Житомирський апеляційний суд
Справа №282/496/25 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
08 вересня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №282/496/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Працевитий Геннадій Олександрович
на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 15 травня 2025 рокута додаткове рішення Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Вальчука В.В.
встановив:
У квітні 2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до суду із позовом, відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №102383 від 31 грудня 2019 року, в сумі 13 200,00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3 000,00 грн.; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 10 200,00 грн.; стягнути понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 31 грудня 2019 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №102383 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надається фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума виданого кредиту становить 3 000,00 грн., дата надання кредиту 31 грудня 2019 року, строк кредиту 25 днів, стандартна процентна ставка 2% в день або 730% річних.
28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено Договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» приймає належні ТОВ «Займер» права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1
ТОВ «Займер» виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах визначених договором.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором № 102383 від 31 грудня 2019 року не виконав та станом на 13 січня 2025 року має заборгованість у загальному розмірі 13 200,00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3 000,00 грн.; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 10 200,00 грн.
13 травня 2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до суду із заявою, в якій просила стягнути також з відповідача на свою користь понесені товариством витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в районному суді в розмірі 10 500,00 грн.
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 15 травня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №102383 від 31 грудня 2019 року, в сумі 13 200,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Додатковим рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШТУ ГОУ» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Любарського районного суду Житомирської області від 15 травня 2025 року про стягнення заборгованості за кредитним договором та додаткове рішення Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року про стягнення витрат на правничу допомогу і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просив вирішити питання про стягнення витрат на правничу допомогу, які понесла сторона відповідача під час апеляційного розгляду справи.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем не було надано жодного доказу виконання кредитором вимог договору щодо надання кредитних коштів. При цьому належними доказами, які підтверджують перерахування відповідачу певної суми коштів можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які стороною позивача також надані не були. Також зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача. Звертає також увагу, що суд при винесенні рішення не врахував висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц, у якій зазначено, що зі спливом строку кредитування припиняється право позивача нараховувати проценти за кредитом. Так фактично кредитором нараховувались відсотки понад строк кредитування, що прямо суперечить умовам договору, у заявку з чим підстави для стягнення всієї суми заборгованості відсутні. Також зазначає, що розмір присуджених витрат на правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн. є неспівмірним, економічно необґрунтованим та не відповідає характеру та складності справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства. Звертає увагу, що позивач надав належні докази на підтвердження тієї обставини, що первісний кредитор належним чином виконав свої зобов'язання відповідно до умов кредитного договору, здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську картку відповідача, реквізити якої були надані самім позичальником, про що свідчить інформаційна довідка вих.№1276/02 від 25.02.2025. Додає, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося відповідно до умов цього договору, в межах користування відповідачем кредитними коштами. Крім того, позивач разом із позовною заявою надав усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість понесених витрат із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10500,00 грн. є справедливим, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 31 грудня 2019 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №102383 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (а.с.12,зворот). Також на підтвердження факту укладання вказаного договору позивачем надано довідку про ідентифікацію (а.с.9 зворот).
Також відповідачем підписано графік розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту (а.с.14 зворот).
Публічна пропозиція (оферта) у розумінні статей 641, 644ЦК України визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору, однак всі інші істотні умови які є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, зазначено в Індивідуальній частині договору про надання фінансового кредиту - Кредитному договорі.
Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Займер» відповідачу надано фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума виданого кредиту становить 3 000,00 грн., дата надання кредиту 31 грудня 2019 року, строк кредиту 25 днів, тобто до 24 січня 2020 року, стандартна процентна ставка 2% в день або 730% річних.
ТОВ «Займер» виконав свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах визначених договором.
Кредитні кошти були перераховані відповідачу на карту № НОМЕР_1 , яка вказана у кредитному договорі, що підтверджується інформаційною довідкою №1276/02 від 25 лютого 2025 року (а.с.23).
28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено Договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» приймає належні ТОВ «Займер» права вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 (а.с.9,5-18).
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором № 102383 від 31 грудня 2019 року не виконав та станом на станом на 13 січня 2025 року має заборгованість у загальному розмірі 13200,00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 3 000,00 грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 10 200,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунка (а.с.8 зворот).
13 січня 2025 року за вих. №б/н позивач надсилав відповідачу досудову вимогу, яка залишилася без виконання (а.с.8).
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, тому нарахована відповідно до умов договору заборгованість за тілом кредиту та відсотків підлягає стягненню з нього на користь позивача.
Суд також вважав, що розмір витрат на правничу допомогу, які поніс позивач, підтверджений, вказана сума є обґрунтованою та такою, що відповідає обсягу та виду наданих адвокатом послуг та відповідає попередньому розрахунку цих витрат, вказаних в позові. Тому з урахуванням того, що позов задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати останнього на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн.
Однак повністю з такими висновками суду погодитись неможливо виходячи з наступного.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статі 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1045 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У справі встановлено, що 31 грудня 2019 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 102383 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки, тобто укладено договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Підписуючи договір, позичальник ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися їх.
Таким чином, факт укладення договору про надання фінансового кредиту №102383 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Займер» є доведеним.
28 жовтня 2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 13200,00 грн.
Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту №102383 від 31.12.2019 року, зокрема пункту 1.4, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Згідно з розділом 7 договору відповідач зазначив наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) № НОМЕР_1 .
Факт перерахування грошових коштів підтверджено довідкою ТОВ «Платежі онлайн» від 25 лютого 2025 року про переказ на картку № НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 3 000,00 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором про надання фінансового кредиту №102383 від 31 грудня 2019 року у сумі 3 000,00 грн, однак він належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув кредитні кошти у передбачений договором строк.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 3 000,00 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання фінансового кредиту).
Стягуючи відсотки в сумі 10 200,00 грн. за договором про надання фінансового кредиту №102383 від 31 грудня 2019 року, суд першої інстанції погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який надано позивачем, що є помилковим з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.»
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 102383 від 31 грудня 2019 року був погоджений сторонами та становив 25 днів, тобто до 24 січня 2020 року.
Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту передбачено, що продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1 500,00 грн. за період з 31 грудня 2019 року по 24 січня 2020 року, виходячи з розрахунку: 3 000,00 грн. (тіло кредиту) х 2% (відсоткова ставка) х 25 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 25 днів до 24 січня 2010 року (строк кредитування).
Отже, позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив вказані докази по справі та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача процентів, які були нараховані поза межами, погодженого сторонами договору позики, строку кредитування.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що за договором про надання фінансового кредиту № 102383 від 31 грудня 2019 року з відповідача підлягає стягненню 4 500,00 грн., а саме: 3 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1 500,00 грн. - нараховані проценти.
Щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано платіжну інструкцію № 37974 від 28.04.2025 про оплату за правничу допомогу на суму 10 500,00 грн., акт про отримання правової допомоги від 28.04.2025, додаткову угоду №1 від 27.12.2024 до договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, договір про надання правової допомоги від 29.12.2023, укладений між ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГО» та адвокатом Пархомчук С.В.
Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10 500,00 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, пропорційність задоволених позовних вимог (34%), колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» понесених у даній справі витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої у розмірі 3 570,00 грн.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті ст. 133, частини другої статті 137, частини другої статті 141 ЦПК України сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката, які розподіляються між сторонами разом з іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.
У апеляційній скарзі представник відповідача просив стягнути 7 000,00 грн. витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. На підтвердження надання професійної правничої допомоги надав договір про надання правової допомоги від 06.06.2005, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «ЮРКОНСУЛЬТАНТ» Геннадія Працевитого», додатковий договір від 06.06.2025 до договору про надання правової допомоги.
Враховуючи складність справи та виконані роботи (складання апеляційної скарги), розгляд справи у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників), принципи співмірності та розумності судових витрат, часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про необхідність стягнення із ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на користь ОСОБА_1 понесені в суді апеляційної інстанції витрати на правничу допомогу в розмірі 3 300,00 грн.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду та додаткове рішення підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №102383 від 31.12.2019 в розмірі 4 500,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 570,00 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., за подачу апеляційної скарги відповідачем - 3 633,60 грн., а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (34%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 823,62 грн., а з позивача на користь відповідача - 2 398,18 грн.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Працевитий Геннадій Олександрович, задовольнити частково.
Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 15 травня 2025 рокута додаткове рішення Любарського районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ 42228158, адреса місцезнаходження: вулиця Кирилівська, буд.82, офіс 7, м. Київ, 04080) заборгованість за кредитним договором №102383 від 31.12.2019 в розмірі 4 500,00 грн., а також судовий збір в розмірі 823,62 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 570,00 грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КЕШ ТУ ГОУ» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 398,18 грн. та на правничу допомогу в розмірі 3 300,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 10 вересня 2025 року.
Головуючий Судді