П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/988/25
Головуючий І інстанції: Бульба Н.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 19.03.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування постанов, -
13.02.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Другого ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), а також третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд визнати протиправними та скасувати постанови заступника начальника Другого ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМРУ Міністерства юстиції (м.Одеса) Шевченка В.М. від 24.01.2025р. про відкриття виконавчого провадження №76931137, про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним виконавцем протиправно винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанови про стягнення виконавчого збору, постанови про арешт коштів боржника, оскільки перед відкриттям виконавчого провадження відповідач зобов'язаний був упевнитися у тому, що стягувач надав докази отримання боржником постанови про накладення штрафу та сплину часу з такого отримання 15-ти денного строку, тобто перевірити чи дійсно розпочався строк для пред'явлення виконавчого документа для виконання.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, позивач 26.03.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.03.2025р. та прийняти нове, яким позовні вимоги - задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
12.05.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
13.09.2024р. ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову №620 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.201-1 КУпАП та накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі - 34000 грн.
Супровідними листами від 13.09.2024р. №11962/1 та 12.11.2024р. №5103 дана постанова була направлена на адресу позивача: АДРЕСА_1 , однак вручена йому не була, про що свідчать довідки про причини повернення «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з відміткою на вказаній постанові, її копію було отримано позивачем 27.01.2025р.
Вказаний виконавчий лист направлено листом від 10.01.2025р. №80 до примусового виконання та 23.10.2024р. заступником начальника Другого ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Шевченком В.М. було відкрито виконавче провадження №76931137.
У той самий день, державним виконавцем було винесено постанови про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника та про розмір мінімальних витрат виконавчого.
Не погодившись із постановами, винесеними відповідачем у межах виконавчого провадження №76931137, як із самим фактом відкриття вказаного виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані постанови від 23.10.2024р. були прийняті відповідачем із дотриманням приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для їх скасування.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. №1404-VІІ «Про виконавче провадження»
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим же Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 1 ст.4 Закону №1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначаються такі відомості: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Відповідно до ч.4 цієї ж статті, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як передбачено ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець також зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.
Частиною 1 ст.28 Закону №1404-VIII визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, окрім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, а також повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених п.п.1 - 4 ч.9 ст.71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.
Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, вказаною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або ж надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Документи виконавчого провадження органам і особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), яка забезпечує обмін документами, надсилаються виключно в електронній формі.
За письмовим зверненням осіб документи виконавчого провадження їм додатково надсилаються за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі (ч.2 ст.28 Закону №1404-VIII).
За приписами ч.1 ст.38 Закону №1404-VIII, виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до ч.2 цієї ж статті, про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що державний виконавець у визначений ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII строк приймає до примусового виконання виконавчий документ (тобто відкриває виконавче провадження), який містить відомості про набрання ним законної сили.
При цьому, обов'язку перевірки державним виконавцем відомостей про набрання виконавчим документом законної сили Закон №1404-VIII не містить.
Судом для вирішення спору враховано висновки Верховного Суду у постанові від 06.05.2020р. у справі №815/6844/17, відповідно до яких органи ДВС і приватні виконавці у силу Закону №1404-VIII не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку, перевірки правильності заповнення найменувань сторін виконавчого провадження тощо. Так, отримавши виконавчий документ, державний виконавець обтяжений обов'язком винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня.
До того ж, Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що повернення виконавчого документу згідно з п.6 ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII виключно з підстав відсутності певних реквізитів (ідентифікаційного номеру тощо) неодноразово визнавалось Верховним Судом проявом «надмірного формалізму».
Отже, у державного виконавця відсутній обов'язок встановлений законодавством, перевіряти, зокрема, і наявність судового провадження.
У той же час, питання набрання законної сили постановою адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення врегульовано ст.291 КУпАП.
Відповідно до ч.1 ст.291 КУпАП, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого у ст.26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст.132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з положеннями ст.292 КУпАП, скарга на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядається правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня її надходження, якщо інше не встановлено законами України.
Строки і порядок виконання постанови про накладення штрафу встановлено ст.307 КУпАП, відповідно до ч.1 якої, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених ст.ст.300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Стаття 308 КУпАП регулює примусове виконання постанови про стягнення штрафу, відповідно до якої у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч.1 ст.307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
Так, як вбачається зі змісту постанови ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.09.2024р. №620, вона містить усі відомості, що зазначені у ч.1 ст.4 Закону №1404-VIII, в тому числі відомості про набрання нею законної сили, що сторонами не оспорюються.
При цьому, колегія суддів зазначає, що державний виконавець, отримавши заяву стягувача про примусове виконання та виконавчий документ, що відповідає вимогам Закону №1404-VIII, має, встановлений ч.5 ст.26 Закону обов'язок, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа прийняти постанову про відкриття виконавчого провадження. Як уже зазначалося вище, отримавши виконавчий документ, державний виконавець обтяжений обов'язком винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня.
Отже, констатувавши відповідність виконавчого документа вимогам ст.4 Закону №1404-VIII, у тому числі в частині настання строку набрання ним законної сили, державний виконавець не мав правових підстав для повернення постанови ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.09.2024р. №620 без прийняття до виконання та, в силу вимог закону, був зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів звертає увагу позивача, що постанову про відкриття виконавчого провадження та інші (як, фактично, похідні) може бути скасовано лише в разі її прийняття не у спосіб, визначений законом, втім жодних порушень, які могли б слугувати підставою для скасування спірних постанов, судом не встановлено.
Більш того, у даній справі позивач безпосередньо не оскаржує постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.09.2024р. №620, так само як і дії цього органу (посадової особи) щодо винесення та направлення цієї постанови до органу виконавчої служби для її примусового виконання без фактичного вручення позивачеві.
Крім того, варто звернути увагу й на те, що постанова ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.09.2024р. №620 була неодноразово скерована на адресу позивача, а саме: АДРЕСА_1 (фактичне місце проживання позивача, зазначене також у позовній заяві), що підтверджується копією ф.20 поштового відправлення. Однак, лист РТЦК було повернуто на адресу відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача, що обов'язок щодо надсилання постанови від 13.09.2024р. №620, у тому числі проставлення відмітки про набрання законної сили та всіх інших реквізитів виконавчого документа, в даному випадку, покладено на ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія звертає увагу на те, що у цій справі відповідачем є виконавча служба, предметом спору - постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, а тому питання щодо дотримання процедури надіслання згаданої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а також проставлення у ній відмітки про набрання законної сили, не може бути спірним у даному випадку.
З огляду на наведене, державний виконавець, за наявності відмітки у постанові про набрання нею чинності, не наділений законом повноваженнями перевіряти обставини надсилання позивачеві даної постанови, яка є виконавчим документом, фактичне одержання позивачем постанови, дату такого одержання, а також перевіряти передчасність проставлення у ній уповноваженим органом відмітки про набрання законної сили.
Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.02.2023р. у справі №380/16826/21, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 10.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко