Справа № 638/11065/25 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/1017/25 Доповідач: ОСОБА_2
10 вересня 2025 року м. Харків
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого судді ОСОБА_2 ,
- суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
- секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 28.07.2025,-
Цією ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт на вилучені, під час обшуку, який проведено 23.07.2025 за адресою АДРЕСА_1 , речі, які належать ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та його дружині.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 25.07.2025 прокурор Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_8 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна.
В обґрунтування клопотання зазначив, що в провадженні СВ ХРУП №3 ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження за №42025222060000113 від 27.05.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 190 КК України.
Задовольняючи клопотання про арешт майна, слідчий суддя послався на те, що накладення арешту на майно необхідне з метою забезпечення повного, об'єктивного та неупередженого проведення досудового розслідування, встановлення всіх об'єктивних обставин у кримінальному провадженні, проведення та дослідження всіх наявних, та встановлених дій.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді, представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 28.07.2025та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України як і клопотання про арешт майна.
Повідомлені належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги учасники справи до суду апеляційної інстанції не прибули.
За наведених вище обставин враховуючи стислі строки регламентовані ч. 2 ст. 422 КПК України судова колегія вважає можливим розглянути апеляцію по суті, без учасників справи, належним чином повідомленого про час та місце проведення апеляційного розгляду, так як в силу вимог ч. 4 ст. 405 КПК України дані обставини не є перепоною для апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженню №42025222060000113 від 27.05.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 190 КК України.
Також з клопотання прокурора про арешт майна вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України і може мати доказове значення у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 98 КПК України матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.
Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Задовольнивши клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що прокурор довів достатність підстав вважати, що вилучене майно є речовим доказом, має доказове значення для забезпечення кримінального провадження та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
В ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до вимог ст. ст. 214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Судова колегія зазначає, що в даному випадку арешт на майно, яке вилучене (мобільний телефон, ноутбуки, флеш носій), накладено саме як на носій інформації в електронному вигляді.
Апеляційний суд враховує, що слідчий та прокурор не є експертами в даній галузі.
Проте, електронний документ не має жорсткої прив'язки до певного матеріального носія, а тому один і той же документ (файл) може існувати у ідентичному вигляді на різних носіях. При цьому, всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення (аналогічна позиція міститься у постановах ККС ВС у справі № 490/10025/17 від 19.05.2020 та у справі № 677/2040/16-к від 22.10.2020).
Тобто, електронні документи є самостійними джерелами доказів, а тому, у випадку їх копіювання на інший матеріальний носій і за умови належного фіксування результатів такої дії, немає необхідності у збереженні матеріальних носіїв інформації, на яких такі електронні документи початково містились (за виключенням передбачених законом випадків).
А тому володільці матеріальних носіїв інформації не позбавлені права звернення після проведення необхідних експертних досліджень та процесуальних дій до уповноважених осіб у порядку ст. 174 КПК України.
Стосовно майна, яке було зазначено в ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук, для виявлення якого і проводиться обшук, судовий контроль обмеження права власності на це майно здійснюється під час розгляду клопотання слідчого або прокурора на дачу дозволу на проведення обшуку.
Таким чином вилучене майно законно утримується слідчим в якості речових доказів з метою проведення певних слідчих дій, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.01.2020 року у справі №457/1485/13-к, провадження №51-4881км19.
Окрім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Проте, колегія суддів звертає увагу процесуального прокурора на своєчасність проведення слідчим необхідних слідчих дій щодо арештованого майна, оскільки з дня проведення обшуків та вилучення майна пройшов значний час, однак експертизи не призначені, підозри нікому не пред'явлено.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч .2 ст. 170 КПК України.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч.ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.
Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.
Задовольнивши клопотання слідчого з посиланням на зміст ст. 170 КПК України слідчий суддя врахував, що в ньому йдеться не про арешт майна підозрюваного, а арешт майна, передбачений ч. 2 ст. 170 КПК України, що здійснюється для забезпечення доказової бази в кримінальному провадженні.
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 28.07.2025щодо накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №42025222060000113 залишити без змін.
Звернути увагу прокурора на своєчасність проведення слідчим необхідних слідчих дій щодо арештованого майна.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді