02 вересня 2025 року Справа № 915/1020/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
за участі представників учасників справи:
прокурор - Григорян Е.Р.,
від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з'явився,
від відповідача (представник відповідача) - в судове засідання не з'явився,
від третьої особи (представник третьої особи) - в судове засідання не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури, Бузький бульвар, 15, м. Миколаїв, 54006
електронна пошта: mykokrug@myk.gp.gov.ua
в інтересах держави в особі: Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації), вул. Одеське шосе, 18А, м. Миколаїв, 54036
електронна пошта: nikolaev@mk.gov.ua
до відповідача: Коблівської сільської ради, вул. Одеська, буд.4, с. Коблеве, Миколаївський район, Миколаївська область, 57453
електронна пошта: koblevorada@ukr.net
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01601
електронна пошта: info@e-forest.gov.ua
про: витребування земельної ділянки.
Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №50-4300вих-25 від 25.06.2025 (вх.№9533/25 від 25.06.2025) в якій просить суд:
1. Витребувати на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04056500) з незаконного володіння Коблівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04375748) земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499, яка розташована в межах с. Рибаківка, державну реєстрацію права комунальної власності на яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено 06.08.2021, про що вчинено запис № 43402067.
2. Стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позову та за заяву про забезпечення позову.
3. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру, якою забезпечуватиметься участь у розгляді справи.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.10.2016 у справі № 915/839/16 задоволено позов прокуратури Миколаївської області, визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 13.07.2011 № 415, від 16.09.2011 № 552, № 553 про припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» земельними ділянками 0,99 га, 0,99 га та 0,51 га солонців та пісків за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради у зв'язку з добровільною відмовою та переведенням до земель державної власності (запасу).
У подальшому, за рахунок вказаних земель, розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2012 № 22 затверджено проект землеустрою та ОСОБА_1 в приватну власність надана земельна ділянка площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради для індивідуального дачного будівництва. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1. 18.01.2012 отримано державний акт ЯК819747.
Прокурор зазначає, що вказана земельна ділянка відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 26.07.2016 № 395 з долученим фрагментом накладки картографічної бази даних належала до земель державного лісового фонду, розташовувалась в кварталі 43 та перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ», а тому не могла бути вилучена та передана у приватну власність зі зміною цільового призначення. З огляду на це Миколаївською обласною прокуратурою до Березанського районного суду Миколаївської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2012 № 22, визнання недійсним державного акту на право власності ЯК819747 від 18.01.2012 на земельну ділянку, зобов'язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Миколаївської області. Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 30.01.2017 у справі № 469/1151/16 вказаний позов задоволено в повному обсязі, визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку та зобов'язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку. На підставі вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, право державної власності на земельну ділянку 07.06.2017 зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 20881994.
За даними прокурора, опрацюванням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі клопотання секретаря Коблівської сільської ради від 29.07.2021 № 1304, державним реєстратором Березанської селищної ради Ковалишиним Д.Є. 06.08.2021 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499, про що вчинено запис № 43402067. При цьому, за інформацією Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) від 18.02.2025 № 282/06.2-12/25 розпорядження про припинення права постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельною ділянкою державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 або її вилучення з постійного користування не приймались.
На переконання прокурора, Коблівською сільською радою не дивлячись на пряму законодавчу заборону та встановлені судом у справі № 469/1151/16-ц обставини належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та постійного землекористувача - ДП «Очаківське ЛМГ» (на цей час - ДСГП «Ліси України») ділянку із земель лісогосподарського призначення державної власності та прийнято її у комунальну власність із зміною цільового призначення - як землі рекреаційного призначення.
Покликаючись на вказані обставини та характер спірних правовідносин, прокурор вважає, що ефективним способом захисту інтересів держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) є витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 у теперішнього володільця - Коблівської сільської ради.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 16, 317, 319, 321, 324, 328, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 80, 84, 116, 117, 122, 141, 149, 152 Земельного кодексу України, ст. 11 Лісового кодексу України.
Разом з позовною заявою, прокуратурою подано заяву № 50-4299вих-25 від 25.06.2025 (вх.№9534/25 від 25.06.2025) про забезпечення позову, на яку суд відреагував відповідною ухвалою від 27.06.2025.
Ухвалою суду від 04.07.2025, після усунення прокурором недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1020/25; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 05.08.2025 о 14:30; залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору.
Ухвалою від 05.08.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі № 915/1020/25 та призначено її до судового розгляду по суті на 02.09.2025 о 14:00.
Про час та місце проведення засідання учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою.
29.08.2025 до суду від Середи Наталії Валеріївни надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 28.08.2025 (вх. № 12407/25 від 29.08.2025) про вступ у справу як представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у порядку самопредставництва.
У судовому засіданні 02.09.2025 прокурор позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання 02.09.2025 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені ухвалою суду від 05.08.2025, яка була направлена в електронні кабінети учасників справи у системі «Електронний суд» та доставлена одержувачам 06.08.2025 о 21:16, про що свідчать довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, які містяться в матеріалах справи.
Крім того, відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 02.09.2025 за результатами розгляду справи за наявними матеріалами судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.10.2016 у справі № 915/839/16 задоволено позов прокурора Миколаївської області, визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 13.07.2011 № 415, від 16.09.2011 № 552, № 553 про припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» земельними ділянками 0,99 га, 0,99 га та 0,51 га солонців та пісків за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради у зв'язку з добровільною відмовою та переведенням до земель державної власності (запасу).
Позовні вимоги прокурора у вказаній справі були обґрунтовані тим, що ДП «Очаківське ЛМГ» взагалі не мало права відмовлятись від права постійного користування земельними ділянками загальною площею 2,49 га на користь Березанської райдержадміністрації, а остання була не вправі приймати розпорядження від 13.07.2011 № 415, від 16.09.2011 № 552, № 553 про припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» спірними земельними ділянками та переведення їх до земель державної власності (запасу), оскільки на той час не була їх власником.
Задовольняючи позов суд погодився з доводами прокурора про незаконність розпоряджень Березанської районної державної адміністрації, у зв'язку із відсутністю у Березанської райдержадміністрації права приймати розпорядження від 13.07.2011р. № 415 та від 16.09.2011 № 552, № 553 про припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» спірними земельними ділянками та переведення їх до земель державної власності (запасу), оскільки на той час РДА не була власником земель вказаної категорії.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2016 у справі № 915/839/16 набрало законної сили 28.10.2016.
У подальшому, розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №22 від 04.01.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га відкритих земель без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом для рекреаційного призначення (індивідуального дачного будівництва) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Прокурор зазначає, що оскільки вказана земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 належала до земель державного лісового фонду, розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», і не могла бути вилучена та передана у власність зі зміною цільового призначення, Миколаївською обласною прокуратурою до Березанського районного суду Миколаївської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2012 № 22, визнання недійсним державного акту на право власності ЯК819747 від 18.01.2012 на земельну ділянку, зобов'язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Миколаївської області.
Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 30.01.2017 у справі № 469/1151/16-ц визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації №22 від 04 січня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки». Визнано недійсним державний акт серії ЯК № 819747, виданий 18 січня 2012 року ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку для рекреаційного призначення (індивідуального дачного будівництва) площею 0,1000 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:1499, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482090001000018. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 4820983900:09:000:1499 вартістю 55200 грн., розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Рішення суду набрало законної сили 10.02.2017.
Задовольняючи позов суд погодився з доводами прокурора про незаконність розпорядження Березанської районної державної адміністрації, оскільки спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду та була незаконно вилучена з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» зі зміною цільового призначення.
Вказаним рішенням встановлено, зокрема, що спірна земельна ділянка обліковувалась як земля державного лісового фонду кв.43 вид.2,4 та кв.45 вид.1,2 Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ; при виконанні польових лісовпорядних робіт у 2013 році територія, де розміщена спірна земельна ділянка, була вилучена із складу земель державного лісового фонду на підставі рішення місцевих органів влади та даних обліку земель відділу Держгеокадастру Березанського району, що вбачається з повідомлення державного агентства лісових ресурсів України від 26.07.2016 року зі схемою орієнтування фрагмента кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу №43 та №45 Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ.
Крім того, встановлено, що з інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі, відповідно до даних Національної кадастрової системи вбачається, що відстань спірної земельної ділянки до урізу води проливу між Чорним морем та Березанським лиманом становить до найближчого краю 80-90 м., до віддаленого краю- 120-130 м. Встановлено, що надана у власність відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги та пляжної зони Чорного моря.
Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено належність спірної ділянки до державної власності та її цільове призначення - землі лісогосподарського призначення, а також входження в межі прибережної захисної смуги моря, як наслідок, неможливість їх вилучення із державної власності.
Приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням наведеного, право державної власності на земельну ділянку 07.06.2017 зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 20881994.
Отже судове рішення було виконано - права держави на землі лісогосподарського призначення поновлені.
Факт належності зазначеної земельної ділянки до земель державного лісового фонду підтверджується також листом філії «Південний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 25.02.2025, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 станом на 2003 рік належала до земель державного лісового фонду та повністю була розташована у кварталі № 43 Березанського лісництва. Вказаний виділ відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства описується як ліси протиерозійні.
Водночас, у подальшому, опрацюванням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі клопотання секретаря Коблівської сільської ради від 29.07.2021 № 1304, державним реєстратором Березанської селищної ради Ковалишиним Д.Є. 06.08.2021 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499, про що вчинено запис № 43402067.
При цьому, зазначена ділянка зареєстрована у реєстрі як земля рекреаційного призначення (індивідуальне дачне будівництво), оскільки її цільове призначення було незаконно визначено первісним розпорядженням Березанської районної державної адміністрації, котре, як зазначено вище, вже визнано судом незаконним та скасовано.
За інформацією Коблівської сільської ради від 07.02.2025 № 185 та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, подальших рішень про надання у власність або у користування вказаної ділянки не приймалось та, відповідно, будь-які інші правочини та похідні речові права не реєструвались.
Прокурор наголошує, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 належить до земель лісового фонду державної власності (квартал 43 Березанського лісництва) та перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» (правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси «України») на підставі державних актів на право користування землею від 15.11.1964.
За інформацією Департаменту агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) від 18.02.2025 № 282/06.2-12/25 розпорядження про припинення права постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельною ділянкою державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 або її вилучення з постійного користування не приймались. Крім того, за інформацією Миколаївської районної державної адміністрації від 10.02.2025 № 501/02-19-25, останньою також не приймались розпорядження про припинення права постійного користування ДСГП «Ліси України» земельною ділянкою державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 або її вилучення з постійного користування.
Судом враховано, що розпорядженнями Березанської районної державної адміністрації № 415 від 13.07.2011, № 552 від 16.09.2011, № 553 від 16.09.2011 приймалися рішення про припинення права постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельними ділянками 0,99 га, 0,99 га та 0,51 га солонців та пісків за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради, разом із тим, відповідні розпорядження були визнані незаконними та скасовані рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2016 у справі № 915/839/16.
Таким чином, прокурор виснує, що Коблівською сільською радою не дивлячись на пряму законодавчу заборону та встановлені судом у справі № 469/1151/16-ц обставини належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та постійного землекористувача - Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» (наразі Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси «України») ділянку із земель лісогосподарського призначення державної власності та прийнято її у комунальну власність із зміною цільового призначення - як землі рекреаційного призначення.
Отже, з метою захисту інтересів держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Приписами ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
У відповідності до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так, за п.76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно із п.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Згідно із ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв'язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у стверджуваному прокурором порушенні права держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для інших потреб.
У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання у комунальну власність як земель сільськогосподарського призначення, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Незаконне вилучення земельної ділянки державного лісового фонду, реєстрація права комунальної власності на неї, порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 13, 19 Конституції України).
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою не уповноваженим суб'єктом - Горохівською сільською радою. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом скасування незаконних наказів та державної реєстрації земельної ділянки.
Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
У відповідності до ст.324 Цивільного кодексу України, від імені українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
За змістом статей 80, 84 ЗК України суб'єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Приписами ч. 3 ст. 122 ЗК України установлено, що розпорядження землями державної власності у межах сіл, селищ для всіх потреб належить до повноважень районних державних адміністрацій.
За інформаціями Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.02.2025 № 10-14-0.6-799/2-25 та Коблівської сільської ради від 07.02.2025 № 185 земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 увійшла до меж села Рибаківка, Березанського району Миколаївської області. Межі села встановлено згідно проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Рибаківка Березанського району Миколаївської області, затвердженого рішенням Миколаївської районної ради від 22.12.2021 № 9. Отже, оскільки спірна ділянка державного лісового фонду на цей час розташована в межах села Рибаківка Миколаївського району, її власником (розпорядником) з 22.12.2021 є Миколаївська районна державна адміністрація (Миколаївська районна військова адміністрація).
З урахуванням наведеного, прокурор зазначає, що Миколаївська районна державна адміністрація (Миколаївська районна військова адміністрація) має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник спірної земельної ділянки.
В порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Миколаївською окружною прокуратурою скеровано до Миколаївської районної військової (державної) адміністрації запит від 06.02.2025 № 50-1050вих-25, в якому зазначалося про порушення законодавства при вилученні Коблівською сільською радою спірної земельної ділянки державного лісового фонду та реєстрації права комунальної власності на неї та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом про повернення у власність держави спірної земельної ділянки.
У відповідь на вказаний запит Миколаївська районна державна (військова) адміністрація листом від 10.02.2025 повідомила, що нею не вживались заходи щодо повернення земельної ділянки у власність держави, у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань на сплату судового збору та просила вжити заходи прокурорського реагування з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом звернення до суду.
З урахуванням наведеного, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Миколаївською районною державною адміністрацією протягом розумного строку заходів до її повернення, є підставою звернення прокурора до суду.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.
Про подання позовної заяви Миколаївською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було попередньо повідомлено Миколаївську районну державну адміністрацію (Миколаївську районну військову адміністрацію) листом № 50-4119-25 від 18.06.2025.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого стверджуване прокурором порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави.
За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.
Разом із тим, суду необхідно дослідити питання, які стосуються обставин доведеності прокурором наявного порушеного права держави у спірних правовідносинах, чи підлягає право захисту і який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави шляхом, викладеним у позовній заяві.
З урахуванням наведеного, щодо суті позовних вимог суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною 1 ст.3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення та землі водного фонду.
Відповідно до ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Частиною 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно ст.7 Земельного кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 30.01.2017 у справі № 469/1151/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» (на цей час - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»).
Вказані обставини також інформацією філії «Південний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 25.02.2025, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 станом на 2003 рік належала до земель державного лісового фонду та повністю була розташована у кварталі № 43 Березанського лісництва. Вказаний виділ відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства описується як ліси протиерозійні.
Слід зазначити, що ч. 5 ст.116 Земельного Кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Відповідно до вимог ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Частиною 1 ст.149 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Передача земельних ділянок із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України, належить до повноважень обласних державних адміністрацій.
Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної (військової) адміністрації, яка міститься в листі від 18.02.2025 №282/06.2-12/25, в Миколаївській обласній адміністрації та її структурних підрозділах відсутня будь-яка інформація щодо прийняття розпоряджень про припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ», а в подальшому «ДП «Миколаївське лісове господарство», зокрема, земельною ділянкою з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 та зміну її цільового призначення.
Також, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» Розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом (з 27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Таким чином на законодавчому рівні встановлена пряма заборона на перехід права власності (із державної у комунальну) на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.
Крім того, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №318-р від 11.02.2010, з метою збереження об'єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб'єктів управління об'єктами державної власності, зобов'язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.
Таким чином, усупереч встановленої законом заборони, за відсутності рішення власника (розпорядника) - Миколаївської обласної державної адміністрації, спірна земельна ділянка незаконно вилучена поза волею постійного землекористувача - Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», із земель лісогосподарського призначення державної власності та безпідставно зареєстрована за Коблівською сільською радою як земля комунальної власності із зміною цільового призначення - землі рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва).
Також, заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 30.01.2017 у справі № 469/1151/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що відстань спірної земельної ділянки до урізу води проливу між Чорним морем та Березанським лиманом становить до найближчого краю 80-90 м., до віддаленого краю- 120-130 м. Встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги та пляжної зони Чорного моря.
У відповідності до ст.88 Водного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.
Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора про те, що Коблівською сільською радою не дивлячись на пряму законодавчу заборону та встановлені судом у справі № 469/1151/16-ц обставини належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та постійного землекористувача - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (на цей час - ДСГП «Ліси України») ділянку із земель лісогосподарського призначення державної власності та прийнято її у комунальну власність із зміною цільового призначення - як землі рекреаційного призначення.
За такого, судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.
Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтями 387, 388 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконного або самовільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Повернення державі земельної ділянки, незаконно переданої у комунальну власність із зміною цільового призначення, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
Такі правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (постанова від 23.11.2021) саме з приводу ефективного способу захисту прав власника земель лісогосподарського призначення.
У пункті 146 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
У цій же постанові (пункт 148) Великою Палатою визначено, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.
Крім того, судом враховано, що за приписами ст. 324 ЦК України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
За змістом статей 80, 84 ЗК України суб'єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 122 ЗК України установлено, що розпорядження землями державної власності у межах сіл, селищ для всіх потреб належить до повноважень районних державних адміністрацій.
За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.02.2025 № 10-14-0.6-799/2-25 земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 увійшла до меж села Рибаківка, Березанського району Миколаївської області. Межі села встановлено згідно проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Рибаківка Березанського району Миколаївської області, затвердженого рішенням Миколаївської районної ради від 22.12.2021 № 9.
Оскільки спірна ділянка державного лісового фонду на цей час розташована в межах села Рибаківка Миколаївського району, її власником (розпорядником) з 22.12.2021 є Миколаївська районна державна адміністрація (Миколаївська районна військова адміністрація).
Отже, враховуючи обставини справи та характер спірних правовідносин ефективним способом захисту інтересів держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) є витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499 (запис № 43402067 від 06.08.2021) у теперішнього володільця - Коблівської сільської ради, а, отже позовні вимоги прокурора у даній справі є обґрунтованими та підтверджені матеріалами справи.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач будь-яких доказів на спростування вищезазначеного до суду не надав.
Враховуючи викладене вище, позов прокурора підлягає задоволенню.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, судовий збір у даній справі підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Витребувати на користь держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Україна, 54036, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Одеське Шосе, будинок 18А; код ЄДРПОУ 04056500) з незаконного володіння Коблівської сільської ради (Україна, 57453, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Коблеве, вул. Одеська, будинок 4; код ЄДРПОУ 04375748) земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1499, яка розташована в межах с. Рибаківка, державну реєстрацію права комунальної власності на яку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено 06.08.2021, про що вчинено запис № 43402067.
3. Стягнути з Коблівської сільської ради (Україна, 57453, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Коблеве, вул. Одеська, будинок 4; код ЄДРПОУ 04375748) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048; Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340 судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 11.09.2025.
Суддя Н.О. Семенчук