Справа № 752/6605/23
Провадження № 2/752/552/25
іменем України
04 вересня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відсутніми зобов'язань за договором позики та розпискою,-
у квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням зміни предмета позову просить визнати відсутніми в нього зобов'язання (обов'язків боржника) за договором позики та розпискою від 07.01.2021 року, оформленими між ним та ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з початку 2022 року він перебуває за кордоном, а наприкінці 2022 року йому стало відомо про існування цивільної справи в Солом'янському районному суді м. Києва № 760/7234/22 предметом в якій є стягнення заборгованості за невідомим йому договором позики та розпискою від 07.01.2021 року та в межах цієї справи ним заперечувалися позовні вимоги, однак судом стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 9 366 241,00 грн та судові витрати по справі.
ОСОБА_1 вказує, що не підписував вказаний договір та розписку від 07.01.2021 року, та в цей день перебував за межами території України, в зв'язку із чим фізично не міг підписати вказані документи і отримати від відповідача будь-які кошти.
Крім того, позивач зазначає, що в п. 2 оспорюваного договору позики вказано про те, що ним отримано дозвіл дружини на укладення вказаного договору, однак відповідачем таких доказів не надано.
ОСОБА_1 зауважує, що має належний фінансовий стан доходів на відміну від відповідача, який не мав джерел для наявності грошових коштів у вказаній сумі, а в 2020 та 2021 роках він перераховував кошти відповідачу за надані консультаційні послуги за усною домовленістю та пов'язані з їх дружніми відносинами.
На підставі викладеного та вважаючи спірний договір і розписку від 07.01.2021 року неукладеними, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 11.04.2023 року відкрито провадження в указаній справі та призначено підготовче судове засідання (т. 1, а.с. 69).
02.06.2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому адвокат Стеценко Т.М. просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що не є важливим де позивач перебував 07.01.2021 року; розписка повністю написана та підписана позивачем; підписанням договору та розпискою підтверджується отримання коштів; на виконання умов договору позивач систематично та у вказані строки сплачував ОСОБА_2 кошти в розмірі, встановленому в договорі; відсутність згоди дружини позивача не має значення; встановлені у справі № 760/7234/22 обставини є преюдиційними; з огляду на доходи відповідача, він мав змогу надати ОСОБА_1 позику в розмірі 11 000 000,00 грн; замовленим у ТОВ «ЦСЕ «Альтернатива» висновком експерта про проведення почеркознавчої експертизи № 45/23 від 26.05.2023 року підтверджуються обставини підписання позивачем договору позики від 07.01.2021 року та написання і підписання ним розписки від 07.01.2021 року (т. 1, а.с. 80-82).
23.10.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив на вказану позовну заяву, в якому адвокат Мелехова О.С. зазначає, що проведення почеркознавчої експертизи № 45/23 від 26.05.2023 року є неналежним і недопустимим доказом, оскільки ТОВ «ЦСЕ «Альтернатива» не є спеціалізованою державною установою, яка має право на проведення криміналістичних експертиз; відповідачем не надано пояснень щодо отриманих від позивача за період з 27.05.2020 року по 31.01.2022 року коштів; позивачем оскаржено судові рішення в справі № 760/7234/22 в касаційному порядку та зупинене їх виконання (т. 1, а.с. 136-144).
Ухвалою суду від 24.10.2023 року в справі призначено судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний підпис в договорі позики та розписці від 07.01.2021 року, оформленими між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , особисто ОСОБА_1 .? (т. 1, а.с. 194-199).
Ухвалою судді від 18.04.2024 року в зв'язку з надходженням клопотання експерта поновлено провадження в справі та призначено підготовче засідання (т. 2, а.с. 26).
Ухвалою суду від 06.06.2024 року в справі вдруге призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний підпис в договорі позики та розписці від 07.01.2021 року, оформленими між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , особисто ОСОБА_1 .? (т. 2, а.с. 91-95).
Ухвалою судді від 20.08.2024 року в зв'язку з надходженням клопотання експерта поновлено провадження в справі та призначено підготовче засідання (т. 2, а.с. 105).
Ухвалою суду від 06.11.2024 року в справі втретє призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний підпис в договорі позики та розписці від 07.01.2021 року, оформленими між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , особисто ОСОБА_1 .? (т. 2, а.с. 141-144).
Ухвалою судді від 12.03.2025 року в зв'язку з надходженням матеріалів вказаної справи з висновком експерта № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ від 04.03.2025 року поновлено провадження в справі та призначено підготовче засідання (т. 2, а.с. 168).
Ухвалою суду від 22.04.2025 року підготовче провадження в справі закрито та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (т. 2, а.с. 208).
14.05.2025 року до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення в яких адвокат Стеценко Т.М. вказує, що судова почеркознавча експертиза проведена в межах вказаної справи за результатами якої складено висновок експерта № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ від 04.03.2025 року, проведене неповно та необ'єктивно, з недотриманням методичних положень(т. 3, а.с. 2-6).
Ухвалою від 21.05.2025 року суд повернувся при розгляді вказаної справи на стадію підготовчого засідання (т. 3, а.с. 25-27).
10.06.2025 року до суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення в яких адвокат Стеценко Т.М. зазначає, що експерт ТОВ «ЦСЕ «Альтернатива» Фраймович Л.В., яка склала висновок почеркознавчої експертизи № 45/23 від 26.05.2023 року має свідоцтво судового експерта з правом проведення експертиз за відповідними спеціальностями та щодо неї відсутні будь-які дисциплінарні провадження про притягнення до відповідальності та вказаний доказ не оскаржений, не скасований, не визнаний недійсним і не спростований (т. 3, а.с. 32-35).
Ухвалами суду від 02.07.2025 року прийнято клопотання представника позивача про зміну предмета позову в указаній справі; у задоволенні клопотань представника відповідача про виклик експертів та призначення повторної експертизи в указаній справі відмовлено; підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд по справі (т. 3, а.с. 92-93, 94-96, 97-100, 101).
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, який просила задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволенні позову.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Суду надано договір позики від 07.01.2021 року на суму 11 005 241,00 грн, підписаний від імені позикодавця ОСОБА_2 та від імені позичальника ОСОБА_1 , а також розписку від 07.01.2021 року на суму 11 005 241,00 грн складену від імені позичальника ОСОБА_1 про отримання ним в позику від ОСОБА_2 вказаної суми коштів (т. 1 а.с. 8-8 зворот, 9).
З рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29.11.2022 року в справі № 760/7234/22 вбачається, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики та розпискою від 07.01.2021 року в сумі 9 366 241,00 грн, і вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 1, а.с. 10-13).
Поряд із цим, судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 30.05.2024 року в справі № 760/7234/22 рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29.11.2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 11.10.2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06.12.2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
На даний час провадження у справі № 760/7234/22 зупинено (ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 30.10.2024 року) до набрання законної сили судовим рішенням в указаній справі.
З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 91-1416/18/23 від 12.01.2023 року на адвокатський запит № б/н від 09.01.2023 року, вбачається, що ОСОБА_1 03.01.2021 року перетнув кордон України (виїзд) і 11.01.2021 року перетнув кордон України (в'їзд) (т. 1, а.с. 16).
Також з перекладеного з французької мови на українську мову договору оренди житла без меблів від 06.03.2017 року, вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 орендують житлове приміщення: квартиру з трьома житловими кімнатами за місцем розташування: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 21-22, 22 зворот, 23-25).
Крім того, вбачається, що ОСОБА_1 є засновником та учасником низки підприємств (т. 1, а.с. 26-33).
З повідомлення АТ «ОТП Банк» вих. № 012-1-012-01-012-1/181 БТ від 14.03.2023 року вбачається за період з 01.01.2017 року по 31.12.2022 року списання з рахунків ОСОБА_1 сум коштів отримувачу ОСОБА_2 з призначенням платежів «переказ між картками» та «переказ на рахунок ОСОБА_2 » (т. 1, а.с. 34).
Відповідно до податкових декларацій про майновий стан і доходи, в 2019 році ОСОБА_1 задекларував 23 281 310,27 грн доходів, в 2020 році 42 682 589,54 грн доходів та в 2021 році 47 427 419,10 грн доходів (т. 1, а.с. 38-43).
З електронного листування вбачається, наявність між сторонами співпраці та грошових домовленостей, компенсації витрат, працевлаштування в 2016-2018 роках (т. 1, а.с. 44-59).
Згідно з висновком експерта від 26.05.2023 року № 45/23, складеним ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» за замовленням відповідача: підпис від імені ОСОБА_1 у графі «позичальник» у договорі позики від 07.01.2021 року, укладеному від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_1 ; рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «позичальник» у договорі позики від 07.01.2021 року, укладеному від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_1 ; рукописний текст у розписці від імені ОСОБА_1 від 07.01.2021 року виконаний ОСОБА_1 ; підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в рядку «підпис позичальника» у розписці від імені ОСОБА_1 від 07.01.2021 року, виконаний ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 88-96, оригінал т. 2, а.с. 64-72).
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, вбачається, що у 2015 році ОСОБА_2 отримав 6 273,21 грн і 263,50 грн доходу, в 2016 році задекларував 4 998 444,00 грн доходу, в 2017 році задекларував 4 967 026,00 грн доходу, в 2018 році задекларував 4 994 382,00 грн доходу, в 2019 році задекларував 4 984 438,00 грн доходу, та в 2020 році задекларував 6 479 554,00 грн (т. 1, а.с. 107-112,112 зворот).
З висновку експерта № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ від 04.03.2025 року за наслідками проведеної судової почеркознавчої експертизи на підставі ухвали суду від 06.11.2024 року вбачається, що досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 в графі «позичальник» у договорі від 07.01.2021 року, - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося можливими у зв'язку з простотою будови досліджуваного підпису. Досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 в розписці від 07.01.2021 року, - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося можливими у зв'язку з простотою будови досліджуваного підпису (т. 2, а.с. 157-161).
Позивач, заперечує факт підписання та укладення вказаних договору позики та розписки, а також отримання грошових коштів у позику від відповідача.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року в справі № 674/461/16-ц та постанові Верховного Суду від 02.06.2025 року в справі № 144/1440/22.
Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 року в справі № 6-872цс17.
Підпис на правочині, для якого визначено обов'язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов'язковим атрибутом письмової форми правочину.
З огляду на зміст ч. 4 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 218 ЦК України закон не пов'язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов'язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.
Водночас укладеність договору пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.
Неукладеність договору у зв'язку з недотриманням установленої для нього законом обов'язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв'язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Суд, при застосуванні категорій стандартів доказування відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року в справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року в справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року в справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року в справі № 129/1033/13-ц.
Суд зазначає, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відмінну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У зв'язку з викладеним, суд враховує наявний у справі висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ від 04.03.2025 року, здійснений на підставі призначеної судом судової почеркознавчої експертизи та дорученій експертній установі на розсуд суду у зв'язку з відсутністю згоди сторін щодо експертної установи.
У вказаному висновку зазначено, що досліджуваний підпис від імені позивача ОСОБА_1 в графі «позичальник:» у договорі позики від 07.01.2021 року, - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося можливим у зв'язку простотою будови досліджуваного підпису. Досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 в розписці від 07.01.2021 року, - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося можливим у зв'язку простотою будови досліджуваного підпису.
Враховуючи вказаний висновок експерта, а також, з огляду на неспростовані стороною відповідача докази перебування позивача поза межами території України 07.01.2021 року, наявність існування між сторонами фінансових взаємовідносин між сторонами ще з 2017 року, відсутність належного призначення платежів у переказах, на які посилається представник відповідача як на підставу часткового виконання договору, ненадання представником відповідача пояснень в судовому засіданні 04.09.2025 року щодо обставин підписання договору та підстав одержання відповідачем коштів від позивача за період з 2020 року, суд, встановивши фактичні обставини справи та перевіривши доводи позивача, дійшов висновку про неукладеність договору позики та розписки від 07.01.2021 року, оформлених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто таких, що не породжують прав та обов'язків для сторін, адже відсутність волі сторони на укладення договору або недосягнення згоди щодо істотних умов призводить до того, що правочин не вважається вчиненим.
Посилання представника відповідача на неналежність висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ від 04.03.2025 року судом відхиляються у зв'язку з необґрунтованістю поданих заперечень.
Щодо надання оцінки наданого представником відповідача висновку експерта від 26.05.2023 року № 45/23, складеного ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива», суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла, тощо, об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Згідно з п. 1.7 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (далі - Інструкція) експертиза та дослідження, що проводяться атестованими судовими експертами, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, здійснюється з урахуванням обмежень, передбачених статтею 7 Закону України «Про судову експертизу».
За змістом пп. 1.2.1 п. 1.2 Інструкції почеркознавча експертиза є видом криміналістичної експертизи.
Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
Згідно відповіді Міністерства юстиції України від 20.02.2025 року № 25720/27256-33-25/6.3 Фраймович Л.В. підтверджено кваліфікацію судового експерта, як співробітнику Одеського НДІСЕ. Використання свідоцтва, виданого працівнику науково-дослідної установи судових експертиз, для проведення судових експертиз та експертних досліджень на інших підприємствах, організаціях, установах або поза межами установи забороняється, крім випадків відрядження фахівця для участі у судовому засіданні чи слідчих діях або у складі комісії (т. 2, а.с. 182-183).
Відповідно до змісту відповіді Міністерства юстиції України від 27.02.2025 № 29120/29900-33-25/6.3 Фраймович Л.В. судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей. До державних спеціалізованих установ належать: науково дослідні установи судових експертних Міністерства юстиції України, науково-дослідні установи судових експертних, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України, експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України. Статтею 7 Закону України «Про судову експертизу» встановлено, що судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних експертиз здійснюється виключно державними спеціалізованими установами. Почеркознавча експертиза належить до криміналістичних видів експертиз (п. 1.2.1 п. 1.2 Інструкції від 03.11.1998 № 705/3145). ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» не є державною спеціалізованою установою та суб'єктом судово-експертної діяльності в розумінні ст. 7 Закону України « Про судову експертизу» (т. 2, а.с. 184-185).
Крім того, ч. 6 ст. 102 ЦПК України визначено, що у висновку експерта, зокрема, повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта).
Згідно абз. 13 п. 4.12 Інструкції від 03.11.1998 № 705/3145 у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, дані про експерта (експертів): прізвище, ім'я та по батькові, посада, клас судового експерта, науковий ступінь та вчене звання, освіта, освітньо-кваліфікаційний рівень, експертна спеціальність, стаж експертної роботи, дата та номер видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, ким видано та строк дії.
Судом встановлено, що у наданому представником відповідача висновку експерта від 26.05.2023 року № 45/23, складеного за результатами проведення почеркознавчої експертизи експертом ТОВ «ЦСЕ «Альтернатива» Фраймович Л.В. не зазначено свідоцтва судового експерта.
Враховуючи викладене, суд вважає вказаний висновок експерта від 26.05.2023 року № 45/23 неналежним та недопустимим доказом у справі і відповідно не враховує його при прийнятті рішення по суті спору.
Щодо надання оцінки консультативному висновку № 11/Р/25 за результатами рецензування висновку судового експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 04.03.2025 року № СЕ-19/111-24/70356-ПЧ, наданому представником відповідача (т. 2, а.с. 218-233), суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Питання складення рецензії на висновки судових експертів врегульовані Порядком проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 03.02.2020 року № 335/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.02.2020 року за № 131/34414 (далі - Порядок рецензування).
У відповідності до п. 1 розділу І Порядку рецензування цей порядок визначає процедуру проведення та оформлення результатів рецензування висновків судових експертів науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - НДУСЕ), судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, а також проектів висновків фахівців, які мають намір отримати кваліфікацію судового експерта.
За приписами п. 2 розділу І Порядку рецензування метою рецензування висновків судових експертів є вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків. Рецензування не проводиться з метою спростування чи підтвердження висновків. Підставою для рецензування висновків судових експертів, проектів висновків (далі - висновки) є договір або план щодо підготовки (стажування) фахівця, який має намір отримати (підтвердити) кваліфікацію судового експерта (п. 3 розділу І Порядку рецензування). Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку рецензування, рецензування висновків проводять співробітники НДУСЕ, які мають кваліфікацію судового експерта з тієї експертної спеціальності, за якою складено поданий на рецензування висновок, та не менше ніж трирічний стаж практичної роботи судового експерта.
Відповідно до інформації з Реєстру атестованих судових експертів, який ведеться Міністерством юстиції України, свідоцтво № 19-11 про присвоєння кваліфікації експерта ОСОБА_7 з правом проведення почеркознавчої і автотоварознавчої експертизи, анульовано рішенням ЕКК КНДСІЕ від 03.02.2017 року № 1.
Згідно відповіді Міністерства юстиції України від 26.05.2025 року № 74222/88599-33-25/6.3 за даними Реєстру атестованих судових експертів ОСОБА_7 звільнена з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України згідно наказу № 15к від 23.01.2017 року, свідоцтво анульовано рішенням експертно-кваліфікаційної комісії Київського НДІСЕ від 03.02.2017 року № 1. Процедуру проведення та оформлення результатів рецензування висновків судових експертів науково-дослідних установ судових експертів Міністерства юстиції України та судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ визначено наказом Міністерства юстиції України від 05.02.2020 року № 131/34414. Рецензування висновків проводять співробітники НДУСЕ, які мають кваліфікацію судового експерта з тієї експертної спеціальності, за якою складено поданий на рецензування висновок та не менше ніж трирічний стаж практичної роботи судового експерта. Наразі ОСОБА_7 не є співробітником НДУСЕ.
Матеріали справи інших доказів не містять, отже не доведено, що ОСОБА_7 відповідає положенням Порядку проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 03.02.2020 року № 335/5 стосовно осіб, які мають право здійснювати рецензування висновків судових експертів.
Суд не має право брати до уваги вказану рецензію як доказ, оскільки вона отримана з порушенням встановленого законом порядку, та не є допустимим доказом.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що рецензія не є тим доказом в розумінні закону, який спростовує висновок експертизи, оскільки процедура рецензування висновків експертів не має за мету вплинути на його оцінку в судовому процесі. Інститут рецензування висновків судових експертів є інструментом внутрішньої процедури перевірки якості та обґрунтованості висновків, що подаються з метою отримання та підтвердження кваліфікації судового експерта. Таким чином, наданий відповідачем документ має пряму невідповідність вимогам підзаконного нормативно-правового акту Міністерства юстиції України до встановленого порядку проведення рецензування, мети рецензування, суб'єктного складу виконавців тощо.
Аналогічна правова позиція про те, рецензування не є процесуальною дією і складений за його результатами документ не має доказового значення викладена Постанові Верховного Суду від 17.06.2020 року в справі № 761/19866/14-ц.
Враховуючи наведене, суд не може визнати надану відповідачем рецензію належним доказом у справі і відповідно не враховує її при прийнятті рішення по суті спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У ч. 1 ст. 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Позивач просить суд визнати відсутніми зобов'язання за вказаними договором та розпискою, посилаючись на те, що оспорюваний договір він не підписував, відповідно не укладав, при цьому в матеріалах справи наявні докази перебування на розгляді Солом'янського районного суду міста Києва цивільної справи № 760/7234/22 про стягнення коштів за вказаним договором позики від 07.01.2021 року.
На переконання суду, у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину або відсутність зобов'язань за договором, а під час вирішення спору про захист права, яке особа вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку в мотивувальній частині судового рішення про стягнення заборгованості.
Порушенням права в такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право особи (наприклад, заявлення позову про стягнення заборгованості за неукладеним правочином).
Посилання представника позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 року у справі № 554/11260/21 суд вважає необґрунтованим, оскільки спірні правовідносини не виникли із спадкових.
Отже, правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють зробити висновок про те, що у задоволенні позову необхідно відмовити в зв'язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями ст. 16 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову та такі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 26.07.2023 року в справі № 641/3893/20.
Враховуючи вище викладене, суд, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 158, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відсутніми зобов'язань за договором позики та розпискою - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко