Справа № 643/7917/25
Провадження № 3/643/2138/25
03.09.2025 м. Харків
Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Крівцов Д.А., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов від Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Обставини адміністративного правопорушення, визнані судом доведеними
09.05.2025 о 11-40 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_1 , в районі будинку № 10 по вулиці Леся Сердюка у м. Харкові в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного приладу - газоаналізатора Drager Alcotest 6820. Результат огляду 0,38 проміле.
Нормативний акт, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення
Дії ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 130 КУпАПяк керування особою транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Підстави розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та його захисника
Соколов О.С. в судові засідання, в тому числі призначене на 03.09.2025, не з'явився, про місце, час та дату судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення судових повісток.
Судові повістки направлялись на адресу місця проживання ОСОБА_1 , зазначену в протоколі про адміністративне правопорушення, і повернулись неврученими адресату.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було достовірно відомо про складення відносно нього матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності та його розгляд в Салтівському районному суді міста Харкова. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 підписав вказаний протокол, не висловивши зауваження щодо правильності зазначення його місця проживання та номеру мобільного телефону.
Таким чином, судом було вжито передбачених законодавством України заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про дату і місце розгляду справи (ст. 277-2 КУпАП), та реалізації його права приймати участь у розгляді справи у суді.
Незважаючи на зазначене, ОСОБА_1 станом розгляду справи не цікавився, до суду не з'явився.
Як вбачається з положень п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ч. 1 ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Виходячи з положень ст. 268 КУпАП, під час розгляду даної категорії справ присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
В п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" ( 974_256 ) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
В рішенні першої дисциплінарної палати Вищої Ради правосуддя від 25.01.2019 року № 194/1дп/15-19 зазначено, що з огляду на принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суди мають проводити розгляд справ за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
За таких обставин, враховуючи встановлені законодавством строки розгляду справ про адміністративні правопорушення та положення ст. 268 КУпАП, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .
Застосовне законодавство та релевантна судова практика
Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства належать забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пункт 2.9 «а» ПДР України передбачає, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Водій зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені Законом України «Про дорожній рух» і Правилами дорожнього руху, зокрема передбачений вказаним законом обов'язок виконувати розпорядження поліцейського, яке він дає на підставі цих Правил чи інших нормативних актів. Одним із таких розпоряджень поліцейського є вимога пройти саме медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 11-21сап21 (реєстраційний номер рішення 101473367)).
Порядок проходження огляду на стан сп'яніння врегульовано ст. 266 КУпАП, а також Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015, та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008.
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).
Позиція суду
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується наступними доказами:
- даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 324788 від 09.05.2025, згідно з яким ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення за вказаних вище обставин;
- даними рапорту працівника поліції, згідно з яким ОСОБА_1 вчинив правопорушення за вказаних вище обставин;
- даними результатів тестування ОСОБА_1 за допомогою газоаналізатора «Драгер» від 09.05.2025, згідно з якими отриманий результат 0,38 проміле;
- даними акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно з яким результат огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння 0,38 проміле.
- даними відеозапису, на якому зафіксовано керування ОСОБА_1 транспортним засобом, проходження ним огляду на стан алкогольного сп'яніння та згода з отриманим результатом.
ОСОБА_1 не скористався правом з'явитись до суду та надати суду свої пояснення, докази та заперечення проти доказів, наданих працівниками поліції.
За таких обставин у суду відсутні підстави ставити під сумнів вказані вище докази, які надані працівниками поліції на підтвердження вини ОСОБА_1 .
Оцінюючи в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає доведеною поза розумним сумнівом вину ОСОБА_1 у вчиненні вказаного вище правопорушення та факт порушення ним вимог п. 2.9 «а» ПДР.
Накладення стягнення
Оскільки ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у суду, виходячи з положень ч. 2 ст. 33 КУпАП, відсутні підстави враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Харківського апеляційного суду від 07.11.2023, винесеної у справі № 645/2694/23.
Згідно з довідкою, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд керується таким.
Протягом тривалого часу існувала практика неможливості позбавлення права керування транспортними засобами особи, яка вже позбавлена такого права або не має його.
Вказана практика ґрунтувалась на роз'ясненнях, наданих в п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно яких суди не вправі застосовувати стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Після надання вказаних роз'яснень Пленумом Верховного Суду України, чинне законодавство зазнало змін, внесених Законом України № 1231-IX від 16.02.2021, який набрав чинності 17.03.2021, а саме.
Положеннями ч. 2 ст. 126 КУпАП в редакції Закону № 1231-IX від 16.02.2021 передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Положеннями ч. 5 с т. 126 КУпАП в редакції Закону № 1231-IX від 16.02.2021 передбачено накладення на особу, яка повторно вчинила правопорушення, передбачені ч. 2, ч. 4 ст. 126 КУпАП, стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Як вбачається з положень ч. 5 ст. 126 КУпАП (в редакції Закону № 1231-IX від 16.02.2021), санкція вказаної норми не містить будь-яких виключень, які б унеможливлювали накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка була позбавлена такого права або не має його.
Ба більше, Законом № 1231-IX від 16.02.2021 статтю 30 КУпАП доповнено частиною третьою, якою прямо передбачено можливість накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка вже позбавлена права керування транспортними засобами, та визначено, що у такому разі до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення.
Як вбачається з пояснювальної записки до Закону № 1231-IX, він прийнятий у зв'язку із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян, підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху та сприятиме запобіганню вчиненню правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, більш стриманій і виваженій поведінці водіїв на дорогах і, як наслідок, призведе до зменшення кількості ДТП, особливо ДТП, учинених особами, які керували транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння або в стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, а також до підвищення рівня правової культури, зміцнення законності та виховання водіїв, осіб, які керують транспортними засобами, пасажирів у дусі точного і неухильного додержання вимог чинного законодавства.
Таким чином, Законом № 1231-IX було посилено відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема доповнено ст. 126 КУпАП частиною п'ятою, доповнено ст. 30 КУпАП частиною третьою, які прямо передбачають можливість накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка вже позбавлена такого права або не має його.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що після надання в 2005 роз'яснень Пленумом Верховного Суду України щодо неможливості позбавлення права керування транспортними засобами винної особи, яка вже позбавлена такого права або взагалі його не мала, КУпАП зазнав змін, якими прямо передбачено можливість накладення такого стягнення на вказану категорію осіб.
Суд також звертає увагу, що роз'яснення Пленуму Верховного Суду України носять рекомендаційний характер, на відміну від обов'язкових приписів КУпАП.
Крім того, суд звертає увагу на приписи Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС 07.12.2009 № 515.
Згідно абзацу другого частини четвертої Розділу І Інструкції, право на керування транспортними засобами надається особі, до якої не застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами чи якій не встановлено тимчасове обмеження у праві на керування транспортними засобами.
Відповідно до пункту 7 Розділу V вказаної вище Інструкції, у разі коли за отриманням посвідчення водія звертається особа, позбавлена в установленому порядку права на керування транспортними засобами, після оформлення посвідчення водія уповноважений працівник ТСЦ МВС викликає поліцейських для його вилучення. У такому разі оформлене посвідчення водія вважається виданим, але особа його не отримує.
Таким чином, положеннями Інструкції також передбачено можливість позбавлення права керування транспортними засобами особи, яка не має такого права.
Також суд звертає увагу на релевантну практику Верховного Суду щодо призначення покарання в кримінальних справах, яку суд вважає за можливе врахувати під час розгляду даної справи з огляду на таке.
Правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, виходячи з критеріїв Енгеля (Engel and Others v. the Netherlands, рішення 8 червня 1976 року, заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), відноситься до «кримінальних» у розумінні ЄСПЛ.
В ситуаціях, коли нормами КУпАП чітко не врегульовано ті чи інші питання, суди відповідно до усталеної судової практики, яка ґрунтується на системному аналізі міжнародних актів з урахуванням рішень Конституційного Суду України, в певних випадках вправі застосовувати принцип аналогії закону. У цьому випадку найбільш близьким до адміністративно-деліктної галузі права є кримінальне процесуальне законодавство (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 263/10894/2020).
Ураховуючи наведене, суд вважає за можливе під час розгляду даної справи врахувати наведені нижче висновки щодо застосування норм права суду касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі 753/18479/16-к зазначено, що права людини це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві. Таким чином, права людини це її правові можливості. Реалізація прав людини не обмежена у часі, якщо це прямо не передбачено законом. Позбавляючи не посади чи права мати певний офіційний документ на підтвердження права, а саме права особи обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, навіть у випадках, коли особа на час вчинення кримінального правопорушення офіційно не обіймала певної посади чи офіційно не займалася певною діяльністю, проте вчинила такі дії, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст. 55 та ст. 222 КК України. У ст. 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині призначення покарання та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного злочину офіційно не обіймали певної посади чи офіційно не займалися певною діяльністю, так і особи, які обіймали посади чи офіційно займалися діяльністю, пов'язаною з вчиненим злочином (постанова
Підсумовуючи наведене, Верховний суд дійшов висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, згідно яких покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, застосовується в тому числі і до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 702/301/20 зроблений висновок щодо правозастосування, згідно якого особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Ураховуючи вказані вище положення законодавства України та релевантну практику Верховного Суду, суд накладає на ОСОБА_1 стягнення, передбачене санкцією ч. 5 ст. 126 КУпАП, у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що забезпечить реалізацію конституційних засад рівності перед законом осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, позбавить ОСОБА_1 можливості реалізації права керування транспортними засобами у законний спосіб на певний строк у подальшому, і, таким чином, сприятиме виконанню завдань КУпАП, підвищенню ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху, запобіганню вчиненню правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та створенню безпечних умов для його учасників.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується судовий збір в розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що становить 605,60 грн., які підлягають стягненню з особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Керуючись ст. 33-35, 40-1, 130, 251-252, 279, 283-285 КУпАП
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на ньогоадміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі одної тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 (сімнадцять тисяч гривень) (отримувач: ГУК у Харківській області 21081300, код отримувача 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, UА168999980313020149000020001, призначення платежу: «штраф по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху») з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605 грн. 60 коп. (отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу: «судовий збір при ухваленні судом постанови про накладення адміністративного стягнення»).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова - особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суддя Д.А. Крівцов