Справа № 555/982/25
Номер провадження 2/555/251/25
"10" вересня 2025 р.
Березнівський районний суд Рівненської області в складі:
головуючої судді - Мельничук Н. В.
за участю секретаря судового засідання Кравчук С.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Березне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
І. Стислий виклад позиції позивача.
Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що 20 серпня 2004 року вона уклала шлюб з відповідачем, який було зареєстровано у виконавчому комітеті Тишицької сільської ради Березнівського району Рівненської області. Від даного шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2022 року шлюб було розірвано. Під час проживання у шлюбі з відповідачем вони побудували житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на будинок зареєстроване за відповідачем, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №424789928 від 30.04.2025 року. На сьогоднішній день вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо володіння та користування спільним майном та у добровільному порядку не можливо розділити спільно нажите майно. Зазначає, що оскільки відповідач не бажає добровільно поділити житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами або сплатити позивачу компенсацію вартості її частки у даному майні, вона змушена звернутися до суду із заявою про поділ спірного будинку. Між сторонами відсутній договір про набуте майно, а тому спірний житловий будинок належить їй та відповідачу у рівних частках, тобто по частині кожному. На день подачі даного позову їй невідомо дійсної вартості житлового будинку, тому буде визначено після проведення судової будівельно - технічної експертизи. Просить поділити житловий будинок АДРЕСА_1 , що належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності як подружжю, визначивши за нею, право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 64.2 м.кв., житловою площею 29.8 м.кв.
ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
02 травня 2025 року позовна заява була прийнята до розгляду та відкрите загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 29 травня 2025 року було закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Будь-які заяви чи клопотання щодо проведення процесуальних дій, в тому числі забезпечення позову, забезпечення доказів у справі, учасниками справи не заявлялися.
У судове засідання позивачка не з"явилась - представник позивачки, адвокат Оніщук М.А. подала до суду заяву в якій просить справу розглядати без участі позивача та представникпозов підтримала, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Суд ухвалив розглянути справу за відсутності відповідача у порядку заочного провадження.
ІІІ. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.2 ст.191, ч.3 ст.223 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи, при цьому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, в т.ч. якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
20 серпня 2004 року позивач уклала шлюб з відповідачем, який було зареєстровано у виконавчому комітеті Тишицької сільської ради Березнівського району Рівненської області.
Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 12 жовтня 2022 року шлюб було розірвано.
Під час проживання у шлюбі з відповідачем сторони побудували житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на будинок зареєстроване за відповідачем, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №424789928 від 30.04.2025 року.
На сьогоднішній день позивач з відповідачем не можуть дійти згоди щодо володіння та користування спільним майном та у добровільному порядку не можливо розділити спільно нажите майно.
Відповідач не бажає добровільно поділити житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами або сплатити позивачу компенсацію вартості її частки у даному майні, позивач змушена звернутися до суду із заявою про поділ спірного будинку.
Між сторонами відсутній договір про набуте майно, а тому спірний житловий будинок належить позивачу та відповідачу у рівних частках, тобто по частині кожному.
На день подачі даного позову позивачу невідомо дійсної вартості житлового будинку ,
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №69448077, право власності на спірне домоволодіння зареєстровано одноосібно за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності, рішення №72 від 29.12.2011 року, 12.01.2012 виконавчий комітет Зірненської сільської ради.
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, зазначене майно набуте сторонами під час шлюбу, а тому вважається їхньою спільною сумісною власністю.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України трактує, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями ч.1 ст. 60, 63, ч.1 ст. 69, ч.1 ст.70 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч.1 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно абзацу першого пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна,що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи здійсної його вартості на час розгляду справи. Згідно із частинами другою та третьою статті 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Крім того, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного, сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (п. 30 Постанови).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній, власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Визначена позивачем вартість спірного майна відповідачем не заперечувалась, будь-яких заяв по суті справи він до суду не подавав.
Виходячи з викладеного вище, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, про необхідність поділу наявного у сторін майна подружжя виходячи із рівності часток подружжя (по частці кожному). Отже, позов підлягає задоволенню.
Задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, згідно ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст. 60, 61, 70, 72 Сімейного кодексу України, ст. ст. 368, 372 Цивільного кодексу України, постановою Пленуму Верховного СудуУкраїни № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 5, 13, 76, 258, 259, 263, 265, 268, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити .
Визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок загальною площею 64,2 кв. м та житловою площею 29,8 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,2 кв. м та житловою площею 29,8 кв. м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: Мельничук Н. В.