Справа № 366/1891/25
Провадження №1-кп/366/242/25
Іменем України
11 вересня 2025 року сел. Іванків
Іванківський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62023100130001349 відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рахів, Закарпатської області, українця, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ,
що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
за участю сторін кримінального провадження - з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 ;
з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 ,
ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, на особливий період обіймаючи посаду водія 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 9 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 , у порушення вимог ст. ст. 3, 68 Конституції України, ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 15.08.2022 відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження командира Окремої Президентської бригади (ОПБр) №54 та бойове розпорядження командира Окремої Президентської бригади ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) № 214 від 15.08.2022 (на здійснення переміщення в район виконання бойового завдання), який йому було доведено о 10 год. 00 хв. 15.08.2022 в місці дислокації підрозділу, який дислокувався за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Красятичі, відповідно до якого останній повинен був 15.08.2022 вибути та здійснити марш у складі 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 з району виконання завдань в район завантаження (посадки) АДРЕСА_2 та у складі ешелону прибути у район розвантаження (висадки): населений пункт Демурене (Удачне), з подальшим переміщенням до населеного пункту Багатир, для передачі в оперативне підпорядкування ОСУВ «Хортиця».
Таким чином, солдат ОСОБА_3 , обвинувачується у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника вчинений в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
25.08.2025 року між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 за участю захисника ОСОБА_5 , у порядку, передбаченому ст.ст.468, 469, 472 КПК України укладено угоду про визнання винуватості, згідно якої ОСОБА_3 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Прокурор в судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості, призначити обвинуваченому узгоджене в угоді покарання.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні також просили укладену з прокурором угоду затвердити і призначити узгоджене в ній покарання. При цьому, обвинувачений беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, також зазначив, що він розуміє надані йому законом права, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, характер пред'явленого обвинувачення та вид покарання, який до нього буде застосований в результаті затвердження угоди про визнання винуватості, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання.
В судовому засіданні прокурор долучив матеріали, якими обґрунтовує підстави для укладення угоди.
Судом досліджені вказані письмові матеріали розглядаючи питання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 469 КК України укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Відповідно до правил ст.ст.468, 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Так, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винним, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Згідно з угодою, обвинувачений та прокурор дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій. Обвинувачений в повному обсязі, беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень.
Вказаною угодою сторони кримінального провадження узгодили покарання, яке повинен понести ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, а саме покарання із застосуванням за ст. 69 за ч. 4 ст. 402 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки та на підставі ст. 58 КК України призначити службове обмеження для військовослужбовців строком на 2 роки з відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави у розмірі 15%.
При цьому сторони врахували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також передбачені ст. 66 КК України обставини, що пом'якшують покарання, а саме, що ОСОБА_3 щиро розкаявся у скоєному та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення шляхом надання показів, що підтверджуються доказами, враховуючи поведінку ОСОБА_3 під час та після вчинення злочинних дій, беззастережного визнання ним своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення в межах підозри під час досудового розслідування, з урахуванням позитивної характеристики за місцем проживання, нагороджений ОСОБА_6 України, іншими подяками, не притягнення останнього до кримінальної відповідальності та відсутності судимостей. Обставин, відповідно до ст. 67 КК України, які б обтяжували покарання не встановлено.
Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» сторони угоди (незалежно від її виду) зобов'язані, крім іншого, узгоджувати міру покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо домовленості щодо такого звільнення мали місце та сторони дійшли згоди). Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Зокрема, сторони мають узгоджувати покарання, враховуючи, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного сторони угоди з огляду на положення статей 65, 75 КК мають право, використовуючи положення ст. 69 КК, узгоджувати: а) основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або б) інше основне покарання, більш м'який його вид, не зазначений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин; в) не визначати додаткове покарання, передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обов'язкове, за винятком випадків, встановлених ч. 2 ст. 69 КК України.
Приписами ч. 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Виходячи з принципу індивідуалізації покарання обвинуваченій особі, співмірності заходів примусу, характеру вчинених дій, враховуючи пом'якшуючі покарання ОСОБА_3 обставини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що сукупність вказаних вище обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, з урахуванням особи винного, дають суду підстави призначити ОСОБА_3 узгоджене сторонами в угоді покарання за ч. 4 ст. 402 КК України у вигляді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.
Відповідно до положень ст. 58 КК України покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Суд вважає, що враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який є військовослужбовцем, керуючись ст. 58 КК України, обґрунтованим є визначене в угоді покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави у розмірі 15 %.
Призначення іншого виду покарання є недоцільним та надмірним для обвинуваченого, мета покарання є досяжною, відповідатиме інтересам суспільства, оскільки саме таке покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки виправить його поведінку, запобігатиме вчиненню нового кримінального правопорушення.
Покарання, узгоджене сторонами угоди відповідає вимогам ст.ст.50, 65, 69 КК України.
Учасникам судового розгляду роз'яснено, що наслідком укладення та затвердження угоди, за ст.473 КПК України для обвинуваченого і прокурора буде обмеження права оскарження вироку, та відмова від здійснення прав п.1 ч.4ст. 474 КПК України. Обвинувачений розуміє характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим та вид покарання, обумовлений сторонами угоди.
Таким чином, судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам КПК України та КК України, відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, узгоджене сторонами покарання відповідає загальним правилам призначення кримінальних покарань.
Суд, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, при цьому судом встановлено, що обвинувачений повністю усвідомлює зміст угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого він визнав себе винними, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч. 2ст. 473 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України.
Підстави для відмови в затвердженні цієї угоди, передбачені ч. 7ст. 474 КПК України, відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження цієї угоди.
Керуючись ст.ст. 368, 475 КПК України, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості від 25.08.2025 року у кримінальному провадженні № 62023100130001349, укладену між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 за участі захисника-адвоката ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначити із застосуванням ст. 69 КК України узгоджене сторонами покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі, на підставі ст. 58 КК України, призначити службове обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави у розмірі 15 %.
Цивільний позов не подавався, процесуальні витрати та речові докази відсутні.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394КПК України до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Обмеження права оскарження даного вироку визначені в ч.2 ст.473 Кримінального процесуального кодексу України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_7