ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.09.2025Справа № 910/4246/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вул. Іллінська, буд.8, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код 20474912)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнівес" (вул.Велика Васильківська, буд.72, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 32638319)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Моторне (транспортне) страхове бюро України (Русанівський бульвар, 8, Київ, 02154)
про стягнення 130 000,00 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнівес" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 130 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 позову заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" залишено без руху.
14.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4246/25, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін).
24.04.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він, серед іншого, клопотав про залучення до участі у розгляді справи третьої особи - Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 вказане клопотання відповідача задоволено, у порядку ст. 50 ГПК України залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Моторне (транспортне) страхове бюро України (Русанівський бульвар, 8, Київ, 02154).
09.05.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли письмові пояснення.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
09.08.2021 між ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №36003а1юб, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 цього договору (п. 4 договору).
Відповідно до п. 5 договору марка застрахованого транспортного засобу Mazda, рік випуску - 2019, кузов (шасі) № НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 .
Перелік осіб, допущених до керування застрахованим ТЗ: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Пунктом 9 договору до страхових ризиків віднесено: викрадення; збитки внаслідок ДТП; збитки внаслідок інших подій.
Розмір франшизи складає 0,50% від страхової суми.
Строк дії договору з 19.08.2021 року до 18.08.2022 року.
Звертаючись до господарського суду, ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" зазначило, що 10.06.2022 року у м. Києві по вул. Челябінська сталася дорожньо транспортна пригода за участю автомобіля «HUYNDAI», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_5 та автомобіля «MAZDA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .
У результаті ДТП пошкоджено транспортний засіб «MAZDA», д.р.н. НОМЕР_2 , який належить страхувальнику - ОСОБА_1 , на праві приватної власності.
Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
Так, факт настання дорожньо-транспортної пригоди зафіксовано водіями в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколі) від 10.06.2022, зі змісту якого вбачається, що ДТП сталася з вини водія транспортного засобу «HUYNDAI», д.р.н. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_5 .
Також згідно з вказаним повідомленням цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «HUYNDAI», д.р.н. НОМЕР_3 застрахована в ПрАТ "СК "Юнівес" (поліс №ЕР-206705692, страхувальник/власник полісу - ОСОБА_5 ).
10.06.2022 ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" з заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.
На підставі вказаної заяви страхувальника та акту огляду транспортного засобу від 11.06.2022, рахунку-фактури 1280722_РФ_188975 від 12.06.2022, страхового акту № ARX3310239 від 13.07.2022, розрахунку страхового відшкодування ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування в сумі 173 428,24 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 901083 від 14.07.2022.
24.08.2022 ПРАТ «СК «АРКС» звернулось до ПРАТ «СК «ЮНІВЕС» із заявою за вих. № 5446 АРКС про виплату страхового відшкодування у розмірі 173 428,24 грн.
30.11.2022 ПрАТ "СК "ЮНІВЕС" було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування з посиланням на п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про що повідомлено ПрАТ "СК "АРКС" листом за вих. № 22/11/30-07 від 30.11.2022.
Оскільки вимога позивача задоволена не була, ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» звернулося до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідача 130 000,00 грн страхового відшкодування.
Аргументуючи свої заперечення проти позову, відповідач зазначає, що з наявних матеріалів справи встановити вину будь-якого учасника в ДТП не можливо, у силу чого виключається факт настання страхового випадку; на дату скоєння ДТП - 10.06.2022, максимальний розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо - транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України (Європротокол) був встановлений на рівні 50 000,00 грн. Крім цього, за полісом № EP/206705692 було встановлено франшизу в розмірі 2 600,00 грн. Виходячи з наведеного, відповідач переконаний, що позовні вимоги в частині стягнення з нього 82 600,00 грн є безпідставними.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» (чинного на момент скоєння ДТП) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується зі ст. 979 ЦК України (в редакції станом на момент скоєння ДТП), якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (ст. 980 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» траховий ризик це - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок це - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ч. 2 наведеної норми).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Аналогічна норма закріплена й у п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування».
Ст. 990 ЦК України унормовано, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України закріплено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
У силу частини 2 наведеної норми кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», з якою кореспондується ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17, а також постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/3165/17, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19.
Таким чином, здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За загальним правилом, закріпленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Така особа відповідно до приписів ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Як уже зазначалося, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «HUYNDAI», д.р.н. НОМЕР_3 , винного у скоєнні ДТП, була застрахована в ПрАТ "СК "Юнівес" згідно з полісом № ЕР-206705692 з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну в результаті ДТП - 130 000,00 грн, франшизою у розмірі 2 600,00 грн.
Отже, позивач цілком обґрунтовано вказує, що обов'язок з відшкодування збитку, завданого внаслідок скоєння ДТП власником вищевказаного ТЗ власнику ТЗ «MAZDA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , покладається на відповідача.
Водночас суд звертає увагу, що відносини між власником транспортного засобу «HUYNDAI», д.р.н. НОМЕР_3 , та його страховиком - ПрАТ "СК "Юнівес", регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісі), та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинний на момент скоєння ДТП).
Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (ст. 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29); згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладається на страховика такої особи лише в межах, встановлених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісом).
При цьому у розумінні ст. 514 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не впливає на зміст самого зобов'язання, який у даному випадку становлять права і обов'язки сторін, що виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що з виплатою страхового відшкодування за договором добровільного страхування до позивача перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, тобто відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, котре виникло з договору обов'язкового страхування, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Так, п. 22.1 ст. 22 названого Закону закріплено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Водночас відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Так, розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 29.12.2015 № 3471 доповнено пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17 листопада 2011 року № 698 «Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 грудня 2011 року за № 1412/20150, новим абзацом третім такого змісту:
«з 01 лютого 2016 року - 50 000 гривень потерпілому"._
Таким чином, на дату скоєння ДТП - 10.06.2022, максимальний розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про ДТП без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції, тобто європротоколом був встановлений на рівні 50 000,00 грн.
Крім цього, судом уже зазначалося, що полісом №EP/206705692 встановлено франшизу в розмірі 2 600,00 грн.
Відповідно до абзацу 2 п. 12.1. статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" до ПрАТ "Страхова компанія "Юнівес" підлягають задоволенню лише в частині стягнення 47 400,00 грн страхового відшкодування. У решті позову про слід відмовити.
При цьому, відхиляючи доводи відповідача про неможливість встановлення вини будь-якого з учасників у скоєній ДТП, суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, у якій виснувано, що для отримання страхової виплати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого. У примітці до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону.
Так, з вересня 2011 року в Україні вступив у дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування». Цим Законом було запроваджено механізм спрощеного оформлення ДТП з незначними наслідками шляхом складання повідомлення про ДТП (Європротоколу) та інші новації, спрямовані на приведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників, у відповідність до міжнародних стандартів страхування та врегулювання збитків.
На виконання даного закону Інструкцією щодо заповнення Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, затвердженою Протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України від 11.08.2011 р. №274/2011, було визначено порядок заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол).
Згідно з пунктом 5 вказаної Інструкції у разі настання ДТП за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти Повідомлення. У такому разі водії транспортних засобів після складення Повідомлення мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов'язку інформувати Державтоінспекцію МВС України про її настання.
Так, позивачем до позовної заяви доданий європротокол від 10.06.2022, складений водіями - учасниками ДТП на місці її скоєння.
При цьому з обраної водіями - учасниками схеми ДТП вбачається, що винним у її скоєнні є водій ТЗ «HUYNDAI», д.р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_5 .
Враховуючи викладене, твердження відповідача про недоведеність вини водія ТЗ «HUYNDAI», д.р.н. НОМЕР_3 є неспроможними, адже у разі незгоди ОСОБА_5 з наявністю своєї вини підписувати такий європротокол він не повинен був, натомість, був зобов'язаний самостійно здійснити виклик поліції на місце ДТП.
Посилання відповідача на те, що пояснення, надані ОСОБА_1 в заяві про подію, містять розбіжності з поясненнями учасників ДТП, зафіксованими європротоколом, судом відхиляються, позаяк ОСОБА_1 , будучи власником ТЗ «MAZDA», д.р.н. НОМЕР_2 , учасником спірної ДТП не є, тоді як європротокол оформлюється за відсутності суперечок саме між учасниками ДТП.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Гапонова Андрія В'ячеславовича та стягнути з Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України грошові кошти у розмірі 82 599,90 грн.
Суд наголошує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог у розмірі 47 400,00 грн страхового відшкодування.
Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 86, 129, 232, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнівес" (вул.Велика Васильківська, буд.72, м.Київ, 03150; ідентифікаційний код 32638319, ЄДРПОУ 32638319) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вул. Іллінська, буд.8, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код 20474912, ЄДРПОУ 20474912) 47 400 (сорок сім тисяч чотириста) грн 00 коп страхового відшкодування, 1 104 (одну тисячу сто чотири) грн 00 коп витрат по сплаті судового збору.
3.У іншій частині у позові відмовити.
4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.
Рішення складено та підписано: 11.09.2025.
Суддя М.Є. Літвінова