вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2025 р. Справа№910/2103/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 08.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025
у справі №910/2103/25 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс»
про стягнення 8 685 578,16 грн
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 8 685 578,16 грн, з яких 5 647 320,00 грн - розмір пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, 2 529 999,36 грн інфляційні витрати, 508 258,80 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 (далі за текстом - Порядок), розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX (далі за текстом - Закон №132-IX) не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі об'єкту будівництва після 01.01.2020 та до введення об'єкта будівництва в експлуатацію і не сплатив пайовий внесок.
Господарський суд міста Києва рішенням від 11.06.2025 у справі №910/2103/25 позовні вимоги задовольнив в повному обсязі. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 5 647 320 грн, інфляційні витрати в розмірі 2 529 999 грн, 3 % річних у розмірі 508 258, 80 грн на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за наступними реквізитами: Одержувач: ГУК у м. Києві, код доходів 24170000, рахунок IBAN: UA538999980314131921000026001, банк одержувача: Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ: 37993783. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) судові витрати у сумі 104 226, 94 грн за наступними реквізитами: отримувач: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), код ЄДРПОУ: 04633423, банк Держказначейська служба України, м. Київ, UA188201720344240001000029201.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якими передбачено, що замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію, дійшов висновку що відповідач як замовник будівництва зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі. При цьому суд першої інстанції погодився із здійсненим позивачем розрахунком пайового внеску у розмірі 5 647 320,00 грн.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» 3% річних у розмірі 508 258, 80 грн, інфляційних витрат у розмірі 2 529 999, 36 грн задовольнив у повному обсязі.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/2103/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову; стягнути з позивача на користь скаржника понесені судові витрати, у тому числі судовий збір за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу; витребувати від позивача/третіх осіб вихідні дані, матеріали та нормативні акти, на які він посилається при розрахунку; за потреби призначити судову експертизу для перевірки правильності розрахунку.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на відсутність чинної та належної правової підстави для розрахунку і стягнення «пайової участі» після 01.01.2020. Апелянт наголошує, що у позивача відсутня належна регуляторна база, на яку він посилається для визначення розміру та порядку сплати «пайової участі». На його думку, застосування нечинних рішень КМР є неприпустимим, а суд першої інстанції проігнорував преюдиціальне значення адміністративних судових актів, якими визнано протиправними та нечинними регуляторні акти.
Також зазначено, що закон не містить формули/нормативу розрахунку, відсилаючи до рішень органів місцевого самоврядування, ухвалених у встановленому законом порядку. Після 01.01.2021 обов'язок «пайової участі» скасований.
Щодо похідних вимог від основної суми, а саме інфляційних втрат та 3% річних за відсутності чинної правової підстави для визначення базової суми, вказано, що у відповідача відсутні підстави для відповідальності.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/2103/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/2103/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 02.09.2025 о 13 год. 00 хв; витребував матеріали справи №910/2103/25 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/2103/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 14.08.2025.
Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що питання нарахування та сплати пайового внеску мали вирішуватись відповідно до положень нормативного-правових актів, які були чинними на момент виникнення у відповідача такого обов'язку, тобто з моменту прийняття об'єктів містобудування в експлуатацію та станом на момент порушення прав територіальної громади міста Києва, що є датою введення об'єкта будівництва в експлуатацію 21.02.2022, рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №460/80833 є чинним, обов'язковим та таким, що підлягає застосуванню.
Стосовно твердження відповідача про нібито недоведення Департаментом розміру позовних вимог, а саме про те, що позивач повинен довести кожен елемент своїх вимог, зокрема: правову підставу нарахування; коректну методику та вихідні показники; дату, станом на яку здійснено розрахунок; площі/потужності, коефіцієнти, відсоткову ставку; норматив вартості 1 кв. м тощо, Департамент зазначає, що у пункті 3 позовної заяви детально навів розрахунок пайового внеску із зазначенням підстав, методики нарахування, нормативно-правових актів та площ на які нараховується пайовий внесок. Позивач наголошує, що відповідач не наводить жодного обгрунтування щодо не доведеності розміру пайового внеску. Також відповідач у відзиві не заперечував щодо розміру пайового внеску, що позбавляє останнього права заперечувати при розгляді справи по суті.
Щодо розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних позивач зазначає, що останній був зроблений Департаментом станом на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію, тобто відповідно до правових висновків Верховного Суду.
01.09.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника у відрядженні.
02.09.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою забезпечення його прав на ознайомлення з матеріалами справи.
Представник позивача у судовому засіданні 02.09.2025 поклався на розсуд суду.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.09.2025 відклав розгляд справи №910/2103/25 на 08.09.2025 на 14 год. 40 хв.
У судовому засіданні 08.09.2025 суд апеляційної інстанції відмовив відповідачу у його проханні про витребування від позивача/третіх осіб вихідних даних, матеріалів та нормативних актів на які позивач посилається при розрахунку та клопотанні про призначення експертизи для перевірки правильності розрахунку, з огляду на наступне.
Законодавець у ч. 1 ст. 74 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.
Статтею 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази безпосередньо до суду.
За частиною 1 статті 81 ГПК України, яка регулює витребування доказів, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. ч. 2, 3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).
Апеляційний господарський суд встановив, що відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, оскільки, таке клопотання є не обґрунтоване; не зазначено, які саме обставини можуть підтвердити докази, які просить витребувати відповідач; заявлене без доказів вжиття заходів заявником для отримання цього доказу самостійно та без доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
07.09.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду заперечення на відзив та клопотання про витребування доказів у Державної інспекції архітектури та містобудування України, які залишені судом апеляційної інстанції без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України, оскільки відповідачем порушено строк, встановлений судом апеляційної інстанції, для подання заяв, клопотань, пояснень за ухвалою про відкриття апеляційного провадження у даній справі за апеляційною скаргою відповідача.
У судовому засіданні 08.09.2025 представник відповідача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/2103/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
08.09.2025 у судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/2103/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Згідно із пунктом 4 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №747, підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - дозвіл).
Видача дозволу здійснюється шляхом внесення даних до реєстру з дотриманням вимог Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про адміністративні послуги». Замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданому ним повідомленні, за виконання будівельних робіт без подання повідомлення та за порушення вимог, визначених цим Порядком, відповідно до Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункти 10, 11 вказаного вище Порядку).
У статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вказано, що управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.01.2019 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113190111761 за проєктом «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. сім?ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва (коригування І черги будівництва), замовник будівництва ТОВ «Юніт Холдінгс», код об'єкта 1220.9 (Будівлі для конторських та адміністративних цілей інші).
21.02.2022 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат №IУ123220215156 готовності до експлуатації згідно з проектом - «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва»; основні показники об'єкта: вбудована ТП в офісну будівлю В15, що є 3-им пусковим комплексом, офісна будівля В15, що є 4-им пусковим комплексом та підземний паркінг Р11.2, що є 5-им пусковим комплексом: Кількість поверхів, од - 7 , Загальна площа приміщень, м2 - 13595.8 . Загальна площа приміщень, м2 - 10458, Загальна площа приміщень, м2 - 117 , Загальна площа приміщень, м2 - 3020.8. Загальна площа будівлі, м2 - 13595.8 , Площа забудови, м2 - 1279.6, Корисна площа приміщень, м2-12796.4.
Дата початку будівництва - 09.01.2019 та дата завершення будівництва - 01.02.2022.
У вказаному сертифікаті замовником будівництва визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс».
Згідно з пунктом 11 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 13.04.2011 №461 датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
10.08.2023 позивач скерував відповідачу вимогу від 09.08.2023 №050/08-3060 про отримання розрахунку та сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва. На підтвердження відправлення Департамент долучив до матеріалів справи копії опису вкладення у цінний лист, поштової накладної №0104406069648 та фіскального чеку. Відповідач не надав відповідь на вимогу від 09.08.2023 № 050/08-3060
10.04.2024 Департамент економіки та інвестицій повторно скерував на юридичну адресу відповідача вимогу від 09.04.2024 №050/08-1474 про отримання розрахунку та сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, в якій просив останнього підписати розрахунки і повернути позивачу в термін не більше 5 робочих днів з дня ознайомлення, але не пізніше 30.04.2024.
Позивач вказав, що оплата пайового внеску здійснюється лише після реєстрації розрахунку в Департаменті у встановленому порядку; в разі ненадання вищевказаного звернення та підписаних проєктів розрахунків у вказаний строк Департамент матиме підстави вважати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінге» умисно ухиляється від обов'язку сплати пайового внеску та буде змушений звернутися до правоохоронних органів та/або суду з метою захисту інтересів територіальної громади міста Києва.
До вказаної вимоги було долучено проект розрахунку обсягу пайової внеску.
На підтвердження відправлення Департамент долучив до матеріалів справи копії опису вкладення у цінний лист, поштової накладної №0104406193802 та фіскального чеку.
Відповідач не надав відповідь на вимогу №050/08-1474 від 09.04.2024 та не сплатив суму пайового внеску у розмірі 5 647 320,00 грн.
Спір виник через те, що відповідач, як замовник будівництва, не звернувся до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вищезазначеного об'єкту будівництва після 01.01.2020 та до введення його в експлуатацію і не сплатив пайовий внесок, чим порушив права та інтереси територіальної громади міста Києва, в особі якої виступає Департамент.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
На час отримання відповідачем дозволу 11.01.2019 на виконання будівельних робіт по об'єкту «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва», стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (чинна до 01.01.2020) передбачала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частини 1-3 вказаної статті).
Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Отже, органи місцевого самоврядування встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
За змістом пункту 4.3 розділу IV Порядку кошти пайової участі сплачуються замовником в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати.
На момент прийняття в експлуатацію спірного об'єкту будівництва у відповідача у 2022 році статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено на підставі Закону №132-ІХ з 01.01.2020.
За змістом «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-IX з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Законодавцем під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX, встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) абзац другий пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): - для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; - для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Тобто відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (частина 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).
Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX).
Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
У постанові від 23.05.2024 у справі №915/149/23 (в межах якої розглядався позов Прокурора в інтересах держави в особі Міськради про стягнення грошових коштів пайової участі за відсутності укладеного між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту) Верховний Суд виснував, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов'язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Набуття чинності 01.01.2020 Законом №132-IX, яким статтю 40 Закону №3038-VI виключено, також не скасовує обов'язку по сплаті пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов'язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 зауважив, що у випадку, якщо замовниками будівництва не буде дотримано передбаченого «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладено у поставах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 23.05.2024 у справі №915/149/23.
Правові висновки щодо застосування норм права у правовідносинах щодо сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва з урахуванням змін законодавства з 01.01.2020 містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №915/149/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.
Аналіз вищезазначених правових норм та правові висновки Верховного Суду, які в силу положень частини 4 статті 236 ГПК України враховуються судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, спростовує доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку станом на момент введення в експлуатацію об'єктів у 2022 році зі сплати пайового внеску, оскільки з 01.01.2020 передбачений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок з укладення договору про пайову участь та сплату пайових внесків перестав існувати.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Судом встановлено, що розмір пайової участі розраховано позивачем на підставі підпункту 6.4.1 пункту 6.4 розділу VI Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №460/8033) за проектом «Будівництво житлово-офісного комплексу з об'єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. сім'ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва», за наведеною в Порядку формулою, і становить 5 647 320, 00 грн, при цьому відповідач ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції не навів свого контррозрахунку суми пайової участі.
Скаржник також посилається на те, що заявлені позовні вимоги, обґрунтовані з посиланням на рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» та рішення Київської міської ради від 26.03.2020 № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», не можуть бути задоволені, з огляду на те, що Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23, відповідно до якої вказані рішення визнані протиправними та нечинними.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що дійсно Шостий апеляційний адміністративний суд виніс постанову від 17.10.2024 у справі №320/44099/23, вказані рішення визнав протиправними та нечинними. Однак, відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства в Україні нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відповідно до положень нормативно-правових актів, які були чинними на момент виникнення у відповідача такого обов?язку, тобто з моменту прийняття об?єктів містобудування в експлуатацію, а саме 21.02.2022.
Щодо доводів відповідача, про те, що саме по собі отримання дозволу на виконання будівельних робіт не встановлює юридичного факту початку будівництва для цілей підпункту 3 пункту 2 розділу II Закону №132-ІХ та враховуючи відсутність фактичних будівельних робіт у 2020- 2021 роках (коригування проектної документації замість будівництва) та те, що у скаржника не виник перехідний обов'язок зі сплати «пайової участі» у розумінні пункту 2 розділу II Закону №132-ІХ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Положеннями частини п'ятої статті 26 Закону №3038-VI (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об'єктів (крім об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об'єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до положень частини першої статті 34 Закону № 3038-VI (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) замовник має право виконувати будівельні роботи виключно після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
Аналіз наведених вище норм у сукупності свідчить про те, що проведення підготовчих і будівельних робіт фактично за своєю суттю є єдиним нероздільним етапом забудови, право на яке замовник набуває виключно після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт.
Виникнення зобов'язання зі сплати пайової участі не пов'язується з проведенням під час забудови земельної ділянки конкретно-визначених будівельних робіт, процес реалізації права на забудову, спосіб будівництва і його планування залежить від забудовника та не впливають на механізм сплати пайової участі.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У цих правовідносинах відповідач прострочив виконання зобов?язання щодо сплати коштів пайової участі, передбаченого пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX з моменту введення об?єкту будівництва в експлуатацію, тобто з 21.02.2022.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Щодо стягнення заявлених 3% річних у сумі 508 258, 80 грн нарахованих за період з 22.02.2022 по 21.02.2025 та 2 529 999, 36 грн інфляційних витрат нарахованих за період з 22.02.2022 по 21.02.2025, то суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведений позивачем їх розрахунок є арифметично правильним.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/2103/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Холдінгс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/2103/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/2103/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/2103/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 11.09.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська