ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
09 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/85/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання: І.С. Мисько,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: І.С. Ейсмонт
від позивача: не з'явився
від відповідача: К.В. Грицак
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ»
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 (суддя І.А. Малярчук, м.Одеса, повне рішення складено 29.05.2025)
у справі №916/85/25
за позовом виконувача обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області
до Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ»
про стягнення 480706,34 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Виконувач обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» про стягнення 480706,34 грн, з яких: 199 086,57 грн пені та 281 619,77 грн інфляційних втрат за договором №1 від 22.02.2022 про пайову участь.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор послався на те, що відповідачем прострочено виконання зобов'язань за договором №1 від 22.02.2022 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 позов Доброславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» про стягнення 480 706,34 грн задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області 105 264,16 грн пені, 281 619,77 грн інфляційних втрат. Стягнуто з Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» на користь Одеської обласної прокуратури 5 803,26 грн судового збору. У решті частини заявлених позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення мотивоване доведенням прокурором факту прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором №1 від 22.02.2022 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста, що зумовило правомірність заявлення позовних вимог про стягнення пені та інфляційних втрат.
Водночас, суд першої інстанції, перевіривши розрахунки пені та інфляційних втрат, встановив помилковість проведеного прокурором розрахунку пені, а саме, нарахування останньої більш ніж за шестимісячний строк, передбачений статтею 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим позов в частині стягнення пені задовольнив частково. При цьому суд відхилив доводи відповідача про застосування строків позовної давності до періоду нарахування пені з огляду на продовження таких строків у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану. Розрахунок інфляційних втрат суд визнав арифметично вірним, що зумовило задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Приватне підприємство «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 у справі №916/85/25 в частині задоволення позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Зокрема, апелянт зазначив, що прокурор неправомірно звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, тоді як існує орган, на який законодавчо покладено обов'язок зі здійснення інтересів держави у сфері бюджетного законодавства, а саме, Південний офіс Держаудитслужби, при цьому прокурором не надано доказів, що відповідний орган неналежним чином здійснює захист таких інтересів.
Також, за доводами скаржника, довідка Управління фінансів Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 08.10.2024 № 800 про рух коштів з 01.01.2021 по 07.10.2024 відносно Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» за кодом доходів 27170000 - надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не є належним доказом підтвердження руху коштів на особовому рахунку Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області.
Крім того, скаржник зазначив про неправомірність проведеного прокурором розрахунку пені та інфляційних втрат через неврахування часткової сплати стороною заборгованості за укладеним між сторонами договором, що не було враховано місцевим господарським судом при здійсненні власного розрахунку пені та перевірки розрахунку інфляційних втрат.
Поряд з цим, на переконання апелянта, має застосуватись спеціальний строк позовної давності на підставі статті 258 Цивільного кодексу України до періоду нарахування пені.
Позиція Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Позивач зазначив, що в порушення умов укладеного між сторонами договору №1 від 22.02.2022 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, грошові кошти на пайову участь у створенні інфраструктури населених пунктів Фонтанської сільської ради були остаточно перераховані відповідачем із простроченням, при цьому Фонтанська сільська рада, не маючи можливості звернутися до суду з позовом про несвоєчасну сплату коштів пайової участі через недостатність коштів, передбачених бюджетом на судові витрати, підтримує звернення Доброславської окружної прокуратури до суду в інтересах Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області з позовом про стягнення пені та інфляційних втрат за несвоєчасне перерахування коштів пайової участі замовником будівництва - Приватним підприємством «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ».
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга подана 18.06.2025 через систему «Електронний суд» та зареєстрована Південно-західним апеляційним господарським судом 20.06.2025 за вх.№2635/25.Одночасно апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (вх.№2643/25 від 20.06.2025).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколами передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.06.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 клопотання Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» (вх.№2643/25 від 20.06.2025) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 у справі №916/85/25 залишено без розгляду, оскільки апелянтом не було пропущено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» (вх.№2635/25 від 20.06.2025) на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 у справі №916/85/25. Встановлено учасникам справи строк до 11.07.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 11.07.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказаною ухвалою суду від 25.06.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 у справі №916/85/25 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд апеляційної скарги призначено на 09.09.2025 об 11:00 год.
08.07.2025 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скарги (вх.№2635/25/Д1 від 08.07.2025)
Прокурор не скористався своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні, яке відбулось 09.09.2025, представник скаржника підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Представник прокуратури просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Позивач про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, проте участі не брав. При цьому сільська рада у відзиві на апеляційну скаргу просила справу розглядати за відсутності її представника.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов'язок, якщо інше не визначено законом.
Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, позиція позивача викладена письмово у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника позивача.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представника апелянта та представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
17.01.2023 Державною інспекцією архітектури та містобудування України відповідачу було видано сертифікат №1У122230110388, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об?єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації. Відповідно до зазначеного сертифікату об?єкт будівництва має такі основні показники: найменування об?єкта згідно з проектом - будівництво 12-ти поверхових зблокованих житлових будинків №№ 10, 11, 12, з вбудованими комерційними приміщеннями, за адресою: Одеська область, Лиманський (на даний час Одеський) район, с.Крижанівка, вул. Миколаївська, між землями СТ «Садовод» і землями МО України, дата початку будівництва - 15.10.2019, дата завершення будівництва - 05.10.2022, загальна кількість квартир - 320, кількість надземних поверхів - 12, загальна площа приміщень - 20727,8 кв.м. Відомості щодо видачі відповідачу сертифікату №1У122230110388 оприлюднено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.
Згідно кошторисної вартості будівництва вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, складає 190 695 944,00 грн.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що 22.02.2022 між Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області та Приватним підприємством «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» було укладено договір №1 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (надалі - договір), відповідно до пункту 1 якого Приватне підприємство «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» зобов'язується взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів та перерахувати на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області грошові кошти на пайову участь у створенні інфраструктури населених пунктів Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області у розмірі 1,0% від загальної зведеної кошторисної вартості об?єкта (згідно кошторисної документації кошторисна вартість складає 190 695 944,00 грн), що становить 1 906 959,44 грн, за будівництво комплексу будинків №№ 10, 11, 12, розташованого за адресою: Одеська область, Лиманський (на даний час Одеський) район, с.Крижанівка, вул. Миколаївська, 3, кадастровий номер земельної ділянки 5122783200:01:001:2150.
За умовами пункту 2.1. договору, Приватне підприємство «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» зобов?язується до 31.05.2022 перерахувати грошові кошти, передбачені пунктом 1 цього договору, на доходний рахунок Фонтанської сільської ради із призначенням платежу: «пайова участь у розвитку транспортної інфраструктури населених пунктів».
У пункті 4.2. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної сплати внеску, передбаченого розділом 1 цього договору, Приватне підприємство «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» сплачує пеню в розмірі 0,03 % за кожний день прострочення від суми договору.
Згідно із довідкою Управління фінансів Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 08.10.2024 №800 про рух коштів з 01.01.2021 по 07.10.2024 за кодом доходів 27170000 - надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, Приватним підприємством «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» за договором №1 від 22.02.2022 у період з 04.10.2022 по 16.05.2023 перераховано на користь Фонтанської сільської ради 1 906 959,44 грн, а саме:
-04.10.2022 перераховано 400 000,00 грн;
-01.11.2022 перераховано 400 000,00 грн;
-06.12.2022 перераховано 200 000,00 грн;
-20.01.2023 перераховано 150 000,00 грн;
-21.02.2023 перераховано 150 000,00 грн;
-22.03.2023 перераховано 200 000,00 грн;
-20.04.2023 перераховано 100 000,00 грн;
-16.05.2023 перераховано 306 959,44 грн.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача пені та інфляційних втрат у зв'язку із простроченням сплати платежів пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області.
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді
У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За умовами частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі «Мартіні проти Франції»).
Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі «Кресс проти Франції»). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі «Івон проти Франції», рішення у справі «Нідерест-Хубер проти Швейцарії»).
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Визначальним для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У пунктах 27 та 76 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України «Про прокуратуру», полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб'єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатися до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб'єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим, для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України «Про прокуратуру», фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб'єктів владних повноважень.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.
Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
За умовами частини першої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.
Частинами першою та четвертою Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Пунктом 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Згідно із статтею 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів.
Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Для реалізації наданих повноважень місцеві ради мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Отже, уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах є Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, яка є органом, що представляє інтереси жителів територіальної громади села Фонтанки та діє в її інтересах у галузі бюджету, фінансів, цін та у галузі будівництва, а також яка відповідно до статті 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» має повноваження звертатись до суду з метою реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
В обґрунтування підстав представництва інтересів держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області у суді прокурор зазначив, що у даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у зв'язку з порушенням норм законодавства відповідачем, який ухилився від сплати пені та інфляційних втрат, пов'язаних із несвоєчасною оплатою коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до місцевого бюджету, а також через нездійснення останньою повноважень щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом.
Колегія суддів зазначає, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - жителів села Фонтанки, адже наведені прокурором у позові порушення вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» завдають шкоди державним інтересам у вигляді недоотримання коштів до місцевого бюджету, який на основі принципу єдності поєднаний з державним бюджетом України та бере участь у міжбюджетних відносинах. В свою чергу, недоотримання коштів до місцевого бюджету унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів місцевого бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави.
Разом з тим, Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, як орган місцевого самоврядування, виступає особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, щодо недопущення безпідставного ухилення від сплати до місцевого бюджету коштів пені та інфляційних втрат, пов'язаних із несвоєчасною оплатою коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, а тому є належним позивачем у цій справі.
Водночас підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, яка виразилася у тому, що Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області у розумний строк не подано до суду позову, що свідчить про неналежний захист інтересів держави органом, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.
Так, матеріали справи свідчать про те, що з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, перевірки правильності розрахунку пайової участі, а також своєчасності та повноти нарахування коштів для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області у зв'язку з будівництвом 12-ти поверхових зблокованих житлових будинків №№ 10, 11, 12, з вбудованими комерційними приміщеннями, за адресою: Одеська область, Лиманський (на даний час Одеський) район, с. Крижанівка, вул.Миколаївська, між землями СТ «Садовод» і землями МО України, Доброславською окружною прокуратурою на адресу Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області скеровано запит від 04.10.2024 за №58-3665ВИХ-24 щодо надання розрахунку розміру пайової участі за вказаними об'єктами. Також прокурор просив надати належним чином засвідчені копії договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури та розрахункових документів.
Також з матеріалів справи вбачається, що Доброславською окружною прокуратурою на адресу Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області скеровано повідомлення від 13.11.2024 за вих. №58-4269ВИХ-24 в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо порушень вимог бюджетного законодавства Приватним підприємством «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» під час виконання договору №1 від 22.02.2022 про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Відповіді на дане повідомлення прокуратура від сільської ради не отримала.
У подальшому, Доброславською окружною прокуратурою повторно було направлено на адресу Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області повідомлення від 24.12.2024 за вих. №58-4835вих-24 в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо звернення до суду з даним позовом.
09.01.2025 прокурор звернувся з даним позовом до суду.
За наведених обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що позивач був обізнаний з виявленими порушеннями, проте протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, не вжив будь-якого активного реагування щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави, що має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентним органом - позивачем протягом розумного строку після того, як йому достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів територіальної громади, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останнього самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави (територіальної громади Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області), колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.
У зв'язку з наведеним спростовуються доводи апелянта про відсутність у цій справі підстав для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області.
Щодо суті спору
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.
Станом на дату початку будівництва об'єкту - 12-ти поверхових зблокованих житлових будинків №№ 10, 11, 12, з вбудованими комерційними приміщеннями, за адресою: Одеська область, Лиманський (на даний час Одеський) район, с. Крижанівка, вул. Миколаївська, між землями СТ «Садовод» і землями МО України, була чинною стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції до 31.12.2019), відповідно до частини другої якої замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина третя статті 40 стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у вказаній редакції).
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (частина п'ята Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у вказаній редакції).
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частина дев'ята статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у вказаній редакції).
Зі змісту статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у вказаній редакції) вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.
Відповідно до частин першої - третьої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Як зазначалось, 22.02.2022 між Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області та Приватним підприємством «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» було укладено договір №1 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (надалі - договір), відповідно до пункту 1 якого Приватне підприємство «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» зобов'язується взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів та перерахувати на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області грошові кошти на пайову участь у створенні інфраструктури населених пунктів Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області у розмірі 1,0% від загальної зведеної кошторисної вартості об?єкта (згідно кошторисної документації кошторисна вартість складає 190 695 944,00 грн), що становить 1 906 959,44 грн, за будівництво комплексу будинків №№ 10, 11, 12, розташованого за адресою: Одеська область, Лиманський (на даний час Одеський) район, с. Крижанівка, вул. Миколаївська, 3, кадастровий номер земельної ділянки 5122783200:01:001:2150.
За умовами пункту 2.1. договору, Приватне підприємство «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» зобов?язується до 31.05.2022 перерахувати грошові кошти, передбачені пунктом 1 цього договору, на доходний рахунок Фонтанської сільської ради із призначенням платежу: «пайова участь у розвитку транспортної інфраструктури населених пунктів».
Згідно із довідкою Управління фінансів Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 08.10.2024 №800 про рух коштів з 01.01.2021 по 07.10.2024 за кодом доходів 27170000 - надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, Приватним підприємством «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» за договором №1 від 22.02.2022 перераховано на користь Фонтанської сільської ради 1 906 959,44 грн у період з 04.10.2022 по 16.05.2023, тобто після строку, встановленого пунктом 2.1. договору №1 від 22.02.2022 про пайову участь (31.05.2022).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За встановлених обставин, відповідач, перерахувавши на користь Фонтанської сільської ради 1 906 959,44 грн коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у період з 04.10.2022 по 16.05.2023 прострочив виконання грошового зобов'язання за договором №1 від 22.02.2022 про пайову участь.
При цьому твердження відповідача про те, що довідка Управління фінансів Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 08.10.2024 №800 про рух коштів з 01.01.2021 по 07.10.2024 відносно Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» за кодом доходів 27170000 - надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не є належним доказом підтвердження руху коштів на особовому рахунку Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Апеляційний суд, враховуючи приписи наведених процесуальних норм, зазначає, що заперечуючи довідку Управління фінансів Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 08.10.2024 №800, відповідно до якої кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачено відповідачем у період з 04.10.2022 по 16.05.2023, не надає жодних інших доказів на спростовування обставин сплати платежів пайової участі в інший період.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов'язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Пеня як різновид штрафних санкцій характеризується здійсненням поденного розрахунку, оскільки обчислюється множенням визначеної у договорі ставки та фактичну кількість днів прострочення.
З урахуванням норм Господарського кодексу України (частина шоста статті 232 Господарського кодексу України, який діяв станом на момент звернення прокурором до суду та вирішення спору по суті), нарахування штрафних санкцій, у тому числі пені, припиняється після спливу 6-ти місячного строку від моменту, коли зобов'язання підлягало виконанню.
Водночас, у договорі як універсальному регуляторі договірних зобов'язань, може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір не містить будь-яких додаткових застережень, які свідчили б про визначення іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідальність за невиконання грошового зобов'язання за договором у вигляді пені погоджена сторонами у пункті 4.2. договору у розмірі 0,03 % за кожний день прострочення від суми договору.
Як вбачається із позовної заяви, внаслідок прострочення Приватним підприємством «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» внесення грошових коштів на рахунок Фонтанської сільської ради у розмірі 1 906 959, 44 грн, прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню за період з 01.06.2022 по 15.05.2023 на суму заборгованості 1 906959, 44 грн, нараховану на підставі пункту 4.2. договору №1 від 22.02.2022 у розмірі 0,03 % за кожний день прострочення, що обраховано прокурором у розмірі 199 086,57 грн.
Суд першої інстанції, перевіривши наданий прокурором розрахунок пені, встановив, що період нарахування пені з 01.06.2022 по 15.05.2023 є більшим за шестимісячний строк, передбачений статтею 232 Господарського кодексу України (який був діючим станом на момент звернення прокурором до суду та розгляду справи в суді), у зв'язку з чим дійшов висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що період нарахування до стягнення з відповідача на користь позивача пені за договором №1 від 22.02.2022 про пайову участь має становити з 01.06.2022 по 01.12.2022.
За здійсненим Господарським судом Одеської області розрахунком, за період з 01.06.2022 по 01.12.2022 пеня складає суму 105 264,16 грн, яку суд стягнув з відповідача на користь позивача.
В апеляційній скарзі скаржник, зокрема, зазначив про неправомірність проведеного прокурором розрахунку пені через неврахування часткової сплати стороною заборгованості за укладеним між сторонами договором, що не було враховано місцевим господарським судом при здійсненні власного розрахунку пені.
Перевіряючи наведені доводи апелянта, колегія суддів враховує, що відповідно до довідки Управління фінансів Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 08.10.2024 №800 про рух коштів з 01.01.2021 по 07.10.2024 за кодом доходів 27170000 - надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, Приватним підприємством «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» за договором №1 від 22.02.2022 у період з 04.10.2022 по 16.05.2023 перераховано на користь Фонтанської сільської ради 1 906 959,44 грн, а саме:
-04.10.2022 перераховано 400 000,00 грн;
-01.11.2022 перераховано 400 000,00 грн;
-06.12.2022 перераховано 200 000,00 грн;
-20.01.2023 перераховано 150 000,00 грн;
-21.02.2023 перераховано 150 000,00 грн;
-22.03.2023 перераховано 200 000,00 грн;
-20.04.2023 перераховано 100 000,00 грн;
-16.05.2023 перераховано 306 959,44 грн.
Таким чином, враховуючи часткову оплату, при розрахунку пені слід враховувати, що пеня має нараховуватися на розмір заборгованості, яка поступово зменшується.
Апеляційний суд здійснив власний розрахунок пені за період з 01.06.2022 по 01.12.2022 з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат.
Так, з урахуванням часткових оплат, сума основного боргу складає:
1)за період з 01.06.2022 до 03.10.2022 - 1 906 959,44 грн;
2)за період з 04.10.2022 до 31.10.2022 - 1 506 959,44 грн;
3)за період з 01.11.2022 до 01.12.2022 - 1 106 959,44 грн.
Розрахунок здійснено за формулою: Пеня = С x РП x Д : 100, де: С - Сума заборгованості за період, РП - розмір пені, зазначений в договорі,Д - Кількість днів прострочення.
За розрахунком апеляційного суду:
1)за період з 01.06.2022 до 03.10.2022 (125 днів прострочення) пеня складає 71 510,98 грн (1 906 959,44 x 0,03 x 125 : 100 = 71 510,98 грн;
2)за період з 04.10.2022 до 31.10.2022 (28 днів прострочення) пеня складає 12 658,46 грн (1 506 959,44 x 0,03 x 28 : 100);
3)за період з 01.11.2022 до 01.12.2022 (31 день прострочення) пеня складає 10 294,72 грн.
Всього: 71 510,98 грн + 12 658,46 грн + 10 294,72 = 94 464,16 грн.
Отже, відповідно до здійсненого апеляційним судом розрахунку пеня складає 94 464,16 грн, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Поряд з цим, доводи апелянта про те, що на підставі статті 258 Цивільного кодексу України до періоду нарахування пені має застосуватись спеціальний строк позовної давності, про застосування якого заявлялось Приватним підприємством «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ», колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін (стаття 259 Цивільного кодексу України).
Умови договору №1 від 22.02.2022 про пайову участь не містять умов про збільшення позовної давності, а тому строк позовної давності визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Разом з тим, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).
Відтак, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
Термін прострочення сплати коштів пайової участі розпочався з 01.06.2022.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 викладені наступні висновки щодо питання перебігу позовної давності:
« 83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-IX.
89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
93. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану)».
04.09.2025 в набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).
Прокурор звернувся з даним позовом 09.01.2025, про що свідчить відмітка на конверті, у якому направлялася позовна заява.
З урахуванням викладеного, враховуючи зазначені обставини та наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що поданий прокурором 09.01.2025 позов є таким, що пред'явлений в межах позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 Цивільного кодексу України.
Крім того, прокурор у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язань за договором №1 від 22.02.2022 про пайову участь нарахував до стягнення з відповідача 281 619,77грн інфляційних втрат за період з червня 2022 по квітень 2023 року.
Колегія суддів зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Аналогічна правова позиція викладена Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19. У вказаній постанові Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції) (пункт 41 постанови).
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Водночас, на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
У пункті 25 постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 викладено правовий висновок про те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
У пункті 26 вказаної постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
-час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
-час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачала необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.
Місцевий господарський суд, здійснивши перевірку наданого прокурором розрахунку інфляційних втрат, встановив, що його обраховано вірно, у зв'язку з чим позов в частині стягнення 281 619,77 грн інфляційних втрат за період з червня 2022 по квітень 2023 року задовольнив у повному обсязі.
В апеляційній скарзі скаржник так само зазначає про неправомірність проведеного прокурором розрахунку інфляційних втрат через неврахування часткової сплати стороною заборгованості за укладеним між сторонами договором, що не було враховано місцевим господарським судом при здійсненні власного розрахунку інфляційних втрат.
Апеляційний суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат за період з червня 2022 по квітень 2023 року з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат.
З урахуванням часткових оплат, сума основного боргу складає:
1)з 01.06.2022 до 03.10.2022 - 1 906 959,44 грн;
2)з 04.10.2022 до 31/10/2022 - 1 506 959,44 грн;
3)з 01.11.2022 до 05.12.2022 - 1 106 959,44 грн;
4)з 06.12.2022 до 19.01.2023 - 906 959,44 грн;
5)з 20.01.2023 до 20.02.2023 - 756 959,44 грн;
6)з 21.02.2023 до 21.03.2023 - 606 959,44 грн;
7)з 22.03.2023 до 19.04.2023 - 406 959,44 грн;
8)з 20.04.2023 до 15.05.2023 - 306 959,44 грн.
Залишок боргу у сумі 306 959,44 грн сплачено відповідачем 16.05.2023.
Показники індексу інфляції:
1)з 01.06.2022 до 03.10.2022: червень 2022 - 103,10; липень 2022 - 100,70; серпень 2022 - 101,10; вересень 2022 - 101,90;
2)з 04.10.2022 до 31.10.2022: жовтень 2022 - 102,50;
3)з 01.11.2022 до 05.12.2022: листопад 2022 - 100,70;
4)з 06.12.2022 до 19.01.2023: грудень 2022 - 100,70; січень 2023 - 100,80;
5)з 20.01.2023 до 20.02.2023: лютий 2023 - 100,70;
6)з 21.02.2023 до 21.03.2023: березень 2023 - 101,50;
7)з 22.03.2023 до 19.04.2023: квітень 2023 - 100,20;
8)з 20.04.2023 до 15.05.2023: «-».
Розрахунок здійснено за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... (ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
За розрахунком апеляційного суду:
1)за період з 01.06.2022 до 03.10.2022 інфляційне збільшення складає 132 687,19 грн (IIc (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) = 1,06958050; інфляційне збільшення: 1 906 959,44 x 1,06958050 - 1 906 959,44 = 132 687,19 грн);
2)за період з 04.10.2022 до 31.10.2022 інфляційне збільшення складає 37 673,99 грн (IIc (102,50 : 100) = 1,02500000; інфляційне збільшення: 1 506 959,44 x 1,02500000 - 1 506 959,44 = 37 673,99 грн);
3)за період з 01.11.2022 до 05.12.2022 інфляційне збільшення складає 7 748,72 грн (IIc (100,70 : 100) = 1.00700000; інфляційне збільшення: 1 106 959,44 x 1,00700000 - 1 106 959,44 = 7 748,72 грн);
4)за період з 06.12.2022 до 19.01.2023 інфляційне збільшення складає 13 655,18 грн (IIc (100,70 : 100) x (100,80 : 100) = 1,01505600; інфляційне збільшення: 906 959,44 x 1.01505600 - 906 959,44 = 13 655,18 грн);
5)за період з 20.01.2023 до 20.02.2023 інфляційне збільшення складає 5 298,72 грн (IIc (100,70 : 100) = 1,00700000; інфляційне збільшення: 756 959,44 x 1,00700000 - 756 959,44 = 5 298,72 грн);
6)за період з 21.02.2023 до 21.03.2023 інфляційне збільшення складає 9 104,39 грн (IIc (101,50 : 100) = 1,01500000; інфляційне збільшення: 606 959,44 x 1,01500000 - 606 959,44 = 9 104,39 грн);
7)за період з 22.03.2023 до 19.04.2023 інфляційне збільшення складає 813,92 грн (IIc (100,20 : 100) = 1,00200000; інфляційне збільшення: 406 959,44 x 1,00200000 - 406 959,44 = 813,92 грн);
8)за період з 20.04.2023 до 15.05.2023 інфляційне збільшення складає 0,00 грн (IIc = 1,00000000; інфляційне збільшення: 306 959,44 x 1.00000000 - 306 959,44 = 0,00 грн).
Всього: 206 982,11 грн.
Отже, відповідно до здійсненого апеляційним судом розрахунку інфляційні втрати за період з червня 2022 по квітень 2023 року складають 206 982,11 грн, які слід стягнути з відповідача на користь позивача.
З урахуванням викладеного, доводи скаржника про неправильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку пені та інфляційних втрат частково знайшли своє підтвердження.
Висновки суду апеляційної інстанції
Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За наведених обставин Південно-західний апеляційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, дійшов висновку про часткове задоволення позову і часткове задоволення апеляційної скарги та зміну оскаржуваного судового рішення в частині сум пені та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.
Розподіл судових витрат
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
У зв'язку із частковим задоволенням позову та частковим задоволенням апеляційної скарги, судовий збір за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог; при цьому розрахунок судового збору за подання апеляційної скарги здійснено, виходячи із оспорюваних апелянтом сум пені та інфляційних витрат.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2025 у справі №916/85/25 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
« 1.Позов Доброславської окружної прокуратури (67500, Одеська обл., Одеський р-н., с. Доброслав, 85, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (67571, Одеська обл., Одеський р-н., с.Фонтанка, вул. Степна, 4, код ЄДРПОУ 04379746) до Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» (65026, м. Одеса, пров. Віце-Адмірала Жукова, буд. 21/23, код ЄДРПОУ 33657133) про стягнення 480706,34 грн задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» (65026, м. Одеса, пров.Віце-Адмірала Жукова, буд. 21/23, код ЄДРПОУ 33657133) на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (67571, Одеська обл., Одеський р-н., с.Фонтанка, вул. Степна, 4, код ЄДРПОУ 04379746) 94464 (дев'яносто чотири тисячі чотириста шістдесят чотири) гривні 16 копійок пені, 206982 (двісті шість тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) гривні 11 копійок інфляційних втрат.
3.Стягнути з Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» (65026, м. Одеса, пров.Віце-Адмірала Жукова, буд. 21/23, код ЄДРПОУ 33657133) на користь Одеської обласної прокуратури (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3), код отримувача (код ЄДРПОУ) - 03528552, рахунок отримувача - UA808201720343100002000000564, банк отримувача - ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача - 820172, код класифікації доходів бюджету - 22030101) 4542 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві) гривні 67 копійок судового збору за подання позовної заяви.
4.Відмовити Доброславській окружній прокуратурі (67500, Одеська обл., Одеський р-н., с. Доброслав, 85, код ЄДРПОУ 03528552) у решті частини заявлених позовних вимог».
Стягнути з Одеської обласної прокуратури (адреса: 65026, м. Одеса, вул.Пушкінська, 3), код отримувача (код ЄДРПОУ) - 03528552, рахунок отримувача - UA808201720343100002000000564, банк отримувача - ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача - 820172, код класифікації доходів бюджету - 22030101) на користь Приватного підприємства «ЗОЛОТА ЕРА ХХІ» (65026, м. Одеса, пров. Віце-Адмірала Жукова, буд.21/23, код ЄДРПОУ 33657133) 6789 /шість тисяч сімсот вісімдесят дев'ять/ гривень 81 копійку витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повну постанову складено 11.09.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран