Справа № 320/12149/23
10 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н.П.
Суддів: Беспалова О.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Мірошниченко С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 29 січня 2025 року, суддя Плахотнюк К.Г., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову від 08.02.2023 старшого державного виконавця Гончарова Ю.В. Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу на ОСОБА_1 у сумі 3 400,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 матеріали справи №320/12149/23 за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, передано на розгляд Голосіївського районного суду м. Києва. Роз'яснено сторонам, що за правилами ч.8 ст.29 КАС України, передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2024 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.06.2024 закрито провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови. Роз'яснено позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до Голосіївського районного суду міста Києва з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Роз'яснено позивачу, що розгляд цієї адміністративної справи належить до предметної юрисдикції Київського окружного адміністративного суду.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляцій скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, в якій просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05.06.2024 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2024, скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 05.06.2024 року, а справу направлено до Голосіївського районного суду м. Києва для продовження розгляду.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2025 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гончарова Ю.В. від 08.02.2023 про накладення штрафу загальною сумою 3 400 грн у ВП НОМЕР_2.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Святошинському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП НОМЕР_2, відкрите з примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2022 року у справі №752/1253/22.
У січні 2022 року ОСОБА_2 (третя особа у межах розглядуваної справи) звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, яка була мотивована тим, що вона має намір подати до суду позов до ОСОБА_1 (позивач у межах розглядуваної справи) та ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про відібрання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26.07.2021 року у справі 759/17341/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09.11.2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком до досягнення дитиною 14-річного віку та передачі дитини батькові.
Постановою Верховного Суду від 18.11.2020 року у цивільній справі №759/1382/19 визначено ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_4 за місцем (у місці) проживання матері дитини - ОСОБА_2 . Вказувала, що 31.12.2021 року передала сина батькові ОСОБА_1 для спільного святкування Нового року та спільного відпочинку на один календарний тиждень під час зимової відпустки ОСОБА_1 , який зобов'язаний був повернути дитину 09.01.2022 року матері, проте 02.01.2022 року ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_3 незаконно, без відома та згоди матері, вивезли малолітнього ОСОБА_4 із м. Бердянська у невідомому напрямку.
09.01.2022 року ОСОБА_1 у формі смс-повідомлення повідомив її про те, що не має наміру повертати їй дитину і в подальшому дитина перебуватиме у батька. Пошуки дитини виявились безрезультатними, батько дитини ОСОБА_1 не надає їй можливості спілкуватись із сином. Станом на 18.01.2022 року малолітня дитина ОСОБА_4 матері не повернута.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд до набрання рішенням законної сили застосувати заходи забезпечення позову шляхом:
- заборони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод матері ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_3 ;
- встановити графік перебування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 з 19 год. 30 хв. до 21 год. 00 хв. щотижня кожного понеділка, середи, п'ятниці, а також другої, четвертої та п'ятої суботи та неділі місяця з 11 год. 00 хв. суботи до 19 год. 30 хв. неділі за місцем реєстрації ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_3 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчиняти дії - передавати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матері - ОСОБА_2 , за місцем її реєстрації по АДРЕСА_1 , у відповідності до встановленого судом графіку для проведення спільного часу, з метою забезпечення права на участь у спілкуванні та вихованні дитини, без присутності батька ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_3 .
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2022 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод матері ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_3 . Встановлено графік перебування дитини ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_2 з 19 год. 30 хв. щотижня кожного понеділка, середи, п'ятниці, а також другої, четвертої та п'ятої суботи та неділі місяця з 11 год. 00 хв. суботи до 19 год. 30 хв. неділі за місцем реєстрації ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_3 . У іншій частині заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
Вказана ухвала була оскаржена ОСОБА_1 в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 04.07.2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Незвіського Д.Я. задоволено. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2022 року в частині встановлення графіку перебування дитини ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_2 з 19 год. 30 хв. щотижня кожного понеділка, середи, п'ятниці, а також другої, четвертої та п'ятої суботи та неділі місяця з 11 год. 00 хв. суботи до 19 год. 30 хв. неділі за місцем реєстрації ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_3 , скасовано й постановлено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначаючи графік зустрічей та місце зустрічей, судом першої інстанції не враховано, що по АДРЕСА_1 знаходиться багатоквартирна будівля, точної адреси, за якою будуть перебувати мати з дитиною, судом не встановлено. При цьому ОСОБА_2 не заперечувала, що вона зареєстрована за вказаною адресою, однак там не проживає.
Апеляційний суд зазначив, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Аналіз статті 51 Конституції України, статей 141, 153, 157 Сімейного кодексу України дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Водночас, визначаючи місце перебування матері з дитиною, суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи - реального місця перебування ОСОБА_2 під час зустрічей з дитиною.
За наслідками касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду своєю постановою від 26.10.2022 року у справі №752/1253/22 касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Постанову Київського апеляційного суду від 04.07.2022 року скасував, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2022 року залишив в силі.
14.12.2022 року третьою особою ОСОБА_2 , як стягувачем за виконавчим документом, було подано до примусового виконання відповідачу ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2022 року у справі №752/1253/22 (а.с. 177, Том ІІ).
Постановою старшого державного виконавця Святошинського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Гончарова Ю.В. від 21.12.2022 року відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2022 року №752/1253/22 про встановлення графіку перебування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_2 з 19 год. 30 хв. щотижня кожного понеділка, середи, п'ятниці, а також другої, четвертої та п'ятої суботи та неділі місяця з 11 год. 00 хв. суботи до 19 год. 30 хв. неділі за місцем реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_1 , без присутності батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та бабусі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
03.02.2023 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 складено акт у присутності стягувача ОСОБА_2 та старшого державного виконавця Святошинського ВДВС, яким зафіксовано, що боржник ОСОБА_1 не привів дитину, побачення дитини з матір'ю не відбулося. Боржник надав результати огляду дитини від 03.02.2023 року. Боржник не повідомив державного виконавця про поважні причини невиконання рішення суду та вимоги державного виконавця.
08.02.2023 року державним виконавцем прийнято постанову ВП № НОМЕР_3 про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 3 400,00 грн за невиконання без поважних причин рішення суду та вимоги державного виконавця. У постанові зазначено, що виходом державного виконавця 03.02.2023 року о 19:30 год. за адресою: вул. Якуба Коласа, 21, м. Київ, встановлено, що рішення суду та вимоги державного виконавця не виконуються, про що складено відповідний акт державного виконавця.
Позивач, не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.
Пункт перший частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», передбачає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною першою ст. 18 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У силу норм п.п. 1, 16 ч. 3 ст. 18 зазначеного Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а також, зокрема накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина перша та частина друга статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).
Особливості виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною визначено приписами статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
У силу ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, аналізуючи наведені положення статті 75 «Про виконавче провадження», колегія суддів дійшла висновку, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 380/16763/22 (провадження К/990/18368/23).
Отже, державний виконавець зобов'язаний та мав провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.
Поважними в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №127/3770/17.
У той же час, приписами п. 5 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 визначено, що якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з'явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною.
Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.
Якщо сторона виконавчого провадження не з'явилася у визначений у виклику час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 8 та пунктом 9 розділу ІХ Інструкції, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.
При цьому, приписи пункту 9 розділу ІХ Інструкції фактично змінюють положення ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», дозволяючи державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення.
Частина 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у межах спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки останні мають вищу юридичну силу по відношенню до положень Інструкції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №520/6943/19, від 08.07.2021 у справі №640/11833/19.
Як убачається із матеріалів справи, 03.02.2023 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 складено акт у присутності стягувача ОСОБА_2 та старшого державного виконавця Святошинського ВДВС, яким зафіксовано, що боржник ОСОБА_1 не привів дитину, побачення дитини з матір'ю не відбулося. Боржник надав результати огляду дитини від 03.02.2023 року. Боржник не повідомив державного виконавця про поважні причини невиконання рішення суду та вимоги державного виконавця.
08.02.2023 року державним виконавцем прийнято постанову ВП № НОМЕР_3 про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 3 400,00 грн за невиконання без поважних причин рішення суду та вимоги державного виконавця. У постанові зазначено, що виходом державного виконавця 03.02.2023 року о 19:30 год. за адресою: вул. Якуба Коласа, 21, м. Київ, встановлено, що рішення суду та вимоги державного виконавця не виконуються, про що складено відповідний акт державного виконавця.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що однією з причин поважності невиконання судового рішення зазначено хворобу дитини, що підтверджується медичними довідками КНП «ЦПМСД № 2 Дніпровського району м. Києва» від 27.01.2023 року №62123393 та 03.02.2023 року №62899533.
При цьому, колегія суддів не може надавати оцінку стану здоров'я малолітньої дитини ОСОБА_5 та чи стан здоров'я дитини був таким, що дозволяв 03.02.2023 року зустрітися з матір'ю ОСОБА_2 за місцем її проживання.
Таким чином, виконання судового рішення у даному випадку дійсно могло бути унеможливлено станом здоров'я дитини, що підтверджується довідками сімейного лікаря, зокрема, з довідки від 03.02.2023 слідує, що діагноз ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : R 80 - Грип. J10.10 - Грип з іншими респіраторними проявами, вірус грипу ідентифікований (Заключний). Стан: Середньої важкості.
Отже, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що постанова від 08.02.2023 Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу на ОСОБА_1 у сумі 3 400,00 грн є протиправною та прийнята державних виконавцем без належної оцінки всіх обставин.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону (ч. 2 ст. 317 КАС України).
Таким чином, рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 29 січня 2025 року підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 цієї статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією від 20.02.2023 та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмір 1288,32 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №0746-3916-1749-3338 від 16.05.2025.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2361,92 грн (1073,60+1288,32=2361,92).
Керуючись ст. ст. 139, 195, 241, 242, 243, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 29 січня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення наступного змісту.
Адміністративним позовом ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнанати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гончарова Ю.В. від 08.02.2023 про накладення штрафу в розмірі 3 400,00 грн у ВП № НОМЕР_3.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34999049) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 2361,92 грн (дві тисячі тисячі триста шістдесят одна гривня 92 копійки).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Беспалов О.О.
Кобаль М.І.
Повний текст виготовлено: 10 вересня 2025 року.