79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
30.11.06 Справа № 5342
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого -судді Дух Я.В.
суддів Краєвська М.В.
Скрутовський П.Д.
розглянувши апеляційну скаргу ВАТ “Західенерго», м. Львів в особі відокремленого підрозділу ВАТ “Західенерго» “Львівенергоспецремонт», м. Львів
на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області
від 25.08.2006р.
про повернення позовної заяви за №5342
за позовом: ВАТ “Західенерго», м. Львів в особі відокремленого підрозділу ВАТ “Західенерго» “Львівенергоспецремонт», м. Львів
до Відповідача: Державної виконавчої служби у м.Калуші, м. Калуш
про стягнення 7883,00 грн. збитків
За участю представників:
від Позивача: Червоний Р.Я. - юрисконсульт, довіреність в матеріалах справи;
від Відповідача: Судик І.І. -начальник ДВС.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франуківської області від 25.08.2006р. за вх. №5342 позовну заяву ВАТ “Західенерго», м. Львів в особі відокремленого підрозділу ВАТ “Західенерго» “Львівенергоспецремонт», м. Львів та додані до неї документи повернуто позивачу в порядку п.4 ст. 63 ГПК України.
Не погоджуючись з даною ухвалою місцевого господарського суду, ВАТ “Західенерго», м. Львів в особі відокремленого підрозділу ВАТ “Західенерго» “Львівенергоспецремонт» (Позивач у справі), -надалі Скаржник, подало апеляційну скаргу, в яких просить оскаржувану ухвалу скасувати і зобов'язати місцевий господарський суд прийняти позовну заяву до провадження, посилаючись на те, що відповідно до ст.. 86 Закону України “Про виконавче провадження» з позовних заяв до органу державної виконавчої служби стягувач звільняється від сплати державного мита.
Крім цього скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен був керуватися не нормами Господарського процесуального кодексу України, а Кодексом адміністративного судочинства України, на норми якого посилався позивач при поданні позовної заяви.
Державна виконавча служба в м. Калуші (відповідач у справі) у своєму відзиві на апеляційну скаргу від 29.11.2006р. №10844 проти доводів скаржника заперечує та проситься ів задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що ст.. 86 Закону України “Про виконавче провадження» стосується всіх інших юридичних осіб крім виконавчої служби, які можуть провадити стягнення коштів.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити виходячи з наступних підстав:
21.08.2006р. ВАТ “Західенерго», м. Львів в особі відокремленого підрозділу ВАТ “Західенерго» “Львівенергоспецремонт» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Державної виконавчої служби у м. Калуші 7883,00 грн. збитків пов'язаних із невиконанням останнім стягнення з ПП “Фенікс-1» коштів в сумі 7805,00 грн. боргу та 78,00 грн. державного мита на підставі наказу від 07.09.2000р. №15321, виданого Арбітражним судом Івано-Франківської області на виконання рішення цього ж суду від 18.04.2000р. у справі №7/122, а також про визнання неправомірними дій державного виконавця.
Повертаючи позивачу позовну заяву та додані до неї матеріали, суд першої інстанції як на підставу застосування п.4 ст. 63 ГПК України вмотивував оскаржувану ухвалу тим, що позивачем не додано до позовної заяви доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі.
Відповідно до частини 1 статті 86 Закону України “Про виконавче провадження» стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати державного мита.
З огляду на вимоги наведеної норми, у господарського суду немає правових підстав для повернення відповідних позовних заяв у зв'язку з неподанням доказів сплати державного мита.
Водночас необхідно мати на увазі, що під юридичними особами, які зобов'язані провадити стягнення коштів з боржника, маються на увазі органи та установи, зазначені у частині 1 статті 9 названого Закону (податкові органи, установи банків, кредитно-фінансові установи, а також інші органи, установи, організації, що виконують судові рішення на вимогу чи за дорученням державного виконавця).
Органи державної виконавчої служби не є юридичними особами, про яких ідеться у частині 1 статті 86 Закону України “Про виконавче провадження» .
Таким чином у разі подання позову про відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження (частина 2 статті 86 зазначеного Закону), сплата державного мита має здійснюватися на загальних підставах.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно повернув позивачу позовну заяву на підставі п.4 ст. 63 ГПК України, так як останнім не сплачено державного мита в установленому порядку і розмірі, від сплати якого в даному випадку позивач не звільнений.
Визначення поняття “справа адміністративної юрисдикції» наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Водночас названими органами можуть подаватися позови або звертатися з позовами до них, що виникають з цивільно-правових відносин та не пов'язані безпосередньо із здійсненням владних повноважень.
Такі позови підлягають розгляду господарськими судами у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 121-2 ГПК України передбачено можливість оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів безвідносно до того, який правовий статус мають ці органи на час подання та розгляду відповідної скарги.
Зокрема господарським судом в порядку господарського судочинства розглядаються скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень, прийнятих господарським судом в порядку господарського судочинства.
Крім цього спори про стягнення з органу Державної виконавчої служби збитків, завданих стягувачеві в зв'язку із невиконанням рішень господарських судів підлягають розгляду в порядку господарського судочинства господарськими судами України на загальних підставах.
Позивачем, як вбачається з позовної заяви, подано позов в порядку адміністративного судочинства на підставі ст.ст. 4, 17, 21, 104-106 КАС України, на що місцевий господарський суд не звернув уваги.
Однак, як випливає з викладеного вище, виходячи з предмету зявлених позивачем вимог, останній повинен був подати скаргу на дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби в порядку ст. 121-2 ГПК України в межах справи №7/122, розглянутої господарським судом Івано-Франківської області, за результатами якої і було видано позивачу наказ на стягнення коштів з боржника, який (наказ) в свою чергу був направлений стягувачем на примусове виконання органу Державної виконавчої служби.
Що ж стосується другої вимоги про стягнення збитків з органу Державної виконавчої служюи, то така вимога є самостійним предметом позову і підлягає розгляду в окремому позовному провадженні в порядку господарського судочинства.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що подана позивачем позовна заява не підлягає розгляду господарськими судами згідно п.6 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення» КАС України в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене в задовоелнні апеляційної скарги слід відмовити і ухвалу місцевого господарського суду про повернення позовної заяви залишити без змін.
Керуючись ст. 99, 101-103, 106 Господарського процесуального кодексу України,-
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Ухвалу Господарського суду Івано-Франуківської області від 25.08.2006р. за вх. №5342 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу вх. №5342 повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.
Головуючий суддя Дух Я.В.
Суддя Краєвська М.В.
Суддя Скрутовський П.Д.