ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.09.2025Справа № 910/8196/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю “Експрес страхування»
до Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Еталон»
про стягнення 15 741,73 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Товариство з додатковою відповідальністю “Експрес страхування» (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Еталон» (далі - відповідач, Компанія) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 15 741,73 грн., з яких: 11 984,78 грн. - страхове відшкодування, 1 094,63 грн. - інфляційні втрати, 2 412,31 грн. - пеня, 250,01 грн. - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, який є страховиком власника транспортного засобу “MERCEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 218337383, у зв'язку з настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди здійснив виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу “MG», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Оскільки відповідач на момент дорожньо-транспортної пригоди також був страховиком цивільно-правової відповідальності винуватця дорожньо-транспортної пригоди за полісом серії СА № 133258, Товариство вказувало на те, що обов'язок з відшкодування 11 984,78 грн. покладається на відповідача, який додатково зобов'язаний сплатити позивачу 2 412,31 грн. пені, 250,01 грн. 3 % річних та 1 094,63 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення Компанією розрахунків.
Ухвалою від 03.07.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/8196/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З огляду на викладене, копія ухвали суду від 03.07.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/8196/25 у порядку, визначеному законом, була надіслана судом в електронній формі шляхом надсилання її до електронного кабінету Компанії, та доставлена останній 03.07.2025 року о 23:42 год. Наведені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи повідомленням про доставку означеного електронного листа.
Дата отримання судом інформації про доставку означеного документа в кабінет ЕС відповідача - 04.07.2025 року о 10:24 год.
За умовами пункту 2 абзацу 1 частини 6, абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2025 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 218337383 цивільно-правова відповідальність власника автомобіля “MERCEDES-BENZ», VIN-код ТЗ: НОМЕР_3 , у період з 10.12.2023 року по 09.12.2024 року включно була застрахована у Товариства із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.
24.04.2024 року о 14:20 год. на вулиці Шевченка, 11-А у селі Тарасівка Фастівського району Київської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі вказаного вище автомобіля “MERCEDES-BENZ» під керуванням водія ОСОБА_1 , який не був уважним, не переконався в безпеці руху та допустив зіткнення із автомобілем “MG», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався попереду в попутному напрямку, під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2024 року в справі № 369/8060/24 (провадження № 3/369/4997/24) водія автомобіля “MERCEDES-BENZ», ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого настала ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що страхування майнових інтересів страхувальника автомобіля “MG», реєстраційний номер НОМЕР_2 , було здійснене на підставі укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Віннер Лізинг» (страхувальник) та ПАТ “Страхова компанія “УСГ» (страховик) Генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 20.07.2023 року № 28-0199-00221.
Беручи до уваги подання ПАТ “Страхова компанія “УСГ», зокрема, заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, враховуючи акт огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість), а також виставлений СТО (Філія “Віннер МКН “ТОВ “Віннер Автомотів») рахунок від 30.04.2024 року № 1104556 на оплату вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля “MG», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 23 969,56 грн., страховим актом ПАТ “Страхова компанія “УСГ» від 02.05.2024 року № STOKA-1000002438 вищенаведену ДТП визнано страховою подією та вирішено виплатити страхове відшкодування у загальному розмірі 23 969,56 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 02.05.2024 року № 13777 ПАТ “Страхова компанія “УСГ» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Віннер Лізинг» грошові кошти у загальному розмірі 23 969,56 грн.
Листом від 07.05.2025 року № 51243 ПАТ “Страхова компанія “УСГ» звернулося до позивача із заявою на виплату (страхового) відшкодування, в якій просило Товариство (як страховика винної у ДТП особи) сплатити грошові кошти у розмірі 23 969,56 грн.
Страховим актом від 20.06.2024 року № 4.24.00644-1 позивач визнав вищевказану ДТП страховим випадком та згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів від 20.06.2024 року № 68819287 перерахував на рахунок ПАТ “Страхова компанія “УСГ» грошові кошти у загальному розмірі 23 969,56 грн.
Слід також зазначити, що листом від 27.05.2024 року № 1272/10/3-4.24.00644 Товариство звернулося до Компанії з повідомленням про настання події за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому проінформувало відповідача про настання 24.04.2024 року дорожньо-транспортної пригоди за участі застрахованого сторонами автомобіля та просило, зокрема, повідомити, чи проводила Компанія виплату страхового відшкодування по зазначеній події, у зв'язку із пошкодженням автомобіля “MG», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Заявою від 19.07.2024 року № 4.24.00644 позивач звернувся до відповідача із претензією про виплату страхового відшкодування у розмірі 11 984,78 грн., що становить 50 % від суми сплаченого Товариством на користь ПАТ “Страхова компанія “УСГ» страхового відшкодування у загальному розмірі 23 969,56 грн.
Проте відповідачем вищенаведена заява позивача була залишена без задоволення.
Оскільки Компанія, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана була відшкодувати позивачеві 50 % суми матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 23 969,56 грн., проте у добровільному порядку такого відшкодування не здійснило, Товариство звернулося до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як було зазначено вище, вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про страхування», Законом України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (стаття 1 Закону України “Про страхування»).
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України “Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Згідно зі статтею 6 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України “Про страхування» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 року висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України “Про страхування» є суброгацією.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 року відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України “Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 року Верховний Суд зазначив, що вказівка “у межах витрат», означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Як було зазначено вище, зважаючи на подання ПАТ “Страхова компанія “УСГ» (страховику потерпілої у ДТП особи), зокрема, заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, враховуючи акт огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість), а також виставлений СТО (Філія “Віннер МКН “ТОВ “Віннер Автомотів») рахунок від 30.04.2024 року № 1104556 на оплату вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля “MG», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 23 969,56 грн., страховим актом ПАТ “Страхова компанія “УСГ» від 02.05.2024 року № STOKA-1000002438 вищенаведену ДТП визнано страховою подією та вирішено виплатити страхове відшкодування у загальному розмірі 23 969,56 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 02.05.2024 року № 13777 ПАТ “Страхова компанія “УСГ» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Віннер Лізинг» грошові кошти у загальному розмірі 23 969,56 грн.
Листом від 07.05.2025 року № 51243 ПАТ “Страхова компанія “УСГ» звернулося до позивача із заявою на виплату (страхового) відшкодування, в якій просило Товариство (як страховика винної у ДТП особи) сплатити грошові кошти у розмірі 23 969,56 грн.
Страховим актом від 20.06.2024 року № 4.24.00644-1 позивач визнав вищевказану ДТП страховим випадком та згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів від 20.06.2024 року № 68819287 перерахував на рахунок ПАТ “Страхова компанія “УСГ» грошові кошти у загальному розмірі 23 969,56 грн.
Разом із тим, судом встановлено, що відповідно до полісу серії СА № 133258 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля “MERCEDES-BENZ», VIN-код ТЗ: НОМЕР_3 , на час настання спірної ДТП (24.04.2024 року) також була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.
Статтею 17 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Отже, страхувальник має право укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об'єкта від тих самих ризиків, страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов'язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 24.04.2024 року цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом “MERCEDES-BENZ», VIN-код ТЗ: НОМЕР_3 , була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії СА № 133258.
Водночас, зі змісту наявної у матеріалах справи інформації з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, транспортний засіб “MERCEDES-BENZ», VIN-код ТЗ: НОМЕР_3 , на момент вчинення ДТП був забезпечений полісом Товариства серії ЕР № 218337383.
Таким чином, на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди діяло два поліси страхування цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого транспортного засобу “MERCEDES-BENZ», VIN-код ТЗ: НОМЕР_3 .
Законом України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» також врегульовано діяльність Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке згідно з пунктом 39.1 статті 39 Закону є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з пунктом 51.11 статті 51 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» норми Статуту МТСБУ та рішення органів управління МТСБУ, прийняті в межах їхніх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма членами МТСБУ та можуть містити додаткові вимоги до страховиків.
Протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України від 26.02.2020 року № 464/2020 з метою врегулювання відносин між страховиками-членами МТСБУ з питання забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинними на момент дорожньо-транспортної пригоди, був затверджений Порядок виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Порядок).
Згідно з вказаним Порядком (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) останній є внутрішнім нормативним документом МТСБУ, що є обов'язковим для виконання усіма членами МТСБУ і поширюється на врегулювання страхових випадків, інформація про настання яких отримана членами МТСБУ після 01 березня 2020 року.
Пунктом 2.1 статті 2 Порядку, зокрема, визначено, що наявність на момент укладення Внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні Внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов'язання при укладенні Внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші Внутрішні договори страхування.
З огляду на те, що дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу “MERCEDES-BENZ», VIN-код ТЗ: НОМЕР_3 (під керуванням водія ОСОБА_1 ), та транспортного засобу “MG», реєстраційний номер НОМЕР_2 , сталась після 01.03.2020 року, та враховуючи докази щодо наявності в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про два чинних договори страхування, укладені по відношенню до одного забезпеченого транспортного засобу, Порядок поширюється на врегулювання даного страхового випадку, а отже договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу “MERCEDES-BENZ», VIN-код ТЗ: НОМЕР_3 , укладені з Товариством та з Компанією, є чинними.
Оскільки цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом “MERCEDES-BENZ», VIN-код ТЗ: НОМЕР_3 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована у відповідача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії СА № 133258 та у позивача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 218337383, суд дійшов висновку про те, що особами, відповідальними за завдані у даному випадку збитки, відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених вказаним Законом та договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є позивач та відповідач.
Відповідно до пункту 5.1 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку Внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків, і згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону 1961 має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу Внутрішні договори страхування.
За змістом пункту 5.2 Порядку розмір страхового відшкодування належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування, від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку інші Внутрішні договори страхування по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визначається з огляду на положення статті 540 Цивільного кодексу України (виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька боржників, визначається у рівній частці).
Отже, зважаючи на фактичне відшкодування позивачем збитків у загальному розмірі 23 969,56 грн., беручи до уваги визначені полісами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів розміри лімітів відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну (160 000,00 грн.), та франшизи (0,00 грн.), суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати Товариству витрати у розмірі 11 984,78 грн. (23 969,56 грн. розмір виплаченої суми страхового відшкодування/2).
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги про стягнення з Компанії суми страхового відшкодування у розмірі 11 984,78 грн. обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 1 094,63 грн. інфляційних втрат та 250,01 грн. 3 % річних, нарахованих у період з 20.10.2024 року по 30.06.2025 року на суму заборгованості у розмірі 11 984,78 грн.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
Враховуючи те, що за наявними у матеріалах справи доказами заява позивача від 19.07.2024 року № 4.24.00644 про виплату страхового відшкодування була отримана уповноваженою особою відповідача 30.07.2024 року, суд дійшов висновку про те, що останнім днем встановленого законом 90-денного терміну для прийняття відповідачем рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову в його здійсненні було 28.10.2024 року.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущеної помилки при визначенні початкового періоду нарахування цих компенсаційних виплат, що призвело до заявлення суми 3 % річних у завищеному розмірі.
З урахуванням дати отримання відповідачем заяви позивача від 19.07.2024 року № 4.24.00644 (30.07.2024 року), а також зважаючи на положення пункту 36.2 статті 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено обов'язок страховика прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування чи про відмову у його здійсненні не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, суд дійшов висновку про те, що першим днем прострочення відповідачем виконання його грошового обов'язку з оплати страхового відшкодування у розмірі 11 984,78 грн. є 29.10.2024 року, а не 20.10.2024 року, як помилково зазначено Товариством у позовній заяві.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 3 % річних у розмірі 241,17 грн., нараховані у період з 29.10.2024 року по 30.06.2025 року на суму основного боргу в розмірі 11 984,78 грн.
Разом із тим, нарахована Товариством сума інфляційних втрат у розмірі 1 094,63 грн. не перевищує розрахованої судом суми вказаних компенсаційних виплат за дійсний період прострочення, у зв'язку з чим є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Слід зазначити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат надано суду не було.
Отже, стягненню з Компанії на користь позивача підлягає 3 % річних у розмірі 241,17 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 094,63 грн., у той час як у задоволенні вимог Товариства про стягнення з відповідача 8,84 грн. 3 % річних слід відмовити.
Також, позивач просив стягнути з відповідача 2 412,31 грн. пені, нарахованої на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на суму боргу в розмірі 11 984,78 грн. у період з 20.10.2024 року по 30.06.2025 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин та звернення Товариства до суду з наведеним позовом) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Преамбулою Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
За умовами статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
При цьому суд вказує, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 року в справі № 902/959/19.
Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року в справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 року в справі № 903/962/17, від 07.06.2019 року в справі № 910/23911/16 та від 13.09.2019 року в справі № 902/669/18.
Оскільки зобов'язання Компанії мали бути виконані у строк до 28.10.2024 року, початком нарахування пені є 29.10.2024 року, тоді як стягнення цієї штрафної санкції можливе за період з 29.10.2024 року по 29.04.2025 року (тобто за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).
Водночас, нарахування позивачем пені за період з 20.10.2024 року по 28.10.2024 року є необґрунтованим, а нарахування цієї штрафної санкції у період з 30.04.2025 року по 30.06.2025 року суперечить приписам статті 232 Господарського кодексу України.
За таких обставин, за обрахунком суду сума пені, що є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача, складає 1 704,60 грн., тоді як у задоволенні вимог Товариства про стягнення з Компанії 707,71 грн. вказаної штрафної санкції слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим позовні вимоги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Еталон» (03067, місто Київ, вулиця Гарматна, будинок 8, приміщення 6; код ЄДРПОУ 20080515) на користь Товариства з додатковою відповідальністю “Експрес страхування» (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 22; код ЄДРПОУ 36086124) 11 984 (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 78 коп. страхового відшкодування, 1 704 (одну тисячу сімсот чотири) грн. 60 коп. пені, 241 (двісті сорок одну) грн. 17 коп. 3 % річних, 1 094 (одну тисячу дев'яносто чотири) грн. 63 коп. інфляційних втрат, а також 2 312 (дві тисячі триста дванадцять) грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 11.09.2025 року.
Суддя В.С. Ломака