Справа № 344/7213/25
Провадження № 11-кп/4808/381/25
Категорія ч. 3 ст.389 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
10 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025096010000149 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора Окружної прокуратури м. Івано-Франківськ ОСОБА_8 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 червня 2025 року, згідно з яким
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Івано-Франківськ, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, неодружений, непрацюючий, із середньою освітою, раніше судимого - 29 листопада 2024 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік.
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднати невідбуте покарання за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2024 року та призначити ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 1 (один) місяць.
за участю прокурора ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_10
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 , будучи засудженим ухилився від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.
Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.
Так, 29 листопада 2024 року вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік із покладенням на ОСОБА_7 обов'язків, передбачених ст. 59-1 КК України:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу);
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Так, 24 січня 2025 року ОСОБА_7 з'явився до Івано-Франківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області, де йому роз'яснено умови відбування покарання у виді пробаційного нагляду, винесено постанову про встановлення днів явки на реєстрацію, призначено днем явки перший вівторок кожного місяця та попереджено про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, про що засуджений ОСОБА_7 власноручно підписався.
Крім того, 24 січня 2025 року ОСОБА_7 було видано направлення до Івано-Франківської філії Івано-Франківського центру зайнятості для подальшого працевлаштування та останній зобов'язався повідомити Івано-Франківський районний відділ філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області про результати працевлаштування до 04 лютого 2025 року
Таким чином, ОСОБА_7 зобов'язався відбути 1 (один) рік пробаційного нагляду у повному обсязі із виконанням покладених на нього обов'язків згідно вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2024 року.
Однак, незважаючи на попередження про недопущення порушення порядку та умов відбування покарання у виді пробаційного нагляду та зобов'язання відбувати вказане покарання, в порушення вимог ч. 3 ст. 49-3 КВК України ОСОБА_7 , не маючи наміру виконувати покладені на нього обов'язки, усвідомлюючи протиправний характер своєї умисної бездіяльності, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, без поважних на те причин ухилявся від відбування покарання та не виконував покладені на нього обов'язки.
Зокрема ОСОБА_7 не з'явився до Івано-Франківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області у визначені дати (04 лютого 2025 року) без поважних причин, за що 05 лютого 2025 року його попереджено про притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 389 КК України за ухилення від відбування покарання у вигляді пробаційного нагляду.
Разом з тим, 24 січня 2025 року, 05 лютого 2025 року та 04 березня 2025 року ОСОБА_7 надав письмове пояснення інспектору Івано-Франківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області про те, що працевлаштовуватись чи звертатись до органів державної служби зайнятості не буде.
Згідно відповідей, отриманих на запити з медичних установ міста Івано-Франківська, засуджений ОСОБА_7 у період з 10 січня 2025 року по теперішній час за медичною допомогою не звертався. До Івано-Франківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області листки непрацездатності засуджений ОСОБА_7 не надавав та про причину невідбуття пробаційного нагляду не повідомляв.
Таким чином ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 389 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу.
Вважає, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Зазначає, що в судовому засіданні вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, не визнав. Пояснив, що змусити його працевлаштовуватись чи звертатись до органів державної служби зайнятості ніхто не може, а самостійно він цього робити не бажає. оскільки не має такої потреби. В Україні немає примусової праці і тому він вважає, що примусити його працювати ніхто не може.
Наголошує, що призначене йому покарання у вигляді обмеження волі є надто суворим. Суд призначив йому покарання хоча і ближче до мінімального, передбаченого санкцією частини статті за інкримінований злочин, проте таке, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості.
Звертає увагу. що законодавець дав суду право у виняткових випадках, з огляду на індивідуальні особливості вчиненого правопорушення та особу винного, призначити більш м'яке покарання. Суд мав достатні підстави призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України щодо призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, зокрема штрафу.
Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 389 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік. на підставі ст. 71 КК України повністю приєднати до покарання, призначеного заданим вироком, невідбуту частину покарання за вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2024 року та призначити остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_7 підтримав вимоги апеляційної скарги, з мотивів, викладених у ній;
- прокурор під час судового розгляду подав клопотання, згідно якого він відмовився від апеляційної скарги відповідно до ст. 403 КПК України, апеляційну скаргу обвинуваченого просив залишити без задоволення;
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 403 КПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор до закінчення апеляційного розгляду відмовився від апеляційної скарги, заперечення учасників проти закриття провадження у зв'язку з його відмовою від апеляційної скарги відсутні.
За таких обставин, апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури м. Івано-Франківськ ОСОБА_8 підлягає закриттю.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а вирок суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За результатами апеляційного розгляду доводи сторін не знайшли свого підтвердження.
Оскільки в апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 оспорює вирок суду в частині призначеного покарання, суд апеляційної інстанції перевіряє судове рішення в цій частині.
Так, частинами 1 та 2 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
За приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив обставини, з'ясування яких має істотне значення для цього кримінального провадження, а висновки суду першої інстанції, викладені у судовому рішенні, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
За змістом ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального закону, а також враховував практику Європейського суду з прав людини.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 389 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, дані про особу обвинуваченого, який неодружений, непрацюючий, із середньою освітою, на обліку в лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, раніше судимий.
Також судом враховано те, що обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України пом'якнуть покарання обвинуваченого відсутні.
Та те, що обставиною яка відповідно до ч. 1 ст. 67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_7 є рецидив злочинів.
З огляду на ці обставини, суд першої інстанції дійшов правильного переконання, що ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 389 КК України слід призначити покарання у вигляді у вигляді обмеження волі в межах санкцій даної статті.
Підстав для застосування ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає.
Твердження апелянта про те, що Конституцією України не передбаченого обов'язкового працевлаштування не є слушним, оскільки обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу);
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою,
встановлені вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2024 року, який набув законної сили та не оскаржувався обвинуваченим.
Суд першої інстанції, з урахуванням даних щодо особи ОСОБА_7 , обставин, які обтяжують покарання, з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, призначив покарання в межах, встановлених у санкції ч. 3 ст. 389 КК України, яке на думку суду апеляційної інстанції є таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, необхідними та достатніми для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
На думку суду апеляційної інстанції, визначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_7 є законним та справедливим, відповідає принципам індивідуалізації покарання та гуманізму, є балансом між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, а тому підстави для зміни йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу - відсутні.
За таких обставин, підстав для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги обвинуваченого не здобуто, а тому його необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 415, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 389 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, засудженим з часу отримання ухвали.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5