ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.09.2025Справа № 910/8358/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом Адвокатського об'єднання «Братів Федорових» (01054, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 10 Г, офіс 14, ідентифікаційний код 45845376)
до Фізичної особи-підприємця Міщенка Юрія Георгійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 75 000,00 грн
Представники сторін: не викликались
До Господарського суду міста Києва звернулось Адвокатське об'єднання «Братів Федорових» з позовом до Фізичної особи-підприємця Міщенко Юрія Георгійовича про стягнення 75 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання правової допомоги № 13/05/25 від 13.05.2025, а саме, в частині повної та своєчасної оплати послуг, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 25 000,00 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, внаслідок прострочення виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував до стягнення з відповідача, у відповідності до п.7.2. договору, штраф у розмірі 50 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Адвокатського об'єднання «Братів Федорових» було залишено без руху.
07.07.2025 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 07.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8358/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.07.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв'язку до суду з поміткою «За закінченням терміну зберігання».
Так, судом встановлено, що ухвала суду від 09.07.2025 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Частиною шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат відмовився», “за закінченням терміну зберігання», “адресат вибув», “адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.07.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
13.05.2025 між Адвокатським бюро «Братів Федорових» (надалі - виконавець/ позивач) та Фізичною особою-підприємцем Міщенко Юрієм Георгійовичем (надалі - клієнт/відповідач) укладено договір про надання правової допомоги №13/05/25 (надалі - договір).
Відповідно до п.п. 1.1.-1.2. договору клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати клієнту за винагороду послуги з правової допомоги. Перелік послуг з правової допомоги та їх вартість (гонорар) визначається додатковою угодою до цього договору.
Виконавець як представник або захисник клієнта, користується тими процесуальними правами, в статусі якого перебуває клієнт, крім випадків, передбачених законодавством України. Клієнт надає право виконавцю при здійсненні своїх повноважень: подавати і одержувати необхідні довідки та документи, адвокатські запити, заяви, клопотання, позовні заяви, скарги, апеляційні скарги, касаційні скарги, розписуватись на них і, сплачувати від імені клієнта судовий збір, брати участь у судових засіданнях, подавати клопотання, заперечення, пояснення, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, надавати пояснення, отримувати посвідчення на право керування транспортним засобом клієнта в органах Національної поліції України, а також користуватися всіма іншими правами, наданими законодавством України виконавцю як представнику Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та цим договором (п.п.5.1.-5.2. договору).
У пункті 9.3. договору сторони дійшли згоди, що всі листування у меседжерах Viber, Teegram, WgatsApp є офіційним листуванням та має рівну юридичну силу.
Як вбачається із матеріалів справи, 13.05.2025 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору по надання правової допомоги.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди №1 клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання, на умовах, викладених в договорі, надати клієнту за винагороду послуги із скасування судового наказу Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 року по справі №910/5289/25, а саме: підготовка та подання заяви про скасування судового наказу, представництво клієнта в Господарському суді в ході розгляду заяви про скасування судового наказу, подання заяв, скарг, клопотань, пов'язаних із розглядом справи про скасування судового наказу».
13.05.2025, між сторонами укладено додаткову угоду №2 відповідно до п.1 умов якої клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання, на умовах, викладених в договорі, надати клієнту за винагороду послуги із скасування судового наказу Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 по справі №910/5296/25, а саме: підготовка та подання заяви про скасування судового наказу, представництво клієнта в Господарському суді в ході розгляду заяви про скасування судового наказу, подання заяв, скарг, клопотань, пов'язаних із розглядом справи про скасування судового наказу.
Відповідно до п.1.2. договору про надання правової допомоги, перелік послуг з правової допомоги та їх вартість (гонорар) визначається додатковою угодою до цього договору.
Так, відповідно до умов додаткових угод №1 та №2 до договору про надання правової допомоги: за послуги, передбачені п.1 цієї додаткової угоди, клієнт сплачує виконавцю винагороду (гонорар), у розмірі, що становить 13 500,00 грн, у наступному порядку:
2.1. Клієнт сплачує виконавцю аванс у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень в момент укладення договору. У разі несплати авансу, даний договір є розірваним та не підлягає виконанню сторонами.
2.2. Клієнт сплачує виконавцю залишок гонорару у розмірі 12 500 (дванадцять тисяч п'ятсот) гривень виключно по факту ухвалення судом рішення про скасування судового наказу, визначеного у п.1 цієї угоди.
За доводами позивача, на виконання умов договору відповідачем було сплачено аванс у розмірі 2 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №-2417924828.
У свою чергу, позивачем на виконання умов договору було надано наступні послуги: ознайомлення з матеріалами справи, проаналізовано судову практику у спорах із АТ «Перший український міжнародний банк» напрацьовано правову позицію у справі, підготовлено та подано заяву на скасування судового наказу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 судовий наказ по справі №910/5289/25, передбачений у п.1 додаткової угоди №1, було скасовано, про що боржника було проінформовано у месседжер та направлено копію ухвали про скасування судового наказу в додаток “Дія».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 судовий наказ по справі № 910/5296/25, передбачений у п.1 додаткової угоди №2, було скасовано, про що боржника було проінформовано у месседжер та направлено копію ухвали про скасування судового наказу в додаток “Дія».
Однак, як вказує позивача, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату за фактично надані послуги правової допомоги у повному обсязі.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу повідомлення від 20.05.2025 про оплату гонорару у розмірі 25 000,00 грн у строк до 30.05.2025.
Крім цього, у зв'язку із порушенням умов договору в частині оплати наданих послуг, як вказує позивач 06.06.2025 відповідачу було направлено вимогу, у якій, керуючись п.7.2. договору, позивач просив сплатити також штраф у розмірі 50 000 грн.
За доводами позивача, така вимога була проігнорована, у зв'язку з чим, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Частина перша статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України в рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься у ст. 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво, або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що на підставі договору про надання правової допомоги №13/05/25 від 13.05.2025 та додаткових угод №1 та № 2 між сторонами у справі виникли правовідносини щодо надання послуг, які регулюються главою 63 Цивільного кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Умовами п. 9.3. договору сторони дійшли згоди, що всі листування у месенджерах Viber, Telegram, WhatsApp є офіційним листуванням та має рівну юридичну силу.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач в месенджері визнав заборгованість, за надані йому послуги правового характеру за договором №13/05/25 від 13.05.2025.
Докази оплати послуг за договором №13/05/25 від 13.05.2025 матеріалами справи не місять.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено порушення з боку відповідача грошових зобов'язань щодо оплати наданих послуг, а саме часткової їх оплати у розмірі 2 000,00 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості у сумі 25 000,00 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, внаслідок прострочення виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував до стягнення з відповідача, у відповідності до п.7.2. договору, штраф у розмірі 50 000,00 грн.
У пункті .7.2. договору сторонами узгоджено, що у випадку порушення клієнтом умов договору в частині оплати наданих послуг за цим договором, виконавець має право вимагати у клієнта сплату штрафу у розмірі п'ятдесят тисяч гривень.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати штрафу.
Судом встановлено, що відповідач не виконав зобов'язання, взятого згідно з п.2.2. додаткових угод №1, та № 2 та здійснив оплату наданих позивачем правових послуг, в узгоджені строки.
Оскільки, відповідач прострочив виконання зобов'язання, а саме: сплату виконавцю залишку гонорару у розмірі 25 000 грн після ухвалення судом рішення про скасування судових наказів, визначених у п.1 додаткових угод №1 та № 2, тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 50 000 грн. є обґрунтованою.
Однак, вирішуючи питання про стягнення з відповідача штрафу, розмір якого перевищує розмір заборгованості за надані послуги у 2 рази, суд враховує, що згідно з п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частин 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 випливає, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто, із системного аналізу наведених норм випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягнуло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Враховуючи обставини справи у їх сукупності, незначний період прострочення відповідачем виконання зобов'язання, значну суму нарахованого штрафу, який у 2 рази перевищує розмір заборгованості, а також стимулюючий, а не каральний характер штрафних санкцій, суд дійшов висновку про необхідність і доцільність зменшення заявленого до стягнення штрафу до 13 500 грн, тобто, до розміру погодженого сторонам винагороди (гонорару)
У зв'язку із зменшенням розміру штрафу у задоволенні позову про стягнення 36 500 грн штрафу слід відмовити.
Зменшуючи розмір заявленого до стягнення штрафу, судом також враховано, що основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, однак, остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов'язку чи відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованості та суми штрафу.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.
Відтак, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача повністю.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Адвокатського об'єднання «Братів Федорових» задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Міщенка Юрія Георгійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Адвокатського об'єднання «Братів Федорових» (01054, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 10 Г, офіс 14, ідентифікаційний код 45845376) заборгованість у розмірі 25 000 грн 00 коп., штраф у розмірі 13 500 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 11.09.2025
Суддя Л.Г. Пукшин