Справа 556/2335/25
Номер провадження 3/556/1217/2025
04.09.2025 року Володимирецький районний суд Рівненської області
в складі головуючого - судді Котик Л.О.
при секретарі - Басик Г.Т.
за участю особи, відносно якої складено Протокол про адміністративне правопорушення - ОСОБА_1
адвоката - Волощука П.С.
розглянувши матеріали, що надійшли від Вараського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , не працює, -
За ч.5 ст. 126 КУпАП,-
Згідно Протоколу про адміністративне правопорушення від 18.06.2025 року серії ЕПР 1 №356179, ОСОБА_1 18.06.2025 року, о 17 в м. Сарни по вулиці Європейській, 70, керував транспортним засобом з напівпричепом, не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії, повторно протягом року, чим порушив ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух», п. 2.1 а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст. 126 КУпАП.
Адвокат Волощук П.С. в судове засідання надав клопотання про закриття провадження у справі в зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, яке мотивує тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 , зокрема поліцейськими порушено вимоги п. 5 розділу II Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції (затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 N21376) Протокол про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, що виготовлений друкарським способом згідно з технічним описом бланка протоколу про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію та номер. Усі реквізити протоколу про адміністративне правопорушення заповнюються чорнилом чорного або синього кольору, розбірливим почерком, державною мовою. Оригінал даного документа з його дублікатом позбавляє можливості порівняти і встановити, що ці документи є ідентичними, оскільки текст оригіналу взагалі нечитаємий - роздрукований у такий спосіб, що унеможливлює повністю розібрати його зміст. Нормами КУпАП та вказаною Інструкцією не передбачено виготовлення такого документу як дублікат протоколу про адміністративне правопорушення.
ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП не визнав, просив провадження у справі закрити, за відсутностю події і складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши правопорушника, адвоката Волощука П.С., дослідивши письмові матеріали, відеоматеріали на оптичному диску, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.126 ч.5 КУпАП.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.
Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» від 15.05.2008 (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Наведене вказує на те, що при розгляді зазначеного вище правопорушення повинні застосовуватись принципи кримінального судочинства. У зв'язку із цим при розгляді справи про адміністративне правопорушення, при наданні оцінки доказам та вирішенні питань про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
Диспозиція ч. 5 ст. 126 КУпАПвстановлює адміністративну відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Частиною 2 цієї статті визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 2.1а Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Тобто, вимоги даного пункту ПДР передбачають у особи, яка керує транспортним засобом, по-перше - обов'язкову наявність відповідного права на таке керування, що отримано у встановленому законом порядку, а по друге обов'язкову наявність посвідчення, яке формально підтверджує наявність відповідного права на керування транспортним засобом.
Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
За положеннями ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В статті 256 КУпАП зазначені вимоги до протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
Відповідно до п. 5 розділу II Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції (затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 N21376) протокол про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, що виготовлений друкарським способом згідно з технічним описом бланка протоколу про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію та номер.
Усі реквізити протоколу про адміністративне правопорушення заповнюються чорнилом чорного або синього кольору, розбірливим почерком, державною мовою. Не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також унесення додаткових записів після того, як ПРОТОКОЛ про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено. Протокол про адміністративне правопорушення складається у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності - п. 6-8 розділу II Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції.
Відповідно до опису матеріалів, що знаходяться в справі №556/2335/25 а пронумерованій сторінці №2 має бути адміністративний протокол ЕПРІ №365179 - оформлений відповідно до вимог ст. 254, ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, а на сторінці під №3 має бути дублікат протоколу ЕПРІ №365179.
Разом з тим, такі документи у матеріалах справи відсутні, а на аркушах/сторінках під номерами 2, З в матеріалах справи знаходяться документи зовні схожі на «фіскальні чеки» з яких встановити суть правопорушення, особу, що його вчинила, серію та номер документів та інші обставини неможливо із-за неналежної якості таких документів. Більше того, такі документи при їх огляді вказують про те, що навіть за належної якості друку, то останні не відповідають п. 5 розділу II Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції та додатку №1 та №2 цієї інструкції.
Також суд звертає увагу на те, що документ на аркуші справи №2 наданий суду неналежної якості, оскільки його неможливо взагалі прочитати та встановити відносно кого він був складений. До нього долучено дублікат цього документа, при цьому його текст друкований і також неналежної якості, а слово «дублікат» написане кульковою ручкою.
При цьому оригінал документа з його дублікатом позбавляє можливості порівняти і встановити, що ці документи є ідентичними, оскільки текст оригіналу взагалі нечитаємий - роздрукований у такий спосіб, що унеможливлює повністю розібрати його зміст.
Окремо суд звертає увагу що, протокол про адміністративне правопорушення оформляється відповідно до вищевказаної Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, що затверджена наказом №1376 від 06,11.2025 Міністерства внутрішніх справ України та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.12.2015 за №1496/27941.
Відповідно до пунктів 5, 7, 8 розділу II вказаної Інструкції протокол про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, що виготовлений друкарським способом згідно з технічним описом бланка протоколу про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію та номер.
Не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також унесення додаткових записів після того, як протокол про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено.
Протокол про адміністративне правопорушення складається у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Крім того, нормами КУпАП та вказаною Інструкцією не передбачено виготовлення такого документу як дублікат протоколу про адміністративне правопорушення.
Слід констатувати, що чітке визначення терміна «дублікат» в чинному законодавстві відсутнє, проте з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції дублікатом є другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал. Тобто дублікат документа повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа. Фактично видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин (лист Державної реєстраційної служби України 15.01.2013 №12-06-15-13).
Більше того, відповідно до ДСТУ 2732:2023 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» прийнятого відповідно до наказу від 25.05.2023 №121 ДП «УкрНДНЦ», який містить поняття «дублікат службового документа» як повторно оформлений службовий документ для використовування, замість утраченого чи пошкодженого оригіналу, що має таку саму юридичну силу.
Таким чином, у випадку видання або виготовлення дублікату протоколу про адміністративне провопорушення, то до такого документа застосовуються вимоги передбачені ст. 254, ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції та додатках №1 та №2 цієї інструкції в тому числі в частині заборони внесення додаткових записів, вимоги до вручення примірника протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, підписі особою яка склала такий протокол.
В судовому засіданні при огляді документів на аркушах справи №2 та №3 і їх порівнянні очевидним є те, що це абсолютно різні за змістом документи, а дублікат не містить підпису особи, яка його виготовила/склала та інших обов'язкових реквізитів в тому числі і відомостей про вручення другого примірника протоколу ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 256 КУпАП обов'язково зазначаються:
дата і місце його складення,
посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол;
відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення);
місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення;
нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення;
прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є;
пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності;
інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Зі змісту вказаної норми слідує, що протокол про адміністративне правопорушення як документ, що засвідчує факт неправомірних дій та є одним з основних джерел доказів, складається за встановленою формою і має містити всі дані, необхідні для вирішення адміністративної справи, зокрема, про суть правопорушення (всі необхідні елементи складу адміністративного правопорушення), спричинену матеріальну шкоду, а також про потерпілих.
Предмет судового розгляду обмежений обставинами, які вказані в протоколі про адміністративне правопорушення та які визначають його суть.
В свою чергу в протоколі про адміністративне правопорушення, що наявний у справі, виявлено ряд недоліків, які унеможливлюють виконання приписів ст. 280 КУпАП, оскільки зміст протоколу не читаємий. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, у зв'язку із чим провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 126 ч.5 КУпАП.
Таким чином у матеріалах справи відсутній складений уповноваженою особою належний протокол про адміністративне правопорушення, а наявні в справі на аркушах №2 та №3 документи є недопустимими, оскільки не відповідають вимогам КУпАП, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції та додатках №1 та №2 цієї інструкції і складені невідомою особою.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23- рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Згідно статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За положеннями статей 9, 245, 252 КУпАП, особа може, бути притягнута до адміністративної; відповідальності лише за наявності в її діях події та складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений суддею тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Аналізуючи наявні у справі документи з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, суд вважає вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, недоведеною.
За таких обставин суд дійшов висновку, що матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП та їх аргументація в цілому не підтверджують у його діях події і складу зазначеного адміністративного правопорушення та є сумнівними.
Частина перша статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Щодо формулювання суті адміністративного правопорушення, то Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі “Тейшейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі “Шабельник проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Також ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, в рішеннях у справах “Гурепка проти України (N2)» від 08 квітня 2010 року, “Лучанінов проти України» від 09 червня 2011 року на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
Відповідно до ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
У свою чергу, наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», про котрий наголошує Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» («Ireland v. The United Kingdom», заява № 5310/71), та котрий застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», на чому, власне, наголошується Європейським Судом з прав людини у його рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» («Korobov v.Ukraine», заява № 39598/03).
ЄСПЛ зазначав, що його рішення, які до речі є джерелом права в Україні, фактично слугують не лише для вирішення справ, направлених до Суду, але, взагалі, для роз'яснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, що сприяє дотриманню державами зобов'язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони (Ireland v. the United Kingdom, § 154, of 18 January 1978).
Таким чином, місія системи, створеної Конвенцією, полягає у визначенні питань державної політики в загальних інтересах, що підвищує стандарти захисту прав людини та розширює судову практику в сфері прав людини у всьому суспільстві держав-членів Конвенції (Konstantin Markin v. Russia [ВП], § 89 від 22.03.2012)
Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини від 1 червня 2010 року», «Тейксейра де Кастро проти Португалії від 09.06.1998», «Шабельник проти України від 19 лютого 2009 року» «Балицький проти України від 15 травня 2008 року», «Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року», «Яременко проти України від 12 червня 2008 року». Іноді використовується також фраза: «плід отруєного дерева».
Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини рішення від 1 червня 2010 року»).
Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.
Окрім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року в справі №1-р/2019 вказав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно якого винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Варто зазначити, що «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1ст.130 КУпАП, санкція якої передбачає стягнення у вигляді накладення штрафу з позбавленням особи спеціального права на певний строк. Крім того, аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину (адміністративного правопорушення) не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Статтею 62 Конституції України також передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Однак, у даній справі, зібрані особою, уповноваженою відповідно до ст. 255 КУпАП на складання протоколів про адміністративні правопорушення, докази за своєю суттю залишають місце сумнівам, і як наслідок не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на наведене вище.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 463/1352/16-а від 08.07.2020 у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши в сукупності надані докази, а також врахувавши встановлені в судовому засіданні обставини, суддя приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, у суду відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що достатніх доказів, які достовірно свідчать про наявність складу адміністративного правопорушення, визначеного ч. 5 ст. 126 КУпАП під час розгляду матеріалів в суді - не здобуто, а ті, що надані в якості підтвердження суддя оцінює критично з наведених вище обставин.
За таких обставин та враховуючи зазначені норми Закону, суддя приходить до висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП слід закрити, відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 126 ч. 5, 245, 247, 251, 280, 294 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена на підставі ст.294 КУпАП особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя: