Справа № 694/1061/25
2/694/598/25
Рішення
04.09.2025 року м. Звенигородка
Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Смовж О.Ю.,
за участі секретаря судового засідання Литвин Н.М.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Ольга Олександрівна, до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,
встановив:
До Звенигородського районного суду Черкаської області 15 квітня 2025 року звернулася представник позивача ОСОБА_2 адвокат Мельник О.О. з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 87 804,00 грн та понесені судові витрати по справі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , 03 жовтня 2023 року о 17.10 год, керуючи автомобілем «М412 Москвич», на автодорозі Н-16, 142 км.+500 м. при зустрічному роз'їзді, не врахував дорожньої обстановки, здійснив виїзд на полосу зустрічного руху та скоїв зіткнення з автомобілем позивача ОСОБА_2 «Audi 80» д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався на зустріч. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 13.3 ПДР, відповідальність за вчинення даного правопорушення передбачена ст. 124 КУпАП. Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 09.11.2023 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП. Позивачу у результаті ДТП завдано матеріальних збитків у вигляді пошкодження транспортного засобу, які відповідачем добровільно не відшкодовані. Враховуючи викладене, представник позивача звернулася до суду за захистом прав позивача.
Ухвалою судді Звенигородського районного суду Черкаської області Смовж О.Ю. від 22.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді Звенигородського районного суду Черкаської області Смовж О.Ю. від 20.52025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відзиву від відповідача на позов, інших заяв, клопотань до суду не надходило.
Представник позивача Мельник О.О. подала до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримують повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просять позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив обставини наявності вини у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП, пояснив, що розуміє та погоджується з тим, що винен у ДТП, проте із розміром шкоди, яку заявляє до стягнення позивач у справі, не погоджується, вважає її явно завищеною та непомірною для нього.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об'єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до статей 15,16 ЦК України, статей 4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статей 12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку з знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Згідно з ч.1 ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.
Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У даному випадку на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ані позивача, ані відповідача не забезпечена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Розрахунок оціненої шкоди здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (далі - Методика), відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 якої відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу (КТЗ) чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина колісного транспортного засобу (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (п.1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092). Таким чином, фактичний розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню потерпілому - це або реальна вартість пошкодженого майна, або реальні витрати потерпілого на виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (відновлювальний ремонт транспортного засобу).
У постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17, провадження № 61-26508св18, від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16, провадження № 61-31661св18, зазначено, що згідно зі статтями 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 363/218/16-ц, провадження № 61-9547св18, зазначено, що фактичний розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню потерпілому включає як реальну вартість пошкодженого майна, так і витрати потерпілого на виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (відновлювальний ремонт транспортного засобу).
Суд встановив, що 03.10.2023 о 17.10 год на автодорозі Н-16, 142 км.+500 м. мала місце ДТП за участю автомобіля «М412 Москвич», під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «Audi 80» під керуванням ОСОБА_2 . При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 09.11.2023 у справі № 694/2430/23, яка набрала законної сили 20.11.2023, винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за вищевказаним фактом ДТП, визнано відповідача ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень самого відповідача, зазначену постанову суду він не оскаржував, при розгляді адміністративного правопорушення вину визнав повністю і в скоєному розкаявся.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, обставини, встановлені постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 09.11.2023, зокрема, чи мало місце ДТП та чи вчинено воно з вини відповідача ОСОБА_1 , не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, яка стосується цивільно-правової відповідальності за наслідки цих дій.
Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , власником транспортного засобу «Audi 80» д.н.з. НОМЕР_1 є гр. ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2Правил дорожнього рухуУкраїни).
Відповідно до ст.ст.10,58,59,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які зазакономмають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб). Законом Україну від 05 липня 2011 року № 3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» було спрощено порядок керування транспортними засобами, у тому числі визначено, що водієві, який не є власником автомобіля, для керування транспортним засобом не потрібно оформляти нотаріально посвідчену довіреність на право керування автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон, а достатньо отримати у власника такого майна технічний паспорт на нього.
З урахуванням вказаного, позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки правомірно володів транспортним засобом. Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до положень частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судове рішення, з огляду на положення ч. 6 ст. 81 ЦПК України, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються також висновками експертів.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.
Відповідно до ст. 83 діючого ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Частиною шостою статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною п'ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Позивач реалізував своє право і звернувся до експерта-автотоварознавця Филь О.П. та при подачі позову додав висновок експертного автотоварознавчого дослідження №4191.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 4191 від 25.04.2024 вбачається, що матеріальний збиток, завданий власнику КТЗ «Audi 80» н.з. НОМЕР_1 внаслідок ДТП 03.10.2023 на дату оцінки дорівнює ринковій вартості автомобіля та складає 87 804, 80 грн.
Суд зазначає, що доказом вартості відшкодування має бути висновок судового експерта, який має відповідати вимогам закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.
Згідно роз'яснень п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Згідно із п. 4.15. розділу IV. «Організація проведення експертиз (досліджень) та оформлення їх результатів» вказаної Інструкції, висновок експерта (експертів) оформлюється на бланку експертної установи і підписується експертом (експертами), який (які) проводив(ли) дослідження. Підписи у заключній частині засвідчуються відбитком печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключних висновків. Якщо до висновку експерта додаються фототаблиці, креслення, схеми, діаграми тощо, вони також підписуються експертом (експертами); підписи засвідчуються відбитком печатки експертної установи.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судову експертизу» незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються, серед іншого, кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Як вбачається з висновку, експертом-автотоварознавцем ОСОБА_4 не зазначено, що останній обізнаний про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за складання завідомо неправдивого висновку експерта та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Тобто, висновок експерта має відповідати критеріям належності та допустимості доказу, визначеними ст. 106 ЦПК України, та в ньому мають бути надані відповіді на питання, які підлягають оцінці при вирішенні справи по суті. Зокрема, при її проведенні судовий експерт має бути попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, та зазначено, що висновок підготовлений для суду.
На думку суду вказаний вказаний висновок не є належним доказом, оскільки не відповідає вимогам, визначеними ст. 106 ЦПК України.
Ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Висновок не є належним та допустимим доказом якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що такий висновок підготовлено для подання до суду (Постанова ВП ВС від 18.12.2019 №522/1029/18 (14-270цс19).
Враховуючи, що у висновку експерта № 4191 не зазначено, що експерт ОСОБА_4 обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що такий висновок підготовлено для подання до суду, то відповідно до вимог ст.ст.76,77,78 ЦПК України висновок експерта не є належним та допустимим доказом у даному випадку.
За таких обставин суд дійшов висновку, що в обґрунтування позовних вимог щодо відшкодування шкоди та її розміру не надано належних та допустимих доказів.
Згідно з ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України такі витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.15,16,22,23,1167,1187,1192,1194 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволені позову ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Ольга Олександрівна, до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, відмовити.
Судові витрати, понесені позивачем, віднести на його рахунок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10.09.2025 року о 14 год 30 хв.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 );
Представник позивача - адвокат Мельник Ольга Олександрівна (адреса: Кіровоградська область, Голованівський район, смт. Новоархангельськ, вул. Слави, 61/36, індекс 26100);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Суддя О.Ю.Смовж