Справа № 640/6497/22 Суддя (судді) першої інстанції: Дмитрієв В.С.
09 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, апелянт) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.09.2021 №1011929-2408-2657.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач використовує склади при здійсненні підприємницької діяльності для виготовлення товарної продукції, що свідчить про наявність підстав для застосування податкової пільги при сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №1011929-2408-2657 від 24.09.2021.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що відповідно до заяви про проведення звірки від 20.09.2021 б/н наданої платником, була відсутня інформація про те, що ОСОБА_1 використовує нежитлову нерухомість за адресою: АДРЕСА_1 за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здає її в оренду, лізинг, позичку; позивач не надав документів, які б повноцінно та в повній мірі підтверджували здійснення господарської діяльності та використання нежитлового приміщення для досягнення економічних цілей у 2020 році, тому право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі позивач не має; позивач не довів факт здійснення виробництва на постійній основі якоїсь продукції та здійснення операцій з її постачання та реалізації; ОСОБА_1 не використовує нежитлову нерухомість за адресою: АДРЕСА_1 , за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції), відтак відсутні підстави для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України на зазначені об'єкти нерухомості.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2025 та від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець з 08.11.2000 та перебуває на податковому обліку ГУ ДПС в м. Києві, основний вид господарської діяльності (КВЕД 16.23) - виробництво дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг з реєстру платників єдиного податку від 17.12.2008 року №1826573405383.
ОСОБА_1 , згідно з договором дарування від 17.04.2008 року, на праві власності належить нерухоме майно «Хімсклад» з надвірними будівлями (склад з цегли, позначений в плані літерою «А» загальною площею 716,9 к.м. і склад з цегли, позначений в плані літерою «Б» загальною площею 758,6 к.м.), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до технічного паспорта від 14.06.2006 року та інформаційної довідки від 02.02.2022 року №297497349 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначено - тип майна «Хімсклад».
Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру від 13.09.2021 №НВ-3513270752021, земельна ділянка кадастровий номер 3221881400:29:085:0202, що розташована: АДРЕСА_1 , має цільове призначення 11.02 "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості".
24 вересня 2021 року Головне управління ДПС в м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №1011929-2408-2657, яким позивачу відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов'язання за 2020 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 63 880,54 грн. В розрахунку зазначено: тип об'єкта - будівлі промисловості та склади.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що спірне нерухоме майно належить позивачу, відноситься до будівель промисловості та використовується ним у власній господарській діяльності для виготовлення промислової продукції, відтак позивач має пільги зі сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності нарахування позивачу спірним податковими повідомленням-рішенням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до пп 10.1 п. 10 ст. 10 ПК України, до місцевих податків належить податок на майно.
Згідно з пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПКУ податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1ст. 266 ПК України є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з п.п. 266.7.2. п.266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з п.п. 266.7.1 п. 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове зобов'язання за звітний рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пункт «а» п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України).
Підпунктом 266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить об'єкт нежитлової нерухомості, а саме «Хімсклад» з надвірними будівлями (склад з цегли, позначений в плані літерою «А» загальною площею 716,9 к.м. і склад з цегли, позначений в плані літерою «Б» загальною площею 758,6 к.м.), що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
Клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1251 включає:
1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості;
1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії;
1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості;
1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості;
1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості;
1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості;
1251.7 Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості;
1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості;
1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.
Як визначено п.п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України - не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України є як цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів так і фактичне її використання як об'єкту промисловості.
Норма абзацу "є" п.п.266.2.2 Податкового кодексу України використовується за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010 відноситься лише до наведеного законодавцем невичерпного переліку прикладів будівель промисловості, який допускає його розширення в рамках категорії будівель промисловості.
Так, Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №812/1800/18 (що також кореспондуються у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 420/12318/21) дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості, лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме: будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
У відповідності до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності(КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», С «Переробна промисловість», О «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та Р «Будівництво».
Термін «промислове підприємство» охоплює всі підприємства, які належать до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв'язку (ст. 1 Конвенції про допомогу у випадках виробничого травматизму від 08.07.1964 № 121)
Водночас, застосування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення, дозволяє дійти до висновків, що обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» пп.266.2.2 п. 266,2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Відтак, функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості, є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду, що узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17.
Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження використання спірного об'єкта нерухомості у власній господарській діяльності позивачем надано податкову декларацію ФОП ОСОБА_1 за 2020 рік, в якій зазначено обсяг доходу від здійснення підприємницької діяльності в сумі 45 200,00 грн, договір на виготовлення та монтаж дерев'яних конструкцій від 06.06.2020 року №01, укладений з ОСОБА_2 та актом виконаних робіт від 28.11.2000, довідку Воропаївського старостинського округу Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 07.02.2022 року №37, про те що ФОП ОСОБА_1 використовує приміщення складів для виготовлення дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів, акт введення в експлуатацію основних засобів від 02.04.2020 - верстат реймус модель МВ 330, фіскальний чек від 31.03.2020 та гарантійний талон на придбання верстата реймус модель МВ 330.
Надаючи оцінку наведеним обставинам, судова колегія акцентує увагу на наступному.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець з 08.11.2000, основний вид господарської діяльності (КВЕД 16.23) - виробництво дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 , однак позивачем не надано доказів, що цей вид господарської діяльності був основним у 2020 році.
Відповідно до технічного паспорта від 14.06.2006 року та інформаційної довідки від 02.02.2022 року №297497349 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначено тип майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Судова колегія зауважує, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 009:2010. Так, відомості про зміну цільового призначення спірного об'єкту нежитлової нерухомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесено, що відповідно спростовує висновки позивача про те, що означена будівля належить до приміщень для здійснення діяльності з виробництва дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів.
Також, колегія суддів звертає увагу, що підпункт 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачає, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:
об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
У постанові від 29 червня 2023 року (справа № 520/342/21), ухваленій у подібних до цієї справи правовідносинах, Верховний Суд, застосовуючи наведену вище норму податкового законодавства, виснував, що платник податків не позбавлений можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподатковуваних будівель для правильного розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування відповідних коефіцієнтів для обчислення такого податку.
Суд також зазначив, що у випадку нереалізації платником податків права на проведення звірки даних відсутні підстави для посилань в подальшому на відомості, що можуть мати вплив або на віднесення належного йому нерухомого майна до об'єкта оподаткування взагалі, або ж на розмір ставки податку. Подібний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 09 серпня 2022 року (справа №819/1339/16).
Як вбачається з матеріалів справи, після отримання спірного податкового повідомлення-рішення позивач не звертався до податкового органу із заявою в порядку підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази подання позивачем до контролюючого органу податкової декларації ФОП ОСОБА_1 за 2020 рік, договору на виготовлення та монтаж дерев'яних конструкцій від 06.06.2020 року №01, акту виконаних робіт від 28.11.2000, довідки Воропаївського старостинського округу Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 07.02.2022 року №37, акту введення в експлуатацію основних засобів від 02.04.2020 як до, так і після винесення спірного податкового повідомлення-рішення від 24.09.2021 №1011929-2408-2657.
Суд також враховує відсутність у матеріалах справи первинних документів, що підтверджують здійснення господарських операцій з ОСОБА_2 , зокрема накладних, касових чеків, платіжних доручень, актів переміщення сировини.
Разом з тим, суду не надані будь-які належні та допустимі докази, на підставі яких можливо прийти до висновку, що на вказаному об'єкті нерухомості наявний активний виробничий процес, задіяні потужності для виготовлення продукції, залучені трудові ресурси, основні та оборотні засоби, організований логістичний, бухгалтерський супровід та переміщення продукції на склади тощо.
Таким чином, відповідних доказів на підтвердження того, що спірний об'єкт нерухомості використовується безпосередньо в господарській діяльності ОСОБА_1 , до суду не надано. Оскільки позивач у 2020 році не здійснював промислового виробництва з використанням спірної будівлі, право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на такі промислові будівлі він не має.
Вказані висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 520/4480/19.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року -скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
Т.Р. Вівдиченко