465/2415/25
2/465/2336/25
Іменем України
(заочне)
04.09.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого - судді Баран О.І.,
за участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові, в порядку загального позовного провадження цивільну справу:
позивач: Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (ЄДРПОУ: 23494714, електронна пошта: smartlex.sensbank@gmail.com, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС),
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
предмет позову: стягнення заборгованості за договором позики,
У березні 2025 року уповноважений представник позивача, адвокат Лойфер А.Е., звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 501373552 від 18.10.2021 у розмірі 353 160,79 грн, що складається із:
171 189,02 грн - заборгованості за тілом кредиту;
95 149,18 грн - заборгованості за нарахованими процентами;
86 822,59 грн - заборгованості за комісією.
Позовна заява мотивована укладенням відповідачем із АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», Банк) угоди про надання споживчого кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501373552 від 18.10.2021 у сумі 180000,00 грн, шляхом акцептування її оферт банком. Кредитодавець належним чином виконав свої зобов'язання та надав позичальнику кредитні кошти шляхом зарахування їх на рахунок позичальника. Позичальник, в порушення умов договору, не повернула отримані кредитні кошти у встановлений строк, не сплатила проценти за користування ними, внаслідок чого утворилася заборгованість за вказаними договорам
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 11.04.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с. 56-57).
Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.06.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового на 31.07.2025 (а.с. 75-76).
У судове засідання, призначене на 04.09.2025, сторони вкотре не з'явились.
Представник позивача, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, 28.04.2025 (вх. №13179/25) подав клопотання про розгляд справи без його участі, відповідно до якої він проти винесення заочного рішення не заперечував (а.с. 64, зворот).
Відповідач про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими за його зареєстрованим місцем проживання. Однак, такі повернулися на адресу суду без вручення (штрихкодові ідентифікатори ПАТ «Укрпошта» 0610250796270, 0610255973854, 0610261881279, 0610271797659), із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Між тим, неможливість вручення судової повістки у зв'язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Тож, відповідач допустив неодноразову неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, з'ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
18 жовтня 2021 року відповідач звернувся до АТ «Альфа Банк» з Офертою на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501373552 обслуговування кредитної кратки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (а.с.7-8).
За умовами Оферти відповідач запропонував АТ «Альфа Банк» укласти Угоду про надання споживчого кредиту, обслуговування Кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.
Відповідно до Розділу І оферти «Умови споживчого кредиту»:
тип кредиту - «Кредит готівкою»;
сума кредиту - 180000,00 грн;
процентна ставка, % річних - 21.99. Тип ставки - фіксована;
строк кредиту - 60 місяців (а.с. 7).
Пунктом 1 Розділу оферти встановлено, що під час користування кредитом АТ «Альфа-Банк» надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме:
а) за надання кредиту 0,00% від суми кредиту;
б) за обслуговування кредиту 1,60% від суми кредиту, зазначеної в оферті (тобто у розмірі 2880,00 грн).
Пунктом 2 Розділу І оферти визначено дату повернення кредиту - 18.10.2026.
Пунктом 3 Розділу І оферти вказано, що кредит надається позичальнику для власних потреб у розмірі 180000,00 грн, спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Альфа-Банк» (а.с. 7).
Пунктом 1 Розділу ІІ оферти «Умови кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії» вказано:
тип кредиту: відновлювальна кредитна лінія;
сума кредиту: до 200000,00 грн;
процентна ставка, % річних: 26.00. Тип ставки - фіксована та може бути змінена шляхом укладення відповідної додаткової угоди;
строк дії кредитної карти: 3 роки з моменту випуску (а.с. 7 зворот).
Згідно із п.1 розділу ІІ «Умови кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії» визначено обов'язковий мінімальний платіж, який складає 5% від суми загальної заборгованості за відновлювальною кредитною лінією, але не менше 50 грн. Вказано, що дата сплати визначається відповідно до умов Додатку №4 до Договору. Платежі з повернення кредиту здійснюється відповідно до Договору. Примірний графік та розрахунок сукупної вартості наводиться в Тарифах, які є невід'ємною частиною Договору. Банк щомісячно в останній день розрахункового періоду здійснює договірне списання грошових коштів з рахунку № НОМЕР_2 , в розмірах, що необхідні для щомісячної оплати страхового платежу, згідно з умовами Договору (а.с. 7 зворот).
В Додатку №1 та Додатку №4 до Договору, що є невід'ємною частиною Угоди, визначаються такі деталі: складові загальної вартості кредиту; графік платежів з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування; суми комісійної винагороди та інші платежі за Угодою (а.с. 8).
Власноручним підписом на оферті відповідач підтвердив, що отримав всю інформацію про умови кредитування, та про те, що отримав акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредиту № 501373552, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 18.10.2021 (а.с. 8).
Шляхом підписання акцепту пропозиції, Банк прийняв пропозицію відповідача на укладення Угоди №501373552.
Додаток №4 до Договору в матеріалах справи відсутній.
Додатком №1 до Угоди про надання кредиту №501373552 від 18.10.2021 року передбачено Графік платежів та розрахунок вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, відповідно до якого розрахунок вартості споживчого кредиту проводився з суми кредиту 180000,00 грн.
Також 18.10.2021 відповідачем були підписані Паспорти споживчого кредиту (а.с. 11, 13 зворот).
Відповідачем кредит за договором №501373552 від 18.10.2021 отримано в сумі 180 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №632283762 від 18.10.2021 та Випискою по особовому рахунку за період 18.10.2021 - 30.09.2024 (а.с. 14, 15, 27).
Дослідивши виписку по рахунку № НОМЕР_3 за період 18.10.2021 - 30.09.2024, судом також встановлено, що відповідач, неодноразово здійснював погашення кредиту за кредитним договором №501373552 від 18.10.2021, зокрема:
18.11.2021 на суму 1671,89 грн (а.с. 15 зворот),
20.12.2021 на суму 1771,75 грн (69.22 + 1702,53) (а.с. 15 зворот, 16),
18.01.2022 на суму 1733,04 грн (а.с. 16),
18.02.2022 на суму 1837,92 грн (73.12 + 1764,80) (а.с. 16 зворот),
18.10.2022 на суму 1796,38 грн (а.с. 18 зворот), погасивши 8 810,98 грн заборгованості за тілом кредиту.
Дослідивши виписку по рахунку № НОМЕР_4 за період 18.10.2021 - 30.09.2024, судом також встановлено, що відповідач неодноразово здійснював сплату процентів за кредитним договором №501373552 від 18.10.2021, зокрема:
18.11.2021 на суму 3298,50 грн (а.с. 28),
20.12.2021 на суму 3267,86 грн (а.с. 29 зворот),
18.01.2022 на суму 3235,40 грн (а.с. 28),
18.02.2022 на суму 3203,64 грн (а.с. 31 - зворот),
18.10.2022 на суму 3566,21 грн (а.с. 33), сплативши 16 571,61 грн заборгованості за нарахованими процентами.
2 квітня 2024 року АТ «Сенс Банк» направило відповідачу досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань (а.с. 35-38), дані щодо отримання якої в матеріалах справи відсутні.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором № 501373552 від 18.10.2021 станом на 30.09.2024 становить 353 160,79 грн, та складається із:
171 189,02 грн - заборгованості за тілом кредиту;
95 149,18 грн - заборгованості за нарахованими процентами;
86 822,59 грн - заборгованості за комісією.
У той самий час відповідач сплатив:
8 810,98 грн в рахунок погашення тіла кредиту;
16 571,61 грн в рахунок заборгованості за нарахованими процентами;
13 977,41 грн в рахунок заборгованості за комісією (а.с. 34).
Оцінка судом
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона- підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 28 жовтня2020року у справі №760/7792/14-ц, від 17 грудня2020року у справі №278/2177/15-ц, від 25 травня 2021року у справі №554/4300/16-ц, від 07 грудня 2022 року у справі №298/825/15-ц.
Дослідивши наявні у матеріалах справи виписки судом встановлено, що їх дані повністю відповідають наданому позивачем розрахунку та умовам кредитного договору.
За змістом зазначених виписок відповідач отримала кредитні кошти, користувалась ними та частково виконувала зобов'язання щодо їх повернення у строки та в розмірі, обумовленому сторонами.
Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Встановлено, що суми вказані в розрахунку заборгованості та в банківських виписках збігаються.
Відтак, розмір заявленої банком заборгованості підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та відповідає умовам вказаного договору, тобто є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості.
Відповідач вказаного розрахунку під час розгляду справи не спростував, свого контррозрахунку не надавав.
Зважаючи на встановлення факту надання позивачу кредиту у сумі 180 000,00 грн, погашення тіла кредиту у сумі 8 810,98 грн, вимоги щодо стягнення його залишку у розмірі 171 189,02 грн є правомірними, а тому підлягають задоволенню.
Проценти відповідачу також нараховано у відповідності до підписаного сторонами Додатку №1 до Угоди про надання кредиту №501373552 від 18.10.2021 «Графік платежів та розрахунок вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг» (а.с. 11 зворот - 12 зворот). Тому вимоги щодо їх стягнення також є правомірними.
Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування коштів за послуги з розрахунково-касового обслуговування кредиту, суд враховує таке.
Пунктом 1 Розділу оферти встановлено, що під час користування кредитом АТ «Альфа-Банк» надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме:
а) за надання кредиту 0,00% від суми кредиту;
б) за обслуговування кредиту 1,60% від суми кредиту, зазначеної в оферті (тобто у розмірі 2880,00 грн).
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10.06.2017.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Установлено, що умовами оскаржуваного кредитного договору передбачена необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 1 розділу І «Умови споживчого кредиту» Угоди про надання кредиту від 18.10.2021 №501373552 щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 року в справі № 216/7637/21, від 09.02.2024 року в справі № 337/3703/22, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року в справі № 204/224/21.
Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_4 за період 18.10.2021 - 30.09.2024, судом також встановлено, що відповідач, неодноразово здійснював сплату комісії за кредитним договором №501373552 від 18.10.2021, зокрема:
18.11.2021 на суму 2880,00 грн (а.с. 28),
20.12.2021 на суму 2880,00 грн (а.с. 29),
18.01.2022 на суму 2880,00 грн (а.с. 29 зворот, 30),
18.02.2022 на суму 2880,00 грн (а.с. 31),
18.10.2022 на суму 2457,41 грн (а.с. 33), сплативши 13 977,41 грн нарахованої комісії.
Тому, заявлена позивачем сума заборгованості за кредитним договором № 501373552 від 18.10.2021, у розмірі 266 338,20 грн, яка складається із:
171 189,02 грн - заборгованості за тілом кредиту;
95 149,18 грн - заборгованості за нарахованими процентами, підлягає зменшенню на суму неправомірно сплаченої комісії та, відповідно, становитиме 252 360,79 грн (266 338,20 - 13 977,41).
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
При зверненні до суду позивачем сплачено 4237,93 грн судового збору (а.с. 47, 51).
Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 252 360,79 грн, що становить 71,46 % (252 360,79 х 100 % : 353 160,79), а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 3 028,42 грн потрібно покласти на відповідача.
Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на правничу допомогу.
Представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 28323,12 грн, із розрахунку: 375,00 грн + 225,00 грн + 353160,79 грн х 7,85%.
Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства, визначеною у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2)детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст.141 ЦПК України).
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України та підтвердження витрат на правову допомогу представником АТ «СЕНС БАНК» надано:
- окремі сторінки 1, 2, 6, 11, 13, 14, 19 договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025, укладений між АТ «СЕНС БАНК» (замовник) та Адвокатським об'єднанням «СмартЛекс» (виконавець) (а.с. 39-42);
- довіреність №023779/25 від 03.02.2025, якою АТ «СЕНС БАНК» (довіритель) уповноважило адвоката Лойфера А.Е. (адвокат) представляти інтереси довірителя (а.с. 5);
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №000963 (а.с. 6).
Суд при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року.
Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Верховний Суд також часто підкреслював необхідність детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Відповідно до договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025, укладеного між АТ «СЕНС БАНК» (замовник) та Адвокатським об'єднанням «СмартЛекс» (виконавець), виконавець зобов'язався надавати послуги, які полягають у здійсненні від імені та в інтересах замовника юридичних і фактичних дій щодо стягнення заборгованості з боржників замовника, які виникли внаслідок невиконання/неналежного виконання такими боржниками кредитних договорів, договорів позики, інших угод, які не забезпечені заставою та/або спонуканню їх до погашення такої заборгованості, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
Способи та методи надання послуг обираються виконавцем на власний розсуд у межах норм чинного законодавства України (а.с. 39 зворот).
У Договорі термін «послуги або юридичне стягнення» має таке значення - комплекс юридичних заходів, спрямованих виконавцем на стягнення заборгованості з боржників на користь замовника.
Пунктом 1.1.1. Договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025 встановлено, що юридичними діями по стягненню Заборгованості, які вчиняє Виконавець за цим Договором є - комплекс дій, спрямованих на стягнення проблемної заборгованості, а саме представництво інтересів Замовника у місцевих судах (загальних, господарських, адміністративних), апеляційних судах (загальних (з розгляду цивільних і кримінальних справ), господарських, адміністративних), Верховному Суді та судах в його складі, таких як: Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд, в Великій Палаті Верховного Суду та третейських судах, з правами, які надані законодавством України позивачу, відповідачу, третій особі, цивільному позивачу, цивільному відповідачу, представнику потерпілого та захиснику по господарським, адміністративним, цивільним, кримінальним справам та справам про адміністративне правопорушення; в органах Державної виконавчої служби України, у всіх її управліннях та територіальних, районних та міськрайонних відділах, з приватними виконавцями, в органах внутрішніх справ, слідчих органах та органах національної поліції, прокуратури, органах нотаріату зокрема, але не виключно для здійснення таких заходів:
складання, підписання та подання до суду позовних заяв щодо стягнення заборгованості з Боржників;
складання, підписання та подання до суду відзивів на позовні заяви, відповідей на відзиви, заперечення на відзиви, будь-яких письмових пояснень;
складання, підписання та подання апеляційних та/або касаційних скарг;
участь в судових засіданнях судів усіх юрисдикцій та інстанцій, незалежно від форм судочинства;
збирання та подання необхідних для розгляду справи в суді доказів в строки (терміни), встановлені чинним законодавством України, судом загальної юрисдикції;
надання письмових та усних пояснень, клопотань, заперечень необхідних для належного захисту прав та інтересів Замовника в ході судового розгляду справи;
вчинення будь-яких інших дій необхідних для винесення судом рішення на користь Замовника;
отримання копій рішень судів, виконавчих документів;
пред'явлення виконавчих документів до виконання відповідного відділу державної виконавчої служби України, приватним виконавцям;
представництво прав та інтересів Замовника в органах державної виконавчої служби України/приватних виконавців в ході проведення виконавчого провадження;
надання всіх необхідних документів та інформації на запит державних виконавців підрозділів державної виконавчої служби України;
представництво прав та інтересів Замовника в торгуючих організаціях з питань реалізації майна;
представництво прав та інтересів Замовника в межах повноважень, визначених нормами Кримінального процесуального кодексу України при розгляді кримінальних справ, наданих законом цивільному позивачу, цивільному відповідачу, представнику потерпілого та захиснику;
представництво інтересів Замовника у справах про банкрутство, надання правової допомоги в процесах відновлення платоспроможності Боржника на усіх стадіях, надання правової допомоги при ліквідації, смерті Боржника;
Аркуш 3 Договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025 із продовженням переліку юридичних дій по стягненню Заборгованості у матеріалах справи відсутній.
Розділом 3 Договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025 визначено винагороду виконавця (гонорар) та порядок розрахунків.
У відповідності до п. 3.1. Договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025, за надання послуг замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у нижченаведеному розмірі:
за підготовку і подання позовної заяви до суду - 375,00 грн;
за отримання рішення суду - 225,00 грн.;
комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника - 7,85 %.
Пунктом 3.3. Договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025, з метою розрахунку винагороди, сторони встановили такий порядок обміну документами:
3.3.1. щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, замовник надає виконавцю Звіт про результати погашеної заборгованості боржників, що надійшли на рахунки замовника згідно з формою, викладеною в Додатку №4, в порядку Розділу 12 цього Договору.
3.3.2. на підставі отриманого Звіту про результати погашеної заборгованості боржників виконавець протягом 3 (трьох) робочих днів надає замовнику підписані та завірені печаткою виконавця (в разі наявності) 2 (два) екземпляри Акта прийому-передачі наданих послуг згідно форми Додатку 5 та рахунки-фактури на оплату наданих послуг за цим договором.
3.3.3. Замовник не пізніше 3 (трьох) робочих днів від дня отримання документів згідно з п. 3.3.2 цього Договору має підписати їх або надіслати виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання Акта.
3.3.5. Винагорода виплачується протягом 10 (десяти) календарних днів від дати підписання сторонами Акта прийому-передачі наданих послуг та на підставі наданого виконавцем рахунку.
3.4. Судовий збір, авансування витрат виконавчого провадження, оплата витрат з вчинення виконавчого напису нотаріуса та інші обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством України не входять до вартості винагороди виконавця […]
Повного тексту Договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025, у тому числі повного тексту Розділу 3 про визначення винагороди виконавця (гонорар) та порядку розрахунків суду не надано.
Особливим різновидом адвокатського гонорару визнається «гонорар успіху» - додаткова винагорода, що є платою адвоката за досягнення конкретного результату, обумовленого сторонами. Чинне законодавство, хоча й не містить визначення такого виду гонорару, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху», визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі такого виду винагороди, що відповідає принципу свободи договору та практиці Європейського суду з прав людини.
Встановлюючи «гонорар успіху», сторонам договору достеменно не відомо, як буде вирішений судовий спір. Втім, за умови досягнення адвокатом заздалегідь визначеного результату, що прогнозується при укладенні договору, у клієнта виникає обов'язок сплатити додаткову грошову винагороду.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.
Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі №910/5810/24 вказав, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За загальним правилом такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Із змісту Договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025 вбачається, що отримання виконавцем винагороди (гонорару) у розмірі 7,85% сторонами визначено, не в залежності від успіху адвоката у суді, а виключно від самого факту погашення заборгованості боржником, тобто від надходження його коштів на рахунки замовника (Банку). Відтак, указаний факт може залежати від вчинення низки інших, передбачених Договором юридично значущих дій, що виходить за межі судових витрат.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази щодо конкретного обсягу робіт, з яких суд міг би встановити наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу з розрахунку 7,85% від розміру задоволених вимог.
Так, до матеріалів позовної заяви не долучено детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Також позивачем не надано доказів, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 у справі № 643/13728/16-ц (провадження № 61-436св18) в якій зазначено, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому витрати, щодо підготовки і подання позовної заяви до суду і отриманням відповідного рішення суду (375,00 + 225,00) є такими, що пов'язані із розглядом справи, та підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).
Тлумачення норм права, щодо розмежування порядку проголошення судового рішення (скороченого або повного) у разі явки учасників справи у судове засідання та складання повного судового рішення за відсутності учасників справи здійснено Верховним Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11.
У зазначеній справі ним вказано про те, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.
З урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону та правові висновки, датою ухвалення судом судового рішення у даній справі, призначеній до розгляду на 04.09.2025, є та дату, на яку було призначено розгляд справи, 04.09.2025, а датою складення повного тексту судового рішення 10.09.2025, у зв'язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному у період 05.09.2025 - 10.09.2025.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» 252 360 (двісті п'ятдесят дві тисячі триста шістдесят) гривень 79 копійок заборгованості за кредитним договором № 501373552 від 18.10.2021.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 42 копійки витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» 428 (чотириста двадцять вісім) гривень 76 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 11.09.2025.
Суддя: Баран О.І.