Справа № 703/3822/25
2/703/1422/25
10 вересня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Волосовського В.В.,
за участю секретаря судового засідання Похітон Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» через підсистему «Електронний суд» звернулось до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №200228721 від 07.11.2019 року розмірі 11931 грн. 34 коп. з підстав невиконання його умов.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07.11.2019 року між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір №200228721, відповідно до умов якого відповідачу було випущено на його ім'я платіжну картку, відкрито поточний рахунок та встановлено ліміт, в межах якого позичальник має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору. Відповідно до паспорту споживчого кредиту позичальнику надається кредит строком на 13 місяців на суму 100 000,00 грн., який може бути збільшений згідно з Умовами надання та обслуговування платіжних карток.
Позивач вказує, що свої зобов'язання за кредитним договором АТ «БАНК ФОРВАРД» виконав у повному обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору шляхом перерахування в безготівковій формі на рахунок позичальника.
25.07.2024 року АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» уклали Договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «БАНК ФОРВАРД», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №200228721 від 07.11.2019 року.
Позивач вказує, що термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена.
Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором №200228721 від 07.11.2019 року становить 11931,34 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 6872,2грн.; заборгованість за відсотками - 5059,14грн.; заборгованість за комісією - 0 грн.
Оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів банку, тому позивач змушений був звернутися в суд з даним позовом. Просив задовольнити позовні вимоги і стягнути з відповідача вищевказану заборгованості в сумі 11931,34 грн. (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_1 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх) та судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 7000 грн.
Ухвалою судді від 08 серпня 2025 року призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 10 год. 15 хв. 10 вересня 2025 року. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу - для надання відповіді на відзив.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в направленій до суду заяві від 27 серпня 2025 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 10 вересня 2025 року також не з'явилась, відзиву на позов не подала. Водночас, 01 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження по справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за кредитним договором №200228721 від 07.11.2019 року у сумі 11931 грн. 34 коп., в зв'язку із сплатою заборгованості у вказаному розмірі 16 серпня 2025 року, на підтвердження чого надала квитанцію у формі виписки з карткового рахунку (номер посилання НОМЕР_2 ) від 16 серпня 2025 року. Також відповідач просила відмовити позивачу у стягненні судових витрат по оплаті судового збору.
Крім того, 03 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій остання, в зв'язку із повним погашенням заборгованості до судового засідання, просила відмовити позивачу у стягненні судових витрат на правничу допомогу.
Також, 10 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з письмовою заявою, в якій клопотала про розгляд справи без її участі. У вказаній заяві остання також просить врахувати, що заборгованість за кредитним договором №200228721 від 07.11.2019 року у сумі 11931 грн. 34 коп. нею повністю погашена згідно квитанції від 16 серпня 2025 року, яка долучена нею до матеріалів справи. Окрім того, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, відповідач ОСОБА_1 просила зменшити розмір витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Вважає, розмір витрат на правничу допомогу завищеним та вказала, що у даному випадку достатнім, співмірним і справедливим розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу міг би бути розмір у 1000 грн.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами другою-третьою цієї статті встановлено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. До основних засад (принципів) цивільного судочинства належить, зокрема, диспозитивність.
Як передбачено частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Під предметом спору розуміється об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 у справі №404/251/17.
Предметом позову у цивільній справі № 703/3822/25 є стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором №200228721 від 07.11.2019 року розмірі 11931 грн. 34 коп.
Добровільне погашення заборгованості відповідачем усунуло предмет спору між нею та стягувачем.
Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, зокрема, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. За таких обставин, подальше продовження процесу стає недоцільним.
Підставою закриття провадження у даній справі є посилання на п. 2 ч.1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки існуюча заборгованість погашена відповідачем у повному обсязі та відсутній предмет спору.
Як вбачається із наданої відповідачем квитанції з карткового рахунку Ощадбанку, (номер посилання НОМЕР_2 ) від 16 серпня 2025 року ОСОБА_1 16 серпня 2025 року сплатила на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість у розмірі 11931 грн. 34 коп., за реквізитами вказаними позивачем у позовній заяві, а саме: код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , НОМЕР_1 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК».
На підставі викладеного, враховуючи, що сторонами самостійно врегульовано спір шляхом погашення відповідачем існуючої заборгованості перед позивачем, суд дійшов до висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Як передбачено ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Відповідно главі 8 ЦПК України регламентовано питання судових витрат, зокрема нормами ст.142 ЦПК України визначено розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
Частиною 3 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Оскільки відповідачем було задоволено позовні вимоги позивача після пред'явлення останнім позову до суду, відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов'язані з розглядом справи.
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.
Відповідно до положень частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких зокрема відносяться витрати на професійну правничу допомогу, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом встановлено, що в позовній заяві позивач зазначив, що він поніс у зв'язку із пред'явленням даного позову судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн., які просять стягнути з відповідача.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
До суду позивач надав копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0206 від 02 червня 2025 року; акт наданих послуг (правової (правничої) допомоги) № 367, відповідно до якого адвокатське об'єднання «Апологет» надало, а клієнт - ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», прийняв правову допомогу під час підготовки та направлення позову про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, сума наданих послуг відповідно до договору складає 7000 грн.; детальний опис наданих послуг від 09 червня 2025 року до акту №367 за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0206 від 02 червня 2025 року, згідно якого адвокатське об'єднання «Апологет» надало наступні послуги: усна консультація клієнта, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції клієнта, складання позовної заяви, подання заяви до суду від імені клієнта та всього на надання вказаних послуг правничої допомоги виконавцем витрачено 6 год. 60 хв.; копію ордеру серії ВС № 1374343 (а.с.62-63).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.(Постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року).
Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
Тому виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським об'єднанням роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. є завищеними.
Зокрема суд звертає увагу, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні, стосується стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 11931 грн. 34 коп., тобто у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, а тому, підготовка документів для звернення до суду у рамках даної справи в суді не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Крім того, послуги надані адвокатським об'єднанням є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.
З огляду на обставини справи, позицію сторони відповідача, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, а також те, що відповідач до початку першого судового засідання повністю сплатила заборгованість перед позивачем, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 2000 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.
Керуючись статтями 255, 256, 258, 260, 353, 352-355 ЦПК України, -
постановив:
Провадження у справі № 703/3822/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, за відсутністю предмета спору.
Роз'яснити, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати по сплаті судового збору у сумі 2422 грн 40 коп. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2000 грн., а всього - 4422 (чотири тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 (сорок) коп. (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, UA203006140000026507007787719, банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК»).
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена безпосередньо в Черкаський апеляційний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.
Суддя: В.В. Волосовський