сплачує орендну плату.
Пунктом 10.3. Договору визначено, що за ініціативою однієї із сторін договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством, та у разі якщо орендар не погоджується підписувати новий розрахунок орендної плати та відповідні зміни до Договору при зміні Методики розрахунку орендної плати.
Пунктом 10.9. Договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.
Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акта приймання-передавання (п.10.10. Договору).
Судом встановлено, що на виконання умов вказаного Договору Орендодавець 18.07.2018 передав, а Орендар прийняв зазначене нерухоме майно, що підтверджується відповідним актом приймання-передавання державного нерухомого майна, що перебуває на балансі ДП «Одеський морський торговельний порт»
Матеріалами справи підтверджується, що на час звернення прокурора з позовом до суду ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ» мало заборгованість з орендної плати за період з 12.04.2024 по 12.04.2025 у сумі 303 528,32 гривень за Договором оренди державного майна від 18.07.2018. Наведені обставини стали підставою для нарахування пені в сумі 22731,55 грн. та 3% річних від простроченої суми в сумі 9112,80 грн.
Судом встановлено та не заперечується прокурором та позивачем, що відповідач 27.06.2025 погасив заборгованість за Договором оренди державного майна від 18.07.2018. з урахуванням пені та 3% річних.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. (ч.3 ст. 231 ГПК України).
Приймаючи до уваги вищевикладене, а також враховуючи, що наразі відсутній предмет спору у даній справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 303528,32 грн. за період з 12.04.2024 по 12.04.2025, а також пені в сумі 22731,55 грн. та 3% річних в сумі 9112,80 грн., суд вважає за можливе провадження у справі №916/1753/25 в даній частині, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України, закрити; повернути Прокурору судовий збір в сумі 4024,47 грн.
Щодо позовних вимог прокурора про розірвання договору оренди та повернення орендованих приміщень Орендодавцю - суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).
Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб'єктом порушення позивач вважає відповідача.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Тобто, інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України (№18-рп/2004 від 01.12.2004).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право особи на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі №372/2238/17.
Надаючи оцінку доводам прокурора, покладеним в основу позовних вимог в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, та оцінюючи позовні вимоги, які направлено на розірвання Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.07.2018 за реєстровим №506, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ», та зобов'язання відповідача повернути державне нерухоме майно дитячого оздоровчого табору, розташованого по вул. Дача Ковалевського, 16 у місті Одесі, суд зазначає таке.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Як з'ясовано судом, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ» (Орендар) 18.07.2018 укладено договір оренди державного нерухомого майна за реєстровим № 506 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 521297851101).
Прокурор у позові зазначив, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях листом від 28.01.2025 № 10-07-00379 звернулось до Одеської обласної прокуратури та повідомило про систематичне невиконання ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ» - орендарем державного майна - умов договору оренди в частині не сплати орендної плати за користування нерухомим майном дитячого оздоровчого табору по вул. Дача Ковалевського, 16 у м. Одесі.
За час розгляду даної справи, судом встановлено, що заборгованість з орендної плати, враховуючи пеню та 3% річних, сплачено, у зв'язку з чим судом було закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог прокурора про стягнення боргу, пені та річних.
Аналізуючи підстави заявлених позовних вимог, що розглядаються судом після закриття провадження в частині стягнення заборгованості, та оцінюючи доводи прокурора, за якими невиконання обов'язку зі сплати орендної плати є порушенням умов договору оренди, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору та повернення йому майна, слід зазначити наступне.
У відповідності до п. 10 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини першої статті 759 та частини першої статті 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за користування об'єктом оренди, орендар вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Згідно приписів ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки доповнюють одні одних.
Стаття 782 Цивільного кодексу України встановлює, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Отже, Договір оренди, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙДБУДІНВЕСТ» (Орендар) від 18.07.2018 став підставою виникнення у сторін за цим Договором господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
За умовами статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є: договори та інші правочини.
Нормами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Як з'ясовано судом, та визнається прокурором та сторонами, заборгованості з орендної плати за об'єкт оренди по Договору оренди від 18.07.2018 №506 у розмірі 303528,32грн., пені в сумі 22731,55 грн. та 3% річних у сумі 9112,80 грн. наразі відсутня, у зв'язку із повною сплатою з боку відповідача.
Військова агресія Російської Федерації проти України має початок - 24.02.2022р.
На підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжена Указами Президента та діє станом на день розгляду справи.
Частиною 3 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року - є загальновідомими обставинами та не підлягають окремому доведенню.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14,14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для об'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов'язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Тобто, Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і для населення.
Особа яка вважає, що її права були порушені тим чи іншим способом може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п.8.6 Постанови Верховного Суду від 15.07.2022 по справі №918/662/21). Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує певні правовідносини.
Оцінюючи пояснення відповідача, які покладено ним в підставу своїх заперечень проти позову, та надані з боку відповідача докази, судом з'ясовано, що відповідно до листа Міністерства інфраструктури України від 14.05.2019 №5751/16/10-19), Міністерством погоджено доцільність здійснення Орендарем невід'ємних поліпшень Об'єкта оренди згідно Договору оренди від 18.07.2018. (а.с.105).
Згідно листа РВ ФДМУ по Одеській області від 01.08.2019 №11-06-003246 (а.с.105, 106), враховуючи висновок органу управління - Міністерства інфраструктури України про доцільність здійснення орендарем невід'ємних поліпшень вищезазначеного орендованого майна, - Регіональне відділення не заперечувало щодо проведення робіт зі здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна на загальну суму 9 130 948,40 грн. Товариством було отримано згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна в порядку, встановленому чинним законодавством. Надалі, Товариством здійснено невід'ємні поліпшення на суму 3 182 000,00 грн, які завершено у 2019 році. В подальшому підготовлені всі необхідні документи по невід'ємним поліпшенням та листом від 03.12.2019 такі документи подані до РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, надавши на підтвердження відповідні висновки експертів (110-113). Таким чином, у зв'язку з проведеними невід'ємними поліпшеннями нерухомого майна технічний стан Об'єкта оренди покращився. Згідно листа РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях від 27.02.2020 за №11- 06-00917, відділенням прийнято документи та погоджено виконання вищевказаних невід'ємних поліпшень.
На думку суду, заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що внаслідок ракетних атак або атак ударних БПЛА збройними силами рф, - Товариство тимчасово позбавлено можливості належним чином здійснювати господарську діяльність та використовувати Об'єкт оренди за цільовим призначенням, оскільки інфраструктура Об'єкта оренди не дозволяє забезпечити безпечні умови для відпочинку дітей. Вищевикладені обставини привели до незадовільного фінансового стану орендаря, підприємство фактично є збитковим, що підтверджується фінансовою звітністю Товариства (115-129).
Згідно усних пояснень представника Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, наданих в судовому засіданні, Відповідач не використовує об'єкт оренди за цільовим призначенням.
Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, судом встановлено неможливість використання Відповідачем об'єкту оренди за цільовим призначенням у зв'язку з небезпечними умовами для відпочинку дітей, що, на думку суду, свідчить про наявність обставини непереборної сили (форс-мажорних обставини).
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Верховний Суд у Постанові від 31.08.2022 по cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов'язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
За час розгляду справи судом встановлена неможливість використання відповідачем об'єкту оренди за призначенням, зобов'язання щодо повернення якого є предметом розгляду даної справи, викликана незалежними від відповідача причинами, а саме військовою агресією російської федерації, яка мала наслідком введення на території України воєнного стану та неможливість забезпечити безпечні умови для відпочинку дітей.
Суд зазначає, що використання предмету Договору за призначенням це наявність вільного та необмеженого доступу до такого об'єкту.
За таких обставин, враховуючи військову агресію російської федерації проти України, наявний воєнний стан, який триває до даного часу, неможливість використання об'єкту оренди за призначенням, а також відсутність заборгованості на даний час, у зв'язку з повною сплатою відповідачем заявленої до стягнення суми боргу добровільно за власною ініціативою, незважаючи на неможливість використання об'єкту оренди за Договором, свідчить про непідтвердженість доводів прокурора, покладених в основу поданого позову, засвідчує поважність причин допущення прострочення внесення платежів за Договором з боку відповідача, а отже, на думку суду, повинні враховуватись при наданні оцінки заявленим вимогам про розірвання Договору та повернення об'єкту оренди.
Слід також вказати, що відсутність положень у Договорі про настання форс-мажорних обставин - не виключає можливість доведення стороною існування форс-мажорних обставин, з посиланням на приписи чинного законодавства.
На думку суду, відповідачем було забезпечено доказами та доведено суду пов'язаність загальновідомих обставин, які визнані форс-мажорними, саме з правовідносинами між сторонами Договору, та можуть свідчити про відсутність навмисного, суттєвого, систематичного, істотного порушення умов Договору з боку відповідача.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору".
Фактичні обставини встановлені судом на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини, свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, через не встановлення обставин про не належне виконання відповідачем зобов'язань за договором без поважних, незалежних від нього причин.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до статті 3 ЦК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши в сукупності всі подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання договору та повернення об'єкта оренди.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 4844,80 грн. покладаються на прокуратуру.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 129, 145, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Закрити провадження за відсутністю предмету спору в частині позовних вимог про стягнення 335372,67 грн.
2. В задоволенні решти позову про розірвання договору та зобов'язання повернути нерухоме майно - відмовити.
3. Повернути з державного бюджету Одеській обласні прокуратурі (код 03528552, м. Одеса, вул. Італійська 3) 4024,47грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією від 16.04.2025 № 1029.
4. Скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 у справі № 916/1753/25.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11 вересня 2025 р.
Суддя В.В. Литвинова